Постанова 4824 № 757/12666/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/12666/24-ц Головуючий у І інстанції Хайнацький Є.С. Провадження №22-ц/824/3955/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 18 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А., за участі секретаря Доброванової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі керівника - Кондрашової Наталії Михайлівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року та за апеляційною скаргою представника Печерської районної в місті Києві державної адміністрації - адвоката Мітіна Ігоря Ігоровича на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач, Печерська РДА), в якому просив зобов`язати Печерську РДА вчинити дії щодо приватизації на його ім`я кімнати АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що у 2021 році Печерською РДА йому видано ордер на кімнату АДРЕСА_1 , в якій з 03 червня 2015 року зареєстрованого його місце проживання. У 2023 році позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про приватизацію займаної ним кімнати, на які отримав відмови органу приватизації відповідача, остання з яких обґрунтована відсутністю серед поданих документів довідки філії - Чернігівського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» м. Бахмач, відділення банку за місцем попередньої реєстрації позивача та місцем знаходження раніше приватизованої позивачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 , про залишок житлових чеків. Позивач вважає відмову відповідача в приватизації вищевказаної кімнати неправомірною, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено необхідність надання позивачем довідки з АТ «Ощадбанк». За умови ліквідації Бахмацького заводу «Полімермаш» та його органу приватизації, саме довідка Бахмацької міської ради від 07 жовтня 2021 р. №03-18/3693, органу місцевого самоврядування, на території якого позивачем у 1993 році приватизовано квартиру, є тим документом, що підтверджує використання/невикористання житлових чеків позивачем. Також зазначає, що в результаті не складення списків громадян, які мають право на отримання приватизаційних паперів у 1993 році при приватизації попереднього житла, через недбалість уповноважених осіб, та неможливість скласти такі списки у 2024 році, як наслідок і отримати приватизаційне доручення, в тому числі через ліквідацію органу приватизації заводу «Полімермаш», відсутній правовий механізм та можливість отримати довідку АТ «Ощадбанк», про яку вказує відповідач. Проте, на думку позивача, минулі помилки державних органів, підприємств та організацій не можуть виправлятися за його рахунок та перешкоджати йому здійснити приватизацію кімнати. Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п.п. 18, 20 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, позивач звернувся до суду з указаним позовом. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про зобов`язання вчинити дії задоволено. Зобов`язано Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію вчинити дії щодо приватизації житлового приміщення у гуртожитку, а саме, кімнати АДРЕСА_1 , загальною площею 17,40 кв.м., на ім`я ОСОБА_1 . Стягнуто з Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 грн 20 коп. Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києвавід 28 листопада 2024 року стягнуто з Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Печерська районна в місті Києві державна адміністрація в особі керівника - Н. Кондрашової в апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, взяв до уваги довідку Бахмацької міської ради, як доказ, що підтверджує залишок житлового чеку після приватизації позивачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 та вважав, що ця довідка є документом, якій містить усі дані для здійснення відповідних розрахунків для доприватизації позивачем кімнати у гуртожитку. Відповідач з такими висновками місцевого суду не погоджується, оскільки вони суперечать Положенню про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків за житловими чеками та здійснення з них платежів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.04.2000 № 179 та постанові Кабінету Міністрів України від 26.04.1993 № 305 «Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків». Скаржник також вказує про помилковість висновків суду про те, що депозитний рахунок позивачу треба відкрити в установі банку за місцем проживання його на даний час, тобто за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки такий механізм не передбачений Положенням про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків. Зазначає також, що застосовуючи принцип «належного урядування» суд першої інстанції фактично вважав, що Печерська районна в місті Києві державна адміністрація має «виправляти випадкові помилки» Бахмацької міської ради народних депутатів та/або органу приватизації Бахмацького заводу «Полімераш». При цьому, вказуючи в рішенні, що саме АТ «Ощадбанк» відкриває приватизаційний депозитний рахунок (тобто установа банку бере безпосередню участь в процедурі приватизації житла), суд вирішив спір без залучення установи банку. Скаржник посилається на те, що фактично суд весь «тягар виправлення помилок» поклав на орган приватизації Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, яка не є банківською установою, не наділена повноваженням щодо відкриття приватизаційних депозитних рахунків за житловими чеками та здійснення з них відповідних платежів. Адже, в даному спорі, саме установа банку за місцем проживання позивача має «нестандартно» вирішувати питання щодо проведення платежів за неіснуючими залишками житлового чеку ОСОБА_1 , приймати до уваги довідку Бахмацької міської ради , а не житлові чеки, як це передбачено чинним законодавством. Окрім того, суд не дав оцінки такому доказу по справі, як додаток до розпорядження органу приватизації Бахмацького заводу «Полімераш» № 112 від 23.12.1993 де розрахунок розміру загальної площі, що підлягає безоплатній передачі, проведений невірно. Скаржник звертає увагу, що виконання ухваленого судом першої інстанції рішення, з боку лише одного органу приватизації Печерської РДА є технічно неможливим, оскільки відповідач не має будь-якого впливу на установу банку та змушений буде виконувати рішення з грубим порушенням вимог законодавства. Представником Печерської РДА - адвокатом Мітіним І.І. також подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року, в доводах якої зазначає про те, що позивачем не подано у встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України строк доказів про розмір судових витрат, які він сплатив або має сплатити, а саме до закінчення судових дебатів, а також позивач не зробив відповідну заяву до закінчення судових дебатів про те, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Вказує також, що судом першої інстанції не здійснено оцінки таких витрат з точки зору співмірності та не враховано, що в представленому позивачем Акті приймання-передачі наданих послуг відсутні критерії реальності адвокатських послуг, а заявлена сума загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги, не відповідає дійсності та необхідності. У відзиві на обидві апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кузьмін Д.Л. заперечує проти наведених відповідачем у скаргах доводів, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Звертає увагу апеляційного суду на те, що позивач захищає своє право на приватизацію кімнати в гуртожитку після того, як ним раніше частково вже було використано право на приватизацію іншого житла (частина квартири). Вказує, ні законом, ні Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках у власність громадян, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2010 за №109/17404, не передбачено необхідність подання заявником довідки з Ощадбанку про неповне використання та залишок житлових чеків для приватизації громадянами, займаних ними житлових приміщень. Вважає, що суд першої інстанції правомірно прийняв довідку Бахмацької міської ради як належний документ, який в повній мірі підтверджує залишок житлових чеків - право позивача на доприватизацію державного житлового фонду. Зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийняв судове рішення про права і обов`язки особи, яка не брала участі у справі, а саме - АТ «Ощадбанк», оскільки саме останній має виправляти минулі помилки державних органів. Вважає, що апелянт не навів жодного аргументу, яким чином рішення суду впливає на права і обов`язки банківської установи. Також заперечує проти доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення, звертаючи увагу на доводи заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, в якій зокрема наведено причини невчасного подання заяви та доказів понесення судових витрат; вказано про те, що ОСОБА_1 не здійснив оплату за договором, проте це не є перешкодою для стягнення судових витрат з огляду на усталену практику Верховного Суду; наголошено, що оплата по договору встановлена у фіксованій сумі та не залежить від обсягу наданих послуг. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кузьмін Д.Л. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване. Печерська районна в місті Києві державна адміністрація свого представника для участі у судовому засіданні не направила, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена у відповідності до вимог чинного законодавства. Керуючись вимогами частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд вважав за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача, враховуючи, що його неявка не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також поданого позивачем відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального законодавства відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини справи. 25.05.2021 року Печерською РДА видано ОСОБА_1 ордер № 647 на жилу площу в гуртожитку - кімнату АДРЕСА_1 , загальною площею 17,40 кв.м. Відповідно до Витягів з Реєстру територіальної громади м. Києва № 93552123 від 22.05.2023 року та № 92450626 від 27.04.2023 року ОСОБА_1 з 03.06.2015 року зареєстрований та проживає в кімнаті АДРЕСА_1 . 14.03.2023 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» та позивачем укладено договір найму кімнати під №

92. Судом також встановлено, що на підставі розпорядження органу приватизації Бахмацького підприємства «Полімермаш» від 23.12.1993 року № 112, позивачем приватизовано квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 22,2 кв.м., на підтвердження чого ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 23.12.1993 року. Згідно довідки Бахмацької міської ради № 03-18/3693 від 07.10.2021 року позивача повідомлено, що в період з 1992 року по 2015 рік за попереднім місцем реєстрації ( АДРЕСА_2 ) він приймав участь у приватизації державного житлового фонду, квартири за адресою АДРЕСА_2 . Житлові чеки в ході приватизації використані не в повному обсязі, з 4,20 грн житлових чеків списано на суму 2,62 грн. З розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача та 10 кв.м. на сім`ю, недоприватизовано 8,8 кв.м. загальної площі житла. Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав №330658998 від 28.04.2023 року раніше приватизовану позивачем квартиру за адресою АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу № 453 від 28.04.2023 року набуто у власність ОСОБА_2 . З інформаційної довідки з ДРРП від 18.08.2023 року вбачається, що жодних об`єктів нерухомого майна на праві власності за позивачем не зареєстровано. 23.03.2023 року позивачем через Центр надання адміністративних послуг до органу приватизації Печерської РДА подано заяву № 68096-007362883-708-04 про оформлення та видачу свідоцтва про право власності на житло, кімнату № НОМЕР_2 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 . 14.04.2023 року на засіданні Органу приватизації державного житлового фонду Печерської РДА прийнято рішення про відмову позивачу у приватизації кімнати через надання документів не в повному обсязі - відсутня довідка з попередніх місць реєстрації щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду у період з 1992 року по 30.06.2015 року, що підтверджується витягом з протоколу № 4 від 14.04.2023 року та листом відповідача № 105/01-558/В-100 від 21.04.2023 року. 02.05.2023 року та 06.05.2023 року позивачем повторно через ЦНАП до органу приватизації Печерської РДА подано заяву №68072-007458474-708-04 про оформлення та видачу свідоцтва про право власності на житло, кімнату № НОМЕР_2 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 25.05.2023 року на засіданні Органу приватизації відповідача вирішено відмовити позивачу у приватизації кімнати з підстав - ТВБВ №10024/0250 філія-Чернігівського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» м. Бахмач не підтверджує відкриття приватизаційного депозитного рахунку та списання житлового чеку, використаного позивачем при приватизації квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується витягом з протоколу № 5 від 25.05.2023 року та листом відповідача № 105/01-822/В-100 від 30.05.2023 року. В подальшому повторні заяви позивача від 24.07.2023 року № 68099-007684260-708-04 та від 18.08.2023 року № 68019-007771941-708-04 щодо приватизації кімнати залишались відповідачем без розгляду, а документи повертались позивачу через те, що недоліки, які стали причиною попередньої відмови, не усунуті, що підтверджується листами відповідача від 31.07.2023 року № 105/01-1211/В-100 та від 06.09.2023 року № 105/01-1517/В-100. Звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 вказував на порушення відповідачем його права на приватизацію житла у зв`язку із протиправною відмовою Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією вчинити дії щодо приватизації ним житлової кімнати з посиланням на неподання позивачем повного переліку документів, зокрема - довідки банку про залишок житлових чеків. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що названа відповідачем причина для відмови у приватизації позивачу займаної ним кімнати у гуртожитку не входить до передбаченого вимогами закону вичерпного переліку передбачених підстав; довідка АТ «Державний ощадний банк України» про залишок житлових чеків не є тим документом, який відповідно до п.18 Положення є обов`язковими для подання органу приватизації. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам на ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Відповідно частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» умовою безоплатної передачі наймачеві та членам його сім`ї квартири (будинку), що підлягає приватизації, є відповідність загальної площі квартири (будинку) нормі, передбаченій абзацом другим частини першої статті 3 Закону (пункт 1 частини першої); якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра (частина друга); якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима (частина третя). Отже, безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім`ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі. Тому громадяни України мають право використати житлові чеки для приватизації державного житлового фонду у повному обсязі незалежно від того, вкладається в санітарну норму загальна площа однієї чи кількох квартир (будинків). Тобто, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин України має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири(будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є, або частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Наведене кореспондується з Житловим кодексом Української РСР (далі - ЖК УРСР), згідно з нормами статті 48 якого жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України, при цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки (частина перша); при передачі громадянами житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі (частина друга); громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства (частина третя). Системний аналіз наведених положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ЖК УРСР дає підстави для висновку, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і, відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком. Це вбачається зі змісту частини п`ятої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з якої кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз. Положення частини п`ятої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною. Таке тлумачення норм чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, висловлене в рішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010. Частинами першою та четвертою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Відповідно до частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься, зокрема, ненадання особою необхідних документів для приватизації, перелік яких наведено в пункті 18 Положення, зокрема громадянин подає до органу приватизації, серед інших, такі документи: оформлену заяву на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідку про склад сім`ї та займані приміщення; копію ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків з приватизації державного житлового фонду. Відповідно до пункту 20 зазначеного Положення, документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка(и), видана(і) органом приватизації за попереднім(и) місцем(ями) проживання (після 1992 року), щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території). Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач неодноразово надавав відповідачу разом із заявами про приватизацію житлового приміщення довідку Бахмацької міської ради № 03-18/3693 від 07.10.2021 року,відповідно до змісту якої у період з 1992 року по 2015 рік за попереднім місцем реєстрації/проживання позивач приймав участь у приватизації державного житлового фонду, квартири за адресою АДРЕСА_2 . Житлові чеки в ході приватизації використані не в повному обсязі, з 4,20 грн. житлових чеків списано на суму 2,62 грн. З розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача та 10 кв.м. на сім`ю, недоприватизовано 8,8 кв.м. загальної площі житла. Отже, саме вказана довідка Бахмацької міської ради № 03-18/3693 від 07.10.2021 року підтверджує залишок житлових чеків після приватизації позивачем квартири за адресою АДРЕСА_2 , та містить усі необхідні дані для здійснення відповідних розрахунків для доприватизації позивачем кімнати у гуртожитку. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що приватизація позивачем кімнати не може бути здійснена через допущення порушень при приватизації позивачем попереднього житла, зокрема через те, що у відділенні ТВБВ № 10024/0250 філії-Чернігівського обласного управління АТ «Держаний ощадний банк України» м. Бахмача на ім`я позивача не відкрито депозитний рахунок за житловими чеками, у зв`язку із чим Печерська РДА не може видати та заповнити приватизаційне платіжне доручення, а вказане відділення банку не зможе здійснити переказ належної суми після доприватизації кімнати з депозитного рахунку ОСОБА_1 на позабалансовий рахунок Управління житлово комунального господарства та будівництва Печерської РДА. Так, відповідно до п.п.3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1993 року №305 «Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків», Ощадному банку України забезпечити: відкриття громадянам України іменних приватизаційних депозитних рахунків на повну вартість житлового чека - 12 тис. крб. окремо від приватизаційного депозитного рахунку майнового сертифіката за умови надання громадянином України приватизаційних платіжних доручень, виданих органами приватизації, що свідчать про набуття громадянином статусу потенційного покупця об`єктів приватизації; списання частки або всієї вартості житлового чека за поданням органу приватизації державного житлового фонду. Підставою для здійснення операцій з приватизаційними платіжними дорученнями є списки громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів (відкриття приватизаційних депозитних рахунків), а також відповідна відмітка органу приватизації державного житлового фонду у паспорті про право на безоплатну приватизацію житла у відповідному для даного громадянина обсязі. Пунктами 2.1, 2.2 Положення про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків за житловими чеками та здійснення з них платежів, затвердженого постановою НБУ №179 від 27.04.2000 передбачено, що для використання коштів приватизаційних депозитних рахунків громадянин України звертається до установи Ощадного банку України (далі - установа банку) за місцем проживання, де знаходяться списки громадян, які складаються місцевими радами. Установи банку відкривають депозитний рахунок за номінальною вартістю житлового чека за наявності приватизаційного платіжного доручення, яке виписується органом приватизації (додаток 1). Приватизаційне платіжне доручення - це документ, який підтверджує, що громадянин України або особа, яка має на це повноваження (далі - клієнт), доручає установі банку здійснити переказ належної суми зі свого депозитного рахунку на позабалансовий рахунок відповідного позабюджетного фонду приватизації. З аналізу вказаних вище норм чинного законодавства, а також зі змісту Постанови КМУ №656 від 25.11.1992 року «Про порядок складання та уточнення списків громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів», що втратила чинність 27.12.2001 року, слідує, що приватизаційний депозитний рахунок відкривається АТ «Ощадбанк» лише за наявності особи у списках громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів та надання особою банку приватизаційного платіжного доручення. При цьому, внесення особи до списків громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів, здійснюється лише за місцем її проживання, а приватизаційне платіжне доручення виписується органом приватизації, що має здійснити приватизацію майна на ім`я особи. Тобто, такі дії вчиняються до завершення приватизації конкретного об`єкта державного житлового фонду. Здійснення вказаних дій особою, що проживає в іншій місцевості та після фактичної приватизації суперечить меті вказаних процесів та не передбачено чинним законодавством. За сукупністю поданих сторонами доказів, судпершої інстанції правильно взяв до уваги, що орган приватизації Бахмацького заводу «Полімермаш» та/або Бахмацька міська рада народних депутатів, під час приватизації у 1993 році позивачем квартири за адресою АДРЕСА_2 , не передали списки громадян, які брали участь у приватизації житла до відділення Ощадбанку за місцем проживання ОСОБА_1 в місті Бахмач, що вбачається з листів АТ «Ощадбанк» №178 від 17.05.2023 року та №11/3-19/134/2024/с. від 05.01.2024 року. Про це також свідчить архівна копія рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради народних депутатів №88 від 27.04.1993 року, відповідно до якої на момент здійснення позивачем приватизації квартири дійсно виникли проблеми зі складенням відповідних списків через неналежне виконання своїх обов`язків уповноваженими особами. До того ж, в листі від 05.01.2024 року № 11/3-19/134/2024/с АТ «Ощадбанк» зазначає, що депозитний рахунок на ім`я позивача не відкривався по причині відсутності списків громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів (відкриття приватизаційних депозитних рахунків), і не надання позивачу органом приватизації платіжного доручення. Позивачу рекомендовано вирішити питання щодо складання списку, отримання в органі приватизації приватизаційного доручення та лише потім звернутись до банку для відкриття приватизаційного депозитного рахунку. В той же час, Ніжинська районна державна адміністрація Чернігівської області листом № 01-23/426,428 від 26.10.2023 року та Бахмацька міська рада листом № 03-18/2556 від 17.07.2023 року повідомили позивача, що у виконкомі Бахмацької міської ради відсутня будь-яка інформація щодо громадян, які мають право на отримання приватизаційних паперів, а тому сформувати та направити до філії банку додаткові списки громадян, які мають право на отримання приватизаційних паперів наразі не є можливим. Щодо отримання приватизаційного платіжного доручення, то у зв`язку із банкрутством (ліквідацією) Бахмацького заводу «Полімермаш» та його органу приватизації, позивачу рекомендовано звернутись до КП «Прилуцьке МБТІ», за місцем зберігання архівної справи на приватизацію квартири. У відповідь на адвокатський запит адвоката Кузьміна Дениса Леонідовича КП «Прилуцьке МБТІ» листом № 595 від 28.03.2024 року зазначило, що в архівній справі на приватизацію квартири АДРЕСА_4 , відсутні приватизаційні платіжні доручення або їх копії, що виписувались органом приватизації. Також відсутні будь-які документи, що свідчать про те, що такі приватизаційні платіжні доручення виписувались та видавались ОСОБА_1 . Крім того повідомлено, що у зв`язку із тим, що КП «Прилуцьке МБТІ» не є органом приватизації та не уповноважено на вчинення відповідних дій органом місцевого самоврядування за місцем розташування квартири, у КП «Прилуцьке МБТІ» відсутні повноваження щодо виписки та видачі приватизаційного платіжного доручення ОСОБА_1 на приватизовану ним квартиру у 1993 році. Як вбачається із матеріалів справи, місце проживання позивача з 03.06.2015 року зареєстровано у кімнаті в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 , що позбавляє його права на внесення до списків громадян, які мають право на одержання приватизаційних паперів у м. Бахмач Чернігівської області, за місцезнаходженням квартири, що була ним приватизована ще у 1993 році. Також через ліквідацію Бахмацького заводу «Полімермаш» та його органу приватизації, за відсутності відповідних повноважень у зберігача архівних приватизаційних документів КП «Прилуцьке МБТІ», позивач не має можливості отримати приватизаційне платіжне доручення, а як наслідок і відкрити депозитний рахунок саме в Чернігівській філії АТ «Ощадбанк». Ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов висновку про те, що порушене право позивача на приватизацію житлового приміщенняпідлягає захисту у спосіб, обраний позивачем. Приймаючи до уваги вказані вище обставини, при вирішенні спору суд першої інстанції правильно послався на принцип «належного урядування», про особливу важливість якого зазначав Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04). Цей принцип передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються. Схожі висновки, викладені у постановах Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 522/20788/14-а, від 09 квітня 2020 року у справі № 814/926/17, від 05 травня 2022 року у справі № 591/3810/19, від 21 січня 2021 року у справі № 750/11678/19 та ін. Місцевий суд обгрунтовано зазначив, що минулі помилки державних органів, підприємств та організацій, допущені при приватизації позивачем у 1993 році квартири за адресою АДРЕСА_2 , не можуть виправлятися за рахунок позивача та перешкоджати йому здійснити приватизацію кімнати за адресою: АДРЕСА_5 . Крім того, у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 Верховний Суд, вирішуючи подібний спір про право особи на доприватизацію іншого житлового приміщення дійшов висновку, що вирішення питання про використання особами житлових чеків для приватизації іншого житлового приміщення відноситься до виключної компетенції держави. Отже, названі відповідачем процедурні питання щодо використання позивачем житлових чеків, що нібито створюють технічні перешкоди у використанні останнім свого права на приватизацію, не відносяться до чітко визначених законом підстав за яких ОСОБА_1 може бути відмовлено у приватизації займаної ним кімнати. ОСОБА_1 , як особа, що в установленому законом порядку звернулася із заявою про приватизацію кімнати, надала усі необхідні та наявні у неї документи, має законні сподівання на використання та реалізацію свого права на приватизацію кімнати, право, яке не заперечується відповідачем. У відповідності до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 36 рішення від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995 року, пункт 63). Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту. Способи захисту цивільних прав передбачені частиною другою статті 16 ЦК України. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла. Установивши, що орган приватизації безпідставно відмовив ОСОБА_1 у приватизації займаної ним кімнати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов`язання цього вжити визначених законодавством заходів щодо його приватизації. Про ефективність та належність визначеного позивачами способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать постанови Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №183/2859/16, від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц. З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку, що рішення відповідача про відмову позивачу у здійсненні приватизації займаної ним кімнати за адресою: АДРЕСА_5 , прийнято всупереч вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та порушує право позивача на житло, та право на приватизацію займаного позивачем житла, права, які підлягають захисту судом шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії щодо приватизацію спірної кімнати на ім`я позивача. Колегія суддів апеляційного суду також не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року, яким з Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 стягнуто 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.09.2024 року позов ОСОБА_1 до Печерської РДА про зобов`язання вчинити дії задоволено. Зобов`язано Печерську РДА вчинити дії щодо приватизації житлового приміщення у гуртожитку, а саме, кімнати АДРЕСА_1 , загальною площею 17,40 кв.м., на ім`я ОСОБА_1 , стягнуто з Печерської РДА на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн. Разом з тим, під час ухвалення рішення судпершої інстанції не вирішив питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. Однією з основних засад (принципів цивільного судочинства) є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді; ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову; а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.141 ЦПК України). За приписами ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. У ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат. Ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Можливість подання сторонами доказів у підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції. Зокрема, докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суді першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19. Виходячи зі змісту ч. 8 ст. 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів. Тобто саме заінтересована сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 22 листопада 2019 року у справі №910/906/18 У справі, яка переглядається, встановлено, що інтереси позивача ОСОБА_1 у суді першої інстанції представляв адвокат Кузьмин Д.Л. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1082118 від 18 березня 2024 року, виданого на підставі Договору про надання правової допомоги №22-02/24 від 22 лютого 2024 року. (том 1 а.с. 71) За змістом позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача витрати, що складають професійну правничу допомогу, яку він уже частково отримав та має намір отримувати до закінчення розгляду даної справи. Вказував, що попередньо визначена вартість послуг адвоката у даній справі складає 10 000,00 грн, що включає в себе надання консультацій, збір доказів, направлення запитів, формування правової позиції, складання позовної заяви, за необхідності складання відповіді на відзив, інших заяв по суті справи та процесуальних документів, участь у судових засіданнях та ін. 12.09.2024 року представник позивача подав до суду першої інстанції заяву про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача, вказавши, що підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі. 14 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кузьмін Д.Л. подав до суду першої інстанції за допомогою системи «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. Поряд із цим, заявник просив суд про поновлення строку на подання доказів понесення витрат, зазначивши, що такий строк пропущений з поважних причин, оскільки Акт приймання-передачі наданих послуг за договором, укладеним між позивачем та адвокатом Кузьміним Д.Л. був підписаний сторонами 14 жовтня 2024 року. Заявник також вказав суду на те, що станом на дату подання заяви ОСОБА_1 не сплачено за послуги відповідно до вказаного вище Договору, проте даний факт не може бути перешкодою для суду у стягненні витрат на правову допомогу, враховуючи усталену практику Верховного Суду. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції надав оцінку доводам заявника щодо поважності причин пропуску строку на подання доказів понесення витрат на правову допомогу, вважав за доцільне визнати причину пропуску позивачем строку поважною та поновив позивачу строк на подання доказів розміру витрат на професійну (правничу) допомогу. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду щодо поважності причин пропуску позивачем строку на подання доказів понесення ним витрат на правничу допомогу, а фактично зводяться до незгоди із розміром таких витрат, задоволених судом першої інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем суду прешої інстанції було надано: - копію договору про надання правової допомоги від 22.02.2024 № 22-02/24; - копію Акту приймання-передачі наданих послуг, за яким загальна вартість робіт (послуг) ОСОБА_3 , наданих ОСОБА_1 , становить 10 000,00 грн. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачем надано документально підтверджені докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості у розмірі 10 000,00 грн. Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що витрати на професійну правничу допомогу, заявлені до стягнення позивачем в розмірі 10 000,00 грн, є обґрунтованими, тобто підтвердженими належними доказами. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 09 квітня 2019 року по справі № 826/2689/15 зазначив, що «процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат із наданням відповідних доказів». Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 18 грудня 2018 року по справі № 910/4881/18 зазначив, що «обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами». Суд може зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, якщо інша сторона заявила відповідне клопотання та довела їх неспівмірність, що повною мірою відбиває закріплення в судочинстві принципу змагальності сторін. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій такої сторони. Адвокат Мітін І.І., діючи в інтересах відповідача, Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, подав заперечення на клопотання про ухвалення додаткового рішення, в якому не наводив обґрунтування підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, а зосередив свою позицію на наявності підстав для залишення заяви без розгляду, вважаючи, що позивачем пропущений процесуальний строк на подання доказів понесення витрат на правову допомогу. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо підтвердження поважності причин пропуску позивачем такого строку та наявності підстав для його поновлення, оскільки про прийняте судове рішення позивачу стало відомо лише 10.10.2024 року, а Акт приймання-передачі наданих послуг за Договором про надання правової допомоги підписаний лише 14.10.2024 року. Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо відсутності доказів фактичної оплати послуг адвоката. Для розподілу судових витрат на правничу допомогу мають бути підтвердженні саме обсяг наданих послуг та їх вартість. В той час, як фактична оплата таких послуг може бути здійснена вже після вирішення питання щодо розподілу судових витрат. Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2023 року у справі №760/10847/20 зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації - Кондрашової Наталії Михайлівни та апеляційну скаргу, подану в інтересах Печерської районної в місті Києві державної адміністрації адвокатом Мітіним Ігоремя Ігоровичем залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києвавід 28 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар