Постанова 4818 № 953/7211/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/7211/22 Головуючий суддя І інстанції Юрлагіна Т. В. Провадження № 22-ц/818/2259/25 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: надання послуг ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2025 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Царук Андрія Івановича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2025 року, у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду, в с т а н о в и в: 14 грудня 2022 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», підписана представником КП «Харківські теплові мережі» Вірютіною О.В., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , в якій позивач просить стягнути з відповідачів на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду у сумі 80 125 грн 32 коп., яка утворилася за період з 01.01.2018 по 31.10.2022, а також судовий збір у сумі 2481 грн. 00 коп. Позовна заява мотивована тим, що КП "Харківські теплові мережі" надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом України «Про житлово - комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, що регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Проте відповідачі не виконують обов`язку щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги, що призвело до утворення заборгованості за період з 01.01.2018 по 31.10.2022 у сумі 80 125 грн. 32 коп. Ухвалою суду від 15 грудня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09.03.2023 у справі № 953/7211/22, н/п 2/953/1894/23 позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за наданні послуги за опалення та гарячу воду за період з 01.01.2018 по 31.10.2022 року в сумі 80125 (вісімдесят тисяч сто двадцять п`ять) грн. 32 коп. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь КП Харківські теплові мережі витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481 грн. по 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 коп. з кожного. Ухвалою суду від 31 липня 2024 року заяву відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Царук А.І. про перегляд заочного рішення у справі № 953/7211/22 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду прийнято до розгляду. Розгляд заяви призначено у відкритому судовому засіданні. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Царук А.І. про перегляд заочного рішення у справі № 953/7211/22 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду задоволено. Скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 09.03.2023 у справі № 953/7211/22, н/п 2/953/1894/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін. 06.11.2024 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Царука Андрія Івановича через систему «Електронний суд» надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій представник вказує, що позовні вимоги щодо заборгованості подано за період з 01.01.2018 року по 31.10.2022 року, проте до суду позивач звернувся 28.11.2022 року, однак відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Просив застосувати у справі № 953/7211/22 строк позовної давності, яка є підставою для відмови у позовних вимогах про стягнення заборгованості за період з 01.01.2018 року по 31.10.2020 року. 26.11.2024 через канцелярію суду від представника позивача КП «Харківські теплові мережі» Вірютіної О.В., яка діє на підставі довіреності, надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій представник позивача зазначила, що станом на дату звернення до суду виникла заборгованість за послуги опалення та гарячого водопостачання у розмірі 65 910 грн 42 коп. за період з 01.01.2018 по 28.02.2022. Крім того, зазначила, що відповідачами заборгованість частково сплачувалась, що свідчить про визнання боргу, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався та почався заново. 09.12.2024 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Царука Андрія Івановича через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог, в яких зазначив, що позивачем не надано доказів про поважність причин пропуску строків позовної давності, оскільки встановлення законодавцем продовження строків позовної давності не позбавляє суб`єктів права їх прав та обов`язків щодо дотримання норм права. Зазначив, що у даній справі необхідно застосувати строк позовної давності, а саме стягнення повинне складати за період з 02.2019 року по 02.2022 рік. Попередній борг до 02.2019 року, що складає суму 15786,74 грн, повинен бути списаний. Здійснюючи розрахунок, враховуючи зменшення позовних вимог, сума до стягнення повинна становити: 65910,42-15786,74 = 50123,68 68 копійок. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2025 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за наданні послуги за опалення та гарячу воду за період з 01 січня 2018 року по 28 лютого 2022 року в сумі 65 910 грн. 42 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2481 гривня 00 копійок в рівних частках, з кожного по 496 гривень 20 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Царук Андрій Іванович подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення та застосувати строк позовної давності за період 01.2018 по 01.2019; зменшити розмір суми стягнення у розмірі 15786 грн 74 коп.; виключити ОСОБА_6 з кола відповідачів у зв`язку смертю особи; стягнути з КП «ХТМ» судові витрати у розмірі 1816 грн 80 коп. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права не дотримуючись принципів судочинства, таких як принципу диспозитивності та верховенства права. Вказав, що КП «ХТМ» заявлено позовні вимоги щодо заборгованості за період з 01.01.2018 року по 31.10.2022 року, проте до суду позивач звернувся 28.11.2022 року, однак відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Просив застосувати у справі строк позовної давності, яка є підставою для відмови у позовних вимогах про стягнення заборгованості за період з 01.01.2018 року по 01.01.2019 року. Попередній борг, що складає суму 15786,74 74 копійки, повинен бути списаний. Зазначив, що рішенням суду від 24 жовтня 2018 року видане Київським районним судом м.Харкова суддею Губською Я.В. у справі №540/1843/18 було досліджено і встановлено, що ОСОБА_7 померла в Ірландії в червні 2018 року. Згідно рішенням суду виданим Ірпінським міським судом Київської області по справі №367/1093/17 залишає прізвище ОСОБА_8 , дошлюбне прізвище якої « ОСОБА_9 ». Преюдиціальність-обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ, відповідно до постанови ВС від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц. Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає. Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , згідно з даними Реєстру територіальної громади м. Харкова зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з централізованою системою теплопостачання, яке здійснює КП «Харківські теплові мережі». Облік нарахувань здійснюється за особовим рахунком № НОМЕР_1 , що відкрито на ім`я відповідача ОСОБА_2 . Згідно з даними, які містяться в матеріалах справи, КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення, згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, що регулюють відносини між виконавцем послуг та споживачами, які отримують ці послуги. Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, що діяла на момент звернення до суду) житлово-комунальні послуги -результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Згідно з пп.1, 5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Частиною 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, відсутність письмово оформленого договору з постачальником послуг не позбавляє споживача обов`язку оплачувати надані послуги. Верховний Суд України у правовій позиції, яка висловлена в постанові від 20.04.2016 року по справі №6-2951цс15 роз`яснив, що, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Отже, відсутність договору у разі фактичного користування послугою не дає підстав не оплачувати її або оплачувати лише частково. Статтею 67, 68 ЖК України визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Згідно п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за №630 (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Стаття 509 цього Кодексу визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Відповідно до положень статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України). Оскільки відповідачі офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовились від послуг, які надавало їм КП «Харківські теплові мережі», то в них виник обов`язок сплатити ці послуги. З наданого позивачем уточненого розрахунку вбачається, що за відповідачами утворилась заборгованість за надані послуги з теплопостачання та гарячу воду за період з 01.01.2018 по 28.02.2022 у сумі 65 910 грн. 42 коп. За змістом статті 9 Закону про житлово-комунальні послуги суб`єктами солідарної відповідальності за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг є мешканці житла, які не є індивідуальним споживачем таких послуг в розумінні Закону про житлово-комунальні послуги. Доказів зняття з реєстраційного обліку за вказаний період чи звернення до позивача з відповідними заявами суду не надано. Доказів того, що послуги відповідачам не надавались, що вони не користувалися наданими послугами і потреби в таких послугах не мали, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено. Статтею 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором, актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі, як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Щодо доводів скарги про те, що судом першої інстанції не було застосовано за заявою представника відповідача ОСОБА_10 до спірних правовідносин строк позовної давності, колегія суддів зазначає наступне. Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Частинами 1,2 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Відповідно до частин 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, прийнятій у справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року, прийнятій у справі №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року, прийнятій у справі №6-154цс15, зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4ст. 267 ЦК України). Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Як вбачається з матеріалів справи, КП «ХТМ» у позові просило суд стягнути з відповідачів заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01 січня 2018 року по 28 лютого 2022 року у розмірі 65 910 грн. 42 коп. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Карантин в Україні було безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні» 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб. Відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації. Як убачається з матеріалів справи, позовна заява подана 14 грудня 2022 року, тобто позовна давність до вимог про стягнення заборгованості, що існувала в межах трирічного строку до дня набрання чинності згаданим Законом № 540-IX - 02 квітня 2020 року, тобто зі строком виконання з 02 квітня 2017 року вважається такою, що не спливла. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, які нараховано за період з 01 січня 2018 року по 28 лютого 2022 року, сума яких складає 65 910 грн. 42 коп., є обґрунтованими та доведеними, такими, що підлягають задоволенню. Доводи скарги про те, що рішенням суду від 24 жовтня 2018 року видане Київським районним судом м. Харкова суддею Губською Я.В. у справі №540/1843/18 було досліджено і встановлено, що ОСОБА_7 померла в Ірландії в червні 2018 року та преюдиціальність-обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ, відповідно до постанови ВС від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, колегія судді не приймає, з огляду на те, що як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень справа за №540/1843/18 не відображається, а апелянтом ні до заяви про перегляд заочного рішення, ні до апеляційної скарги не було надано відповідних доказів. Твердження у доводах апеляційної скарги про те, що суд при винесенні рішення не дотримувався принципів судочинства, таких як принципу диспозитивності та верховенства права, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 акцентував: «Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо». Цей принцип забезпечує пріоритетність прав і свобод людини та громадянина, справедливість і гуманність при постановленні судових рішень. Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України. Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи здійснено на підставі поданих доказів, які надавалися суду першої інстанції, відповідачем не надано доказів чи неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, не заявлено відповідних клопотань. Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості апелянтом до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідача за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачу, матеріали справи не містять Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в наданій позивачем відомості детально відображено нарахування з наведенням даних про опалювальну площу і діючий тариф, обсяги споживання послуг, оплати споживача, а тому даний доказ є належним, допустимим та відповідає нормам ст.ст.76 - 81, 95 ЦПК України та встановлює споживання відповідачами таких послуг у вказаному обсязі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Апелянтом не надано доказів на спростування розрахунку заборгованості, тому колегія суддів бере його за основу свого рішення. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Царук Андрія Івановича залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення виготовлений 07 липня 2025 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії Ю.М.Мальований. Н.П.Пилипчук.