Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/12904/24

Дата документу 24.06.2025 Справа № 335/12904/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/12904/24 Головуючий у І інстанції: Фетісов М.В. Провадження № 22-ц/807/949/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кочеткової І.В., Трофимової Д.А., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шонії Маки Вячеславівни та ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ференця Олександра Євгеновича на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шонії М.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позову зазначено, що сторони перебували у шлюбі з 25.10.2018 до 04.09.2024. З 18.08.2016 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 17.05.2022 позивач потрапив у полон, з якого був звільнений 31.01.2024. Після звільнення з полону і до 07.05.2024 позивач проходив стаціонарне лікування у кількох закладах охорони здоров`я. З 08.05.2024 до 27.05.2024 він перебував удома. Під час його перебування вдома відповідач перебувала у відпустці поза межами м. Запоріжжя та вдома не знаходилась. З її слів, вона перебувала у Вінницькій області. З 28.05.2024 до 14.06.2024 позивач знову проходив стаціонарне лікування у Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізькій області». 06.05.2024 відповідач телефоном висловила бажання розлучитись. 29.05.2024, після повернення дружини з відпустки, позивач намагався налагодити з нею діалог, але цього так і не сталось у зв`язку з систематичними сварками, після чого 06.06.2024 позивач забрав свої речі та переїхав до свого брата, ОСОБА_3 .. У червні 2024 року ОСОБА_2 подала позов про розірвання шлюбу, який був задоволений, заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04.09.2024 шлюб між сторонами розірваний. Позивач зазначав, що у період проходження військової служби йому нараховувалось грошове забезпечення згідно з чинним законодавством, яке у зв`язку з його перебуванням у полоні, виплачувалось відповідачу. З 01.08.2023 до 31.01.2024 ОСОБА_2 отримувала грошове забезпечення позивача в сумі 799732 гривні, з них: основне грошове забезпечення (нарахована заробітна плата) - 179182 гривні, додаткова грошова винагорода (за Постановою № 168) - 620550 гривень. Після звільнення з полону ОСОБА_1 просив дружину повернути йому частину грошового забезпечення, яке вона отримувала, але та відмовилась. В особистій розмові зазначала, що перші 2,5 місяці грошове забезпечення вона не використовувала, але вже після зазначила, що ці кошти використала на те, щоб «викупити його з полону». ОСОБА_1 зазначав, що після звільнення з полону він фактично не проживав з ОСОБА_2 , весь час був на лікуванні. Оскільки під час перебування в полоні позивач був позбавлений можливості надавати будь-яку згоду на розпорядження спільним майном, дружина використовувала його заробітну плату за власним рішенням. Після розірвання шлюбу між сторонами не було досягнуто згоди про поділ спільного сумісного майна, а саме 179182,20 гривень, що були виплачені відповідачу як основне грошове забезпечення її чоловіка. З урахуванням того, що заробітна плата має розподілятись між подружжям порівну, позивач не заперечує проти того, що відповідач має право на половину його заробітної плати в сумі 89591,10 грн, проте інша її частина належить йому. Додаткова винагорода на період дії воєнного стану, встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а з іншого, обмежена строком дії воєнного стану в Україні. За твердженням позивача, додаткова грошова винагорода виплачувалась за його особисті заслуги, пов`язані з особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають зі статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни, часткова компенсація за ті нелюдські умови та тортури, які позивач переніс перебуваючи в полоні, у зв`язку з чим, вважає вказану винагороду своєю особистою власністю. Отже, на думку позивача, з ОСОБА_2 слід стягнути 710141,10 грн, що були їй виплачені за період перебування ОСОБА_1 в полоні, що складається з: - 89591,10 грн - розподілене порівну грошове забезпечення (заробітна плата); - 620550 грн - додаткова грошова винагорода за полон. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шонії М.В. просив суд стягнути з ОСОБА_2 кошти в сумі 710141,10 грн. Судові витрати просив покласти на відповідача. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 399866,10 грн. У задоволені іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3998,66 грн. Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шонії М.В. через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2025 року в частині відмови у стягненні 310275 грн та стягнути з ОСОБА_2 на його користь 709841,10 грн. В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шонії М.В. зазначає, що додаткова грошова винагорода виплачувалась за його особисті заслуги і є його приватною власністю. Взнавши її об`єктом спільної сумісної власності, суд першої інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 640/13029/22 та від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23 від 10.12.2024. Також не погодившись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ференця О.Є. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність їм висновків суду, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що тільки з 06.06.2024 сторони перестали жити однією сім`єю, а всі кошти, що надходили на рахунок, витрачені в інтересах сім`ї. Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що грошове забезпечення витрачене виключно відповідачем, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження цього. Зазначила, що у січні 2024 року позивач повернувся з полону і сім`я сторін знову стала повною, подружжя стало жити разом. Чоловік повернувся до орендованої дружиною квартири. Під час перебування ОСОБА_1 на реабілітації в лютому 2024 року та навесні 2024 року ОСОБА_2 декілька разів приїздила до чоловіка у шпиталь, привозила йому дієтичну їжу, фрукти, овочі, новий цивільний одяг, купила смартфон та кожного разу залишала йому ліки, додаткове дієтичне харчування та значні суми коштів, саме з тих, що вона заощадила, отримуючи грошове забезпечення на сім`ю. У травні 2024 року усі грошові кошти були повністю витрачені їхньою сім`єю на спільні потреби. До червня 2024 року, тобто протягом чотирьох місяців з моменту отримання останньої виплати, подружжя мало сімейні стосунки, вело спільне господарство та, відповідно, розпоряджалося спільною сумісною власністю, в тому числі, грошовими коштами. І тільки після 06.06.2024, коли позивач пішов із сім`ї, свідком чого став його брат, ОСОБА_2 вирішила подати позов про розірвання шлюбу. Відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надходило. У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ференця О.Є. заперечує проти її доводів, просить відмовити в її задоволенні, наголошує на тому, що виплата грошового забезпечення передбачена для сімей військовослужбовців, тому вони не є особистою власністю позивача. У судовому засіданні 20 травня 2025 року суд заслухав доводи ОСОБА_1 , який зокрема, зазначив, що не заперечує факту того, що спірні кошти були витрачені під час перебування сторін у шлюбних відносинах; питання повернення коштів не виникало між подружжям ні після повернення позивача з полону, ні під час розірвання шлюбу. Наполягав на належності йому коштів грошового забезпечення на праві особистої власності. У судовому засіданні 24 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шонія М.В. наполягала на задоволенні апеляційної скарги позивача, скасуванні оскаржуваного рішення в частині відмови в задоволенні позову, та задоволенні позову в повному обсязі. Заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача. ОСОБА_2 та її представник - адвокат Ференець О.Є. заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача, наполягали на задоволенні апеляційної скарги відповідача та відмові в задоволенні позову. ОСОБА_2 , зокрема, пояснила суду, що під час перебування позивача в полоні, він здійснив два телефонні дзвінки дружині, під час яких, зокрема, сказав, щоб вона звернулася до військової частини з заявою про виплату грошового забезпечення. Оскільки відповідач є військовослужбовцем цієї ж військової частини, тільки у серпні 2023 року вона звернулася з відповідною заявою і почала отримувати грошове забезпечення чоловіка. Кошти, нараховані йому до серпня 2023 року залишились на його особистому рахунку. Від отриманої суми витратила третину коштів на побутові потреби сім`ї. Після звільнення позивача з полону залишок коштів складав 450 тис. грн., які подружжя витратило на одяг, взуття, предмети гігієни, продукти харчування, засоби пересування, ліки; також віддавала чоловіку певні суми готівкою. У травні 2024 року, за словами ОСОБА_2 , у подружжя залишилось близько 200 тис. грн готівкою зі спірних коштів, які сам позивач програв в азартних іграх разом з коштами, що були на його особистому рахунку. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 176). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності позивача, який не з`явився. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шонії М.В. слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ференця О.Є. слід задовольнити з огляду на таке. За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 399866,10 грн, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення позивача, отримане відповідачем, було спільною власністю подружжя, використане нею на власний розсуд поза волею позивача і не в інтересах усієї сім`ї, а лише у власних інтересах та інтересах свого сина. Колегія суддів в цілому погоджується з тим, що грошове забезпечення, розмір якого, просив стягнути позивач, є спільною власністю подружжя, проте висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача цієї суми, колегія суддів вважає помилковим з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що сторони перебували у шлюбі з 25.10.2018 до 04.09.2024, що підтверджується копією заочного рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 04 вересня 2024 року у справі № 336/6006/24. Вказана обставина відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню в цій справі. З 18.08.2016 позивач проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджується довідкою військової частини від 29.08.2024 № 7538. Також сторони не заперечували, що відповідач також проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 12.02.2024 № 111 у період з 17.05.2022 до 31.01.2024 позивач ОСОБА_1 перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Факт звільнення позивача із полону 31.01.2024 також підтверджується листом Державного підприємства «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР РОЗБУДОВИ МИРУ» від 06.02.2024 № 09-07/1307. Згідно з довідкою Медичного центру «НОВІ САНЖАРИ» Національної гвардії України від 09.02.2024 № 178, Первинним епікризом Медичного центру «НОВІ САНЖАРИ» Національної гвардії України від 28.02.2024, Виписки № 1658 із медичної картки стаціонарного хворого Державної установи «ГОЛОВНИЙ МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР МВС УКРАЇНИ» від 11.04.2024, Виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 361 ТОВ «АДОНІС» від 17.04.2024, Виписки із медичної картки стаціонарного хворого ТОВ «ЛІКУВАЛЬНО-ДІАГНОСТИЧНИЙ ЦЕНТР КІНДЕРЛЕНД» від 07.05.2024, з 31.01.2024 до 07.05.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я. З 28.05.2024 до 14.06.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в Державній установі «ТЕРИТОРІАЛЬНЕ МЕДИЧНЕ ОБ`ЄДНАННЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ПО ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ», що підтверджується Випискою № 24/1001 із медичної карій стаціонарного хворого від 14.06.2024. 17.06.2024 ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, що підтверджується копією позовної заяви. Відповідно до Довідки про доходи № 751 військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 10.09.2024 за період з серпня 2023 року до січня 2024 року позивачу нараховане грошове забезпечення в сумі 812520 грн (до видачі 799732,20 грн). Нарахована заробітна плата - 182520 грн, додаткова винагорода (ПКМУ № 168) - 630000 грн. Грошове забезпечення позивача було виплачене відповідачу на її особисті реквізити. Під час стаціонарного лікування ОСОБА_2 двічі відвідала чоловіка у закладах охорони здоров`я. Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторони визнали, що під час відвідин ОСОБА_2 у закладі охорони здоров`я відповідач купувала для нього продукти харчування та одяг. Вказана обставина відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Сторони також визнали, що станом на кінець травня 2024 року грошове забезпечення позивача, отримане відповідачем повністю витрачене. Також сторони не заперечували, що заробітна плата, нарахована позивачу за спірний період в сумі 179182,20 грн, є спільною власністю подружжя. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц. За змістом положень глав 7 та 8 СК України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й одним із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц. Згідно зі статтею 62 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Статтею 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд приймає до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Аналогічно врегульовано питання набуття подружжям майна у спільну сумісну власність та його поділ у ЦК України. Так, згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Отже, об`єктом права спільної власності подружжя є предмети матеріального світу, а також майнові права та обов`язки. Водночас відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Так, предметом судового спору у цій справі, зокрема, є кошти, витрачені одним з подружжя під час перебування у шлюбі. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно до ч. 2 цієї статті, до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Ч. 6 цієї ж статті, зокрема, передбачено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів. Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі - Порядок № 884). Згідно з п.п. 3-7 Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою). Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови. Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування. Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті. Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку. Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації). Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (надалі строк дії воєнного стану в Україні продовжено відповідними указами Президента України; воєнний стан в країні триває по теперішній час). Відповідно до пункту 4 Указу № 64/2022 Кабінет Міністрів України (зобов`язаний) невідкладно, зокрема, забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України. Кабінету Міністрів України (доручено) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації (пункт 6 Указу № 64/2022). На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, якою вирішив питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, зокрема установив виплату додаткової винагороди для військовослужбовців на період дії воєнного стану. Пунктом 1-1 Постанови № 168 у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, на період воєнного стану встановлені розміри додаткової грошової допомоги в залежності від характеру виконання бойових завдань, військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), у тому числі тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У пункті 1-2 Постанови № 168, зокрема, зазначено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення). Отже, щомісячна додаткова винагорода військовослужбовцям на період воєнного стану має постійний характер на такий період та входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців. З огляду на вищевикладене, оскільки грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, закріплені за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, щомісячно виплачуються членам сімей зазначених військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира, який ухвалює рішення про виплату такого забезпечення, колегія суддів доходить висновку, що кошти, отримані ОСОБА_2 в період з серпня 2023 року до січня 2024 року, не є особистою власністю ОСОБА_1 , а є спільним майном подружжя. Колегія суддів зауважує, що сторони не заперечували, що спірні кошти витрачені до розірвання шлюбу та припинення фактичних шлюбних відносин у червні 2024 року. Жодних фактичних доказів цілей витрати цих коштів, окрім особистих тверджень кожної зі сторін, що сходяться тільки в купівлі одягу, продуктів харчування під час лікування відповідача, суду не надано. Тобто, на час розірвання шлюбу і подання цього позову, об`єкт поділу спільного майна подружжя був відсутній. Частина перша статті 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77 та частина друга статті 78 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 половину його заробітної плати в розмірі 89591,10 грн, а також повну суму додаткової грошової винагороди в розмірі 620550 грн. Разом з тим, сторони не заперечували, що майна, тобто, коштів, про поділ якого та стягнення з відповідача просив позивач, не існувало ні на час звернення до суду з позовом, ні на час розірвання шлюбу, подружжя не придбавало рухомого чи нерухомого майна в цей період, не вчинило жодних правочинів, які б створювали для них будь-які зобов`язання. З пояснень сторін зрозуміло, що питання розподілу цих коштів не виникало між сторонами ні на час повернення позивача з полону, ні на час розірвання шлюбу. Матеріали справи не містять жодних доказів витрати відповідачем спільних коштів подружжя не в інтересах сім`ї, хоча тягар доказування у справі за загальним правилом несе позивач. Оскільки саме позивач оспорював презумпцію спільності майна подружжя, то саме на нього покладається її спростування. Однак, жодних доказів позивач суду не надав. Посилання ОСОБА_1 на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2024 у справі № 640/13029/22 та від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23 від 10.12.2024 колегія суддів не приймає, оскільки правові відносини, що склалися між учасниками цих справ та справи, що переглядається, не є подібними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Так, постанова Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 640/13029/22, на правові висновки якої посилався ОСОБА_1 , скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024, тому такі висновки суд не бере до уваги. У постанові від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, Касаційний адміністративний суд дійшов такого правового висновку: «Суми отриманої додаткової грошової винагороди , установленою постановою № 168, не підлягають включенню до довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ та пункту 7 порядку № 393». З огляду на вищевикладене, колегія суддів зауважує, що вказаний висновок не може бути застосовним до правовідносин, що виникли в цій справі, оскільки спір, що розглядається, виник з сімейних правовідносин, що регулюються нормами цивільного законодавства, на відміну від тих, що були предметом розгляду у справі № 580/9551/23, зокрема, щодо неврахування сум додаткової грошової допомоги при обчисленні пенсії в рамках правового регулювання, визначеного адміністративним законодавством. За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шонії М.В. слідзалишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ференця О.Є. - задовольнити, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2025 року - скасувати, та ухвалити в цій справі нову постанову про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шонії Маки Вячеславівни - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ференця Олександра Євгеновича - задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2025 року - скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою: «У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.» Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 04 липня 2025 року. Головуючий: Судді: