Постанова 4813 № 522/11862/22

Номер провадження: 22-ц/813/4217/25 22-ц/813/4487/25 Справа № 522/11862/22 Головуючий у першій інстанції Павлик І. А. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.07.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Погорєлової С.О., Вадовської Л.М., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач Ведрана Інвестмент ЛТД, відповідач ОСОБА_1 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Ресурс Девелопмент», розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 25 грудня 2024 року у складі судді Павлик І.А. та апеляційні скарги ОСОБА_1 , Ведрана Інвестмент ЛТД на додаткове рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17 січня 2025 року у складі судді Павлик І.А., встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2022 року компанія Ведрана Інвестмент ЛТД звернулась до суду з позовом ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 08.12.2022 просила суд: - витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Ведрана Інвестмент ЛТД (зареєстрованої за законодавством Республіки Кіпр, реєстраційний номер № НОМЕР_1 , вул. Васілеос Константіну, 29, Мітера Корт, 4-й поверх, оф. 203, 3075, Лімасол, Кіпр) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 129,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2543384951100); - визнати недійсним акт № 1 приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Ресурс Девелопмент» (код ЄДРПОУ 44450461, місцезнаходження: Україна, 03115, місто Київ, пр. Перемоги, будинок 89А, офіс 330), серія та номер 4478,4479, виданий 08 грудня 2021 року, видавник: компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» реєстраційний номер НЕ127841, адреса: Кеннеді, 12, бізнес-центр ім. Кеннеді, 2-й поверх, 1703, Нікосія, Кіпр), ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент» (код ЄДРПОУ 44450461, місцезнаходження: Україна, 03115, місто Київ, пр. Перемоги, будинок 89А, офіс 330); - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 01.08.2022, посвідчений приватним нотаріусом Шевченком А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 2683, на підставі якого ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент» (код ЄДРПОУ 44450461) продало ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 129,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2543384951100); - визнати право власності Ведрана Інвестмент ЛТД (компанії зареєстрованої за законодавством Республіки Кіпр, реєстраційний номер № НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , оф. 203, 3075, Лімасол, Кіпр) на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 129,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2543384951100) в порядку правонаступництва за компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед». В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає наступне. 17.10.2008 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» (компанією зареєстрованою за законодавством Республіки Кіпр) було придбано об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому, за законодавством Республіки Кіпр, компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» була припинена без ліквідації шляхом приєднання до Ведрана Інвестмент ЛТД, якій були передані всі права та обов`язки «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед». Відповідно до плану реорганізації та злиття від 14.09.2020, всі активи, що належали компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» передаються до позивача, у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання. План реорганізації та злиття був затверджений Окружним судом Лімасола 17.11.2020, та було оформлено рішенням від 25.11.2020. Таким чином, позивач набув право на всі активи компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», в т.ч. на квартиру, у дату оформлення (видачі) рішення Окружним судом Лімасола, яким затверджується план реорганізації та злиття - 25.11.2020. 07.12.2020 компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» була припинена без ліквідації шляхом приєднання до Ведрана Інвестмент ЛТД відповідно до законодавства Республіки Кіпр. Позивач не встиг внести зміни до Державного реєстру щодо набуття права власності на квартиру за собою. 08.11.2021 ОСОБА_3 за довіреністю від компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» датованою 06.09.2021 (тобто виданою майже на 10 місяців пізніше, ніж ця компанія була ліквідована на Кіпрі), звернувся до нотаріуса Стукаленко Л.С. за отриманням дублікату договору купівлі-продажу квартири. Отримавши дублікат договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_3 діючи нібито від «Енсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» вносить спірну квартиру у статутний капітал новоствореної 03.12.2021 юридичної особи ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ" (код ЄДРНОУ 44450461), та визначає себе керівником цього товариства. 20.12.2021 було зареєстроване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62522246 від 23.12.2021, ресторатором Черненко А.В., Іванівська селищна рада Одеської області, яка зареєструвала право власності на квартиру за ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ" на підставі дублікату договору купівлі-продажу квартири та акту приймання-передачі майна до статутного капіталу, виданого нібито «Енсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед». 31.12.2021 було здійснено вихід «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» з власників ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ" та вступ нового учасника - ОСОБА_3 , який став єдиним учасником та керівником цього товариства, у статутний капітал якого внесена спірна квартира. 01.08.2022 ТОВ «ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ" здійснює продаж спірної квартири відповідачу, запис про що був внесений до Державного реєстру приватним нотаріусом Шевченко А.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ. Посилаючись на те, що спірне нерухоме майно (квартира) вибуло з власності позивача поза його волею, без відповідних правових підстав, позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги. (Т. 1, а.с. 1 9, 172 172 зворотна сторона) Позиція сторін в суді першої інстанції 07.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначає, що позивачем не надано допустимих і достовірних доказів припинення існування компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», що спростовує подальшу аргументацію позову в частині набуття компанією «Ведрана інвестмент ЛТД» будь-яких прав на належну відповідачу квартиру та відповідно незаконності переходу права власності від компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» до ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент». Також в Свідоцтві від 10.02.2021 на яке посилається представник позивача, іде мова про «Ухвалу Суду від 17.11.2020», а в самому судовому рішенні на яке посилається позивач зазначається, що «суд виносить постанову». Виходить, що мова в цих двох документах іде про різні види судових рішень, а тому не можна говорити, що припинення компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» відбулося саме на підставі Постанови від 17.11.2020, на яку посилається представник позивача, адже він веде мову саме про Ухвалу. До того ж вказане Свідоцтво взагалі не містить жодних індивідуальних ознак судового рішення, як то номер справи, чи номер звернення, які вказані в Постанові від 17.11.2020. Це ще раз доводить необґрунтованість взаємозвязку вказаних Свідоцтва і Судового рішення. Вказані варіації перекладу Постанови і Ухвали можна списати на не кваліфікованість перекладача, тоді постає логічне питання чи можна в подальшому довіряти наданим представником позивача перекладам і чи є вони достовірні за змістом. Також зазначає, що План реорганізації та злиття від 14.09.2020 та Рішення суду Лімасола від 17.11.2020, на які при подальшому викладенні позову посилається представник позивача також не є допустимими та достовірними, адже не легалізовані на території України шляхом проставлення апостилю, так само як і Свідоцтво від 10.02.2021. Зазначає, що укладений між ним та ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент» договір купівлі-продажу квартири є правомірним та дійсним. Договір був укладений, викладений та зареєстрований належним чином. Було зареєстровано і право власності відповідача на це майно. На даний час відповідач є єдиним повноважним добросовісним власником вказаного майна і жодних інших власників ні в Україні ні за її межами не існує. Позивач ніколи не був власником спірної квартири та право власності за ним ніколи на законних підставах не набувалось та не реєструвалось. Позивач не надав суду доказів, які беззаперечно свідчили би про те, що спірне майно є його власністю. Неможливо встановили жодної із передбачених законодавством підстав набуття позивачем права власності на спірну квартиру, а в порядку ст. 392 ЦК України позивач за визнанням права власності до суду не звертався. У задоволенні позову просить відмовити. (Т. 2, а.с. 50 62) 08.12.2022 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечує проти арґументів відповідача. Зазначає, що позивач є правонаступником усіх прав та обов`язків компанії Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед, яка припинила своє існування шляхом приєднання до позивача, відповідно до наданих до суду документів. На дату видачі нікчемної довіреності, та на дати подальших правочинів щодо відчуження спірної квартири, законним власником квартири був та є саме позивач, як правонаступник всіх прав та обов`язків припиненої юридичної особи. (Т. 2, а.с. 149 157) Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2024 року позов Ведрана Інвестмент ЛТД до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент» про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено частково: витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Ведрана Інвестмент ЛТД квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 129,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2543384951100); закрито провадження у справі за позовом Ведрана Інвестмент ЛТД до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент» про витребування майна з чужого незаконного володіння, в частині позовних вимог про визнання недійсним акта № 1 приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент» від Компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» від 08 грудня 2021 року та про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 129,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2543384951100) в порядку правонаступництва за компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» (реєстраційний номер: НЕ127841, адреса: АДРЕСА_3 , 1703, Нікосія, Кіпр); в решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь компанії Ведрана Інвестмент ЛТД 15 000,00 грн. витрат по сплаті судового збору за звернення до суду з даним позовом та 1 240,00 грн витрат по сплаті судового збору за звернення до суду з заявою про забезпечення позову. Рішення суду мотивовано тим, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, оскільки наявні матеріали у справі свідчать про те, що позивач не приймав рішення щодо її відчуження третім особам. Суд критично оцінив довіреність видану 06.09.2021 ОСОБА_3 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», так як за встановлених обставин справи вбачається, що вона була видана від імені особи, яка, за її твердженням в афідавіті, її не підписувала, при цьому дата її видачі є пізнішою, ніж дата припинення юридичної особи (07.12.2020), від імені якої ця довіреність нібито була видана, що підтверджується доданими до позову копіями афідавіту та свідоцтва Департаменту реєстратора компаній та офіційного ліквідатора Нікосії про припинення компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімтед». При цьому суд відхилив доводи відповідача про те, що надані позивачем на підтвердження своїх вимог докази є неналежними, оскільки надані позивачем документи, складені грецькою та англійською мовами містять апостиль, що відповідає вимогам Гаазької Конвенції 05.10.1961, учасниками якої є Україна та Республіка Кіпр, та нотаріально завірений офіційний переклад на українську мову. За встановлених фактичних обставин справи між позивачем та відповідачем не виникали договірні відносини, а так само до порушення прав позивача на спірне нерухоме майно між сторонами спору не існувало правових відносин, а тому правомірним способом захисту є саме витребування майна з чужого незаконного володіння. Саме такий спосіб захисту відповідатиме правовій природі тих відносин, що виникли між учасниками цього спору. Витребування спірного нерухомого майна у відповідача буде законним, необхідним у демократичному суспільстві та переслідуватиме легітимну мету, оскільки матиме наслідком повернення майна у володіння його законного власника, тобто позивача. Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 01.08.2022, посвідченого приватним нотаріусом Шевченком А.В., зареєстрованим в реєстрі за № 2683, на підставі якого ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент» продало ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 129,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2543384951100), суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на вищенаведену сталу позицію суду касаційної інстанції є неналежним та неефективним способом захисту права власника, оскільки її задоволення не відновить володіння позивачем його майном, а відтак задоволенню не підлягає. Закриваючи провадження в частині вимог про визнання недійсним акта № 1 приймання-передачі майна (квартири АДРЕСА_1 ) від компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» до статутного капіталу ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент» від 08.12.2021, та про визнання права власності Ведрана Інвестмент ЛТД на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 129,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2543384951100) в порядку правонаступництва за компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», суд зазначив, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. (Т. 4, а.с. 92 100) Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з компанії Ведрана Інвестмент ЛТД на користь з ОСОБА_1 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу; в решті вимог заяви відмовлено. (Т.4, а.с. 127 129) Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 25 грудня 2024 року в частині витребування у нього майна та відмовити Ведрана Інвестмент ЛТД в задоволенні позовних вимог в цій частині. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом було безпідставно допущено застосування конструкції віндикаційних позовних вимог. Жодної підстави передбаченої діючим українським законодавством для виникнення у позивача права власності відносно його квартири немає та ніколи не було; жодних прав на його квартиру позивачу, а ні будь-який договір, а ні закон не надає, відповідно відсутні у позивача і права на звернення до суду з цим позовом. На переконання скаржника, у вказаних правовідносинах належні документи для виникнення права власності були лише у компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», ТОВ «Інтер ресурс девеломвент», та у нього. У компанії «Ведрана інвестмент лтд» ніколи таких документів не було, що виключає їх твердження про виникнення у них права власності після компанії «Епсілон Холдінг (Кіпр) Лімітед». Не було у позивача права власності і на момент укладення ОСОБА_1 договору купівлі-продажу, що також свідчить про те, що ним не було порушено жодних їх прав. До того ж право власності ТОВ «Інтер ресурс девелопмент» позивач не оскаржував та жодного обґрунтування для цього не надав, не довів позивач також факт неукладення Довіреності від компанії «Епсілон Холдінг (Кіпр) Лімітед» на ОСОБА_3 № 1738-21 від 06 вересня 2021 року. Вказану довіреність позивач також не просив визнати неукладеною чи недійсною. Позивач зазначав, що можливо підпис ОСОБА_4 на ній не є справжнім, однак жодним чином це не довів. Спроби ОСОБА_1 запросити пані ОСОБА_5 до суду для її допиту з приводу цієї та інших обставин справи та проведення експертизи цього підпису нею та позивачем проігнорувались, що повинно трактуватися судом не на їх користь в силу ст. 109 ЦПК України. Обставини щодо можливої недійсності апостилю на цій Довіреності чи можливого припинення компанії «Епсілон Холдінг (Кіпр) Лімітел» не впливають на дійсність самої Довіреності та обсяг прав ОСОБА_3 який про це не був повідомлений та діяв добросовісно в умовах представництва. Недоведеність факту вибуття майна поза волею власника - відсутність експертизи підпису Кіурекян на довіреності - не свідчить про вибуття майна поза волею власника ст. 388 ЦК України (Постанова КЦС ВС від 11.12.2023 № 607/8879/21 (61-7375сво22). В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції було визнано ОСОБА_1 добросовісним набувачем, однак все одно безпідставно та протиправно застосовано до нього витребування майна. Доводи скарги також мотивовані тим, що у позивача відсутня цивільна правоздатність (відсутня його легалізація на території України, ідентифікаційний код та ін.), а тому він не може бути позивачем у будь яких судових спорах. (Т. 4, а.с. 134 161) Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення У апеляційній скарзі на додаткове рішення суду, ОСОБА_1 просить суд скасувати додаткове рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17 січня 2025 року про часткове задоволення його вимог про компенсацію витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з Ведрана Інвестмент ЛТД на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 034 613 грн. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було обґрунтовано, чому він вважав гонорар адвоката завищеним, адже вказані ціни на адвокатські послуги є середні по юридичному ринку, та чому суд вважає їх неспівмірними до предмета позову і складністю справи. Ринкова вартість спірної квартири є набагато більшою ніж заявлено позивачем, а тому розмір витрат на правову допомогу не перевищує дійсну вартість предмету позову. Зазначає, що вказаний гонорар визначений умовами договору, є адекватним та співмірним обставинам справи її тривалістю і складністю, був ним сплачений, тому він має право на його компенсацію з боку позивача. (Т. 4, а.с. 184 192) Короткий зміст вимог апеляційної скарги Ведрана Інвестмент ЛТД на додаткове рішення У апеляційній скарзі на додаткове рішення суду, Ведрана Інвестмент ЛТД просить суд скасувати додаткове рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17 січня 2025 року та постановити нове додаткове рішення по справі, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду щодо розподілу судових витрат з урахуванням часткового задоволення позову не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не було враховано, що за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.12.2024 одна позовна вимога була задоволена, по двом позовним вимогам закрито провадження і по одній відмовлено у задоволенні. В такому випадку застосуванню підлягає ч. 5 ст. 142 ЦПК України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. (Т. 4, а.с. 173 179) Позиція позивача на апеляційну скаргу на рішення в апеляційній інстанції Ведрана Інвестмент ЛТД у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просило в її задоволенні відмовити. Вказувало, що помилковими є твердження апелянта про те, що позивач не набув права власності на спірну квартиру, оскільки вказане право перейшло до позивача внаслідок правонаступництва, що є належною правовою підставою виникнення права власності та для звернення до суду. Не відповідають фактичним обставинам справи доводи апелянта про те, що всі документи надані позивачем є підробленими, неналежними та незаконними. Державна реєстрація права власності та видача документів на підставі такої реєстрації не є самостійною правовою підставою набуття права власності та не може розглядатися як правович, з якого таке право виникає. Отже, з моменту припинення компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», все майно, що належало їй, в тому числі всі зобов`язання, перейшли до позивача. На день видачі довіреності компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», така компанія не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, та в силу закону вказаний правочин є нікчемним, та не створюють юридичних наслідків, зокрема у вигляді переходу права власності на спірну квартиру. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для витребування спірної квартири, оскільки остання вибула з володіння позивача поза його волею, на підставі підроблених документів, та всі подальші дії щодо спірного майна є нікчемними. (Т. 5, а.с. 28 46) В судовому засіданні ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги підтримали, просили скарги задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги Ведрана Інвестмент ЛТД на додаткове рішення суду відмовити. Представник Ведрана Інвестмент ЛТД вважав скаргу необґрунтованою, просив відмовити в її задоволенні, задовольнити апеляційну скаргу на додаткове рішення суду. Третя особа ОСОБА_2 вважала обґрунтованою скаргу ОСОБА_1 , необґрунтованою скаргу Ведрана Інвестмент ЛТД. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на них, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянти посилаються в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Апеляційну скаргу на додаткове рішення ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Ведрана Iнвестмент ЛТД на додаткове рішення залишити без задоволення. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Встановлено, що 17.10.2008 між ОСОБА_7 (продавець) та компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 3129, згідно з яким покупець придбав квартиру АДРЕСА_1 та складається з п`яти житлових кімнат, загальною площею 129,5 кв.м., житловою площею 94,1 кв.м. На підставі вказаного договору, 30.10.2008 Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» видано покупцю компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_4 . Позивач вказує, що в подальшому, за законодавством Республіки Кіпр, компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» була припинена без ліквідації шляхом приєднання до Ведрана Iнвестмент ЛТД, якій були передані всі права та обов`язки компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед». Відповідно до Плану реорганізації та злиття від 14.09.2020 (далі План реорганізації та злиття) всі активи, що належали компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» передаються до позивача, у зв`язку із реорганізацією шляхом приєднання. Згідно з пунктом 2.8 Плану реорганізації та злиття у Плані погоджено, що всі активи та зобов`язання Приєднуваної компанії «А» (Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед), як зазначено нижче, /.../ буде передано Компанії-набувачеві Ведране Інвестмент ЛТД після завершення злиття, у Дату здійснення. Пунктом 1.8 Плану реорганізації та злиття погоджено, що всі активи та зобов`язання Приєднуваних компаній, як описано та викладено нижче, будуть передані Компанії-набувачеві після завершення злиття, у день надання засвідченої копії постанови компетентного кіпрського суду, якою затверджується План і ратифікується запланована реорганізація-злиття, у Департамент Реєстратора компаній та Офіційного ліквідатора Республіки Кіпр. План реорганізації та злиття був затверджений Окружним судом Лімасола 17.11.2020. 07.12.2020 компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» була припинена без ліквідації шляхом об`єднання та реорганізації з компанією Ведрана Інвестмент ЛТД (VEDRANA INVESTMENT LTD) відповідно до законодавства Республіки Кіпр, що підтверджується відповідним свідоцтвом. Позивач зазначає, що він, як правонаступник компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», набув права на всі активи компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», у тому числі і на спірну квартиру, яка є предметом позову у даній справі, проте не зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру, оскільки чинним законодавством не встановлені строки для реєстрації права власності на нерухоме майно. 08.11.2021 ОСОБА_3 , діючи за довіреністю № 1738-21 від компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», датованою 06.09.2021 та підписаною директором компанії Наталі Кіурекян, звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С. з заявою про видачу дублікату договору купівлі-продажу квартири від 17.10.2008, за яким компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» купила квартиру АДРЕСА_1 , який був ним отриманий. В подальшому ОСОБА_3 діючи від «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», вніс спірну квартиру у статутний капітал новоствореної 03.12.2021 юридичної особи ТОВ «ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ» (код ЄДРІІОУ 44450461) та призначив себе керівником цього товариства. 20.12.2021 державним реєстратором Іванівської селищної ради Одеської області Черненко А.В. прийнято рішення про державну реєстрації права власності (індексний номер 62522246) на спірну квартиру за ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ" на підставі дублікату договору купівлі-продажу квартири від 17.10.2008, рішення єдиного учасника № 1 від 02.12.2021 та акта № 1 приймання-передачі майна до статутного капіталу, виданого «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» від 08.12.2021. 31.12.2021 було здійснено вихід компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» з учасників ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ" та вступ нового учасника - ОСОБА_3 , який став єдиним учасником та керівником цього товариства, у статутний капітал якого внесена спірна квартира. 01.08.2022 між ТОВ «ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ", в особі директора Веремчука С.С. (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 2683, згідно з яким продавець продає, а покупець купує квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Квартира в цілому складається з 5 житлових кімнат, має загальну площу 129,5 кв.м., житлову площу 94,1 кв.м. Право власності на квартиру належить продавцю на підставі акту № 1 приймання-передачі майна до статутного капіталу № 4478,4479, виданого 08.12.2021 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ"; дублікат договору купівлі-продажу від 17.10.2008 за № 3129, виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., 08.11.2021 за р/н 281; рішення єдиного учасника № 2, р/н 4480, видане 08.12.2021 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», рішення єдиного учасника № 1, р/н, видане 02.12.2021 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед». Право власності на квартиру зареєстроване за продавцем в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 45870860, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2543384951100. За домовленістю сторін продаж квартири здійснено за 1 000 000,00 грн, які продавець отримав від покупця до укладення та підписання сторонами цього договору відповідно до умов чинного законодавства України (пункти 2, 3 договору від 01.08.2022). 01.08.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що як тільки йому стало відомо про зміну запису про право власності у Державному реєстрі на квартиру з припиненої компанії, він звернувся до пані Наталі Кіурекян, яка була до моменту припинення компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітсд» одним із директорів компанії, та яка нібито підписала довіреність на Веремчука С.С. від 06.09.2021. Пані Наталі Кіурекян підписала засвідчений реєстратором Афідавіт від 21.07.2022, у якому зазначила, поміж іншого про те, що вона не підписувала вказану довіреність від 06.09.2021 на ОСОБА_3 та її підпис на довіреності є підробленим; така довіреність в дату її підписання взагалі не могла бути видана, оскільки компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» припинила свою діяльність 07.12.2020, а її активи були передані компанії Ведрана Інвестмснт Лтд (Vеdrana Investment Ltd). Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, в решті рішення не оскаржено, та судом апеляційної інстанції не переглядається та оцінка не надається. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, однак помилився з мотивуванням його висновків. Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції дійшов вірного висновку в частині визначеної суми, яка підлягає до стягнення. Мотиви відхилення/прийняття аргументів, викладених в апеляційних скаргах та прийняття/відхилення аргументів викладених у відзиві на апеляційні скарги Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскарженого рішення суду. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, якими він користується на власний розсуд (частина 1 статті 317 та частина 1 статті 319 ЦК України). Разом з тим, статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України регламентовано принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частини 1 статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги суд виходить з наступного. Щодо набуття позивачем права власності на спірну квартиру Встановлено, що 17.10.2008 на підставі договору купівлі продажу компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» набуте право власності на квартиру АДРЕСА_1 , право власності зареєстроване 30.10.2008 Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості». В порядку припинення компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» відповідно до Плану реорганізації та злиття від 14.09.2020 всі активи, що належали, передаються до позивача, у зв`язку із реорганізацією шляхом приєднання. Згідно з пунктом 2.8 Плану реорганізації та злиття у Плані погоджено, що всі активи та зобов`язання Приєднуваної компанії «А» (Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед), як зазначено нижче, /.../ буде передано Компанії-набувачеві Ведране Інвестмент ЛТД після завершення злиття, у Дату здійснення. Пунктом 1.8 Плану реорганізації та злиття погоджено, що всі активи та зобов`язання Приєднуваних компаній, як описано та викладено нижче, будуть передані Компанії-набувачеві після завершення злиття, у день надання засвідченої копії постанови компетентного кіпрського суду, якою затверджується План і ратифікується запланована реорганізація-злиття, у Департамент Реєстратора компаній та Офіційного ліквідатора Республіки Кіпр. Відповідно до п. 2.9 Плану активи, які передавались від «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» до «Ведрана Інвестмент ЛТД», серед іншого була квартира під номером АДРЕСА_5 , за реєстраційним номером нерухомості 21739523, вартість якої 391 487 дол. США. План реорганізації та злиття був затверджений Окружним судом Лімасола 17.11.2020. Відповідно до Передавального акту від 25.11.2020 №25/11 унаслідок реорганізації шляхом приєднання Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед до Ведрана Інвестмент ЛТД, керуючись Планом реорганізації та злиття від 14.09.2020, затвердженого рішенням Окружного суду Лімасона від 17.11.2020, оформленого 25.11.2020, передано усе майно, активи та зобов`язання Приєднуваної компанії до Компанії-набувача, серед іншого і квартиру під номером АДРЕСА_5 , за реєстраційним номером нерухомості 21739523, вартість якої 391 487 дол. США. 07.12.2020 компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» була припинена без ліквідації шляхом об`єднання та реорганізації з компанією Ведрана Інвестмент ЛТД (VEDRANA INVESTMENT LTD) відповідно до законодавства Республіки Кіпр, що підтверджується відповідним свідоцтвом. Згідно з частинами 1 і 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Таким чином, враховуючи припинення компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» шляхом її об`єднання та реорганізації з компанією Ведрана Інвестмент ЛТД, остання набула всі права на квартиру під номером АДРЕСА_5 . Посилання апелянта на те, що Ведрана Інвестмент ЛТД не є та ніколи не була власником спірного майна, спростовується вищевказаними обставинами. Зазначені обставини не спростовані відповідачем, доводи апеляційної скарги в цій частині побудовані на припущеннях. Безпідставними є доводи про те, що відсутність реєстрації в реєстрі прав власності на спірне майно за позивачем свідчить про відсутність у останнього права власності на вказане майно, з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, у постанові Об`єднаної Палати у складі Касаційного господарського суду Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15. Крім того, колегія суддів додатково звертає увагу, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)). З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного володіння». Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Під час дослідження судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама собою державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 17 квітня 2019 року у справ № 916/675/15, від 23 листопада 2023 року у справі № 910/10496/22). У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц (провадження № 61-39511св18) зазначено, що відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону № 1952-IV не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Вказані висновки містяться в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 у справі № 759/8167/20. Таким чином, відсутність в державному реєстрі реєстрації права власності за Ведрана Інвестмент ЛТД не спростовує того, що останнє набуло вказане право на підставі Плану реорганізації та злиття від 14.09.2020, який був затверджений Окружним судом Лімасола 17.11.2020 та відповідно до Передавального акту від 25.11.2020 №25/11 у наслідок реорганізації шляхом приєднання Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед до Ведрана Інвестмент ЛТД, керуючись Планом реорганізації та злиття від 14.09.2020, затвердженого рішенням Окружного суду Лімасона від 17.11.2020, оформленого 25.11.2020, передано усе майно, активи та зобов`язання Приєднуваної компанії до Компанії-набувача, серед іншого і квартиру під номером АДРЕСА_5 , за реєстраційним номером нерухомості 21739523, вартість якої 391 487 дол. США. Отже, станом на 25.11.2020 Ведрана Інвестмент ЛТД була власником спірного майна, однак відомості про зміну власника не були внесені до реєстру права власності, що не спростовує їх право на володіння, користування та розпорядження спірним майном. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що документи про вищевказані обставини не надані в оригіналах, але останні надані в засвідчених копіях, які містять апостиль Процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів уповноважених посадових осіб, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ, називається легалізацією. Легалізація документів охоплює такі категорії: 1) консульська легалізація; 2) апостилювання (проставлення штампа «Апостиль», іншими словами спрощена легалізація). Консульська легалізація - це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів, які були видані у країнах, що не підписали Гаазьку конвенцію про скасування консульської легалізації. Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць Гаазької конвенції про скасування вимог консульської легалізації іноземних офіційних документів. Проставлення штампа «Апостиль» є спрощеним способом легалізації іноземних документів. На відміну від консульської легалізації, процедура апостилювання потребує значно менших затрат часу, оскільки потрібно звернутись тільки в один орган. Офіційні документи засвідчуються спеціальним штампом «Апостиль», який проставляється відповідним уповноваженим органом іноземної держави, в якій було видано цей документ. Крім того, апостильовані документи можуть бути використані не лише в одній країні, а у всіх державах - учасницях Гаазької конвенції. Апостиль ставиться на оригіналі документа, його нотаріальній копії або може бути оформлений як додаток до нього. Апостиль ставиться для використання документів у країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» та вступила в силу в Україні в 2003 році. Республіка Кіпр також є учасником Гаазької конвенції 1961 року, а тому здійснюють процедуру легалізації документів шляхом проставлення штампа «Апостиль». Крім того, між Україною та Республікою Кіпр укладено Угоду про правову допомогу в цивільних справах від 06.09.2024, яка набула чинності 18.03.2006, яка скасовує вимогу легалізації документів, які надходять від компетентних органів цих держав в порядку надання міжнародної допомоги у цивільних справах. Відповідно до ст. 13 вищевказаної Угоди, документи, які були складені, видані чи засвідчені та скріплені офіційною печаткою на території однієї Договірної Сторони, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на території іншої Договірної Сторони. Документи, видані офіційними органами однієї Договірної Сторони, мають таку саму доказову силу й на території іншої Договірної Сторони. Відповідно до статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. У статті 4 Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, зазначено, що апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, котрий скріплюється з документом. Адже без апостилю первинний документ не має юридичної сили в країні призначення. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; б) адміністративні документи; в) нотаріальні акти; г) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів. Отже, на підставі вказаних приписів пункту «г» частини другої статті 1 Конвенції документи, видані особою приватного права, є офіційними документами та на них поширюються вимоги цієї Конвенції. У статті 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений. Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений у частині першій статті 3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. У пункті 13 Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 05 грудня 2003 року № 237/803/151/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 року за № 1151/8472, апостиль проставляється у формі відбитка штампа, візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою інформаційної системи. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю не дозволяється. У разі проставлення апостиля на окремому від документа аркуші документ і аркуш з апостилем скріплюються шляхом прошивання ниткою (стрічкою) білого або червоного кольору в спосіб, який унеможливлює їх роз`єднання без пошкодження аркуша, та засвідчуються підписом і печаткою посадової особи компетентного органу. Кількість скріплених аркушів підтверджується підписом посадової особи, яка проставляє апостиль. На аркуші з апостилем проставляється печатка компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша на останній сторінці документа. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано ряд документів, які були здійсненні та вчиненні в Республіці Кіпр, яка приєдналася до зазначеної Конвенції. Надані позивачем документи містять штамп «Апостиль». Тому на підставі частини другої статті 1 Гаазької конвенції надані стороною позивача апостильовані документи є офіційними документами, на них поширюються вимоги цієї Конвенції та не розповсюджується вимога легалізації іноземних офіційних документів. У зв`язку з чим безпідставні є доводи відповідача, що надані позивачем докази не легалізовані в Україні. Щодо посилання апелянта на те, що Ведрана Інвестмент ЛТД не має процесуальної дієздатності та не може бути учасником спору в розумінні українського законодавства Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, а саме: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів. Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України (стаття 4 наведеного Закону). Згідно із частинами першою, другою статті 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано (частина перша статті 40 наведеного Закону). Частиною другою статті 42 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Відповідно до ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб. Відповідно до ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» , процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб`єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. На підтвердження своїх повноважень позивачем було надано засвідчену апостилем Свідоцтво про реєстрацію НЕ347065 «Ведрана Інвестмент ЛТД», яка була зареєстрована відповідно до Закону про компанії Республіки Кіпр, Глава 113, як компанія з обмеженою відповідальністю (Т. 1, а.с. 66 71). Крім того, позивачем надано засвідчену апостилем Свідоцтво НЕ347065 «Ведрана Інвестмент ЛТД», Департаменту Міністерства енергетики, торгівлі та промисловості Департаменту реєстратора компаній та офіційного ліквідатора Нікосія, яким підтверджується, що відповідно до записів, що зберігаються в Департаменті, Директором і Секретарем вищевказаної Компанії Є: директор Григоріс Галанакіс, Марія Саввіду, секретарем є Марія Саввіду (Т. 1, а.с. 70 73). Таким чином, на підтвердження своїх повноважень позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують реєстрацію вказаної компанії на території Республіки Кіпр. Щодо повноважень представника позивача, колегія суддів виходить з наступного Відповідно до положень ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу". Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Звертаючись до суду із вказаною позовною заявою представником адвокатом Будзярою П.С. було надано довіреність від імені компанії Ведрана Інвестмент ЛТД від 15.07.2022, яка підписана директорами вказаної компанії Григоріс Галанакіс, Марія Саввіду, та вказана довіреність була засвідчення апостилем, відтак є належним доказом наявності повноважень адвоката на звернення до уповноважених органів з метою захист прав та інтересів компанії (Т. 1, а.с. 10 16). Щодо витребування майна з володіння ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). У частині першій статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. У ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж права має законний володілець майна. У ЦК України передбачено серед способів захисту порушених прав віндикацію та реституцію. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Як було встановлено матеріалами справи, 08.11.2021 ОСОБА_3 , діючи за довіреністю № 1738-21 від компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», датованою 06.09.2021 та підписаною директором компанії Наталі Кіурекян, звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С. з заявою про видачу дублікату договору купівлі-продажу квартири від 17.10.2008, за яким компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» купила квартиру АДРЕСА_1 , який був ним отриманий. В подальшому ОСОБА_3 діючи від «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», вніс спірну квартиру у статутний капітал новоствореної 03.12.2021 юридичної особи ТОВ «ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ» (код ЄДРІІОУ 44450461) та призначив себе керівником цього товариства. 20.12.2021 державним реєстратором Іванівської селищної ради Одеської області Черненко А.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності (індексний номер 62522246) на спірну квартиру за ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ" на підставі дублікату договору купівлі-продажу квартири від 17.10.2008, рішення єдиного учасника № 1 від 02.12.2021 та акта № 1 приймання-передачі майна до статутного капіталу, виданого «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» від 08.12.2021. 31.12.2021 було здійснено вихід компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» з учасників ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ" та вступ нового учасника - ОСОБА_3 , який став єдиним учасником та керівником цього товариства, у статутний капітал якого внесена спірна квартира. 01.08.2022 між ТОВ «ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ", в особі директора Веремчука С.С. (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 2683, згідно з яким продавець продає, а покупець купує квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Квартира в цілому складається з 5 житлових кімнат, має загальну площу 129,5 кв.м., житлову площу 94,1 кв.м. Право власності на квартиру належить продавцю на підставі акту № 1 приймання-передачі майна до статутного капіталу № 4478,4479, виданого 08.12.2021 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ"; дублікату договору купівлі-продажу від 17.10.2008 за № 3129, виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., 08.11.2021 за р/н 281; рішення єдиного учасника № 2, р/н 4480, видане 08.12.2021 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», рішення єдиного учасника № 1, р/н, видане 02.12.2021 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед». Право власності на квартиру зареєстроване за продавцем в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 45870860, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2543384951100. За домовленістю сторін продаж квартири здійснено за 1 000 000,00 грн, які продавець отримав від покупця до укладення та підписання сторонами цього договору відповідно до умов чинного законодавства України (пункти 2, 3 договору від 01.08.2022). 01.08.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що як тільки йому стало відомо про зміну запису про право власності у Державному реєстрі на квартиру з припиненої компанії, він звернувся до пані ОСОБА_4 , яка була до моменту припинення компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітсд» одним із директорів компанії, та яка нібито підписала довіреність на Веремчука С.С. від 06.09.2021. Пані Наталі Кіурекян підписала засвідчений реєстратором Афідавіт від 21.07.2022, у якому зазначила, поміж іншого про те, що вона не підписувала вказану довіреність від 06.09.2021 на ОСОБА_3 та її підпис на довіреності є підробленим; така довіреність в дату її підписання взагалі не могла бути видана, оскільки компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» припинила свою діяльність 07.12.2020, а її активи були передані компанії Ведрана Інвестмснт Лтд (Vеdrana Investment Ltd). Колегія суддів звертає увагу, що станом на момент видачі довіреності на ім`я Веремчук С.С. 08.11.2021, «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» вже припинила свою діяльність 07.12.2020. Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Відповідно до ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. Відповідно до положень ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 248 ЦК України, представництво за довіреністю припиняється у разі припинення юридичної особи, яка видала довіреність. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Станом на день видачі довіреності компанія «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому вказаний правочин та в подальшому послідуючі є нікчемними в силу вимог закону, та визнання їх недійсними в судовому порядку не потребують. З огляду на вищевказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо критичної оцінки довіреності виданої 06.09.2021 ОСОБА_3 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», так як за встановлених обставин справи вбачається, що вона була видана від імені особи, яка на час її видачі була припиненою (07.12.2020), що підтверджується доданими до позову копіями афідавіту та свідоцтва Департаменту реєстратора компаній та офіційного ліквідатора Нікосії про припинення компанії «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімтед». При цьому встановлених обставин достатньо для висновку про те, що волі на відчуження майна у його власника не було, а тому визнання недійсною довіреності через те, що за поясненнями Наталі Кіурекян вона не підписувала вказану довіреність від 06.09.2021 на ОСОБА_3 та її підпис на довіреності є підробленим, не вимагається. Отже, вказані обставини свідчать, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, оскільки наявні матеріали у справі свідчать про те, що позивач не приймав рішення щодо її відчуження третім особам. Крім того, пунктом 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (надалі - постанова Пленуму) встановлено, що у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України. Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). 01.08.2022 між ТОВ «ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ", в особі директора ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 2683, згідно з яким продавець продає, а покупець купує квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Квартира в цілому складається з 5 житлових кімнат, має загальну площу 129,5 кв.м., житлову площу 94,1 кв.м. Право власності на квартиру належить продавцю на підставі акту № 1 приймання-передачі майна до статутного капіталу № 4478,4479, виданого 08.12.2021 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», ТОВ "ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ"; дублікат договору купівлі-продажу від 17.10.2008 за № 3129, виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С., 08.11.2021 за р/н 281; рішення єдиного учасника № 2, р/н 4480, видане 08.12.2021 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед», рішення єдиного учасника № 1, р/н, видане 02.12.2021 компанією «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед». Право власності на квартиру зареєстроване за продавцем в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 45870860, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2543384951100. За домовленістю сторін продаж квартири здійснено за 1 000 000,00 грн, які продавець отримав від покупця до укладення та підписання сторонами цього договору відповідно до умов чинного законодавства України (пункти 2, 3 договору від 01.08.2022). Відповідно до ст.41 Конституції України та ч. 1,2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)). Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52). У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), Велика Палата Верховного Суду констатувала, що 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна. Колегія суддів дослідивши матеріали справи, не може погодитись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він є добросовісним набувачем, з огляду на наступне. За змістом статті 388 Цивільного кодексу України недобросовісним є такий набувач, який знав або повинен був знати, що відчужував, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати; добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання. В суді першої інстанції в якості свідків було допитано ОСОБА_3 , який за недійсною довіреністю відчужив спірне майно та третю особу ОСОБА_2 , яка є дружиною відповідача. Свідок ОСОБА_3 в суді першої інстанції зазначив, що працював на будівництві. Директор Борушний на його документи якимось чином зробив документи на квартиру, ОСОБА_1 був покупцем та все знав. Зазначив, що ОСОБА_1 підставний покупець, який перепродасть квартиру та віддасть йому 5 %. ОСОБА_3 також зазначив, що довіреність йому дали гр. Борушний та гр. ОСОБА_8 , бачив він її один раз. У нотаріуса ОСОБА_3 не дивився що підписував, довіряв, думав, що все законно. Про підробку документів йому нічого не відомо. Наразі в Святошинському райсуді слухається кримінальна справа стосовно ОСОБА_3 та його брата по підробці документів. ОСОБА_3 дізнався, що він є директором ТОВ «Інтер Ресурс Девелопмент» лише у слідчого. Про спірну квартиру він нічого не знає, тільки те, що вона знаходиться в м. Одесі. Ніяких коштів за квартиру не отримував. Факту передачі коштів ОСОБА_1 він не бачив. В день угоди ОСОБА_3 погрожували, щоб він зайшов підписав договір і вийшов. Третя особа ОСОБА_2 зазначила, що чоловік займається інвестуванням, завжди в пошуках проектів для того, щоб заробити кошти. Він знайшов оголошення про те, що закордонна фірма припиняє свою діяльність і продає своє нерухоме майно. Зустрівся з людиною з оголошення у м. Києві десь в середині липня. Зазначила, що ОСОБА_1 все перевірив, дивився об`єкт особисто та по відеозв`язку показував їй об`єкт, їм сподобалось з чоловіком, що це центр міста. ОСОБА_1 казав, що це дуже гарний об`єкт для інвестування, вів переговори з представниками фірми, готували угоду у нотаріуса. До нотаріуса приїздили разом для підписання угоди, на угоді були присутні директор фірми продавця та представник, який спілкувався з чоловіком до укладення угоди. Нотаріус все перевірив, угоду уклали, чоловік передав директору фірми кошти в сумі 50 000,00 доларів США. Десь через 2 тижні ОСОБА_1 поїхав до м. Одеси та сказав, що є негаразди з орендарями, присутніми у придбаній квартирі, тому він викликав поліцію для відповідного реагування. Пояснення свідка ОСОБА_3 не спростовані. ОСОБА_2 стверджував, що кошти, які він заплатив за квартиру, є для нього значними, спірна квартира є його єдиним житлом, та при її обранні він вбачав в цьому вигідний об`єкт для інвестування. Водночас при значущості покупки ОСОБА_1 перед покупкою квартиру не оглядав, спроб потрапити до неї не здійснював, що не притаманно поведінці особи добросовісного та обачливого покупця, адже очевидною є необхідність огляду майна з метою уникнення негативних ризиків щодо його фактичного стану, який впливає як на можливість користування ним, так і використання як об`єкта інвестиції. Більш того, починаючи з 2010 року і до серпня 2022 року, тобто протягом тривалого часу, спірна квартира перебувала у користуванні ТОВ «Морський навчально-тренувальний центр «Епсілон», будучи центром навчання моряків, що є публічною та доступною інформацією, доведеною до відома невизначеного кола осіб, яка також могла бути оціненою покупцем з огляду на ймовірні ризики покупки майна, обтяженого зобов`язаннями. Відповідно до умов договору купівлі-продажу за домовленістю сторін продаж квартири здійснено за 1 000 000,00 грн, які продавець отримав від покупця до укладення та підписання сторонами цього договору, в той час як свідок ОСОБА_2 вказує, що покупцем було передано 50 000 дол. США. Отже, у разі відповідності дійсності тверджень показань свідка приховання дійсної ціни покупки в бік заниження ціни не є притаманним для добросовісного покупця, оскільки відображення дійсної суми покупки є гарантією захисту його прав у разі визнання угоди недійсною. Відсутність реєстрації права власності на майно не є безумовною ознакою добросовісності набувача, а тому існування лише такої обставини не є достатнім. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору, факт неодноразового протягом короткого проміжку часу відчуження майна, поведінка продавця тощо. Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 за освітою є юристом, працює адвокатом, серед іншого вказував, що займається інвестиційною діяльністю в галузі купівлі нерухомості, а тому, укладаючи договір, не міг не усвідомлювати необхідність проявлення обачності при оцінці всіх відомостей щодо спірного майна. Сталою та розповсюдженою є практика того, що оцінці ризиків підлягає з`ясуванню періодичність та строк зміни власників майна. Вбачається, що на протязі нетривалого часу квартира «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» змінювала власника майна, передана до статутного капіталу ТОВ «ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ», та майже через місць «Епсілон Холдінгс (Кіпр) Лімітед» вийшло з його учасників. При цьому ТОВ «ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ» була утворена нещодавно до набуття права власності, учасником всіх угод був ОСОБА_3 , який на протязі короткого проміжку часу змінив статус з представника іноземної компанії на єдиного власника та директора іншої компанії, продав квартиру ОСОБА_1 . У ОСОБА_3 не було первісного оригіналу правовстановлювального документа на квартиру, він звертався за отриманням його дублікату, саме дублікат був зареєстрований як правовстановлювальний документ напередодні змін у праві власності, що є окремою обставиною, яка не могла залишитися поза увагою обачливого покупця. Про існування відомостей про такі обставини свідчить договір купівлі продажу, укладений з ОСОБА_1 , в пункті якого зазначені відомості про підстави набуття у власність квартири продавцем ОСОБА_3 від імені ТОВ «ІНТЕР РЕСУРС ДЕВЕЛОПМЕНТ». Крім того, угоди укладалися на підставі довіреності, яка видана іноземною особою, а відтак довіреність на справжність могла бути перевірена. Підтвердженням усвідомлення таких правил є апеляційна скарга ОСОБА_1 , в якій він, посилаючись на норми права, піддає сумніву справжність всіх документів, виданих на території іншої держави, а тому очевидним є те, що такі обставини могли бути перевірені ним при укладанні власної угоди. Втім встановлено, що апостиль на довіреності, виданій ОСОБА_9 є підробленим. Зважаючи на викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для висновку про добросовісність ОСОБА_1 як набувача, тим більш, що мотиви такого висновку взагалі в рішенні не зазначені. Суд також допустив протиріччя, оскільки витребував у ОСОБА_1 квартиру як від недобросовісного набувача, про що заначив в резолютивній частині рішення. Зважаючи на викладене, суд дійшов вірного висновку про необхідність витребування майна у ОСОБА_1 , проте частково шляхом невірного обґрунтування, тому рішення суду підлягає зміні в частині мотивів. Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власника Ведрана Інвестмент ЛТД (на підставі підроблених документів), витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача ОСОБА_1 ґрунтується на законі. За обставинами цієї справи не встановлено факту чи наміру зловживання позивачем своїми правами щодо спірного нерухомого майна, яке вибуло з його володіння поза його волею (за відсутності будь-якої зовнішньої об`єктивної форми вираження його волевиявлення), тому немає підстав для відмови у захисті її права власності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України). На підставі вищевказаного, колегія суддів дійшла висновку, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння Ведрана Інвестмент ЛТД не з його волі на підставі нікчемної довіреності, тому ОСОБА_1 (останній набувач спірного майна за договором купівлі-продажу) набув право власності на спірну квартиру в особи, яка не мала права на її відчуження. За таких обставин, колегія суддів установивши, що спірна квартира вибула з власності позивача поза його волею на підставі підроблених документів, вважає, що наявні правові підстави, передбачені статтею 387 ЦК України, для витребування цієї квартири з володіння ОСОБА_1 на користь позивача, і це не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 757/26182/14-ц (провадження № 61-4958св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19) від 27 листопада 2024 року у справі № 334/4925/2- (провадження № 61-4205св24), від 05 березня 2025 року у справі № 760/21038/16 (провадження № 61-16775св24). Щодо оскарження додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Матеріалами справи встановлено, що за результатами розгляду вказаного спору 31.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про стягнення із позивача на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 034 613 грн. Як було зазначено вище, додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.01.2025 вказану заяву було задоволено частково. Стягнуто з Ведрана Інвестмент ЛТД на користь ОСОБА_1 50000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи. Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 було надано: Договір № 20/10-22 про надання адвокатської правової допомоги від 20 жовтня 2022 року, укладений між Адвокатським бюро «Семена Онищенко» та ОСОБА_1 , для надання юридичних послуг у цивільній справі №522/11862/22; 2) Додаткова угода від 20 жовтня 2022 року до Договору № 20/10-22 про надання адвокатської правової допомоги від 20 жовтня 2022 року, з якої вбачається, що: вартість однієї години роботи адвоката становить 500 доларів США; - особиста участь адвоката в судовому засіданні в суді першої та апеляційної інстанції - 1000 доларів США/засідання; - участь адвоката в судовому засіданні в режимі відеоконференції - 500 доларів США. - підготовка адвокатом заяв по суті справи - 500 доларів США/документ; - підготовка адвокатом заяв з процесуальних питань - 200 доларів США/документ; надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань - 100 доларів США/година; - підготовка адвокатом апеляційної/касаційної скарги - 1000 доларів США/документ; - транспортні видатки адвоката на прибуття в кожне судове засідання судів першої та апеляційної інстанції - 10 000 грн/засідання; 3) Акт приймання-передачі правової допомоги та грошових коштів від 28 грудня 2024 року до Договору № 20/10-22 про надання правової допомоги від 20 жовтня 2022 року, відповідно до якого вартість отриманої узгодженої правової допомоги, в суді першої інстанції, а саме:

1. Особиста участь адвоката в 18 судових засіданнях Приморського районного суду м. Одеси х 1000 доларів США = 18 000 доларів США;

2. Участь адвоката в 8 судових засіданнях Приморського районного суду м. Одеси в режимі відеоконференції х 500 доларів США = 4000 доларів США;

3. Підготовка адвокатом 4 заяв по суті справи х 500 доларів США = 2000 доларів США;

4. Підготовка адвокатом 10 заяв з процесуальних питань х 200 доларів США = 2000 доларів США;

5. Надання адвокатом консультації перед кожним судовим засіданням тривалістю в 1 годину х 26 годин х 100 доларів США = 2600 доларів США;

6. Транспортні видатки адвоката на прибуття в 18 судових засідань Приморського районного суду м. Одеси х 10 000 грн = 180 000 грн. Загальна сума адвокатських витрат у цивільній справі N?522/11862/22 складає 28 600 доларів США та 180 000 грн. Адвокатське бюро «Семена Онищенка» підтверджує факт отримання від клієнта ОСОБА_1 28 600 доларів США та 180 000 грн за вказані вище надані послуги у цивільній справі N 522/11862/22, претензії щодо суми у адвоката до клієнта відсутні; 4) Ордер серія АЕ № 1113939 від 19.10.2022; 5) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс і очікує понести відповідач, з якого слідують такі види витрат:

1. Ознайомлення адвоката з матеріалами справи (1 год.) 500 доларів США;

2. Аналіз матеріалів судової справи та підготовка відзиву на позовну заяву (36 год.) 18000,00 доларів США;

3. Підготовка до участі в підготовчому судовому засіданні (5 год.) 2500,00 доларів США;

4. Підготовка клопотань в підготовче судове засідання (на кожне клопотання 5 шт.) (2 год.) 5000,00 доларів США;

5. Підготовка до участі в судовому засіданні розгляду справи по суті (за кожне засідання) (5 год.) 2500,00 доларів США;

6. Транспортні видатки адвоката на прибуття до суду на кожне судове засідання 10000,00 грн;

7. Транспортні видатки відповідача на прибуття до суду на кожне судове засідання 10000,00 грн. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019, зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката». У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Таким чином, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). Ведрана Інвестмент ЛТД в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було враховано дійсні обставини справи, оскільки суд не врахував, що позовні вимоги було задоволено частково, та по двом вимогам провадження у справі було закрито, в одній вимозі було відмовлено. Таким чином, відповідачем не було наведено обставини визначені в ч. 5 ст. 142 ЦПК України. Крім того, заявлений до стягнення розмір є не співмірним з ціною позову. Колегія суддів звертає увагу, що рішенням суду за результатами розгляду позовної заяви Ведрана Інвестмент ЛТД було задоволено одну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння, у задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено, та закрито провадження у справі відносно вимог про визнання недійсним акта № 1 приймання-передачі майна до статутного капіталу та про визнання права власності на спірну квартиру в порядку правонаступництва. Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. За змістом частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. У заяві про стягнення судових витрат у розмірі 1034 613,00 грн, пов`язаних із правовою допомогою, заявник не зазначив, які дії позивача у вказаній справі були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині вимог. З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Колегія суддів, вважає що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. Отже, відсутні підстави для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, стягнення витрат на правничу допомогу на користь відповідача у розмірі 1 034 613 грн., за результатами розгляду вказаної справи є значно завищеними та не відповідають обсягу наданих адвокатом послуг. Крім того, колегія суддів враховує, що згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). На підставі вищевказаного, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (тривалість справи, ціна позову), суд не вбачає підстав для зміни додаткового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду від 25.12.2024, є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення суду від 17.01.2025, є безпідставними, а тому вона не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги Ведрана Інвестмент ЛТД на додаткове рішення суду від 17.01.2025, є безпідставними, а тому вона не підлягає задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови. Додаткове рішення суду першої інстанції залишається без змін. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 25 грудня 2024 року в частині вимог Ведрана Інвестмент ЛТД про витребування майна з чужого незаконного володіння змінити шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови. В решті в оскаржуваній частині рішення залишити без змін. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Ведрана Інвестмент ЛТД на додаткове рішенняПриморського районного суду м.Одеси від 17 січня 2025 року залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: