Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/9912/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2598/25 Справа № 185/9912/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро Дніпропетровської області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2024 року в цивільній справі номер 185/9912/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа: Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про захист прав споживачів, В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа: Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про захист прав споживачів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2024 року по справі №185/1211/24 було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №11170 від 27.08.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем. За вказаним виконавчим написом приватним виконавцем було проведено утримання з його доходів в сумі 33822,24 грн, які розподілено наступним чином: 30588,40 грн перераховано відповідачу в рахунок погашення заборгованості; 3058,84 грн виконавчий збір; 175,00 грн витрати виконавчого провадження. На думку позивача, вказані кошти слід стягнути з відповідача на його користь, як безпідставно набуті. Також зазначив, що в процесі виконання виконавчого напису позивачу завдано душевних страждань, які полягають у неправомірному стягненні грошових коштів, арешті рахунків, та додаткових зусиллях для відновлення порушених прав. Позивач просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на свою користь безпідставно набуті грошові кошти за виконавчим документом, який не підлягає виконанню, у розмірі 30588,40 грн; матеріальні збитки в розмірі 3233,84 грн, які були стягнуті з позивача внаслідок виконання виконавчого документа та моральну шкоду в розмірі 4000,00 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів - задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 37822,24 грн, з яких: безпідставно набуті кошти 30588,40 грн; збитки у зв`язку із стягненням безпідставно набутих коштів на суму витрат виконавчого провадження 175,00 грн, виконавчого збору - 3058,84 грн; моральна шкода 4000,00 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн. Із вказаним рішенням не погодився відповідач АТ «Ідея Банк», подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.11.2024 у справі №185/9912/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, вирішити питання щодо розподілу понесених відповідачем судових витрат. Доводами апеляційної скарги наведено, що в оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права, та на підставі неповно з`ясованих обставин. Помилковим та таким, що не узгоджується з фактичними обставинами справи є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно набув 30588,40 грн позивача. Отриманні в межах виконавчого провадження №63434357 кошти були направленні на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, який на сьогодні є закритим, у зв`язку з повним погашенням кредитної заборгованості, у тому числі за рахунок коштів, які надійшли в погашення заборгованості позивача по кредитному договору в межах цього виконавчого провадження. Майно вважається безпідставно набутим виключно у тому випадку, якщо його отримання не ґрунтується на законодавстві або правочині. Проте в нашому випадку, стягнення заборгованості хоч і здійснюється внаслідок пред`явлення виконавчого напису до виконання, проте правовою підставою для стягнення коштів є саме кредитний договір. Тобто, стягнення коштів у нашому випадку є підставним. Судом було безпідставно застосовано ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, у тому числі у справі №185/9912/24. Оскаржуване рішення суду в частині стягнення з АТ «Ідея Банк» 175,00 грн витрат виконавчого провадження та 305884,00 грн виконавчого збору, є необґрунтованим та незаконним, оскільки це кошти, що отримані державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а не відповідачем, у зв`язку з чим не можуть бути стягнуті з останнього, адже банк даних коштів не отримував, що підтверджується матеріалами справи, і такі в силу вимог ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» мають бути повернуті позивачу державною виконавчою службою, а не АТ «Ідея Банк». Тобто, позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Помилковим також є висновок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про те, що в процесі виконання виконавчого напису позивачу завдано душевних страждань. які полягають у неправомірному стягненні грошових коштів, арештів рахунків, та додаткових зусиллях для відновлення порушених прав. У даному випадку внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання за кредитним договором було порушено саме право АТ «Ідея Банк» на повернення кредиту згідно умов договору. Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу не до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2024 року по справі №185/1211/24 було визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис вчинений 27 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за №11170, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором №Z62/21654/004803909 від 16.01.2019 року за період з 16.01.2020 року по 08.07.2020 року, у розмірі 28688,40 грн, яка складається із: 17495,60 грн - строковий основний борг; 3115,82 грн - прострочений основний борг; 1798,67 грн - прострочені проценти; 185,60 грн - строкові проценти; 572,90 грн - строкова плата за обслуговування кредиту; 155,63 грн - пеня, а також за вчинення виконавчого напису - 1900,00 грн, а загалом 30588,40 грн (а.с. 7). 28.10.2020 року було винесено постанову державного виконавця Мартинової А.В. про відкриття виконавчого провадження, за яким було звернено стягнення на заробітну плату та інші доходи позивача за виконавчим провадженням №63434357, яке відкрито на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса, зареєстрованого в реєстрі за №11170 від 27.08.2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем. Також, 28.10.2020 року державним виконавцем Мартиновою А.В. винесено постанови про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 3058,84 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у загальній сумі 175,00 грн (106,60 грн та 69,00 грн) (а.с. 8). 13.09.2022 року державним виконавцем Маслак Ю.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №63434357 (а.с. 12). За вказаним виконавчим провадженням державним виконавцем надано відповідь від 18.09.2024 року №28.18/_178971 про суму стягнутих коштів, згідно з якою в межах виконавчого провадження з доходів боржника стягнуто кошти - 34072,98грн, з яких: перераховано стягувачу 30588,40 грн, стягнуто витрати виконавчого провадження 175,00 грн, стягнуто виконавчий збір - 3058,84 грн, залишок на депозитному рахунку приватного виконавця 250,74 грн (а.с. 51). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Апеляційний суд не може в повному обсязі погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно. Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, що стягнуті з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що отримані відповідачем кошти підлягають поверненню позивачу. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2024 року по справі №185/1211/24 було визнано таким що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 27 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за №11170, про стягнення з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором №Z62/21654/004803909 від 16.01.2019 року, за період з 16.01.2020 року по 08.07.2020 року, у розмірі 28688,40 грн, яка складається із: 17495,60 грн - строковий основний борг; 3115,82 грн - прострочений основний борг; 1798,67 грн - прострочені проценти; 185,60 грн - строкові проценти; 572,90 грн - строкова плата за обслуговування кредиту; 155,63 грн - пеня, а також за вчинення виконавчого напису - 1900,00 грн, а загалом 30588,40 грн. 13.09.2022 року державним виконавцем Маслак Ю.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №63434357. За вказаним виконавчим провадженням державним виконавцем надано відповідь від 18.09.2024 року №28.18/_178971 про суму стягнутих коштів, згідно якої, в межах виконавчого провадження з доходів боржника стягнуто кошти - 34072,98 грн, з яких: перераховано стягувачу 30588,40 грн, стягнуто витрат виконавчого провадження -175,00 грн, стягнуто виконавчий збір - 3058,84 грн, залишок на депозитному рахунку приватного виконавця 250,74 грн. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог в частині неправомірно стягнутих з позивача на користь відповідача грошових коштів у розмірі 30588,40 грн, оскільки правові підстави набуття останнім грошових коштів, що стягнуті з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали. Довід апеляційної скарги про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором та її розмір можуть бути предметом окремого судового розгляду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 06 жовтня 2021 року у справі №623/363/20. Розглядаючи довід апеляційної скарги про неправомірне стягнення з відповідача - збитків у зв`язку із стягненням безпідставно набутих коштів, що складаються з витрат виконавчого провадження у розмірі 175,00 грн та виконавчого збору у розмірі 3058,84 грн, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі також Закон №1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до положень статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача або стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Згідно із статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Частиною сьомою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Як зазначено вище, здійснення особою захисту порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти). При цьому для правильного застосування статті 1212 ЦК України необхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що 28.10.2020 року державним виконавцем Мартиновою А.В. винесено постанови про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 3058,84 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у загальній сумі 175,00 грн (106,60 грн та 69,00 грн). Стягуючи з АТ «Ідея Банк» заборгованості на користь ОСОБА_1 збитків у зв`язку із стягненням безпідставно набутих коштів, що складаються з витрат виконавчого провадження у розмірі 175,00 грн та виконавчого збору у розмірі 3058,84 грн, суд першої інстанції не врахував, що частина ці кошти є витратами виконавчого провадження, які відповідач не отримував на виконання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса. Ці кошти акумулюються на депозитному рахунку приватного виконавця та підлягають поверненню боржнику у зв`язку із визнанням таким, що не підлягає виконанню виконавчого документа, на підставі якого проводилося відповідне стягнення. Ураховуючи викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи між сторонами спір в частині стягнення збитків у зв`язку із стягненням безпідставно набутих коштів, що складаються з витрат виконавчого провадження у розмірі 175,00 грн та виконавчого збору у розмірі 3058,84 грн, не мав законних підстав для стягнення з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у більшому розмірі, ніж відповідач фактично отримав за оспорюваним виконавчим написом. Покладаючи на останнього обов`язок з повернення позивачу коштів, у тому числі виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження, суд порушив порядок, встановлений для вирішення зазначеного питання та допустив неповне встановлення фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а також порушення вимог статті 1212 ЦК України та Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, зазначений довід апеляційної скарги є таким, що заслуговує на увагу, та є підставою для скасування рішення в частині стягнення збитків у зв`язку із стягненням безпідставно набутих коштів, що складаються з витрат виконавчого провадження у розмірі 175,00 грн та виконавчого збору у розмірі 3058,84 грн. Розглядаючи довід апеляційної скарги про недоведеність позивачем моральної шкоди, апеляційний суд виходить з наступного. Частиною 2 ст. 216 ЦК України визначено, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Судом встановлено, що відповідач за виконавчим написом нотаріуса, який згодом визнаний таким, що не підлягає виконанню, стягнув з позивача 30588,40 грн заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів завдання відповідачем моральної шкоди позивачу, оскільки останнім не доведено наявність у нього душевних страждань, спричинених діями відповідача. За таких обставин, виходячи з викладеного вище, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що діями відповідача позивачу було завдано моральну шкоду. Отже, зазначений довід апеляційної скарги є таким що заслуговує на увагу. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі, не впливають на правильність ухваленого судового рішення, були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи. Виходячи з наведеного вище та обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині стягнення моральної шкоди та збитків у зв`язку із стягненням безпідставно набутих коштів, що складаються з витрат виконавчого провадження у розмірі 175,00 грн та виконавчого збору у розмірі 3058,84 грн, не виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості. Відтак, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині стягнення збитків у зв`язку із стягненням безпідставно набутих коштів підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» - задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2024 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ЄДРПОУ 19390819) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральної шкоди та збитків у зв`язку із стягненням безпідставно набутих коштів - скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 4000,00 грн та збитків у зв`язку із стягненням безпідставно набутих коштів, що складаються з витрат виконавчого провадження у розмірі 175,00 грн та виконавчого збору у розмірі 3058,84 грн відмовити. В іншій частині залишити рішення без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: