Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/9999/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2025 р. Справа № 480/9999/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 року (ухвалене суддею С.М. Глазько) в справі № 480/9999/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті пенсії за вислугою років з урахуванням 5%, внаслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ до грошового забезпечення, тобто в розмірі 69% відповідних сум грошового забезпечення; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з урахуванням 5%, внаслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ до грошового забезпечення, тобто в розмірі 69% відповідних сум грошового забезпечення. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 р. відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про Національну поліцію", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, що підтверджується копією пенсійного посвідчення та посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З 29.12.2002 р. ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Розмір пенсії на момент її призначення склав 59% суми грошового забезпечення. Разом з тим, з 01.01.2004 р. Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області було збільшено розмір пенсії на 5% відповідних сум грошового забезпечення як учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби, віднесеного до 2 категорії та призначено пенсію у розмірі 64% суми грошового забезпечення. ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області. При цьому, розмір пенсії позивачу на момент її призначення відповідачем склав 64% суми грошового забезпечення, виходячи з вислуги 23 роки. На підставі довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивачу з 01.01.2008 р. було здійснено перерахунок пенсії при вислузі 23 роки та визначено основний розмір пенсії позивачу у розмірі 59% грошового забезпечення, що вбачається з копії протоколу про перерахунок пенсії. Позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії, виходячи з 64% грошового забезпечення замість 59%, на що отримав відмову. Позивач не погодився з тим, що при перерахунку пенсії з 01.01.2008 р., розмір пенсії був визначений не з 64%, а з 59% сум грошового забезпечення та звернувся до Сумського окружного адміністративного суду. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 у справі № 480/2902/19, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії було задоволено, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо зниження основного розміру раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії з 64% до 59% розміру грошового забезпечення під час здійснення перерахунку пенсії з 01.01.2008 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2008 р., виходячи з основного розміру пенсії 64% грошового забезпечення, з урахуванням проведених виплат. 26.09.2024 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку розміру пенсії у розмірі 69 % відповідних сум грошового забезпечення. Листом від 31.10.2024 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відмовило позивачу у проведенні такого перерахунку та повідомило, що п. "а" ст. 13 Закону № Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше, пенсії за вислугу років призначаються у розмірі: за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення. Зважаючи на зазначене, особам, звільнених з військової служби "у запас", пенсія за вислугу 20 років призначається у розмірі 50 %, а звільненим у "відставку" - 55%. Крім того, повідомлено, що за матеріалами пенсійної справи, позивач звільнений зі служби згідно з п. "б" ст. 64 (через хворобу) у "запас", а не у "відставку", відповідно, пенсія була призначена з 16.12.2006 р. у розмірі 59% грошового забезпечення за 23 років вислуги (20 років - 50% + 3 роки х 3%). Відтак, правових підстав для проведення перерахунку пенсії в розмірі 55 % немає. Вважаючи дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії у розмірі 55% відповідних сум грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (в подальшому - Закон № 2262-XII), урегульовано умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію. Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону № 2262-XII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 (в подальшому - Положення № 114). Пунктом 62 Положення № 114 визначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби (із зняттям з військового обліку). Відповідно до п. "б" ст. 64 Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії. З урахуванням приписів статті 62 Положення № 114 звільнення осіб, які проходять службу в ОВС могло здійснюватися або у запас, або у відставку. Ці два поняття не можна ототожнювати, оскільки підстави для звільнення в "запас" та "відставку" є різними і тягнуть за собою для особи різні правові наслідки. При цьому, як було зазначено вище, п. "а" ст. 13 Закону № 2262-ХІІ наділяє правом на отримання пенсії у розмірі 55 відсотків сум грошового забезпечення лише тих осіб, яких було звільнено саме у відставку за віком або за станом здоров`я. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений зі служби через хворобу за п.п. "б" п. 64 Положення № 114 в запас, вислуга років на 28.12.2002 р. в календарному обчисленні становить 19 роки 04 місяців 05 днів, в пільговому 23 роки 04 місяця 07 днів. Згідно з витягу з протоколу за пенсійною справою N/A - 8972 від 01.01.2007 р., в якому зазначено про те, що ОСОБА_1 звільнено 29.12.2002 р. на підставі статті 64 "б" - у запас. Таким чином, з матеріалів справи встановлено, що позивач був звільнений зі служби в органів внутрішніх справ саме в запас, а не у відставку, а тому позивач не набув права на визначення його початкового розміру пенсії за вислугу років виходячи із 55 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. Позивачу здійснено перерахунок пенсії за рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 у справі № 480/2902/19, виходячи з основного розміру пенсії 64% грошового забезпечення. Відповідно до ст. 63 Закону № 2262-XII, перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Законом України "Про Національну поліцію" з 01.01.2016 р. внесено зміни до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а саме право на розмір пенсії за 20 років вислуги в 55% грошового забезпечення стали мати звільнені зі служби в поліції на підставі п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію". Відповідно до п. 2 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", підстава звільнення через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції, а відповідно до п. 3 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції. Проте, з 01.01.2016 р. не відбулось підвищення чи ведення нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Отже, зміни у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" стосувались підстав призначення пенсії, з огляду на що наведені обставини не є підставою для перерахунку пенсії позивача. Одночасно суд апеляційної інстанції вважає, що в контексті спірних правовідносин, наведені вище зміни законодавства зворотної сили не мають, та розрахунок розміру пенсії у відсотковому значенні здійснюється за нормами, чинними на момент призначення пенсії. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 13.04.2022 р. у справі № 540/6069/18-а. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки, позивач звільнений у запас Збройних Сил за п. 64 "б" (через хворобу) 29.12.2002 р., а не у відставку, пенсійним органом правомірно визначено пенсію позивача в розмірі 64% грошового забезпечення та відсутності підстав для її перерахунку в цій частині, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані та в їх задоволенні необхідно відмовити. Доводи апелянта, що, оскільки в Україні військовий стан, то він, з урахуванням висновку свідоцтва про хворобу № 469 від 18.12.2002 р., яким позивача визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, має право на перерахунок пенсії в розмірі 55% суд апеляційної інстанції вважає помилковими, так як це свідоцтво про хворобу не змінює підставу його звільнення у «запас» на підставу звільнення у «відставку». Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті пенсії за вислугою років з урахуванням 5%, внаслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ до грошового забезпечення, тобто в розмірі 69% відповідних сум грошового забезпечення та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з урахуванням 5%, внаслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ до грошового забезпечення, тобто в розмірі 69% відповідних сум грошового забезпечення. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 по справі № 480/9999/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич