Постанова 4802 № 159/8245/24

Справа № 159/8245/24 Головуючий у 1 інстанції: Чалий А. В. Провадження № 22-ц/802/697/25 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Покликався на те, що 18 серпня 2024 року щодо нього начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 було винесено постанову про вчинення ним адмінправопорушення передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП №102946, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1285 грн. Також, того ж дня іншою службовою особою начальником групи ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенантом ОСОБА_2 було складено щодо нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП. В подальшому рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2024 року постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності було скасовано. Постановою цього ж суду від 16 вересня 2024 року, провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст. 185-10 КУпАП було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Крім того позивач вказував, що незаконним притягненням до адміністративної відповідальності службові особи відповідача заподіяли йому моральну шкоду, яка полягає у наявних обмеженнях та зміні способу життя, перенесених негативних емоціях та переживаннях, що потягло за собою погіршення загального стану його здоров`я. Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на свою користь 50000 грн - відшкодування моральної шкоди. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , вважаючи його незаконним і необґрунтованим, просив оскаржуване рішення суду скасувати як таке, що ухвалене судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи і прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи в позові, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що сам факт закриття справ про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про незаконність притягнення особи до адміністративної відповідальності та завдання їй суб`єктом владних повноважень моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок держави. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Державна казначейська служба України, вважаючи рішення суду першої інстанції, яке оскаржує позивач, законним і обґрунтованим та таким, що цілком відповідає встановленим обставинам справи і зібраним доказам, просив залишити його без змін, у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не довів: факт заподіяння йому відповідачем моральної шкоди як наслідок перенесених страждань чи приниження, спричинених діями останнього; причинний зв`язок між неправомірними діями суб`єкта владних повноважень і заподіяною шкодою; у чому саме полягає моральна шкода, яку він зазнав та її матеріальний вираз. Також місцевий суд дійшов висновку, що самі по собі факти скасування протоколу про адміністративне правопорушення, постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Такий висновок суду є правильний. Встановлено, що 18 серпня 2024 року щодо позивача ОСОБА_1 службовою особою ДПС України лейтенантом ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №247131 за ч. 1 ст. 185-10 КупАП, а саме за злісну непокору законному розпорядженню працівника прикордонної служби. Цього ж дня начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 (з м.д.н.п. Піща) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з м.д. АДРЕСА_1 ) лейтенантом ОСОБА_2 було складено відповідний протокол та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 1275 грн за ч. 1 ст. 202 КУпАП за порушення прикордонного режиму, а саме перебування в межах контрольованого прикордонного району без документів, що посвідчують особу. Крім того з наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що 11 вересня 2024 року головним державним виконавцем Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Маточкіною І.А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 2550 грн. та постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 255 грн. Також встановлено, що постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2024 провадження по справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, було закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2024 постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 було скасовано, а провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП, закрито. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. На підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», частин 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України моральна шкода може бути відшкодована лише за наявності обставин, визначених ст. 1 цього Закону, а право на її відшкодування виникає у випадках, зазначених у ст. 2 Закону. Відповідно до ст.1, п.1-1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій статті 1 Закону, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно роз`яснень викладених у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Аналіз зазначених норм матеріального права та встановлених обставин справи дає підстави для висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не довів та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями працівників прикордонної служби, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та при прийнятті постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності йому завдано моральної шкоди і в чому саме вона полягає. Отже, ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню і дослідивши наявні у справі докази, давши їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог та цілком підставно і обґрунтовано відмовив у їх задоаоленні. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Таким чином, звертаючись до суду з цим позовом, позивач ОСОБА_1 , на думку колегії суддів, не довів сам факт як моральної шкоди та безпосередній причинний зв`язок між діями відповідача і заподіяною шкодою. Позивач мав можливість і скористався встановленими законом процедурами доведення своєї позиції при розгляді справ про адміністративне правопорушення. За результатами розгляду яких ухвалено рішення та винесено постанову, якою провадження по справі про притягнення його до адміністративної відповідальності закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, що є достатньою моральною сатисфакцією у даній ситуації. Отже, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 відповідає вимогам закону. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги не впливають на законність оскаржуваного рішення. Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2025 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді