Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/19820/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/19820/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 11 липня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року в задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач з 02.03.2015 по 10.08.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2015 №42 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.08.2022 №211 . 15.09.2015 по 30.03.2016 позивач перебував у відрядженні з метою участі у виконанні службових (бойових) завдань в Антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.09.2015 №182 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.03.2016 №62. З 04.04.2016 по 30.04.2016 Позивач перебував у відрядженні з метою участі у виконанні службових (бойових) завдань в Антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.04.2016 №65 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.04.2016 №85. З 17.10.2016 по 29.12.2016 Позивач перебував у відрядженні з метою участі у виконанні службових (бойових) завдань в Антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2016 №221 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2016 №287 . З 18.01.2017 по 02.06.2017 позивач перебував у відрядженні з метою участі у виконанні службових (бойових) завдань в Антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.01.2017 №14 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.06.2017 №126. З 13.02.2018 по 30.04.2018 позивач перебував у відрядженні з метою участі у виконанні службових (бойових) завдань в Антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.02.2018 №39, та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.04.2018 №100 . З 01.08.2018 по 24.08.2018 позивач перебував у відрядженні до оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " місця проведення Операції об`єднаних сил з метою участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2018 №169 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.08.2018 №188. 02.05.2019 по 08.11.2019 позивач перебував у відрядженні до оперативно-тактичного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " місця проведення Операції об`єднаних сил з метою участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.04.2019 №100 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.11.2019 №249. З 18.09.2020 по 31.12.2020 позивач перебував у відрядженні до оперативно-тактичного у групування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " місця проведення Операції об`єднаних сил з метою участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.09.2020 №192 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.12.2020 №273. З 31.12.2020 по 17.05.2021 позивач перебував у відрядженні до оперативно-тактичного у групування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " місця проведення Операції об`єднаних сил з метою участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.12.2020 №273 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.05.2021 №97. 05.08.2022 позивачем до командування військової частини НОМЕР_1 був поданий рапорт з про надання відповідного часу для відпочинку пропорційно дням виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у проведенні Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції у період з 19.09.2015 по 29.03.2016, з 04.04.2016 по 30.04.2016, з 17.10.2016 по 29.12.2016, з 18.01.2017 по 30.05.2017, з 13.02.2018 по 30.04.2018 та пропорційно дням виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення у період з 30.04.2018 по 02.07.2018, з 01.08.2018 по 24.08.2018, з 03.05.2019 по 08.11.2019, з 18.09.2020 по 31.12.2020 та з 31.12.2020 по 17.05.2021. Даний рапорт командуванням військової частини НОМЕР_1 задоволено не було. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.08.2022 №211 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переведенням з одного місця служби до іншого. Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно не надано відповідний час для відпочинку за виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у проведенні Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції та під час участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011) Згідно приписів ст. 1 Закону №2011, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Приписами ст. 1-2 Закону №2011 визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до ч. 1, 4 статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Згідно з ч. 4, ч. 6 ст. 10 Закону № 2011 для військовослужбовців встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов`язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігор. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня. Військовослужбовцям строкової військової служби, курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів при виконанні обов`язків військової служби у зазначені дні час відпочинку встановлюється відповідним командиром (начальником). Отже, основним законом, що регулює відносини військовослужбовців під час проходження служби у Збройних Силах України є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ. Цим Законом не передбачено виплату компенсації за невикористані дні за виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні. Згідно з п.1.5 розділу І наказу №260 Міністерства Оборони України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" від 11.06.2008 № 260 (у редакції з 21.08.2015) за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Вказаним наказом грошова компенсація за вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані під час виконання завдань у зоні проведення Антитерористичної операції не передбачена. Розділом XXXVII Порядку № 260 визначено складові сум грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю у разі його звільнення з військової служби, і вказаними нормами також не передбачено виплату військовослужбовцю компенсації невикористаних днів відпочинку за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні. Крім того, Інструкцією про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 19.01.2016 № 27 (далі - Інструкція) визначено порядок організації у Збройних Силах України (далі - ЗСУ) роботи щодо реалізації державної політики з питань здійснення соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей (далі - військовослужбовці та члени їхніх сімей), працівників Збройних Сил України (далі - працівники), а також створення сприятливих матеріально-побутових та соціально-правових умов для реалізації військовослужбовцями їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни. Згідно з положеннями пункту 3 розділу II Інструкції в умовах особливого періоду на військові частини додатково покладаються завдання, серед яких, надання військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, відповідного часу (іншого дня) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім`ї. Також, згідно п.2 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої Наказом МОУ № 105 від 20.02.2017, відрядження - направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в інший населений пункт для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу). Згідно п.8 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої Наказом МОУ № 105 від 20.02.2017, на військовослужбовця, який перебуває у відрядженні, поширюється розпорядок дня (режим робочого часу) того органу військового управління, військової частини, установи, організації, підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. До набрання чинності Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої Наказом МОУ № 105 від 20.02.2017 діяла Інструкція про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затверджена Наказом МОУ № 530 від 29.08.2011. Згідно п. 1.14 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затверджена Наказом МОУ № 530 від 29.08.2011, на військовослужбовця, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу тієї військової частини, установи, підприємства та організації Міністерства оборони України, до якої він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Системний аналіз вказаних приписів законодавства дає суду підстави вважати, що військовослужбовцям, які виконують службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні у межах пункту дислокації військової частини, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня, а у випадку виконання ним службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні поза пунктами постійної дислокації військової частини, військовослужбовцю надається відповідний час (інший день) для відпочинку, у тому числі з можливістю виїзду до місця проживання сім`ї. При цьому, наведеними нормами не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та не робочі дні, у які той чи інший військовослужбовець виконував обов`язки військової служби. Таким чином, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ні іншими нормативно-правовими актами не передбачена грошова компенсація за вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані під час виконання завдань у зоні проведення Антитерористичної операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення Національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях. Суд зазначає, що норми Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки питання оплати праці врегульоване спеціальними нормами, які не передбачають компенсації за виконання військових обов`язків понад встановлений службовий час. Норми Кодексу законів про працю могли б бути застосовані, як субсидіарні, в разі не врегулювання спірного питання спеціальними нормами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 803/1755/16. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за ненадання відповідного часу для відпочинку у кількості 319 (триста дев`ятнадцять) днів пропорційно дням виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні за спірний період. Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача у ненаданні відповідного часу для відпочинку у кількості 319 (триста дев`ятнадцять) днів пропорційно дням виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні, оскільки доказів звернення з відповідними рапортами у спірний період про надання часу для відпочинку позивачем не надано. У відповідача відсутній обов`язок самостійного надання військовослужбовцю такого часу. Крім того, суд погоджується, що 05.08.2022 позивач подав рапорт на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 про надання 313 днів часу для відпочинку пропорційно дням виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні. Разом з тим, як зазначив відповідач, наказом Головнокомандувача ЗСУ від 04.08.2022 №1037 позивача призначено на іншу посаду, в інший підрозділ ЗСУ та наказом від 10.08.2020 командира в/ч НОМЕР_1 виключено зі списків особового складу частини. Протилежного позивачем не доведено. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.