Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/6934/25

Справа № 127/6934/25 Провадження № 22-ц/801/1468/2025 Категорія: 69 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2025 рокуСправа № 127/6934/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В. Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 05 травня 2025 року, ухвалене суддею Ковганичем С.В. в місті Тульчині, в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, встановив: У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила винести рішення про розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28 липня 2023 року у Відділі державної РАЦС у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, по актовому запису №1591. Судові витрати просила стягнути з відповідача на її користь. Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 липня 2023 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис №1591. Неповнолітніх дітей у сторін не має. Позивачка зазначила, що подружнє життя не склалося, у кожного із сторін це другий шлюб. Кожен має різні погляди на життя, шлюб та сім`ю. Спільного майна не мають, тому спір з приводу цього відсутній. На даний час сторони разом не проживають та не ведуть спільного господарства. Шлюб існує тільки формально. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 05 травня 2025 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який був зареєстрований 28.07.2023 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис №1591. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати з оплати судового збору в сумі 605,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн, а разом 1 605,60 грн (одну тисячу шістсот п`ять гривень шістдесят копійок). Зобов`язано управління Державної казначейської служби України у м.Вінниці Вінницької області повернути ОСОБА_2 50 відсотків сплаченої суми судового збору, що складає 605,60 грн (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок), який сплачений нею при подачі позову згідно із квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки №7 від 04.03.2025 філії-Вінницького обласного управління АТ "Ощадбанк" (отримувач: ГУК у Він. обл./м.Вінниця/22030101; код отримувача: 379798858; Надавач платіжних послуг отримувача: 899998 Казначейство України; Рахунок отримувача: UA318999980313181206000002856). Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 05 травня 2025 року в частині стягнення з нього судових витрат та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з відповідача вказаних сум. У скарзі зазначає, що він погодився на пропозицію позивачки розірвати шлюб за спільною заявою, однак остання подала позов до суду без попередження і вказані дії свідчать про її недобросовісність. Внаслідок вказаних дій він вимушений компенсовувати судові витрати, хоча спору щодо розірвання шлюбу не має і він проти цього не заперечував. Покладення на відповідача, який не є ініціатором спору, перебуває на військовій службі, має статус учасника бойових дій та є потерпілою стороною у шлюбі витрат у розмірі 1 605,60 грн є необгрунтованим, несправедливим та юридично хибним. Суд першої інстанції не врахував ні особливого правового статуту відповідача, ні моральних та матеріальних втрат, яких віз зазнав, ні характеру та обставин виникнення спору, зокрема відсутності активного процесуального протистояння з його боку. Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору у справах, що стосуються захисту їхніх прав та інтересів. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також ОСОБА_2 просить поновити їй строк на подання відзиву, оскільки вона отримала апеляційну скаргу при ознайомленні зі справою 26 червня 2025 року. У ч. 3 ст. 359 ЦПК України зазначено, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦПК України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. У силу частини 1 статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження ОСОБА_2 надано строк протягом п`яти днів з моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано засобами поштового зв`язку, відтак, супровідним листом від 27 травня 2025 року апеляційним судом на адресу ОСОБА_2 було надіслано копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із копією апеляційної скарги. ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із копією апеляційної скарги не отримала, поштовий конверт повернувся на адресу суду із відміткою пошти: «за закінченням терміну зберігання». 26 червня 2025 року ОСОБА_2 ознайомилася з матеріалами справи, в тому числі і з апеляційною скаргою. Відтак, оскільки відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 подано 27 червня 2025 року, тобто протягом встановленого апеляційним судом строку, підстав для поновлення строку не має, оскільки він не пропущений. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи, що скаржником оскаржується рішення суду лише в частині розподілу судових витрат, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Встановлено, що 28 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відділі реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зареєстровано шлюб, актовий запис 1591, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.4). Суд першої інстанції, встановивши, що сторони шлюбні відносини не підтримують, проживають окремо і позивач наполягає на розірванні шлюбу, наміру зберегти сім`ю не має, а відповідач не заперечує щодо задоволення позову дійшов висновку, що подальше збереження їх сім`ї неможливе, у зв`язку з чим шлюб підлягає розірванню. Також суд, беручи до уваги, що відповідач визнав позовні вимоги до початку розгляду справи, а позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатила 1 211,20 грн судового збору, дійшов висновку, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 142 ЦПК Українита п. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» їй слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову, а саме 605,60 грн. Решта ж судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.141 ЦПК України. Також суд вважав, що відповідно до вимог ст.141 ЦПК Україниз відповідача підлягають стягненню понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн, оскільки їх розмір документально підтверджений. ОСОБА_1 за результатами апеляційного перегляду просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього судових витрат та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з нього 1 605,60 грн таких витрат. Тобто рішення суду в частині розірвання шлюбу між сторонами ОСОБА_1 не оскаржується, а відтак, рішення суду першої інстанції в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині не переглядається. Встановлено, що у позовній заяві (в новій редакції) ОСОБА_2 , на виконання вимог п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи: - 1 211,20 грн сплата судового збору; - 1 000 гривень витрати на правничу допомогу (а.с.21-22). До позовної заяви ОСОБА_2 , на виконання вимог ст. 177 ЦПК України, додала: - квитанцію №7 від 04 березня 2025 року, що підтверджує сплату ОСОБА_2 судового збору в розмірі 1 211,20 грн (а.с.3); - договір про надання правничої (правової) допомоги від 14 квітня 2025 року (а.с.28-30); - акт приймання-передачі адвокатських послуг від 16 квітня 2025 року (а.с.31); - квитанцію до прибуткового касового ордера б/н від 16 квітня 2025 року про сплату 1 000 грн (а.с.32). У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати. Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с.34). 01 травня 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, у якому він визнав позов в частині розірвання шлюбу. Просив покласти витрати за подання позову, включно з судовим збором та витратами на оплату правничої допомоги, на позивачку, як ініціатора процесу (а.с.39-40). У ч. 1 ст. 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом частини другої цієї статті слідує, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічні положення зазначені і в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»: у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов та погодився на розірвання шлюбу, суд в рішенні за результатами розгляду справи на законних підставах стягнув з нього на користь позивачки лише 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову, а саме 605,60 грн. Решту 50 відсотків судового збору, що становить 605,60 грн, суд повернув позивачу з державного бюджету. Посилання ОСОБА_1 на п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є безпідставним, оскільки за змістом вказаної норми від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань (частина друга статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет і підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб із урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (близький за змістом висновок щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» сформульований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19 (провадження № 11-795заі19)і від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17 (провадження № 14-730цс19)). Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Враховуючи, що предметом позову є розірвання шлюбу, підстави вважати, що спір стосується захисту прав ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, відсутні. А відтак судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Та обставина, що сторони мали намір у позасудовому порядку розірвати шлюб і що саме дії позивачки, які виразилися у передчасному зверненні до суду, призвели до фінансових затрат ОСОБА_1 не є підставою для звільнення відповідача від сплати судових витрат, оскільки право на звернення до суду гарантується і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наводить норму процесуального закону, яка б передбачала можливість звільнення відповідача від обов`язку сплачувати судові витрати, враховуючи небажання позивача мирно врегулювати спір. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовує висновки суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення з нього витрат на правничу допомогу та їх розмір. Відтак, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 05 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук О.С. Панасюк