Постанова 4824 № 361/6730/23

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 липня 2025 року місто Київ справа № 361/6730/23 апеляційне провадження № 22-ц/824/11808/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б., за участю секретаря судового засідання: Алієвої Д.У., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Терещенко Олени Миколаївни на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Василишина В.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,- в с т а н о в и в : У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, в якому просив: визнати недійсним рішення № 76 V сесії V скликання Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 20 грудня 2006 року про безкоштовну передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1340 га, цільове призначення земельної ділянки обслуговування жилого будинку і господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 028911, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1340 га, цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого 13 грудня 2011 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 322120001013022, кадастровий номер земельної ділянки: 3221281201:01:092:0094. скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1340 га, кадастровий номер: 3221281201:01:092:0094, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2023 року, виданого державним нотаріусом Другої броварської державної нотаріальної контори Юхтою Л.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1-717, спадкова справа № 460/2019, позивач є власником 2/3 часток житлового будинку № 98, загальною площею 94,4 кв.м, житловою площею 68,1 кв.м. з відповідними надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Позивач успадкував 2/3 частини вищезазначеного житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами після смерті рідного племінника, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Іншим співвласником, тобто власником 1/3 частки вищезазначеного будинку є ОСОБА_1 . Згідно з договором конкретного користування будинком від 20 червня 1995 року посвідченого державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Попович Л.С., ОСОБА_4 (колишньому співвласнику) перейшло у конкретне користування 1-6 коридор корисною, площею 7,2 кв.м, 1-7 житлова кімната, площею 10,9 кв.м, 1-1 коридор корисною, площею 4,3 кв.м, 1-8 котельня корисною, площею 8,0 кв.м., а ОСОБА_5 (колишньому співвласнику) кімната 1-5 жилою площею, 28,7 кв.м. У конкретне користування ОСОБА_1 перейшли наступні кімнати житлового будинку: 1-4 кімната жилою, площею 14,4 кв.м, 1-3 кухня корисною, площею 10,8 кв.м., 1-2 комора корисною, площею 6,8 кв.м. Надвірні будівлі: сарай, гараж, вбиральня, погріб, колодязь, огорожа перейшли у користування сторін порівну. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Єлістратовою С.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3813. Виходячи з вищенаведеного, позивач зазначав, що має право на виділення йому 2/3 часток земельної ділянки, наданої для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, оскільки будинок належить на праві спільної часткової власності. Разом з тим, рішенням № 76 V сесії V скликання Великодимерської селищної ради Київської області від 20 грудня 2006 року про безкоштовну передачу у приватну власність земельних ділянок було безкоштовно передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1340 га, цільове призначення земельної ділянки обслуговування жилого будинку і господарських будівель, та споруд що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При прийнятті вказаного рішення органом місцевого самоврядування не було враховано, що власниками вищевказаного жилого будинку, господарських будівель та спору, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 були не тільки ОСОБА_1 , а й померлі ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . Отже, рішення № 76 V сесії V скликання Великодимерської селищної ради Київської області від 20 грудня 2006 року про безкоштовну передачу у приватну власність земельних ділянок, яким безкоштовно передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0.1340 га, цільове призначення земельної ділянки обслуговування жилого будинку, господарських будівель, та споруд що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає скасуванню. До 01 січня 2013 року за правилами статті 126 3емельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчувалося державним актом. На підставі вищезазначеного рішення на ім`я відповідача ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 028911 на земельну ділянка, площею 0,1340 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований13 грудня 2011 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322120001013022, кадастровий номер земельної ділянки 3221281201:01:092:0094. Згідно з довідкою № 229 від 09 червня 2023 року, виданою Виконавчим комітетом Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 володіє земельною ділянкою, комунікації, на які діють обмеження (обтяження) на даній ділянці відсутні. Відповідно до витягу з погосподарської книги по Великодимерській сільській раді Броварського району Київської області, станом на 21 квітня 2000 року біля домоволодіння по АДРЕСА_1 обліковувалася земельна ділянка, площею 0,2000 га. З лютого 2000 року село Велика Димерка стало селищем Велика Димерка, що відповідно до Земельного кодексу України в редакції від 18 грудня 1990 року з усіма наступними змінами та доповненнями та згідно із Земельним кодексом України в редакції від 20 грудня 2001 року, що набув чинності з 01 січня 2002 року, передбачало передання у власність або у користування земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,15 га. Враховуючи вищезазначене, співвласники повинні здійснювати приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , спільно, відповідно до своїх часток у житловому будинку, господарських будівлях і спорудах, із зазначенням часток у правовстановлюючих документах на землю. Позивач вважає, що при ухвалені оскаржуваного рішення № 76 V сесії V скликання Великодимерської селищної ради Київської області від 20 грудня 2006 року про безкоштовну передачу у приватну власність земельних ділянок в частині передачі безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1340 га, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , порушено вимоги Земельного кодексу України, отже є підстави для визнання даного рішення незаконним та його скасування. Посилаючись на наведене, позивач просив позов задовольнити. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2025 року позов - задоволено. Визнано недійсним рішення № 76 5 сесії 5 скликання Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 20 грудня 2006 року в частині передачі безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1340 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК№ 028911, виданий громадянину України ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1340 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого 13 грудня 2011 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 322120001013022, кадастровий номер земельної ділянки: 3221281201:01:092:0094. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1340 га, кадастровий номер: 3221281201:01:092:0094, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто на користь ОСОБА_2 з Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області судовий збір у розмірі - 1 610 грн. 40 коп.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 2 952 грн. 50 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : судовий збір у розмірі - 1 610 грн. 40 коп.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 2 952 грн. 50 коп. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Терещенко О.М. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що станом на 21.04.2000 не було здійснено оформлення земельної ділянки на підставі державного акту, то при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку АВК № 132801 від 21.04.2000, покупці (спадкодавці) не набули прав власності або прав користування земельною ділянкою, на якій був розміщений будинок та споруди. В подальшому за життя спадкодавці ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не звертались до органу місцевого самоврядування - Великодимерської сільської / селищної ради Броварського району Київської області з заявою про приватизацію земельної ділянки, на якій розміщено 2/3 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , тому до складу спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_3 , не увійшла земельна ділянка. Тому, позивач не має будь-яких прав на отримання у користування чи у власність земельної ділянки, на якій розміщений будинок (2/3 частини) та господарські споруди в порядку спадкування. В той же час, позивач вправі отримати у користування або у власність земельну ділянку у загальному порядку, передбаченому положеннями земельного законодавства, яке діє з 24.05.2019, яка є датою відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 . Проте, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до органів місцевого самоврядування із будь-якою заявою про отримання у користування або у власність земельної ділянки. Тому, неініційоване до реалізації право позивача на отримання у користування або у власність земельну ділянку, на якій розміщений будинок (2/3 частини) та господарські споруди не може вважатися порушеним. Фактично Позивач не має ініційованого ним права у спосіб визначений законодавством на оформлення у користування або у власність земельної ділянки, на якій розміщений будинок (2/3 частини) та господарські споруди. Крім того, посилається на те, що позов подано з пропуском строку позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2025 року залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - Терещенко О.М. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення. Представник Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи селищна рада повідомлена належно, про причини неявки суду не повідомила. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка учасника справи не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Судом встановлено, що відповідно до копії витягу з державного реєстру речових прав та копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2023 року, виданого державним нотаріусом Другої броварської державної нотаріальної контори Юхтою Л.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1-717, ОСОБА_2 є власником 2/3 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 94,4 кв.м, житловою площею 68,1 кв.м., опис: житловий будинок позначений на плані літерою «A-1», прибудова-а, з відповідними надвірними будівлями та спорудами: сарай «Б», гараж «В», вбиральня «Г», погріб «Д», погріб «И», навіс «3», навіс «I», колодязь «К1», огорожа- № 1-4 у АДРЕСА_1 , успадковані після смерті його рідного племінника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з копією договору купівлі-продажу житлового будинку АВК № 132801 від 21 квітня 2000 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 в рівних частинах кожному, по 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно з копією договору конкретного користування будинком від 20 червня 1995 року посвідченого державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Попович Л.С., ОСОБА_4 перейшло у конкретне користування 1-6 коридор корисною, площею 7,2 кв.м, 1-7 житлова кімната, площею 10,9 кв.м, 1-1 коридор корисною, площею 4,3 кв.м, 1-8 котельня корисною, площею 8,0 кв.м. В конкретне користування ОСОБА_1 перейшли наступні кімнати житлового будинку: 1-4 кімната жилою, площею 14,4 кв.м, 1-3 кухня корисною, площею 10,8 кв.м., 1-2 комора корисною, площею 6,8 кв.м. В конкретне користування ОСОБА_5 перейшли: кімната 1-5 жилою, площею 28,7 кв.м. Надвірні будівлі: сарай, гараж, вбиральня, погріб, колодязь, огорожа перейшла у користування сторін порівну. Відповідно до копії витягу інформації з державного реєстру речових прав № 339411967 від 17 липня 2023 року, ОСОБА_1 є власником 1/3 часток житлового будинку, загальною площею 94,4 кв.м, житловою площею 68,1 кв.м., опис: житловий будинок позначений на плані літерою «A-1», прибудова-а, з відповідними надвірними будівлями та спорудами: сарай «Б», гараж «В», вбиральня «Г», погріб «Д», погріб «И», навіс «3», навіс «I», колодязь «К1», огорожа- АДРЕСА_3 . Згідно з копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 028911, ОСОБА_1 на підставі рішення Великодимерської селищної ради № 76 5 сесії 5 скликання від 20 грудня 2006 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1340 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 13 грудня 2011 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322120001013022, кадастровий номер земельної ділянки 3221281201:01:092:0094. Відповідно до довідки № 229 від 09 червня 2023 року, виданої Виконавчим комітетом Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 володіє земельною ділянкою. Комунікації, на які діють обмеження (обтяження) на даній ділянці відсутні. Згідно з копією витягу з погосподарської книги по Великодимерській сільській раді Броварського району Київської області, станом на 21 квітня 2000 року, тобто на день укладення договору купівлі-продажу, біля домоволодіння по АДРЕСА_1 обліковувалася земельна ділянка, площею 0,2000 га. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ґрунтуються на законі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступному. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Частинами першою, другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відповідно до вимог частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта. Згідно із частиною четвертою статті 120 ЗК України в редакції 2001 року при переході права власності на будівлю і споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки у будинку. Згідно зі статтею 30 ЗК України (чинного до 1 січня 2002 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) роз`яснено, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 3К України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997- V - і згідно зі статтею 120 3К України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувану. У разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України в редакції Закону України від 5 листопада 2009 року № 1702-VI. Відповідно до статті 19 Конституції України, частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Згідно із вимогами статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно зі статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Правилами статті 88 3К України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно із договором, а у разі недосягнення згоди у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки. У статті 155 Земельного Кодексу України в редакції 2001 року, встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), зроблено висновок, що «правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України. Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства». Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18 (провадження № 61-13977св19). Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 552/5250/19 (провадження № 61-8420св21) зазначено, що «слід ураховувати, що положеннями частини четвертої статті 120 ЗК України (у зазначеній редакції) визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Таким чином, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у відповідній редакції слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20). Встановлено, що відповідно до копії витягу з державного реєстру речових прав та копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2023 року, виданого державним нотаріусом Другої броварської державної нотаріальної контори Юхтою Л.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1-717, ОСОБА_2 є власником 2/3 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 94,4 кв.м, житловою площею 68,1 кв.м., опис: житловий будинок позначений на плані літерою «A-1», прибудова-а, з відповідними надвірними будівлями та спорудами: сарай «Б», гараж «В», вбиральня «Г», погріб «Д», погріб «И», навіс «3», навіс «I», колодязь «К1», огорожа- № 1-4 у АДРЕСА_1 , успадковані після смерті його рідного племінника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з копією договору купівлі-продажу житлового будинку АВК № 132801 від 21 квітня 2000 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 в рівних частинах кожному, по 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно з копією договору конкретного користування будинком від 20 червня 1995 року посвідченого державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Попович Л.С., ОСОБА_4 перейшло у конкретне користування 1-6 коридор корисною, площею 7,2 кв.м, 1-7 житлова кімната, площею 10,9 кв.м, 1-1 коридор корисною, площею 4,3 кв.м, 1-8 котельня корисною, площею 8,0 кв.м. В конкретне користування ОСОБА_1 перейшли наступні кімнати житлового будинку: 1-4 кімната жилою, площею 14,4 кв.м, 1-3 кухня корисною, площею 10,8 кв.м., 1-2 комора корисною, площею 6,8 кв.м. В конкретне користування ОСОБА_5 перейшли: кімната 1-5 жилою, площею 28,7 кв.м. Надвірні будівлі: сарай, гараж, вбиральня, погріб, колодязь, огорожа перейшла у користування сторін порівну. Відповідно до копії витягу інформації з державного реєстру речових прав № 339411967 від 17 липня 2023 року, ОСОБА_1 є власником 1/3 часток житлового будинку, загальною площею 94,4 кв.м, житловою площею 68,1 кв.м., опис: житловий будинок позначений на плані літерою «A-1», прибудова-а, з відповідними надвірними будівлями та спорудами: сарай «Б», гараж «В», вбиральня «Г», погріб «Д», погріб «И», навіс «3», навіс «I», колодязь «К1», огорожа- АДРЕСА_3 . Згідно з копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 028911, ОСОБА_1 на підставі рішення Великодимерської селищної ради № 76 5 сесії 5 скликання від 20 грудня 2006 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1340 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 13 грудня 2011 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322120001013022, кадастровий номер земельної ділянки 3221281201:01:092:0094. Оскільки, власниками жилого будинку і господарських приміщень були не тільки ОСОБА_1 така земельна ділянка не могла бути передана у власність лише їй особі. Співвласники повинні здійснювати приватизацію земельної ділянки спільно, відповідно до своїх частко у житловому будинку, господарських будівлях і спорудах, із зазначенням часток у правовстановлюючих документах на землю. Тому за обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, і заявлені позовні вимоги призведуть до ефективного відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача прав на приватизацію 2/3 часток земельної ділянки біля житлового будинку, оскільки співвласники будинку з урахування норм земельного законодавства, повинні здійснювати приватизацію земельної ділянки спільно, відповідно до своїх часток у житловому будинку, господарських будівлях і спорудах, із зазначенням часток у правовстановлюючих документах на землю в межах площі земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням. Доводи апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка не перейшла у користування позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються договором конкретного користування будинком від 20 червня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Попович Л.С., зареєстровано в реєстрі, відповідно до якого ОСОБА_4 перейшло у конкретне користування 1-6 коридор корисною площею 7,2 кв.м., 1-7 житловою кімната площею10,9 кв.м., І-І коридор корисною площею 4,3 кв.м., 1-8 котельня корисною площею 8,0 кв.м., а ОСОБА_5 кімната 1-5 жилою площею 28,7 кв.м. В конкретне користування ОСОБА_1 перейшли наступні кімнати житлового будинку:1-4 кімната жилою площею 14,4 кв.м., 1-3 кухня корисною площею 10,8 кв.м., 1-2 комора корисною площею 6,8 кв.м. Надвірні будівлі: сарай, гараж, вбиральня, погріб, колодязь, огорожа перейшли у користування сторін порівну. Згодом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали свої 2/3 частини вищезазначеного будинку. Наразі співвласником цих 2/3 часток будинку є позивач у справі. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що про порушення свого права позивач дізнався у липні 2023 року, коли у нього виникла необхідність приватизації земельної ділянки і він дізнався, що ОСОБА_1 здійснила приватизацію всієї земельної ділянки під спільним з позивачем будинком. Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Терещенко Олени Миколаївни - залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 04 липня 2025 року. Головуючий: Судді: