Постанова 4818 № 629/6858/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 629/6858/23 Номер провадження 22-ц/818/1555/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 листопада 2024 року в складі судді Цендри Н.В. по справі № 629/6858/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КСВ», третя особа: державний реєстратор речових прав на нерухоме майно комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославець Сергій Володимирович, про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію речового права, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КСВ» (далі ТОВ «Лідер-КСВ»), третя особа: державний реєстратор речових прав на нерухоме майно комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославець Сергій Володимирович, про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію речового права. Позов мотивовано тим, що 24 лютого 2017 року між ним та ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області 15 лютого 2017 року, укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 га, з кадастровим номером 6323955700:01:000:0218, розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років. Вказана земельна ділянка належна відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 грудня 2011 року, посвідченого державним нотаріусом Лозівської ДН Харківської області Щербиною В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2-2948. 24 лютого 2017 року вказаний договір було зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Мальцевою А.М. Разом з тим, 11 квітня 2023 року при перевірці інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стало відомо, що 24 травня 2019 року відповідачка, всупереч діючому на той час договору оренди від 24 лютого 2017 року, уклала інший договір оренди землі з ТОВ«ЛІДЕР-КСВ» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47085612 від 28 травня 2019 року). Строк дії спірного договору оренди - 20 років з правом пролонгації, з правом передачі в піднайм (суборенду). Вказував, що договір оренди землі від 24 травня 2019 року укладено до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі від 24 лютого 2017 року, який не було розірваний у встановленому законом порядку. Укладення спірного договору оренди земельної ділянки у період дії попереднього договору оренди щодо тієї самої земельної ділянки порушує його права на користування орендованою ділянкою та спричиняє матеріальні збитки. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсний договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 га (кадастровий номер 6323955700501:000:0218), з цільовим призначенням для ведення товарного сілськогосподарського виробництва, яка розташована на територій Орільської селищної ради, Лозівського району, Харківської області, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛІДЕР-КСВ» (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47085612 від 28 травня 2019 року) та скасувати державну реєстрацію вказаного Договору оренди земельної ділянки. 07 грудня 2023 року ТОВ «Лідер-КСВ» подано відзив на позовну заяву, в якому товариство просило позов залишити без задоволення. Відзив мотивовано відсутню підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. В 2012 році між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 усно було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 га кадастровий номер 6323955700:01:000:0218. Протягом 2012-2016 років ОСОБА_1 не сплачував належним чином орендну плату за користування земельною ділянкою, при цьому завіряючи ОСОБА_2 , що розрахується в повному обсязі, після реєстрації договору оренди в Державній реєстраційній службі. Внаслідок юридичної необізнаності 15 лютого 2017 року відповідачкою було надано довіреність ОСОБА_3 , на підставі якої укладено договір оренди належної їй земельної ділянки. Даний договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 лютого 2017 року. Після укладання договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 угоду про розірвання цього ж договору, без дати. Угода про розірвання договору оренди земельної ділянки була підписна ОСОБА_1 на випадок, якщо він не буде виконувати належним чином умови договору щодо розрахунку по орендній платі. Оскільки ОСОБА_1 у 2017 році та 2018 році не розрахувався у повному обсязі, ОСОБА_2 звернулася до ТОВ «Лідер-КСВ» з проханням укласти договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 гa кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, при цьому вона надала угоду про розірвання договору оренди від 24 лютого 2017 року, який був підписаний нею і ОСОБА_4 25 квітня 2019 року між ТОВ «Лідер-КСВ» та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 га кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, та проведено реєстраційні дії щодо розірвання попереднього договору та реєстрації вказаного договору. Оскільки на земельній ділянці кадастровий номер 6323955700:01:000:0218 ОСОБА_1 в 2019 році вже було проведено сільгоспроботи, направлені на отримання урожаю, товариством не здійснено дій, які б перешкоджали господарській діяльності позивача. Також просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності, оскільки про укладання оскаржуваного правочину позивачу було відомо ще у 2019 році. 21 червня 2024 року ОСОБА_2 надала письмові пояснення, в яких просила відмовити в задоволенні позову, з аналогічних підстав, що наведених ТОВ «Лідер-КСВ». Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди земельної ділянки від 24 лютого 2017 року припинено на підставі додаткової угоди про розірвання договору № б/н від 12 вересня 2018 року, проте вказаний договір позивачем не оспорено, вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію вказаної додаткової угоди заявлено не було, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що договір оренди між відповідачами порушує права позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позову. На вказане судове рішення 30 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кузь Олександр Миколайович, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне дослідження письмових доказів та встановлення обставин, що мають значення для справи, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що у суду першої інстанції були законні підстави для виходу за межі заявлених позовних вимог із метою захисту прав і законних інтересів позивача шляхом ухвалення додаткового рішення про визнавання недійсною додаткову угоду № б/н від 12 вересня 2018 року про розірвання договору оренди землі. На виконання ухвали суду ОСОБА_2 та ТОВ «Лідер -КСВ» не було надано оригінал додаткової угоди від 12 вересня 2018 року, що унеможливило проведення експертизи з встановлення факту виконання підпису на додатковій угоді іншою особою. Оскільки мало місце ухилення відповідачів від надання оригіналів додаткової угоди, без дослідження яких проведення експертизи є неможливим, наявні підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України, та визнання факту, що додаткові угоди підписані не ним, а іншою особою, що свідчить про неукладання угоди про розірвання договору та є підставою для захисту його прав за договором оренди земельної ділянки від 24 лютого 2017 року у судовому порядку. 01 лютого 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові. Додаткова угода від 12 вересня 2018 року не була предметом спору, проведення будь-яких експертиз щодо неї у межах цієї справи не відповідає завданням цивільного судочинства, до того ж вказані клопотання позивачем не подавались до суду першої інстанції. Позивач не був стороною спірного договору оренди земельної ділянки, а тому він мав довести порушення оспорюваним правочином його прав або законного інтересу та можливість у визначений ним спосіб поновити це право. Навіть у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № б/н від 24 травня 2019 року позивач не міг би забезпечити відновлення порушеного права, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована додаткова угода про розірвання договору оренди землі, а ФОП ОСОБА_1 була заявлена вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію вказаної додаткової угоди. ОСОБА_1 , користуючись довіреністю, виданою нею на його ім`я 28 вересня 2012 року в порядку передоручення видав нову довіреність від 15 лютого 2017 року на підставі якої сам уклав з нею договір оренди земельної ділянки від 24 лютого 2017 року, чим фактично діяв недобросовісно та у власних інтересах. Вказані дії нею схвалено не було, у зв`язку з чим заявою від 07 березня 2017 року скасовано видану ОСОБА_1 довіреність від 28 вересня 2012 року, а 12 вересня 2018 року отримала від останнього угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки від 24 лютого 2017 року. У судове засідання апеляційного суду сторони-учасник судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 03 липня 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 2, а.с.89-90), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 2, а.с.46); Адвокат Кузь Олександр Миколайович представник ОСОБА_1 отримав 21 січня 2025 року в електронному кабінеті (т. 2, а.с.45); ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с.69-70), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 2, а.с.47); Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер-КСВ» отримано 21 січня 2025 року в електронному кабінеті (т. 2, а.с.87); Державному реєстратору речових прав на нерухоме майно комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославець Сергію Володимировичу повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 2, а.с.71-82), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (т. 2, а.с.49). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (том 1, а.с.14-15, 20-21). 28 вересня 2012 року ОСОБА_2 видано довіреність на ім`я ОСОБА_1 , яким уповноважила останнього представляти її інтереси з питань що стосуються її як власника земельної ділянки площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області строком на 20 років. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Лозівського нотаріального округу Харківської області Звадою М.В. (том 1, а.с. 48-49). Відповідно до Довіреності (в порядку передоручення від 15 лютого 2017 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 бути представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських та інших органах ….., з усіх без винятку питань, що стосуватимуться власника земельної ділянки площею 5,2075 га…. належить власнику на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 146352. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Лозівського нотаріального округу Харківської області Звадою М.В. (том 1, а.с.239). 24 лютого 2017 року між ОСОБА_3 , що діяв на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом Звадою М.В. 15 лютого 2017 року від імені ОСОБА_2 , з одного боку, та ФОП ОСОБА_1 з другого, укладено договір оренди землі на земельну ділянку площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, строком на 49 років. (том 1, а.с.16-17). 07 березня 2017 року ОСОБА_2 скасовано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Лозівського нотаріального округу Харківської області Звадою М.В. 28 вересня 2012 року за № 2677 на ім`я ОСОБА_1 (том 1, а.с. 50). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна дію договору оренди землі від 24 лютого 2017 року щодо спірної земельної ділянки припинено на підставі Додаткової угоди про розірвання договору оренди землі № б/н від 12 вересня 2018 року ( том 1, а.с.20-21). 24 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та «ТОВ «Лідер-КСВ» укладено Договір оренди землі строком на 20 років, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селишної ради Лозівського району Харківської області ( том 1, а.с.20-21, 45). Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до вимог частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. У частині 1 статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Законодавцем зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Правовідносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, Земельним Кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також умовами договору оренди землі. Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина 1 статті 792 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Частиною 4 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України). Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою. Отже, чинність договору оренди та строк його дії є істотними для правильного вирішення справи обставинами, що обов`язково входять до предмета доказування. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що: «у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що: «укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини». Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами (частина 2 статті 27 Закону України «Про оренду землі»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18) вказано, що: «відповідно до частини 1 статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, установлених законом. Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина 2 статті 24 Закону № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати. У позивача право оренди земельної ділянки закінчується у червні 2023 року. Власниця земельної ділянки - відповідачка ОСОБА_1 не заявляла вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень нею не надано, тому підстав для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи нечинним, Велика Палата Верховного Суду не вбачає». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначено, що: «згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження № 14-25цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19 та інші), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина 3 статті 215 ЦК України). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину. Відповідно до частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що: «щодо вимоги про витребування земельної ділянки в третьої особи, то первісний орендар може заявити таку вимогу лише в тому разі, якщо він (первісний орендар) зареєстрував своє право оренди. Проте «витребування земельної ділянки» не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди наступним орендарем. У разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивач заявив вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря. Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам. У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування). У статті 27 Закону № 161-XIV як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у судах передбачалося, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами. Тобто орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння ТОВ «Агрокомплекс «Узин» у своє тимчасове (строкове) володіння. Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди. У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння. Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про можливість продовження дії договору оренди землі в разі, якщо земельна ділянка в період дії договору була поділена і до Державного земельного кадастру внесено відповідні зміни. Відповідно до договору оренди від 05 червня 2013 року № 100, укладеного між позивачем та ОСОБА_1, остання передала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, яка розташована на території Олійниковослобідської сільської ради, загальною площею 2,404 га, в тому числі рілля 2,404 га. Згідно з даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 липня 2019 року вказана земельна ділянка поділена з присвоєнням кадастрових номерів 3220484400:01:011:0046 та 3220484400:01:011:0047. Площа кожної земельної ділянки у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить 1,202 га, що разом становить 2,404 га. Відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки. Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» всю земельну ділянку, яку в подальшому поділила на дві земельні ділянки. Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки. Тому договір оренди земельної ділянки не припинив своєї дії. Оскільки Велика Палата Верховного Суду задовольнила позовні вимоги про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, таке рішення є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Інші доводи касаційної скарги не впливають на висновки суду». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що: «за частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, істотні умови цих договорів не погоджував. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2, 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення». Аналіз статей 638, 651, 653, 654 ЦК України свідчить, що зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов`язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію, ОСОБА_1 посилався на те, що спірний договір оренди від 24 квітня 2019 року б/н, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Лідер-КСВ», укладено в період чинності попереднього договору оренди, на підставі якого позивач набув права користування земельною ділянкою, що суперечить вимогам законодавства та порушує право законного орендаря. Між тим, ОСОБА_1 не заявляв вимогу про витребування спірної земельної ділянки на його користь. Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна договір оренди землі від 24 лютого 2017 року, на який посилається позивач в обґрунтування позову, припинено на підставі Додаткової угоди про розірвання договору оренди землі № б/н від 12 вересня 2018 року. Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що чинність вказаної угоди є суттєвою обставиною та визнання недійним оскаржуваного договору не приведене до поновлення прав позивача. Судова колегія погоджується з вказаними висновками, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту не є належним та додатково зауважує, що вирішення питання про кваліфікацію додаткової угоди до договору оренди землі як неукладеної має відбуватися за належного способу захисту. Також, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до незгоди з рішенням суду та до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 07 липня 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина