Постанова 4851 № 480/104/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2025 р. Справа № 480/104/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року (ухвалене суддею О.А. Прилипчуком) в справі № 480/104/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління охорони здоров`я Сумської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління охорони здоров`я Сумської обласної державної адміністрації, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Управління охорони здоров`я Сумської обласної державної адміністрації, яка полягає у ненаданні обґрунтованої письмової відповіді на заяву ОСОБА_1 від 01.06.2024 р.; зобов`язати Управління охорони здоров`я Сумської обласної державної адміністрації надати ОСОБА_1 письмову відповідь, яка містить докладний виклад заходів, здійснених у зв`язку з розглядом його заяви від 01.06.2024 р., та чіткі й обґрунтовані відповіді на поставлені у цій заяві запитання. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що висновок суду першої інстанції про обґрунтованість листа відповідача від 23.07.2024 р. не відповідає обставинам справи. Позивач вважає, що відповідь на звернення є неповною, оскільки за винятком кількох словесних формулювань у відповіді викладено те, що і так було відомо і більш того, всі обставини було викладено у поданому зверненні. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства охорони здоров`я із заявою від 01.06.2024, в якій просив провести ретельну перевірку діянь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та відповідного чоловіка (описаний у тексті заяви) на предмет того, чи є вони такими, які вчинено у межах прав, обов`язків та стандартів роботи лікаря. За результатами перевірки просив дати відповіді на такі запитання: 1) чи повинна була ОСОБА_2 виписати термінове направлення? 2) чи повинні були співробітники Центральної міської клінічної лікарні госпіталізувати матір невідкладно після ознайомлення з показниками її здоров`я? 3) чи мала право ОСОБА_3 давати розпорядження щодо скасування термінового статусу направлення і чи повинна була ОСОБА_2 виконувати таке розпорядження? Якщо відповідні діяння вчинено поза межами прав, обов`язків та стандартів роботи лікаря, то наполягав на притягненні винних осіб до передбаченої законодавством відповідальності (а.с. 4-6). Відповідач у листі від 23.07.2024 № 01-26/2/1675 повідомив, що Управління охорони здоров`я Сумської обласної державної адміністрації в межах компетенції, комісійно розглянуло звернення до Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2024 щодо надання медичної допомоги матері заявника і зазначило наступне. Сімейний лікар ОСОБА_2 03.05.2024 виписала матері заявника направлення на планове стаціонарне лікування загального напрямку, профіль терапія, що відповідає вимогам чинних нормативних актів, оскільки анемія не пов`язана з гострою кровотечею, а викликана наявним хронічним захворюванням. Дане направлення було змінено на термінове за наполяганням заявника. У ході перевірки з`ясовано, що непорозуміння виникло внаслідок відсутності у КНП Центральна міська клінічна лікарня Сумської міської ради порядку планової госпіталізації хворих. Директорові КНП Центральна міська клінічна лікарня Сумської міської ради направлено лист щодо удосконалення системи планової госпіталізації хворих до відділень стаціонару. Мати заявника 06.05.2024 була госпіталізована в паліативне відділення з терапевтичними ліжками зазначеного закладу, де була надана необхідна медична допомога в межах пакету Стаціонарна паліативна допомога. У зв`язку з цим було змінено тип направлення (а.с. 7). Позивач, не погодився із наданою відповіддю, звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в межах своїх повноважень об`єктивно, всебічно, вчасно перевірив заяву позивача та письмово повідомив останнього про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантовано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовані Законом України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (в подальшому - Закон № 393/96-ВР). Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Відповідно до ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону № 393/96-ВР, звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 7 Закону № 393/96-ВР, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Отже, відповідно до норм чинного законодавства звернення громадян мають розглядатися тим органом, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань. Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 р. у справі №9901/5/17, від 04.07.2018 р. у справі №800/580/17 та від 19.02.2020 р. у справі №9901/268/19. За змістом ч.ч. 1, 3, 4 ст. 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 393/96-ВР, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Згідно із ст. 18 Закону № 393/96-ВР, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Відповідно до ст. 19 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті. Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Таким чином, у разі надходження до органу звернення громадянина, відповідний орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені у цьому зверненні обставини та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення. Це закономірно означає, що орган, до якого відбулося звернення, зобов`язаний надати мотивовану та обґрунтовану відповідь або прийняти рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні, скарзі). Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства охорони здоров`я із заявою від 01.06.2024 р., в якій просив провести ретельну перевірку діянь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та відповідного чоловіка (описаний у тексті заяви) на предмет того, чи є вони такими, які вчинено у межах прав, обов`язків та стандартів роботи лікаря. За результатами перевірки просив дати відповіді на такі запитання: 1) чи повинна була ОСОБА_2 виписати термінове направлення? 2) чи повинні були співробітники Центральної міської клінічної лікарні госпіталізувати матір невідкладно після ознайомлення з показниками її здоров`я? 3) чи мала право ОСОБА_3 давати розпорядження щодо скасування термінового статусу направлення і чи повинна була ОСОБА_2 виконувати таке розпорядження? 23.07.2024 р. відповідач у листі № 01-26/2/1675 повідомив, що Управління охорони здоров`я Сумської обласної державної адміністрації в межах компетенції, комісійно розглянуло звернення до Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2024 р. щодо надання медичної допомоги матері заявника і зазначило наступне. Сімейний лікар ОСОБА_2 03.05.2024 р. виписала матері заявника направлення на планове стаціонарне лікування загального напрямку, профіль терапія, що відповідає вимогам чинних нормативних актів, оскільки анемія не пов`язана з гострою кровотечею, а викликана наявним хронічним захворюванням. Дане направлення було змінено на термінове за наполяганням заявника. У ході перевірки з`ясовано, що непорозуміння виникло внаслідок відсутності у КНП Центральна міська клінічна лікарня Сумської міської ради порядку планової госпіталізації хворих. Директорові КНП Центральна міська клінічна лікарня Сумської міської ради направлено лист щодо удосконалення системи планової госпіталізації хворих до відділень стаціонару. Мати заявника 06.05.2024 р. була госпіталізована в паліативне відділення з терапевтичними ліжками зазначеного закладу, де була надана необхідна медична допомога в межах пакету Стаціонарна паліативна допомога. У зв`язку з цим було змінено тип направлення (а.с. 7). Дослідивши зміст відповіді Управління охорони здоров`я Сумської обласної державної адміністрації від 23.07.2024 р. № 01-26/2/1675, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем в межах своєї компетенції, надав обґрунтовану письмову відповідь, розглянуту з дотриманням терміну, визначеного законом і надіслану на зазначену позивачем у скарзі адресу. Між тим, наведені доводи позивача щодо неповідомлення його про дату, час, місце розгляду його заяви, викладені у позові та апеляційній скарзі, не мають значення, оскільки відповідно до Закону України Про звернення громадян орган (особа), що здійснює розгляд звернення (скарги) громадянина, запрошує його на засідання за проханням такого громадянина. Однак заява позивача від 01.06.2024 р. не містить прохання заявника взяти участь у розгляді такої заяви. Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач в межах своїх повноважень об`єктивно, всебічно, вчасно перевірив заяву позивача та письмово повідомив останнього про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу письмову відповідь, яка містить докладний виклад заходів, здійснених у зв`язку з розглядом його заяви від 01.06.2024 р., та чіткі й обґрунтовані відповіді на поставлені у цій заяві запитання. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 в справі № 480/104/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич