Постанова 4813 № 522/2174/21

Номер провадження: 22-ц/813/1093/25 Справа № 522/2174/21 Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., за участю: секретаря Козлової В.А., представника ТОВ «Ханбер» - адвоката Кротова І.О., представника ОК «Екодом 1» - адвоката Згоди О.А., представника ОСОБА_1 адвоката Зайця К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ханбер» - адвоката Дудкевича Володимира Володимировича на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Косіциної В.В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ханбер» до ОСОБА_1 та Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1» про визнання правочинів недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ханбер», Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Вікант», про визнання правочину недійсним, встановив: 04.02.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер» (далі ТОВ«ХАНБЕР») звернулось з позовом до ОСОБА_1 та Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1», (далі - ОК «ЕКОДОМ-1»), в якому просило суд: - визнати недійсним договір №55а від 21.03.2019 року про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ; - визнати недійсним договір №14 від 12.04.2017 року про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ; - а також стягнути з відповідачів судові витрати у справі. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ТОВ «ХАНБЕР» уклало з ОК «ЕКОДОМ-1» договір про співробітництво від 22.10.2015 № 1, відповідно до умов якого, сторони домовилися об`єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 . 12.04.2017 року між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 було укладено договір №14 про сплату пайових внесків в ОК «ЕКОДОМ-1», за яким ОК «ЕКОДОМ-1» зобов`язалося організувати будівництво двухрівневого підземного паркінгу у багатоповерховому житловому будинку з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок внесків Учасника та внесків інших асоційованих членів ОК, здати його в експлуатацію, передати учаснику нежитлове приміщення в об`єкті будівництва та всі документи, необхідні Учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов`язується сплатити внески у розмірах та у порядку, встановленому договором. 21.03.2019 року між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 було укладено договір №55а про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», за яким ОК «ЕКОДОМ-1» зобов`язалося організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок внесків Учасника та внесків інших асоційованих членів ОК, здати його в експлуатацію та передати Учаснику квартиру в об`єкті будівництва, зокрема, кв. АДРЕСА_2 , а також всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов`язується сплатити внески у розмірах та у порядку, встановленому договором. Посилаючись на те, що вищевказані договори, що укладені між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , були укладені у порушення договору про співпрацю, укладеного між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», позивач просив задовольнити його вимоги. 31.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ХАНБЕР», ОК «ЕКОДОМ-1», та змінивши вимоги, просив визнати додаткову угоду №1 від 15.12.2015 до договору про співробітниц тво №1, укладеного 22.10.2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» - недійсною, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , а також паркомісце №14 за вказаною адресою. Посилаючись на те, що вказана додаткова угода є фіктивною та такою, що укладена сторонами вже в період виникнення спірних правовідносин, з метою ухилення від зобов`язань, позивач за зустрічним позовом просив задовольнити його вимоги. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.12.2023 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено (т.4, а.с.214-225). В апеляційній скарзі представник ТОВ «ХАНБЕР» - адвокат Дудкевич В.В. ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.12.2023 року, ухвалення нового судового рішення, яким первісну позовну заяву задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.5, а.с.1-16). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Зайця К.В., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (т.5, а.с.41-53). У зв`язку зі звільненням головуючого у справі судді Стахової Н.В. у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 2518/0/15-24 від 20.08.2024 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 року було визначено інший склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді Карташов О.Ю., Коновалова В.А. (т.3, а.с.89). В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2024 року, судді Карташов О.Ю., Коновалова В.А. були замінені на постійно діючий склад колегії суддів: Комлева О.С., Сєвєрова Є.С. (т.5, а.с.80). В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2025 року, суддя Сєвєрова Є.С. була замінена на суддю Вадовську Л.М. (т.5, а.с.114). В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 року, судді Комлева О.С. і Сєвєрова Є.С. були замінені на постійно діючий склад колегії суддів: Громіка Р.Д. і Драгомерецького М.М. (т.5, а.с.144). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні як першого, так і зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не мають доказів того, яке суб`єктивне цивільне право (інтерес) позивача було порушене, не визнане чи оспорене, для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним, а також із того, що відповідачу ОСОБА_1 не належить право оспорення угоди, стороною якої він не був, а саме додаткової угоди №1 від 15.12.2015 до договору про співробітництво, укладеної між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1». Крім того, судом першої інстанції зроблений висновок про те, що позивачем за зустрічним позовом також не доведено, яким чином його права та законні інтереси порушені оспорюваною угодою і яким чином в результаті визнання її недійсною майнові права позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 буде захищено та відновлено. З такими висновками суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини. З матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , 22.10.2015 року ТОВ «ХАНБЕР» уклало з ОК «ЕКОДОМ-1» договір про співробітництво від 22.10.2015 № 1, відповідно до якого, сторони домовилися об`єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за вказаною адресою. Крім того, 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» було укладено додаткову угоду №1 до договору про співпрацю №1 від 22.10.2015 року, відповідно до якої сторони дійшли до згоди про внесення змін до п. 2.1.Договору, виклавши його наступним чином: 2.1.1 всі приміщення, створені в результаті будівництва об`єкта належать Стороні 1. 2.1.2. Сторона 2 здійснює, по попередній письмовій згоді Сторони 1, продаж приміщень об`єкта (прав на них) на підставі договорів пайової участі, відповідно до чинного законодавства України і отримує грошові кошти від продажу, які направляють виключно на будівництво об`єкта. Сторона 2 не має права здійснювати продаж приміщень об`єкта або інше відчуження прав на приміщення без отримання згоди Сторони 1(т.1, а.с.18). 12 квітня 2017 року між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 було укладено договір №14 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», за яким ОК «ЕКОДОМ-1» зобов`язалося організувати будівництво двухрівневого підземного паркінгу у багатоповерховому житловому будинку з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок внесків Учасника та внесків інших асоційованих членів ОК, здати його в експлуатацію, передати учаснику нежитлове приміщення в об`єкті будівництва та всі документи, необхідні Учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов`язується сплатити внески у розмірах та у порядку, встановленому договором (т.1, а.с.118). Крім того, 21 березня 2019 року між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 було укладено договір №55а про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», за яким ОК «ЕКОДОМ-1» зобов`язалося організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок внесків Учасника та внесків інших асоційованих членів ОК, здати його в експлуатацію та передати Учаснику квартиру в об`єкті будівництва, зокрема, квартиру АДРЕСА_2 , а також всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов`язується сплатити внески у розмірах та у порядку, встановленому договором (т.1, а.с.113). З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №184059430 від 08.10.2019 року вбачається, що 31.07.2019 року державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В.О. за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 на підставі договору про сплату пайових внесків №55а, від 21.03.2019 року та акту прийому-передачі від 07.07.2019 року (т.1, а.с.20). Крім того, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №184058749 від 08.10.2019 року вбачається, що 31.07.2019 року державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В.О. за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , зокрема, паркомісце №14, на підставі договору про сплату пайових внесків №14, від 12.04.2017 року та акту прийому-передачі від 06.03.2019 року (т.1, а.с.22). Станом на момент вирішення даного спору, право власності ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 та паркомісця АДРЕСА_6 припинено. На даний час, власником квартири АДРЕСА_3 є третя особа за зустрічним позовом ТОВ «ФІРМА ВІКАНТ», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек (т.4, а.с.75). Таким чином, первісним власником квартири АДРЕСА_3 та паркомісця АДРЕСА_6 був саме відповідач ОСОБА_1 , а на день вирішення даного спору власником квартири АДРЕСА_3 була «ФІРМА ВІКАНТ», яке не є відповідачем по даному спору, а власник паркомісця АДРЕСА_6 , за тією ж адресою взагалі не визначено, оскільки власність паркомісця №14 у будинку АДРЕСА_5 не зареєстровано. Також слід зазначити, що ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» звернулося до Міністерства юстиції України із скаргою на рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука В.О., індексний номер 48051368 від 01.08.2019 року та індексний номер 48050240 від 01.08.2019 року (т.1, а.с.24). Наказом Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 06.02.2020 року 452/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.08.2019 року №48051368 та №48050240, прийняті державним реєстратором Мельничуком В.О. (т.1, а.с.40). Однак, зазначений Наказ Міністерства юстиції України був скасований рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2024 року, яке набрало законної сили 13.05.2025 року. Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 05червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19) неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтереси мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Так, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: - з яких саме правовідносин сторін виник спір; - чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; - чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; - чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту непередбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Таким чином, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Також слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 у справі № 405/20/15-ц, провадження № 61-10910св18 дійшов висновку, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці, про що неодноразово вказував Верховний Суд в своїх постановах: від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13; від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16. Також слід зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Як було вказано вище, на момент звернення до суду, квартира АДРЕСА_3 належала ТОВ «ФІРМА ВІКАНТ», а право власності ОСОБА_1 на паркомісце АДРЕСА_6 припинено на підставі наказу Міністерства юстиції України від 06.02.2020 року, серія та номер: 452/5, який був скасований рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2024 року, яке, в свою чергу, набрало законної сили 13.05.2025 року. Таким чином, оскільки право власності на нерухоме майно, зазначене в оспорюваному договорі зареєстроване не за відповідачами, а за третьою особою ТОВ «Фірма ВІКАНТ» - на квартиру, а щодо паркомісця - взагалі відсутні відомості про державну реєстрацію права власності на нього, у зв`язку з чим суд дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено яким чином його права та законні інтереси порушені оспорюваними договорами і яким чином в результаті визнання його недійсним майнові права позивача буде захищено та відновлено. Стосовно зустрічної позовної заяви, то суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про те, що оскільки на час укладання додаткової угоди №1 від 15.12.2015 до договору про співробітництво №1, укладеного 22.10.2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 не був учасником спірних правовідносин, то йому і не належить право оспорення цієї угоди. Більше того, суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не доведено яким чином його права та законні інтереси порушені оспорюваною угодою і яким чином в результаті визнання її недійсною його майнові права буде захищено та відновлено. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ханбер» - адвоката Дудкевича Володимира Володимировича залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення , однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04.07.2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький