Постанова 4854 № 420/10218/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/10218/25 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В. Час і місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні в пільговому обчисленні із розрахунку один місяць служби за три до страхового стажу ОСОБА_1 військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а саме: періоди з 09Л 2.2022 по 12.12.2024 року; а також у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи: з 10.06.1989 по 31.10.1989 року; з 01.11.1989 по 03.08.1993 року; з 23.11.1994 по 23.10.1997 року та періоду навчання з 01.09.1985 по 11.06.1987 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого як ВПО та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , про призначення дострокової пенсії за віком по суті та зарахувати, із розрахунку один місяць служби за три, до страхового стажу ОСОБА_1 військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а саме період з: 09.12.2022 по 12.12.2024 року; зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 10.06.1989 по 31.10.1989 року; з 01.11.1989 по 03.08.1993 року; з 23.11.1994 по 23.10.1997 року; період навчання з 01.09.1985 по 11.06.1987 року; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого як ВПО та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , дострокову пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, як учаснику бойових дій з дня права на пенсію. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про розрахунок страхового стажу для призначення дострокової пенсії за віком, як учасника бойових дій. Однак, рішенням № 156050027309 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону № 1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Вважаючи рішення протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 156050027309 від 26.03.2025 року, щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 10.06.1989 по 31.10.1989 роки та з 23.11.1994 по 23.10.1997 роки згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10.06.1989 по 31.10.1989 роки та з 23.11.1994 по 23.10.1997 роки згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025 року про перерахунок пенсії, з урахуванням висновків суду в цій справі. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В своїй скарзі апелянт зазначає, що за наданими документами, індивідуальними відомостями про застраховану особу загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 17 років 00 місяців 18 днів. До страхового стажу не зараховані періоди роботи, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984: -з 10.06.1989 по 31.10.1989, оскільки відсутня інформація про вироблені трудодні та встановлені колгоспом мінімуми трудоднів; -з 23.11.1994 по 23.10.1997, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення з підприємства. Апелянт звертає увагу, що за наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області було правомірно прийнято рішення № 156050027309 від 26.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Посилаючись на постанову Верховного суду від 02.04.2020 року справа №185/4140/17, апелянт зазначає, що період проходження військової служби під час мобілізації в особливий період з 09.12.2022 по 12.12.2024 року підлягає зарахуванню до страхового стажу на пільгових умовах один місяць служби за три місяці. Апелянт вказує, що якщо в записах трудової книжки відсутні вищезазначені відомості про періоди навчання, то відповідно до п.8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних, навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також; довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Таким чином, період навчання з 01.09.1985 по 11.06.1987 років підлягає врахуванню до страхового стажу окремо від проходження військової служби в період з 30.10.1984 по 14.05.1989 років. Зазначає, що період проходження військової служби під час мобілізації в особливий період з 09.12.2022 по 12.12.2024 року підлягає зарахуванню до страхового стажу на пільгових умовах один місяць служби за три місяці. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 19.03.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22- 1 від 25.11.2005 року, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке уповноважено розглядати заяву позивача від 19.03.2025 року. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 156050027309 від 26.03.2025 року, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону № 1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Так, в рішенні зазначено наступне: Вік заявника 60 років 3 місяці. Необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону № 1058 становить 31 рік. Страховий стаж особи становить 17 років 0 місяців 18 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви за доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984: - з 10.06.1989 по 31.10.1989, оскільки відсутня інформація про вироблені трудодні та встановлені колгоспом мінімуми трудоднів; - з 23.11.1994 по 23.10.1997, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення з підприємства (запис 12 трудової). Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно зі статтею 26 Закону № 1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Вважаючи рішення протиправним позивач звернулася до суду з цим позовом. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки в трудовій книжці позивача наявні відповідні записи щодо спірного періоду роботи, то ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його трудового стажу, а тому прийшов до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи з 10.06.1989 по 31.10.1989 роки та з 23.11.1994 по 23.10.1997 роки згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984 року. З урахуванням вищевикладеного прийшов до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 156050027309 від 26.03.2025 року, щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 10.06.1989 по 31.10.1989 роки та з 23.11.1994 по 23.10.1997 роки згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984 року є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, шо до компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань. При цьому суд не обраховує страховий стаж позивача. Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Статтею 9 Закону №1058 передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років за наявності стажу починаючи з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; після досягнення 65 років за наявності стажу починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу. Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Приписами ч. 2 ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV). У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року , зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Частинами 1 та 3 ст. 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону №1058, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310. Відповідно до п.п. 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Основних Положень). Згідно з п.6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Відповідно до п. 8 Основних Положень трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки. Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а. Лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області № 156050027309 від 26.03.2025 року, позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984: з 10.06.1989 по 31.10.1989, оскільки відсутня інформація про вироблені трудодні та встановлені колгоспом мінімуми трудоднів; з 23.11.1994 по 23.10.1997, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення з підприємства (запис 12 трудової). На момент заповнення трудової книжки позивача вперше, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162 ). Відповідно до п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162. Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника. Копією трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984 року підтверджено, шо позивач: - 10.06.1989 року прийнятий в члени колгоспу в якості електрика 5-го розрядку, наказ № 13 від 09.06.1989 року; - 31.10.1989 року звільнений у зв`язку із переводом в Скадовську станцію технічного обслуговування, наказ № 15 від 31.10.1989 року. Вказані записи завірені печаткою підприємства. Основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника в громадському господарстві: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання. Тобто, якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки. В разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві з поважної причини, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю у визначеному Законом порядку. У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ. Відповідно до листа Скадовської міської військової адміністрації від 01.04.2025 року № 01-12/04, у зв`язку із окупацією території Скадовської міської територіальної громади надати запитувані архівні документи не має можливості. Вказані обставини, які не залежать від позивача, позбавляють його можливості на отримання належного пенсійного забезпечення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування вищезазначеного періоду до страхового стажу позивача. Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 23.11.1994 по 23.10.1997 року, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення з підприємства (запис 12 трудової), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984 року, позивач: - 23.11.1994 року прийнятий в ДП Скадовськавто автослюсарем третього розряду, наказ № 182 від 23.11.1994 року; - 23.10.1997 року звільнений у зв`язку із переводом за згодою між керівниками в Скадовську Прокуратуру за п.5 ст. 36 КЗпП України. З наведеного вбачається, що трудова книжка позивача заповнена відповідно до Інструкцій №162 та №58, записи в трудовій книжці про роботу позивача відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач. Наявність певних недоліків оформлення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Цей висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, наведеній у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а. Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а. Така підстава не є належною для відмови у призначенні пенсії за віком та не позбавляє права позивача на призначення пенсії, а відсутність номеру та дати наказу звільнення не може впливати на права позивача. Відтак, та обставина, що підприємство не вказало номер та дату наказу про звільнення позивача, не робить відомості у документах, які засвідчені такою печаткою, неправдивими. Тому суд дійшов висновку, що оскільки в трудовій книжці позивача наявні відповідні записи щодо спірного періоду роботи, то ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його трудового стажу. Наведена позиція (стосовно мотивів, що запис про звільнення завірений печаткою УРСР) узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.02.2018 у справі №275/615/17, які враховуються судом при вирішенні цієї справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Отже, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи з 10.06.1989 по 31.10.1989 роки та з 23.11.1994 по 23.10.1997 роки згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984 року. Також суд звертає увагу, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Така позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Також, згідно із частиною першою статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі. Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає. Наведений підхід узгоджується із частиною першою статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав. За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії. Враховуючи вищевикладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 156050027309 від 26.03.2025 року, щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 10.06.1989 по 31.10.1989 роки та з 23.11.1994 по 23.10.1997 роки згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984 року є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 156050027309 від 26.03.2025 року, у суду першої інстанції були всі підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 10.06.1989 по 31.10.1989 роки та з 23.11.1994 по 23.10.1997 роки згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1984 року. Щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1985 року по 11.06.1987 року в школі техніків ВМФ за спеціальністю Судова автоматика кваліфікація технік-електрик, що підтверджується Дипломом серії НОМЕР_3 , виданим в м. Кронштадт 11 червня 1987 року, реєстраційний №183, то колегія суддів зазначає наступне. У статті 68 Закону СРСР від 12.10.1967 року «Про загальний військовий обов`язок» передбачалось, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних і особистих прав і свобод і несуть всі обов`язки громадян СРСР, передбачених Конституцією СРСР. З 30.10.1984 року по 14.05.1989 року позивач проходив військову службу, а з 01.09.1985 року по 11.06.1987 навчання. Таким чином, колегія суддів зазначає про помилковість доводів апелянта, що даний період навчання має бути зарахований окремо від періоду проходження військової служби, оскільки зазначене не передбачено нормами законодавства. Щодо доводів апелянта (позивача), що період проходження військової служби під час мобілізації в особливий період з 09.12.2022 по 12.12.2024 року підлягає зарахуванню до страхового стажу на пільгових умовах один місяць служби за три місяці, колегія суддів зазначає наступне. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_4 від 25.07.2023 року та Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 25.06.2023 року №1605. З зазначеної довідки вбачається, що позивач в період з 09.01.2023 року по 19.03.2023 року брав участь у бойових діях. Виходячи з приписів статті 57 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788 (далі Закон № 1788), якою передбачено, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям, та яка відсилає до іншого нормативно правового акту - Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014. Цим Положенням (пункт 2.3. розділу ІІ) визначено, що час проходження служби, упродовж якого особа брала участь у бойових діях у воєнний час, та час участі в АТО зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три. Відповідно до абзацу 3 частини четвертої статті 24 Закону № 1058 пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Таким чином, положення ст. 57 Закону № 1788 підлягають застосуванню в разі визначення права особи на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Оскільки матеріалами справи підтверджується його участь у бойових діях у воєнний час в період з 09.01.2023 року по 19..03.2023 року, тому зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 02 квітня 2020 року у справі № 185/4140/17, від 16.06.2020 у справі № 185/7049/16-а, від 18 січня 2023 року у справі № 1.380.2019.003739. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії. Відповідно до абз 13 п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Згідно п.4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Враховуючи вищевикладене, оскільки згідно Порядку №22-1 після розгляду відповідної заяви (про перерахунок (призначення) пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший) структурним підрозділом Пенсійного органу за принципом екстериторіальності, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, суд прийшов до висновку, що обов`язок щодо вчинення відповідних дій про зарахування відповідного стажу, вчинення дій щодо розгляду заяв про призначення пенсії лежить на Пенсійному фонді, до якого зверталась особа із відповідною заявою. Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії. Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо перерахунку пенсії та зобов`язувати відповідача прийняти те чи інше рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18. Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2025 року про перерахунок пенсії, з урахуванням висновків суду в цій справі. Щодо позовних вимог в частині зобов`язати призначити дострокову пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, як учаснику бойових дій з дня права на пенсію, суд зазначає наступне. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України). Аналіз зазначеної норми, у її взаємозв`язку з ч.2 ст.2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері. Разом з цим, ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань. При цьому суд не обраховує страховий стаж позивача. Так, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано усі визначені законом умови, необхідні для призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV. Зокрема, наявність у позивача страхового стажу передбаченого цією статтею. Разом з тим, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив. За наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України). Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, серед іншого, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи наведене вище, оскільки висновки суду попередньої інстанції частково не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, у відповідності до приписів ст. 315, 317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період з 09.01.2023 року по 19..03.2023 року участі у бойових діях у воєнний час на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період з 09.01.2023 року по 19.03.2023 року участі у бойових діях у воєнний час на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці. В цій частині ухвалити нове рішення, яким визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні в пільговому обчисленні із розрахунку один місяць служби за три до страхового стажу ОСОБА_1 військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а саме: періоди з 09.01.2023 по 19.03.2023 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 09.01.2023 року по 19.03.2023 року участі у бойових діях у воєнний час на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Повний текст постанови складено та підписано 08 липня 2025 року . Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова