Постанова 4803 № 207/1462/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6393/25 Справа № 207/1462/25 Суддя у 1-й інстанції - Притуляк С. А. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Амельченко Артем Сергійович, на ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2025 року про передачу справи за підсудністю у цивільній справі номер 207/1462/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2025 року задоволено заяву представника відповідача адвоката Чернецької О.А. про передачу за підсудністю та постановлено передати цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики за підсудністю до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Із вказаним судовим рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Амельченко А.С., подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2025 року у цивільній справі №207/1462/25 та направити цивільну справу для продовження розгляду до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам процесуального закону. У поданій 19 березня 2025 року ОСОБА_2 позовній заяві зазначено наступні адреси відповідачів, із вказівкою про те, що це останні відомі їй: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 - АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції підтвердив, що зазначені ОСОБА_2 адреси дійсно були останнім місцем реєстрації обох відповідачів на момент подачі позовної заяви, тобто, підсудність позивачем обрано відповідно до приписів ч. 9 ст. 28 ЦПК України. Іншого зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання або зареєстрованого місця перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на момент подачі позову судом встановлено не було. Реєстрація місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , відбулась 25 березня 29025 року - після подання ОСОБА_2 позовної заяви та відповідно не може бути підставою для передачі справи на розгляд іншого суду. Щодо врахування судом першої інстанції доказів стосовно фактичного місця проживання відповідачів, у тому числі ОСОБА_1 , взагалі не відповідає нормам процесуального права, оскільки ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. На думку сторони апелянта, оскаржувана ухвала суду не може бути визнана законною та обґрунтованою, а отже підлягає скасуванню. Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною 2 статі 369 ЦПК України апеляційна скарга на вказану ухвалу суду першої інстанції підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання. Відповідно до частини 13 статі 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що у березні 2025 року до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. У суб`єктному складі учасників справи, тексту позовної заяви, позивач зазначав останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача-1: ОСОБА_1 - АДРЕСА_4 ; останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача-2: ОСОБА_3 - АДРЕСА_2 . Та у змісті тексту позову позивач, посилаючись на ч. 9 ст. 28 ЦПК України і зазначаючи на те, що актуальне місце реєстрації проживання або перебування відповідачів невідоме, у зв`язку з чим, пред`являв даний позов за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідачів, до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська. Передаючи справу за підсудністю до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, суд першої інстанції виходив з того, що в ході проведення підготовчих засідань, судом встановлено, що станом на момент подачі позову, а ні перший, а ні другий відповідачі не мали зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання. Належних, допустимих та переконливих доказів щодо фактичного місця проживання відповідачів до позову додано не було, отже, позов подано за останнім місцем реєстрації відповідачів. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з наступного. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Частиною 1 статті 27 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Частиною 9 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Положення частини 1 статті 27, частини 9 статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи (або останнього відомого такого місця) - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Із системного аналізу вищевказаних норм можна дійти висновку, що, не виключаючи можливість для позивача звернутися до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність надає йому можливість також звернутися до іншого суду з відповідним позовом, тобто встановлює альтернативу можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів. Вирішуючи питання про передачу справи за підсудністю, в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що з доданих до клопотання про передачу справи за підсудністю доказів, а саме акту №42 від 03.04.2025 року, складеного головою квартального комітету, протоколів про адміністративні правопорушення від 16.02.2025 року та від 18.02.2025 року, складених відносно ОСОБА_1 за ст.173-2 КУпАП, вбачається, що фактичним місцем перебування відповідачів є будинок за адресою: АДРЕСА_3 , який з 13.10.2020 року належить в рівних долях відповідачам. Проте, суд першої інстанції не врахував, що нормами ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня, окрім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Наявності підстав виключної підсудності розгляду даної справи, за місцем знаходження майна відповідачів, не передбачено. До матеріалів позову стороною позивача додавалась копія договору купівлі-продажу житлового будинку від 13 жовтня 2025 року, посвідчена приватним нотаріусом Шрамко В.В. та зареєстрована у реєстрі за №3041, в абзаці першому якого щодо даних покупців вказано: ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ; ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 24-25). За положеннями ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру і на підставі ч. 3 ст. 11 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» при здійсненні судочинства має доступ до інформації Реєстру в обсязі, необхідному для ідентифікації учасників судового процесу. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр» Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших праві свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр використовується, зокрема, для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи. Згідно з інформацією з Єдиного демографічного реєстру №1213894 від 20.03.2025 року, отриманої судом, ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , та 22.12.2020 року знятий з реєстрації (а.с. 64). Згідно з інформацією з Єдиного демографічного реєстру №1213917 від 20.03.2025, отриманої судом, ОСОБА_3 , була зареєстрована з 22.02.2008 року за адресою: АДРЕСА_2 , та 16.03.2023 року знята з реєстрації (а.с. 65). Порядок реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів, на момент звернення позивача до суду з позовом встановлювались Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265, який набрав чинності 14 березня 2022 року. У пункті 4 вказаного Порядку передбачено, що особа може задекларувати /зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування /реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. Такі правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі №554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23). Отже, відомості Єдиного демографічного реєстру чітко підтверджують останні відомі зареєстровані адреси місця проживання відповідача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 , територіально належать до підсудності Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року у справі відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи (а.с. 68-69). Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 квітня 2025 року постановлено перейти з розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та призначено підготовче судове засідання (а.с. 92). З наданого витягу з реєстру територіальної громади №2025/0042166004 встановлено, що реєстрація відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , відбулась 25 березня 2025 року (а.с. 162), тобто вже після відкриття провадження у справі ухвалою від 20 березня 2025 року. При цьому, суд залишив поза увагою, той факт, що інший відповідач ОСОБА_4 не змінив останньої зареєстрованої адреси свого місця проживання: АДРЕСА_4 , на яку судом надсилався судовий виклик, який останнім отримувався (а.с. 73). Частиною 2 статті 31 ЦПК України визначено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. Наявності інших відомостей про зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання відповідачів на дату постановлення ухвали про відкриття провадження у справі не міститься. Виходячи з положень вказаної норми та встановлених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на те, що на момент подання позову по даній цивільній справі а ні перший, а ні другий відповідачі не мали зареєстрованого місця проживання у встановленому законом порядку, а також те, що в ході підготовчих судових засідань було встановлено, що відповідачі тривалий час фактично мешкають за адресою, яка не відноситься до юрисдикції Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська, є безпідставними. За таких обставин, виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що дану справу необхідно передати до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, оскільки такі висновки не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу. Відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для її скасування з поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Амельченко Артем Сергійович, на ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2025 року про передачу справи за підсудністю - задовольнити. Ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: