Постанова 4818 № 643/3135/25
від 29.12.2025 ·ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 29 грудня 2025 року м. Харків справа № 643/3135/25 провадження № 22-ц/818/4760/25 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії - Савенка М.Є., Тичкової О.Ю., розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2025 року, постановлене суддею Афанасьєвим В.О., в с т а н о в и в: КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом, яким просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за послуги з теплопостачання в сумі 81866 грн. 33 коп. та судовий збір у розмірі 3028,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за адресою: АДРЕСА_1 , мешкають відповідачі, яким надаються послуги з теплопостачання згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №
630. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за період з 01.11.2013 по 28.02.2015 у боржника виникла заборгованість в сумі 1072 грн. 48 коп., що утворилась станом на 01.02.2025, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , 59129,62 грн. заборгованості за період з 01.03.2015 по 31.01.2025 за послугу з постачання теплової енергії, 940,80 грн. за період з 01.06.2022 по 31.01.2025 за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії, 14448,83 грн. за період з 01.01.2022 по 31.01.2025 за послугу з постачання гарячої води, 545,28 грн. за період з 01.06.2022 по 31.01.2025 за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води, 1597,43 грн. за період з 01.07.2022 по 31.01.2025 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, 519,56 грн. за період з 01.07.2022 по 31.01.2025 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Також з посиланням на ст. 625 ЦК України, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховані до стягнення з відповідачів інфляційні витрати в сумі 2619,61 грн. та 3% річних у сумі 992,72 грн. Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2025 року позов задоволено. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01.11.2013 по 28.02.2015 у розмірі 1072,48 грн. (одна тисяча сімдесят дві гривні) 48 копійок. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» 59129,62 грн. заборгованості за період з 01.03.2015 по 31.01.2025 за послугу з постачання теплової енергії, 940,80 грн. за період з 01.06.2022 по 31.01.2025 за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії, 14448,83 грн. за період з 01.01.2022 по 31.01.2025 за послугу з постачання гарячої води, 545,28 грн. за період з 01.06.2022 по 31.01.2025 за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води, 1597,43 грн. за період з 01.07.2022 по 31.01.2025 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, 519,56 грн. за період з 01.07.2022 по 31.01.2025 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води, 992,72 грн. - 3 % річних, 2619, 61 грн. - інфляційних витрат. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 3028 грн. 00 коп. в рівних частках по 1514 грн. 00 коп. В апеляційній скарзі відповідачі просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неправильно застосував норми матеріального права, не звернув увагу на те, що судовим рішенням стягнуто з відповідачів заборгованість за комунальні послуги поза межами строку позовної давності. Зазначили, що оскільки не були належно повідомленими про розгляд справи, то вправі заявити про застосування позовної давності, позивач пропустив трирічний строк звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за надані послуги. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним задовольнити її частково з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів не повністю погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , які надаються Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі». За вказаною адресою КП «ХТМ» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до ст.ст. 67,68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. За вимогами п. 5 ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 від 24.06.2004 (який діяв на момент виникнення відповідних правовідносин між сторонами) споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Пунктом 5 частини 2 статті 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII (який введено в дію з 01.05.2019) передбачено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). За положенням ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. На підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 на офіційному сайті КП «ХТМ» розміщено 31.10.2021 індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії. Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності 01.12.2021. З 01.12.2021 на підставі ч.5 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII у багатоквартирних будинках набрали чинності індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання та опубліковані на офіційному сайті КП «ХТМ» в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua від 31.10.2021. Відповідно до п.4 Індивідуального договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги. Пункт 5 Індивідуальних договорів передбачає, що виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Згідно з п.51,52,53 Індивідуальних договорів передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. Цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до статті 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги Отже, споживач зобов`язаний оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. За таких обставин зобов`язання відповідача оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 30 жовтня 2013 року по справі №6-59цс13 та від 25 листопада 2014 року по справі №3-184гс14. У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказаний правовий висновок є незмінним. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами, та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги, зобов`язання відповідача оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. КП «Харківські теплові мережі» створене на підставі рішення 16 сесії Харківської міської ради 4-го скликання № 191/03 від 24.09.2003 і є власністю територіальної громади міста Харкова, управління якою здійснює Харківська міська рада. Згідно з рішенням №946 від 30.09.2003 року Харківського міськвиконкому КП «Харківські теплові мережі» визначене виконавцем послуг у житловому фонді з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води у комунальної власності м.Харкова. Відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», згідно постанові №446 від 30.03.2017 року КП «Харківські теплові мережі» має безстрокові ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), на право провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, на право провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії. Також, згідно з пунктом 2 частини третьої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону. Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Виходячи із приписів ч.6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Так, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» постачає теплову енергію на потреби опалення у багатоквартирні будинки м. Харкова на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а на потреби гарячого водопостачання протягом року, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до інформаційної довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні від 28.02.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 відповідачі є зареєстрованими. Суду не надано та не зазначено про існування доказів того, що відповідачі відмовлялися від споживання послуг з теплопостачання у встановленому порядку, або з претензіями щодо невиконання ним зобов`язань щодо постачання послуг, або надання неякісних послуг суду. Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 629 ЦПК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З матеріалів справи вбачається, що відповідачі є споживачами послуг з опалення, що надає КП «Харківські теплові мережі», шляхом відкриття абонентського особового рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов`язання виконав та надав теплову енергію відповідачу, що підтверджується відомостями про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу. За особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за період з 01.11.2013 по 28.02.2015 у боржника виникла заборгованість в сумі 1072 грн. 48 коп., що утворилась станом на 01.02.2025, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , 59129,62 грн. заборгованості за період з 01.03.2015 по 31.01.2025 за послугу з постачання теплової енергії, 940,80 грн. за період з 01.06.2022 по 31.01.2025 за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії, 14448,83 грн. за період з 01.01.2022 по 31.01.2025 за послугу з постачання гарячої води, 545,28 грн. за період з 01.06.2022 по 31.01.2025 за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води, 1597,43 грн. за період з 01.07.2022 по 31.01.2025 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, 519,56 грн. за період з 01.07.2022 по 31.01.2025 за послугу з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води, а також інфляційні витрати в сумі 2619,61 грн. та 3% річних у сумі 992,72 грн. Матеріалами справи підтверджено, що КП «Харківські теплові мережі» постачало відповідачам теплову енергію, якї її одержували і не відмовлялися від неї у встановленому законом порядку, внаслідок чого у відповідачів виник обов`язок оплачувати спожиту теплову енергія. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Згідно зі статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно матеріалів справи, КП «ХТМ» надаються послуги з централізованого опалення, а відповідачі, в свою чергу, споживають зазначені послуги, що свідчить про наявність між ними взаємних зобов`язань. У частині першій статті 19 Закону №1875-ІV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Наведеними положеннями закону передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону №1875-ІV виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18). Приписами пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом. Згідно статті 5 вказаного Закону до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189 - VIII (зі змінами та доповненнями), індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно із частинами 1, 2 та 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189 - VIII (зі змінами та доповненнями), споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Згідно з пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання. Порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги встановлені ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». До повноважень позивача не входить зменшення або збільшення тарифів, встановлених для оплати наданих послуг. Згідно з пунктом 8 «Правил надання населенню послуг по водо-теплопостачанню і водовідводу», послуги надаються відповідно до умов договору. Але це не означає, що під час відсутності такого договору, відповідачі мають право користуватися послугами, що фактично надаються і не оплачувати їх. Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до статті526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі наміру споживачів припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, вони не були позбавлені можливості у передбачений законом спосіб провести відключення приміщення від мереж теплопостачання, а також звернення до позивача з відповідною претензією, однак відповідних документів з цього приводу до суду відповідачами не було надано. Оскільки відповідачі офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовилися від послуг, які надавало їм КП «Харківські теплові мережі», то в них виник обов`язок сплатити ці послуги. Таким чином, є доведеним позивачем факт не виконання відповідачами обов`язку щодо оплати отриманих послуг. В апеляційній скарзі відповідачі вказують, що вони не були належно повідомленими про розгляд справи, тому не мали можливості заявити про застосування позовної давності. Колегія суддів вважає, що доводи скарги про те, що суд належним чином не повідомив відповідачів про розгляд цієї справи знайшли своє підтвердження. Так, ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2025 року було відкрито провадження у цивільній справі за цим позовом, розгляд справи призначений до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Встановлений відповідачу строк для подання відзиву, який має відповідати вимогам ст.ст. 178, 191 ЦПК України 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно відмітки на поштовому конверті копія згаданої ухвали судді Московського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2025 року, позовної заяви з додатками судом не були вручені відповідачам, оскільки згідно довідки на поштовому конверті «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 21,22). У ч. 6 ст. 272 ЦПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. У статті 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. У матеріалах справи відсутні дані про вручення відповідачам копії ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви та матеріалів, доданих до неї. Отже, суд першої інстанції позбавив відповідачів можливості надати свої заперечення проти заявленого позову, подати відзив та докази, на підтвердження своїх заперечень, тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не дотримано закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принцип рівності сторін, а тому судом апеляційної інстанції приймаються до уваги доводи відповідачів про застосування позовної давності. Відповідно до ст. 257, п. 4 ст. 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини. Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїни щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України. Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21. Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року). Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії. Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі 947/8885/21. Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми матеріального права, суд приходить до висновку про застосування строків позовної давності та стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 02.04.2017 по 31.01.2025 у розмірі 76250,22 грн . За наявності заборгованості та у зв`язку із простроченням відповідачами сплати комунальних послуг, позивачем обґрунтовано нараховані інфляційні втрати 2619,61 грн. та 3% річних за прострочення ним виконання грошового зобов`язання 992,72 грн. Отже, враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що з відповідачів підлягає стягненню заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 02 квітня 2017 року по 31 січня 2025 року у сумі 76250,22 грн. в межах позовної давності, а також інфляційні втрати 2619,61 грн. та 3% річних за прострочення ним виконання грошового зобов`язання 992,72 грн., всього 79 862,55 грн. За таких обставин рішення суду підлягає зміні в частині суми стягнення, а апеляційна скарга частковому задоволенню. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено на 97,55%, сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2952,30 грн. підлягає стягненню з відповідачів на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі». За звернення з апеляційною скаргою відповідачами сплачено 4542 грн., та оскільки апеляційну скаргу задоволено на 2,45% з КП «ХТМ» на користь відповідачів підлягає стягненню 111,27 грн. Шляхом взаємозаліку на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України з з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2811,03 грн. Керуючись ст.ст.367, 368,п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2025 року змінити в частині суми стягнення. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за комунальні послуги за період з 02.04.2017 по 31.01.2025 у розмірі 76250,22 грн. та інфляційні втрати 2619,61 грн. та 3% річних за прострочення ним виконання грошового зобов`язання 992,72 грн. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2811,03 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова М.Є. Савенко