Постанова 4814 № 553/88/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 553/88/25 Номер провадження 22-ц/814/2285/25Головуючий у 1-й інстанції Москаленко В. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В., секретар Ванда А.М., з участю представника Міністерства юстиції України Мазур О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 26 березня 2025 року, постановлене суддею Москаленко В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріально шкоди, в с т а н о в и в: 13.01.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що Державою України порушено його законні права та інтереси, які полягають у тривалій бездіяльності Міністерства юстиції України під час виконання рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 27.02.2023 у справі №760/17232/20 про стягнення з держави російська федерація на його користь моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн., а також щодо не ініціювання питання внесення змін до чинного законодавства з метою виконання зазначеного рішення. Зазначає, що внаслідок бездіяльності Держави Україна щодо не врегулювання питання подальшого примусового виконання виконавчих документів боржником, за якими є держава-агресор російська федерація, позивачу завдано матеріальну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000 000,00 грн. Моральна шкода полягає у психологічному напруженні, душевних стражданнях, відсутності правового захисту, розчаруванні та незручностях, пов`язаних з необхідністю направлення звернень до державних органів, які виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, а саме: не виконання судового рішення, та порушення його прав на мирне володіння своїм майном. Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 26.03.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна, Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріально шкоди відмовлено. Рішення районного суду вмотивовано тим, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення у справі №760/17232/20, у якому державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчим документом, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, стягнення шкоди у випадку, її доведення, має відшкодовуватися саме боржниками за виконавчими провадженнями. При цьому матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що позивачу завдано моральної і майнової шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України. Позивач оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Із підстав, раніше детально викладених у позовній заяві, доводить порушення відповідачами його законних прав та інтересів, які підлягають захисту у відповідності до заявлених ним позовних вимог. Наголошує, що дії Міністерства юстиції України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 16.09.2024 за № ЖИ-17802282 у термін більше одного місяця від дня його надходження визнано протиправними. Також визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не направлення ОСОБА_1 листа Міністерства юстиції України від 18.10.2024 №144399/Ж-28299/20.1, складеного за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 16.09.2024 за № ЖИ-17802282. Проте судом першої інстанції викладене не було взято до уваги, що, на думку позивача, суперечить сталій практиці Європейського суду з прав людини та є прямим порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наголошує, що ним 16.09.2024 через Державну установу "Урядовий контактний центр" направлено звернення за №ЖИ-17802282 до Міністерства юстиції України у якому зазначив таке: "Керуючись ст.40 Конституції України направляю Вам листа та повідомляю, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27.02.2023р. справа № 760/17232/20, стягнуто з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн. Доводить, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004р. № 18966/02). Так, у справі заява № 40450/04, п.п. 56 - 58 та 66 - 70 Європейський суд з прав людини неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням. У зв`язку з викладеним позивач вимагав негайно виконати рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 27.02.2023 у справі №760/17232/20 та стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн. Наголошує, що відповідно до постанови КМУ від 10.02.2023 № 118 «Про затвердження Порядку використання коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії», використання коштів для сплати заборгованості за виконавчими документами, боржником за якими є російська федерація, не передбачено вказаним Порядком використання коштів. Прийняття такого законодавчого акту ускладнило виконання рішень про стягнення з російської федерації в примусовому порядку. У зв`язку з викладеним, позивач вимагав Міністерством юстиції України ініціювати внесення змін до чинного законодавства з метою виконання рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 27.02.2023р. справа №760/17232/20, яке залишається не виконаним. Відповідну справу позивач вимагав поставити Міністерством юстиції України на особистий контроль у зв`язку з порушенням ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Його законні вимоги були проігноровані органами державної влади та залишені поза увагою суду першої інстанції. Наведене суперечить сталій практиці Європейського суду з прав людини та є пряме порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - Відсутність будь-якого ефективного захисту в національному праві. Викладене вважає неприпустимим фактом та грубим порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні зі статтею 1 першого Протоколу до Конвенції (захист права власності). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08.04.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 11.04.2025. 16.04.2025 позивач звернувся в апеляційний суд із заявою про розгляд справи за його відсутності. 22.04.2025 Міністерством юстиції України подано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване. У суді апеляційної інстанції представник Міністерства юстиції України проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 27.02.2023 (справа №760/17232/20) стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн./а.с.20-24/ 03.01.2024 Солом`янський районний суд м.Києва видав виконавчий лист №760/17232/20 про стягнення з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн./а.с.17/ Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 (справа №440/12471/24) визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 16.09.2024 за №ЖИ-17802282 у термін більше одного місяця від дня його надходження. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не направлення ОСОБА_1 листа Міністерства юстиції України від 18.10.2024 №144399/Ж-28299/20.1, складеного за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 16.09.2024 за №ЖИ-17802282. Зобов`язано Міністерство юстиції України направити ОСОБА_1 лист Міністерства юстиції України від 18.10.2024 №144399/Ж-28299/20.1, складеного за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 16.09.2024 за №ЖИ-17802282. В іншій частині позовних вимог відмовлено./а.с.50-54/ До позовної заяви додано лист голови депутатської групи ОСОБА_2 , співголови депутатської групи Славицької А, керівника управління з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України, голови депутатської групи «Партія «За майбутнє»./а.с.55-58/ Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення, у якому ДВС виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчим документом, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної і майнової шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи доказів того, що органи ДВС безпідставно не виконували судове рішення шляхом звернення стягнення на майно російської федерації, що знаходиться на території України, а також визнав необґрунтованим розмір моральної та матеріальної шкоди, заявлених до стягнення, факт її спричинення та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне. Стосовно підставності стягнення матеріальної шкоди, колегія суддів ураховує наступне Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №753/8671/21, від 18.09.2023 у справі №582/18/21). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України). Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Із урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України). Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20. Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав. Визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326. Відсутність порушеного належного позивачу майнового права виключає стягнення майнової шкоди на його користь. Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про завдання йому такої шкоди. Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до загального цитування норм матеріального права безвідносно до фактичних обставин цієї справи. При цьому, невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. Стосовно підставності відшкодування моральної шкоди, колегія суддів ураховує наступне Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Тлумачення наведеної норми свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду від 22.04.2024 справі № 279/1834/22). Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Натомість шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування наведеної норми, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди (статті 1173, 1174 ЦК України). Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст.1173, 1174 ЦК України. У відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як правильно установив суд першої інстанції, підставність стягнення моральної шкоди позивач пов`язує із бездіяльністю органів ДВС в ході примусового виконання такого рішення, у якому державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчим документом, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК). Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків. Проте, саме лише задоволення скарг на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки. У даній справі позивачем не доведено факт наявності протиправних дій при виконанні виконавчого листа Солом`янського районного суду м. Києва від 01.03.24 №760/17232/20. Відсутніми є судові рішення, якими дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби під час виконання зазначеного виконавчого провадження визнавалися протиправними. При цьому, апеляційний суд враховує, що у Верховній Раді України 30.01.2024 за №10444 зареєстровано проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішень судів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України». Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями, про які вказано у позові, та настанням шкоди. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до загального цитування положень статей 1173, 1174 ЦК України, які у спірних правовідносинах, за відсутності встановленого факту протиправності дій державного органу, факту спричинення шкоди та їх причинно-наслідкового зв`язку, не є безумовною підставою для покладення на державу Україна в особі відповідного органу обов`язку з відшкодування моральної шкоди. В контексті викладеного доводи апеляційної скарги щодо обґрунтованості розміру стягнення моральної шкоди, оцінці не підлягають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення районного суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 26 березня 2025 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03.07.2025. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак