Постанова Харківський апеляційний суд № 646/1853/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 646/1853/21 Номер провадження 22-ц/818/1283/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., представника відповідачки адвоката Лобова М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2022 року в складі судді Благої І.С. по справі № 646/1853/21 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води,- В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Позов обґрунтований тим, що відповідачі зареєстровані в житловому будинку з єдиною централізованою системою опалення за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг станом на 01 березня 2021 року у відповідачів утворилась заборгованість в сумі 104 275,22 грн за період з 01 липня 2013 року по 28 лютого 2021 року, а також нараховано 3% річних в сумі 2208,52 грн, інфляційні втрати в сумі 4353,22 грн. Просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 104 275,22 грн, 3% річних в сумі 2208,52 грн, інфляційні втрати в сумі 4353,22 грн та судовий збір в сумі 2270,00 грн. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено, солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 104 275,22 грн; інфляційні втрати в сумі 4353,22 грн; 3% річних в сумі 2208,52 грн, а також судовий збір в рівних частинах з кожного у загальному розмірі 2270,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надаються КП «Харківські теплові мережі», проте належним чином зобов`язання щодо оплати наданих послуг не виконували, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку. На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 03 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Лобов М.О. до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 104 275,22 грн, інфляційних втрат в розмірі 4353,22 грн, 3% річних в розмірі 2208,52 грн та судового збору скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, що позбавило її права на захист своїх законних прав та інтересів. Вона була власницею квартири, де виникла заборгованість, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 25 березня 2014 року, яке рішенням суду від 03 березня 2015 року за позовом попереднього власника ОСОБА_3 визнано недійсним. Тобто вона була власницею квартири лише з 25 березня 2014 року по 03 березня 2015 року, при цьому жодного дня у ній не проживала та не користувалась комунальними послугами, оскільки там постійно проживала родина ОСОБА_4 , про виселення яких вона зверталась у судовому порядку. У період з 02 квітня 2014 року по 12 листопада 2024 року вона дійсно була зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично до квітня 2018 року проживала за адресою: АДРЕСА_2 , а з квітня 2018 року - за адресою: АДРЕСА_3 . Отже, їй безпідставно нараховано заборгованість. Крім того, заборгованість стягнута поза межами строку позовної давності. 27 січня 2025 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому КП «Харківські теплові мережі» просило залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив мотивовано тим, що послуги з теплопостачання до будинку надавались належним чином, однак рахунки відповідачами не сплачувались. Система опалення квартири відповідачів є невід`ємною частиною системи опалення всього будинку. Будь-якої інформації від відповідача ОСОБА_1 про зміну власника, місця проживання до КП «ХТМ» не надходило. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Інфляційні втрати та 3% річних нараховані за три роки до звернення до суду. Строк позовної давності продовжено на час дії карантину. В судове засідання апеляційного суду представник позивача КП "Харківські теплові мережі", а також відповідачка ОСОБА_2 не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 03 липня 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: КП "Харківські теплові мережі" отримано 22 січня 2025 року в електронному кабінеті (т. 1, а.с.86); Судова повістка на ім`я ОСОБА_2 повернута на адресу апеляційного суду з відміткою від 28 січня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 108-109). Крім того, про день, час та місце судового засідання ОСОБА_2 повідомлялася відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 88). 27 січня 2025 року від представника КП "Харківські теплові мережі" Лещенко С.О., надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника (т. 1, а.с.105). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачки адвоката Лобова М.О., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 станом на 24 березня 2021 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11). Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з теплопостачання в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в будинку за вказаною адресою. Як вбачається з відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , утворилась заборгованість, яка за період з 01 липня 2013 року по 28 лютого 2021 року складає 104 275,22 грн (а.с. 5-6). З відомості нарахувань інфляційних втрат та 3% річних за останні три роки з 01 березня 2018 року по 28 лютого 2021 року вбачається, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , нараховано 3% річних 2208,52 грн та інфляційні втрати 4353,22 грн (а.с. 7). Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана ОСОБА_1 на прилюдних торгах, що відбулись 06 березня 2014 року. 25 березня 2014 року їй було видано свідоцтво про придбання квартири. У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПП «Нива-В.Ш.», ОСОБА_1 , Відділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ в Харківській області, ПАТ «Банк «Меркурій» про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна. У свою чергу ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Червонозаводського району УССД ДПСП Харківської міської ради, про виселення. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2015 року, у справі № 646/10124/14-ц позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, визнано недійсними прилюдні торги, проведені ПП «Нива-В.Ш» по реалізації арештованого нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_4 ; акт №-28954578 від 19 березня 2014 року державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затверджений начальником відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Харківській області Матвієнко Д.С.; визнано недійсним свідоцтво від 25 березня 2014 року про придбання ОСОБА_1 нерухомого майна з прилюдних торгів, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Панченко (реєстраційний №454); в задоволенні зустрічного позову відмовлено (а.с. 47-54). ОСОБА_1 не є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав від 11 листопада 2024 року (а.с. 55-56). Однак вона зареєстрована за вказаною адресою з 02 квітня 2014 року, що підтверджується штампом у її паспорті (а.с. 42-44). На підтвердження фактичного проживання у с. Сидоренкове Валківського району Харківської області, а з квітня 2018 року - за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 надала довідку (витяг з погосподарської книги Сидоренківської сільської ради на 1986-1990 роки) старости Сидоренківського старостинського округу від 20 листопада 2024 року № 03.15-25/94 та акт сусідів про проживання особи від 02 грудня 2024 року (а.с. 58, 59). З 12 листопада 2024 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади (а.с. 46). Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована, зокрема, тим, що вона не була належим чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, у зв`язку з чим була позбавлена можливості надати свої заперечення проти вимог позивача. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2021 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Копія вказаної ухвали, яка була направлена відповідачці ОСОБА_1 , повернута до суду першої інстанції без вручення з довідкою відділення поштового зв`язку від 14 лютого 2022 року з причиною повернення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 31). 16 лютого 2022 року по справі ухвалено рішення. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду». За таких обставин відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи. Пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в частині вимог до ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення по суті спору. При новому розгляді справи колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Стаття 543 ЦК України передбачає. що в разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсягу як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Пунктом 1 статті 7 Закону передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України. Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18-ц, провадження № 61-14819 св 20, від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц, провадження № 61-20523св19, від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17, провадження № 61-13603св19. Як вбачається з наданих разом з апеляційною скаргою доказів, які колегія суддів приймає, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції, що позбавило її можливості надати свої заперечення та докази, вона була власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за якою виникла заборгованість, лише у період з 25 березня 2014 року до 03 березня 2015 року. Водночас, вона була зареєстрована за вказаною адресою з 02 квітня 2014 року по 12 листопада 2024 року. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. З огляду на те, що до 25 березня 2014 року ОСОБА_1 не була власницею вказаної квартири та не була у ній зареєстрована, підстав для стягнення з неї заборгованості за період з 01 липня 2013 року по 24 березня 2014 року не вбачається. 03 березня 2015 року на підставі рішення апеляційного суду ОСОБА_1 втратила право власності на квартиру, а також, як встановлено судом, відповідачка ніколи не проживала у ній, фактично мешкала у с. Сидоренкове Валківського району Харківської області, а з квітня 2018 року - за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою (витяг з погосподарської книги Сидоренківської сільської ради на 1986-1990 роки) старости Сидоренківського старостинського округу від 20 листопада 2024 року № 03.15-25/94 та актом сусідів про проживання особи від 02 грудня 2024 року (а.с. 58, 59). Отже, зважаючи на те, що обов`язок з утримання нерухомого майна покладається саме на його власника, а з оплати комунальних послуг - виникає лише у разі фактичного їх отримання споживачем, враховуючи, що ОСОБА_1 з 04 березня 2015 року не була власницею квартири, де виникла заборгованості, та ніколи не проживала у ній, тобто не користувалась наданими КП «Харківські теплові мережі» комунальними послугами, тож у задоволенні вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за період з 04 березня 2015 року по 28 лютого 2021 року слід відмовити за безпідставністю. Сама по собі реєстрація місця проживання у квартирі і відкриття особового рахунку на ім`я ОСОБА_1 не свідчить про фактичне отримання нею комунальних послуг. Щодо вимог про стягнення заборгованості у період з 25 березня 2014 року до 03 березня 2015 року, коли право власності на квартиру належало ОСОБА_1 , то колегія суддів вважає, що до них підлягають застосуванню наслідки спливу строку позовної давності на підставі клопотання ОСОБА_1 , викладеного в апеляційній скарзі. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався до 30 червня 2023 року. Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, продовжено позовну давність на період карантину. Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Згідно з п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання. З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину, у межах позовної давності знаходиться лише період з березня 2017 року, адже оплата за послуги, надані у березні 2017 року, мала бути внесена до 20 квітня 2017 року, а 02 квітня 2017 року набрав чинності Закон № 540-ІХ, яким продовжено строк позовної давності. У постанові Великої Палати Верховного Суду 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) зазначено, що «суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін». Оскільки, як вже було зазначено вище, ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про розгляд справи, можливим є застосування наслідків спливу строку позовної давності у суді апеляційної інстанції. Позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 25 березня 2014 року до 03 березня 2015 року, коли право власності на квартиру, де утворилась заборгованість, належно ОСОБА_1 , заявлені поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови у їх задоволенні. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Отже, оскаржуване рішення суду в частині вимог до ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог КП «Харківські теплові мережі» до неї. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1702,50 грн судового збору (а.с. 41), які у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на її користь. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (ЄДРПОУ 31557119, адреса: м. Харків, вул. Мефодіївська, 11) заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 02 квітня 2017 року по 28 лютого 2021 року в сумі 72 826 (сімдесят дві тисячі вісімсот двадцять шість) грн 81 коп, 3% річних в сумі 2208 (дві тисячі двісті вісім) грн 52 коп, інфляційні втрати в сумі 4353 (чотири тисячі триста п`ятдесят три) грн 22 коп, а всього 79 388 (сімдесят дев`ять тисяч триста вісімдесят вісім) грн 55 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (ЄДРПОУ 31557119, адреса: м. Харків, вул. Мефодіївська, 11) судовий збір у розмірі 1 625 (одна тисяча шістсот двадцять п`ять) грн 32 коп. Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (ЄДРПОУ 31557119, адреса: м. Харків, вул. Мефодіївська, 11 на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1702 (одна тисяча сімсот дві) грн 50 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 07 липня 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина