Ухвала КАС ВС № 320/43734/23

УХВАЛА 07 липня 2025 року м. Київ справа №320/43734/23 адміністративне провадження № К/990/25113/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Гриціва М. І., суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В. перевірив касаційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Октагон-Аутдор» до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, і ВСТАНОВИВ: ТОВ «Октагон-Аутдор» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати з моменту його ухвалення рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 18 травня 2023 року № 300-1 «Про демонтаж засобів зовнішньої реклами» в частині зобов`язати ТОВ «Октагон - Аутдор» як власника засобів зовнішньої реклами провести демонтаж рекламних конструкцій: подвійний щит розміром 3,0 м х 6,0 м та односторонній щит розміром 3,0 м х 6,0 м обидва на вулиці Гордіюк (біля ТЦ «Глобус»); двосторонній щит розміром 3,0 м х 6,0 м на розі вулиць Шевченка - Черпишевського (супермаркет «Наш Край»); односторонній щит розміром 3,0 м х 6,0 м на перетині вулиць Набережна - Шевченка; односторонній щит розміром 3,0 м х 6,0 м на розі вулиць Львівська та Володимирська; двосторонній щит розміром 3,0 м х 6,0 м на вулиці Карпенка-Карого (розділова смуга біля насосної станції); двосторонній щит розміром 3,0 м х 6,0 м на вулиці Карпенка-Карого (розділова смуга біля АЗС «Укрнафта»); подвійний щит розміром 3,0 м х 6,0 м на розі вулиць Карпенка-Карого та Сухомлинського; двосторонній щит розміром 3,0 м х 6,0 м на вулиці Ковельська,

99. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 04 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовив. ТОВ «Октагон-Аутдор не погодилося з рішенням суду першої інстанції і подало апеляційну скаргу. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2025 року скасував рішення Київського окружного адміністративного від 04 лютого 2025 року та ухвалив нову постанову про задоволення позовних вимог. Виконавчий комітет Луцької міської ради не примирився з рішенням суду апеляційної інстанції і подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати. Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)). Згідно з частиною першою статті 13 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Поняття справи незначної складності (малозначної справи) міститься у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України, а частиною шостою статті 12 цього Кодексу передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ цієї категорії. Такий перелік не є вичерпним. Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини. Предметом спору у цій справі є питання з приводу повноважень на продовження строку дії дозволів на розміщення реклами. Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження. Колегія суддів оцінила характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників судового процесу, встановила, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, і вважає, що ця справа є справою незначної складності. За таких обставин, касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі скаржник, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як сторону по справі, не підлягають касаційному оскарженню, однак посилається на визначену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки, на переконання скаржника, щодо правильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та нема висновку Верховного Суду, який би сформулював правничу позицію про те, як мають застосовуватися норми права в подібних правовідносинах. Позаяк за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності, які у зв`язку з цим за процесуальним законом не належать до тих, які підлягають такому оскарженню, але скаржник з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо порушені у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а також, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення. Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо. Ці критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Втім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржник не розкрив (переконливо не мотивував, не продемонстрував), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі. Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності. Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання. Не видаються обґрунтованими покликання касанта на те, що ця справа з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього як позивача і учасника справи, який подає касаційну скаргу, бо не містять фактичних передумов та відповідної (доречної) аргументації для віднесення її (справи) до категорії суспільно чи винятково значимих. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки в аспекті обґрунтування такої ознаки, учасником справи, який вирішив скористатися правом на касаційне оскарження. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. В цій касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить, а його посилання на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, як на підстави для такого прийняття, такими не сприймаються, через те що мають загальний, більш декларативний характер; вони зводяться до цитування цієї норми та викладу фактичних обставин справи з тією інтерпретацією, яку скаржник власне просить визнати допустимою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд підкреслює, що словосполучення «значний суспільний інтерес», яке міститься у процесуальному законі, треба розуміти насамперед як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства загалом, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом. За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зважаючи на особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»). У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема. Отож, можна узагальнити, що Виконавчий комітет Луцької міської ради подав касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Луцької міської ради на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Октагон-Аутдор» до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення. Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. І. Гриців Судді: С. Г. Стеценко Л. В. Тацій