Постанова 4824 № 369/13342/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №369/13342/23 Головуючий у І інстанції - Луценко О.М. апеляційне провадження №22-ц/824/11191/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних за прострочення грошового зобов`язання,- установив: У липні 2024 року ТОВ «Брайт Інвестмент» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних за прострочення грошового зобов`язання. В обґрунтовування своїх позовних вимог зазначало, що 26 листопада 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №731/П/99/2007-840, на підставі якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 297000 доларів США. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2793290,90 грн. (еквівалент 349467,15 доларів США). 05 серпня 2020 року, за результатами відкритих торгів, між ПАТ «КБ «Нандра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений договір №UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 про відступлення прав вимоги за кредитним договором №731/П/99/2007-840 (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо). 18 грудня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ним, ТОВ «Брайт Інвестмент», був укладений договір №GL48N718070_blank 04 про відступлення права вимоги. За умовами цього договору воно набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором №731/П/99/2007-840 (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо), укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра». Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на нього, ТОВ «Брайт Інвестмент», як його правонаступника. На підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року у цивільній справі №2/756/234/14 стягувачу було видано виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» боргу у розмірі 349467, 15 доларів США, що по курсу НБУ станом на 27 червня 2013 року складає 2793290, 90 грн. Згідно відповіді Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18 листопада 2024 року, на виконані у Відділі перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа що виданий 05 листопада 2014 року Оболонським районним судом м. Києва у справі №2/756/234/14, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» суми боргу 2793290,90 грн. та ВП НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 05 листопада 2014 року Оболонським районним судом м. Києва у справі №2/756/234/14, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» судового збору у сумі 3441 грн. ВП НОМЕР_1 було завершено 04 вересня 2020 року державним виконавцем, керуючись п. 4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Виконавче провадження відносно ОСОБА_1 - ВП НОМЕР_1, було відкрито 12 листопада 2014 року а завершено 04 вересня 2020 року за п. 4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Вказувало, що на сьогодні відповідач не виконав рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року у справі №756/10671/13-ц та не вчинив жодних дій, щодо погашення кредитної заборгованості. Таким чином, зазначало, що відповідач судове рішення не виконав, кошти не повернув, та це не припиняє правовідносини між сторонами цього договору, та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України. Внаслідок прострочення відповідачем сплати заборгованості за кредитним договором №731/П/99/2007-840 від 26 листопада 2007 року, ним понесені витрати у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, що відповідно розрахунку в заяві про збільшення розміру позовних вимог становить: 50553,06 доларів США за період з 01 травня 2017 року до 24 лютого 2022 року. Просило суд, стягнути із ОСОБА_1 на свою користь, за період із травня 2017 року по лютий 2022 року, три відсотки річних в сумі 50553,06 доларів США. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року у задоволенні зазначеного вище позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Брайт Інвестмент» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовувало тим, що судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконувалось досить тривалий час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, то воно, як кредитор, вправі вимагати стягнення з боржника-відповідача 3% річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання. Відповідачем не надано жодного доказу, який би міг свідчити про виконання ним частково або в повному обсязі заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року по праві №756/10671/13-ц, як в примусовому, так і в добровільному порядку. Вказує, що належним чином не дослідивши наявні у справі докази, та не надавши належної оцінки таким доказам, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про відмову у позові, обмежившись лише посиланням на те, що доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань та фактично не повернення коштів, матеріали справи не містять. Отже, відмовляючи у задоволенні позову з наведених вище підстав, суд першої інстанції фактично ухилився від вирішення спору по суті. Просило суд, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що позов про стягнення 3% річних, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Вказує, що позивач довідався про порушення свого права ще у червні 2013 року, тобто перебіг позовної давності починає свій відлік з червня 2013 року. Позивач не мав жодних перешкод для подачі до суду позову про стягнення 3% річних протягом трьох років з дня, коли довідався про порушення свого права, тобто у період з 27 червня 2013 року по 27 червня 2016 року, однак, позивач не скористався своїм правом, а подав позов з пропущенням строку позовної давності Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка брала участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що26 листопада 2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №731/П/99/2007-840, на підставі якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 297000 доларів США. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2793290,90 грн. (еквівалент 349467,15 доларів США). 05 серпня 2020 року, за результатами відкритих торгів, між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений договір №UA-EA-2020-05-12-000017- b від 22 травня 2020 року про відступлення прав вимоги за кредитним договором №731/П/99/2007-840 (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо). 18 грудня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» був укладений договір №GL48N718070_blank 04 про відступлення права вимоги. За умовами цього договору ТОВ «Брайт Інвестмент» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема за кредитним договором №731/П/99/2007-840 (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо), укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра». Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Брайт Інвестмент». Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022року ТОВ «Брайт Інвестмент» відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строків пред`явлення виконавчих листів на виконання по цивільній справі №756/10671/13-ц. Таким чином, ТОВ «Брайт Інвестмент» є правонаступником ПАТ «КБ «Надра» за кредитним договором №731/П/99/2007-840 від 26 листопада 2007 року, укладеним між ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, в т.ч. і не сплату коштів за судовим рішенням після його ухвалення. Виконавче провадження відносно ОСОБА_1 - ВП НОМЕР_1, було відкрито 12 листопада 2014 року, а завершено 04 вересня 2020 року за п. 4 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів про те, що відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань, коштів позивачу не повернув, стороною позивача до позову долучено не було, як і не було долучено доказів належного звернення до виконання зазначеного рішення суду у справі №756/10671/13-ц, та фактичного ухилення відповідачем, в тому числі немає відкритих виконавчих проваджень, щодо виконання вказаного рішення, виконавчий лист про стягнення зазначеної суми коштів ні в приватного, ні в державного виконавця на примусовому виконанні не перебуває, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що достатніх підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд не вбачає. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами. Згідно із ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання. Статтею 611 ЦК України, передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення. Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст.129 Конституції України). Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст.1291 Конституції України). Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Відповідно до ч.1 ст.431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Як встановлено у справі, виконавче провадження відносно ОСОБА_1 - ВП НОМЕР_1 було завершено 04 вересня 2020 року за п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, тобто на примусовому виконанні не перебуває з 04 вересня 2020 року. Ураховуючи положення п. 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, судом встановлено, що строк пред`явлення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 присудженої суми заборгованості за кредитним договором №731/П/99/2007-840 від 26 листопада 2007 року, збіг. Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022року ТОВ «Брайт Інвестмент» відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строків пред`явлення виконавчих листів на виконання по цивільній справі №756/10671/13-ц. Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц висловив правовий висновок про правильне застосування норм права, згідно якого натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція ст. 625 ЦК України, щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Аналогічна позиція Верховним Судом висловлена у постановах по справах №569/12918/16-ц від 02 вересня 2020 року, №442/398/15-ц від 18 березня 2020 року, №390/880/16-ц від 11 грудня 2019 року, №554/9126/20 від 13 березня 2023 року. У постанові від 13 березня 2023 року по справі №554/9126/20 Верховний Суд також вказав, що пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Наявність або відсутність у зобов`язання ознак натурального прямо впливає на можливість чи неможливість стягнення сум застосування ст. 625 ЦК України у межах3-річної позовної давності до моменту пред`явлення позову. Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних, оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому, кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Фактичні обставини цієї справи, за яких постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року ТОВ «Брайт Інвестмент» відмовлено у поновленні строків для пред`явлення виконавчих листів до виконання, свідчать, що основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст.625 ЦК України. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах виконавчої служби в сукупності з відмовою судом у задоволенні заяви позивача про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню. У зв`язку із цим вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними. У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України). Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки підстави для стягнення з відповідача 3% річних відсутні. Колегія суддів також врахує, що сплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у даному випадку правомірно протягом кількох років міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, Київський апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду першої інстанції. Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно. При цьому колегія суддів враховує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснено, що апеляційним судам необхідно враховувати, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка. Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення, а тому, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 07 липня 2025 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба