Постанова 4856 № 295/1295/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 295/1295/24 Головуючий у 1-й інстанції: Семенцова Л.М. Суддя-доповідач: Біла Л.М. 11 липня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 1268822 від 18.01.2024, винесену інспектором 2 взводу роти № 4 батальйону № 1 Управління патрульної поліції Національної поліції Біденком Р.М., про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на порушенні судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також ухвалення оскаржуваного рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. Постановою серії ЕНА № 1268822 від 18.01.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, прийнятою інспектором 2 взводу роти № 4 батальйону № 1 Управління патрульної поліції Національної поліції Біденком Р.М., позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, та накладено штраф в розмірі 3400 грн. За змістом оскаржуваної постанови, позивач 18.01.2024 близько 22 год в м. Житомирі, по вул. Мануїльського, 164, керуючи транспортним засобом Skoda Octavia, д.н.з НОМЕР_1 , не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п.2.1. ПДР - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрнутованість вимог позову та наявність підстав для їх задоволення. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями). Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п.1.9. ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію". Відповідно до ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення. До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Згідно з пунктом 2.4.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (Правила дорожнього руху), на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Відповідно до пункту 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб. Частиною 2 ст. 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Приписами ч. 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України. Як встановлено з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, 14.01.2015 позивач, який є громадянином Республіки Вірменія згідно копії його паспорту, отримав посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 . В свою чергу, 09.08.2018 позивачу видане водійське посвідчення серії НОМЕР_3 Республікою Вірменія з вказаними категоріями «В» та «С». Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 р. № 340 (далі Постанова КМУ №340) є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Відповідно до вимог п. 30 Постанови КМУ № 340 посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів. Відповідно до статті 16 КУпАП іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Окрім того, судова колегія зазначає, що незважаючи на те, що нерезиденти, відповідно до Віденської Конвенції 1968 року, мають право на керування транспортними засобами за наявності у них посвідчення водія міжнародного зразка (додаток 7 Конвенції) та їхнього національного посвідчення, що відповідає вимогам додатку 6 Конвенції, проте після отримання посвідки на постійне проживання в Україні необхідно отримати посвідчення водія українського зразка. Не виконання подібних вимог тягне за собою адміністративну відповідальність, що передбачена ч .2 ст. 126 КУпАП. Крім того, судом апеляційної інстанції було оглянуто відеозапис подій, що мали місце 18.01.2024 року близько 22 год в АДРЕСА_1 , з якого встановлено, що позивач в розмові з інспектором поліції визнав факт обізнаності з інформацією стосовно необхідності отримання національного посвідчення водія в зв`язку з отриманням посвідки на постійне проживання в Україні, у зв`язку з чим він нещодавно звернувся до Територіального сервісного центру для виконання цієї дії, проте станом на 18.01.2024 національне посвідчення водія ще не отримав. Надаючи оцінку обставинам справи в розрізі здійсненого аналізу норм чинного законодавства, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що, оскільки Вірменська Республіка є стороною Віденської конвенції про дорожній рух від 08.11.1968 посвідчення водія серії НОМЕР_3 , видане на ім`я ОСОБА_1 , дає йому право на керування відповідним транспортним засобом в Україні. В даному випадку, суд першої інстанції, обгрунтовуючи власну позицію, послався на положення Віденської Конвенції «Про дорожній рух» 1968 року, проте не взяв до уваги вимоги постанови КМУ № 340 стосовно необхідності здійснення заміни посвідчення водія при наявності посвідки на постійне проживання в Україні, крім того, оспорювана постанова інспектора поліції не містить тверджень, що посвідчення водія не відповідає вимогам зазначеної Конвенції. Як було відзначено вище, посвідка на постійне проживання в Україні видана позивачу 14.01.2015 року, а водійське посвідчення - 09.08.2018 року в Республіці Вірменії, а відтак, у позивача було достатньо часу для вчинення належних дій для виконання приписів постанови №340, і тому його доводи стосовно нещодавнього звернення до Територіального сервісного центру з відповідною заявою судом до уваги не беруться. Судова колегія звертає увагу, що доказування тих чи інших обставин правопорушення досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення правопорушення конкретною особою, висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. В даному випадку, хоч нормами КАС України і покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідача однак це не може розумітися таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов`язку доказування своїх вимог. Статтею 77 КАС України визначається обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Наразі ж, позивачем не надано необхідних, належних та допустимих доказів, якими мотивує обставини, викладені в позовній заяві. Також останнім не наведено і не підтверджено вчинення відповідачем порушення вимог законодавства України при накладенні адміністративного стягнення. Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. При цьому, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов`язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення, чого в даному випадку було дотримано. Разом з тим, пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Таким чином, колегія суддів доходить до переконання про відсутність будь-яких порушень прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення. Відтак, відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в той час, як позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама незгода з інкримінованим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити повністю. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2025 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Біла Л.М. Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.