Постанова Одеський апеляційний суд № 947/4184/25

Номер провадження: 33/813/1070/25 Номер справи місцевого суду: 947/4184/25 Головуючий у першій інстанції Прохоров П. А. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.07.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С., за участю секретаря Малюти Ю.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 04 березня 2025 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУПАП, встановив: Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 225673, 20.01.2025 о 11.23 годин по вул.Михайла Комарова, 6 в м. Одесі, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом Hyundai Sonata, з д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України», тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 04.03.2025 року, визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень на користь держави, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок. Не погодившись з наведеною постановою суду, 11.04.2025 захисник ОСОБА_1 - адвокат Грицюк О.О., подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на її незаконність, просить суд скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси від 04.03.2025 та провадження у справі закрити. Крім того звернувся із клопотанням про поновлення строку на оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 04.03.2025 року. В клопотанні про поновлення строку посилається на те, що вперше з апеляційною скаргою звернувся 11.03.2025 року без порушень строків звернення з апеляційною скаргою, однак постановою Одеського апеляційного суду від 07.04.2025 року апеляційну скаргу було повернуто. Вказана постанова була оприлюднена 09.04.2025. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалене не на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, є необґрунтованим та протиправним. Працівники поліції не пересвідчились в установленому законом порядку яка саме особа перед ними та повірили на слово невідомій особі який представився як ОСОБА_3 при цьому не показав жодного належного документу який підтвердив би такі обставини. Таким чином працівники поліції в порушення ст. 19 КУ склали протокол на невстановлену особу прописавши в ньому « ОСОБА_4 ». Уповноважені особи на складання протоколу про адміністративне правопорушення зобов`язані насамперед встановити особу правопорушника чого зроблено не було, та судом не було виправлено. В судовому засіданні ОСОБА_2 та його захисник Грицюк О.О. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, статтею 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст. 7 та ч.1 ст. 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Пропущений особою строк на апеляційне оскарження поновляється судом лише за наявності належним чином мотивованого клопотання, у якому повинні бути викладені обставини, що слугували поважними причинами пропуску такого строку, а також обґрунтування того, в чому саме полягає поважність причин пропуску цього строку та яким саме чином такі обставини могли завадити особі оскаржити постанову суду в передбачений законом строк. ОСОБА_2 вказує, що вперше з апеляційною скаргою звернувся 11.03.2025 з дотриманням строків на звернення до суду, однак постановою Одеського апеляційного суду від 07.04.2025 апеляційну скаргу було повернуто апелянту. Вдруге з апеляційною скаргою ОСОБА_2 звернувся до суду 11.04.2025. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи. За таких обставин, ОСОБА_2 був позбавлений можливості своєчасно подати апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, а тому клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню. Заслухавши суддю доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його захисника, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що у діях ОСОБА_1 міститься склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За змістом п.2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КУпАП України. Складом правопорушення є наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Диспозиція статті 130 КУпАП передбачає керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Таким чином, зазначена норма передбачає дві форми об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, а саме: керування особою транспортним засобом у стані сп`яніння та відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, а також визначає спеціального суб`єкта водія транспортного засобу. Водій-особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 Правил дорожнього руху). Звертаючись до суду із вказаною апеляційною скаргою ОСОБА_2 вказував, що протокол про адміністративне правопорушення складений без належної перевірки особи, відносно якої останній складено. Під час апеляційного розгляду справи, для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, були повторно досліджені наступні докази: - протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №225673 від 20.01.2025 (а.с.1); - довідка про неотримання особою посвідчення водія (а.с. 4); - довідка про відсутність повторності вчинення адміністративного правопорушення (а.с. 3); - направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння (а.с. 5); - відеозаписи з портативних відеореєстраторів № 473748, 74489, якими зафіксовано події викладені в протоколі, у тому числі факт відмови особи яка назвалася ОСОБА_5 від проходження огляду на стан сп`яніння (а.с. 7). З відеозапису видно, що транспортний засіб Hyundai Sonata, з д.н.з. НОМЕР_1 зупинений співробітниками поліції за проїзд на червоний сигнал світлофора та поліцейськими з приводу виявлених ознак наркотичного сп`яніння запропоновано водію пройти огляд на стан сп`яніння. На що, останній відмовився. Також у водія запрошено документи, що посвідчують його особу, вказана особа зазначила, що він є ОСОБА_5 , документи залишились вдома, він зараз набере маму та вона відправить фотографію документів. В подальшому останнім було надано фото в телефоні посвідки про тимчасове проживання на території України (фраг. 11:30:53 -59), та вказана особа зазначала, що транспортний засіб, яким останній керував, знаходиться в оренді. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, у графі «Особу встановлено» вказано посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_2 , однак з переглянутого відеозапису події вбачається, що водієм не було надано жодного документу, що посвідчує особу, лише в телефоні показано фотографію. Відповідно до п. 9 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом МВС України № 1376 від 06.11.2015 року при складанні протоколу про адміністративне правопорушення в ньому зазначаються, зокрема: у графі «місце складання протоколу» - населений пункт або географічна точка; у графі «посада, найменування органу поліції, звання, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол» - прізвище, ім`я, по батькові посадової особи, яка склала протокол (повністю, без скорочень); у графі «склав цей протокол про те, що громадянин(ка)» - прізвище, ім`я та по батькові особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (повністю, без скорочень); у графі «назва документа, серія, №, ким і коли виданий» - документ, що посвідчує особу (серія, номер паспорта, дата видачі і назва органу, що його видав, або серія, номер іншого документа, що посвідчує особу, яка вчинила правопорушення (службове чи пенсійне посвідчення, студентський квиток тощо), дата видачі і найменування органу (установи, підприємства, організації), що його видав(ла)); у графі «чи притягався(лася) до адміністративної відповідальності» - інформація щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності впродовж року (за наявності). Для перевірки доводів апеляційної скарги, апеляційним судом було витребувано з Головного сервісного центру МВС відомості про власника транспортного засобу Hyundai Sonata, з д.н.з. НОМЕР_1 . У відповідь на вказаний запит Головним сервісним центром МВС було надано відповідь, відповідно до якої, власником транспортного засобу Hyundai Sonata, з д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_6 . В подальшому апеляційним судом було здійснено запит до ОСОБА_6 стосовно передачі ним транспортного засобу Hyundai Sonata, з д.н.з. НОМЕР_1 в користування третім особам в період з 19.01.2025 по 20.01.2025. У відповідь ОСОБА_6 повідомив, що належний йому транспортний засіб у період з 19.01.2025 по 20.01.2025 ОСОБА_7 не передавався, та взагалі ніколи не передавався у користування ОСОБА_7 . Так, у ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. Зі змісту даної норми випливає, що встановлення особи за наявними базами без пред`явлення одного із перелічених у вказаній статті документів не передбачено діючим законодавством. Так, у ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. Зі змісту даної норми випливає, що документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; Документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. Зі змісту даної норми випливає, що встановлення особи за наявними базами без пред`явлення вищевказаних документів не передбачено діючим законодавством. Відповідно до ст. 32 вищевказаного закону, посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Посвідка на тимчасове проживання оформляється іноземцям та особам без громадянства (незалежно від віку), визначеним статтею 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, серед іншого документом, що посвідчує особу іноземця є паспортний документ іноземця документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною; В судовому засіданні апелянтом було надано для огляду оригінал посвідки на тимчасове проживання на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Апеляційним судом в судовому засіданні було відтворено відеозапис подій, які мали місце 20.01.2025 та на якому зафіксована особа водія, яка за своїми зовнішніми ознаками з очевидністю не є ОСОБА_5 . Таким чином, під час складання протоколу серії ЕПР1 №225673 від 20.01.2025 про адміністративне правопорушення, працівником патрульної поліції не було належним чином встановлена особа, відносно якої було складено протокол. У відповідності до вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Таким чином, відомості, внесені у протокол про адміністративне правопорушення, суперечать доказам, які були оглянуті апеляційним судом. При цьому рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Обов`язок збирання доказів у справах про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП. Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України. Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_1 є недоведеною поза розумним сумнівом. Згідно роз`яснень, які містяться в ч.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини. Таким чином, неправильно оцінивши докази у справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки такий висновок не ґрунтується на об`єктивних доказах. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, усі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення ОСОБА_5 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є недоведеним. Частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості. Така позиція Конституційного Суду України відповідає правовим позиціям ЄСПЛ. У своєму рішенні у справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. ЄСПЛ підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення. Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом». Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. Враховуючи, що Конституцією України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, особа не може бути визнана винуватою доки її вину не буде доведено в установленому законом порядку, при тому, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, керуючись ст. 245 КУпАП, згідно якої завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є - своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, апеляційний суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Керуючись ст.ст. 7, 294 КУпАП, апеляційний суд постановив: Поновити ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження постанови Київського районного суду м. Одеси від 04 березня 2025 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Київського районного суду м. Одеси від 04 березня 2025 року скасувати. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова