Постанова Дніпровський апеляційний суд № 193/1833/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6761/25 Справа № 193/1833/24 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 193/1833/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач селянське (фермерське) господарство «Олександро Володимирівське» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2025 року, яке ухвалено суддею Томинець О.В. у селі Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 15 квітня 2025 року, УСТАНОВИВ: В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до селянського (фермерського) господарства «Олександро Володимирівське», третя особа без самостійних вимог: Вакулівська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки. В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що вона є власницею земельної ділянки площею 9,9024 га, з кадастровим № 1225285200:01:056:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Нововасилівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області. Вказану земельну ділянку позивачка прийняла у спадок у лютому 2020 року після смерті матері ОСОБА_2 , яка до цього успадкувала її після смерті свого батька, діда позивачки - ОСОБА_3 . Після оформлення своїх спадкових прав на цю земельну ділянку позивачка довідалася, що земля перебуває в оренді відповідача СФГ «Олександро-Володимирівське», яке використовує її на підставі договору оренди земельної ділянки від 17 грудня 2011 року, укладеного начебто відповідачем ще з її дідом ОСОБА_3 . Проте позивачка переконана, що її дід ОСОБА_3 цей договір не підписував та відповідно не погоджував із СФГ «Олександро-Володимирівське» усіх істотних умов цього правочину. Позивач зазначала, що у вересні 2023 року вона зверталася до Софіївського районного суду Дніпропетровської області з позовом до СФГ «Олександро - Володимирівське» про повернення вищевказаної спірної земельної ділянки (справа № 193/1389/23), але за рішенням названого суду від 08 серпня 2024 року її позов було залишено без задоволення з тих підстав, що нею обрано невірний спосіб захисту та зазначено, що оскільки позивачка посилалася на те, що вказаний договір оренди із СФГ «Олександро-Володимирівське» особисто ОСОБА_3 не підписував й інших осіб на його підписання не уповноважував, належним способом захисту з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22), є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. У рамках розгляду справи за № 193/1389/23 судом було витребувано у відповідача СФГ «Олександро Володимирівське» примірник договору оренди спірної земельної ділянки, укладеного 17 грудня 2011 року між відповідачем та ОСОБА_3 . Проте, позивачка підтримуючи теперішній, новий позов, просила суд не приймати до уваги цей договір, оскільки у ньому відсутній кадастровий номер земельної ділянки, що є обов`язковою істотною умовою такого правочину, й за його відсутності незрозуміло, яку саме земельну ділянку насправді орендує відповідач; через відсутність такої істотної умови державний реєстратор не міг його зареєструвати; відсутня печатка відповідної селищної ради; правочин не був нотаріально посвідчений; окрім, як у відповідача, цей договір не зберігся ні у архівах, ні у органів і посадових осіб, відповідальних за проведення реєстрації майнових прав. Взагалі відсутні, як скановані копії документів, які приймалися для реєстрації згаданого вище правочину, так і в цілому відповідна реєстраційна справа у державного реєстратора, що, на переконання позивачки, ставить під сумнів законність такої реєстрації. З огляду на викладене позивачка вважає, що справжнього договору оренди спірної земельної ділянки не існує або він не зберігся, а тому не можливо провести відповідну почеркознавчу експертизу для підтвердження факту відсутності волевиявлення у орендодавця ОСОБА_3 на його підписання. На підставі наведеного вище позивач просила суд визнати відсутнім у СФГ «Олександро-Володимирівське» право оренди земельної ділянки площею 9,9024 га з кадастровим № 1225285200:01:056:0001 та скасувати державну реєстрацію договору оренди вищевказаної земельної ділянки від 17 грудня 2011 року, зареєстрованого 10 липня 2015 року державним реєстратором Софіївського РУЮ Товстухою Ю.М. за р./№ 10363745. Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставни справи, просить змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що в обгрунтування оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позовних вимог по справі № 193/1833/24 суд першої інстанції посилається на копію договору оренди земельної ділянки, якого на момент проголошення вступної та резолютивної частини рішення в матеріалах даної справи - не було (а.с.98-99). А ні відповідач, а ні його представник до суду не з`являлися, жодних клопотань про долучення доказів до матеріалів справи не подавали. Копій таких доказів позивачу не надсилали. Проте позивач не заперечує того, що під час розгляду попередньої справи № 193/1389/24 про повернення земельної ділянки, нею було подано клопотання про витребування доказів у вигляді оригіналу договору оренди земельної ділянки та актів приймання-передачі. Представником відповідача вже на стадії розгляду справи № 193/1389/24 було подано договір оренди, який судом до уваги не брався, був поданий з порушенням процесуальних строків та порядку подання доказів. Наданий представником відповідача договір оренди не містив, а ні кадастрового номеру, а ні печатки державного реєстратора, а ні акту приймання передачі. Частина тексту була закреслена коректором. Копії цих доказів, позивачу не направлялися. Дані обставини підтверджуються рішенням Софіївського суду по справі № 193/1389/24 від 08 серпня 2024 року (а.с.42-44) про повернення земельної ділянки. Жодної згадки про долучення договору оренди земельної ділянки або посилань на нього у рішенні не має. Під час розгляду справи № 193/1833/24, яка оскаржується, позивачкою повторно було заявлено клопотання про обов`язкову явку до суду відповідача або його представника з проханням зобов`язати її мати при собі у судовому засіданні або заздалегідь направити до суду оригінал договору оренди. Отримавши матеріали справи № 193/1833/24 позивач виявила, що копія договору оренди підшита до матеріалів справи на аркуші 98-99, але в матеріалах справи не міститься заяви або клопотання про долучення такого доказу. Також дана копія договору оренди ніким не завірена, не містить інформації хто і коли її долучив, що є порушенням норм процесуального права. Данне твердження узгоджується з правовими висновками викладеними у Постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18). Верховний Суд зазначив, що копії документів не засвідчені належним чином - є недопустимими доказами. Письмові докази повинні подаватись в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також апелянт посилається на те, що вжиті судом першої інстанції заходи щодо витребування оригінального примірника договору оренди земельної ділянки виявилися безуспішними. Оскільки для проведення почеркознавчої експертизи документа необхідний його оригінал, який на вимогу суду не був наданий, позивач не могла заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції зробив хибні висновки, щодо можливості проведення почеркознавчої еспертизи та недоведеності позивачкою обставин на які вона посилається у своєму позові. Відсутність оригіналу спірної угоди унеможливила проведення в справі судової почеркознавчої експертизи, а тому та обставина, для з`ясування якої вона мала призначатись, непідписання оспорюваної угоди, визнається судом як встановлений факт. Висновки про те, що відсутність оригіналу договору оренди землі підтверджує доводи позивача про те, що такий договір не укладався, міститься у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 687/328/20 (провадження № 61-14532св21), від 17 січня 2022 року у справі № 687/358/20 (провадження № 61-8698св21), від 30 листопада 2022 року у справі № 687/182/20 (провадження № 61-4943св21). Апелянт зазначає, що під час розгляду справи позивач не обмежувалася доводами відсутності кадастрового номеру, а лише зауважувала, що попри всі зусилля, їй так і не вдалося отримати належного оригіналу договору оренди. А та копія договору оренди, яка була подана відповідачем до матеріалів, під час розгляду попередньої справи, не могла бути взята до уваги, оскільки з неї не можливо було провести почеркознавчу еспертизу, а також вона не містила а ні печатки реєстратора, а ні кадастрового номеру, а ні акту приймання-передачі земельної ділянки. Позивач також зауважує, що під час розгляду справи, яка оскаржується, взагалі не йшла мова про відсутність кадастрового номеру, враховуючи те, що договору оренди в матеріалах оскаржуваної справи не було. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263ЦПК України). Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Судом першої інстанції встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 9,9024 га, з кадастровим № 1225285200:01:056:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Нововасилівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, яка належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 04 лютого 2012 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області (а.с.15). Як видно з цього правовстановлюючого документу, позивачка набула права власності на цю землю шляхом прийняття її у спадок після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 , яка у свою чергу успадкувала її, але не встигла оформити своїх спадкових прав, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , діда позивачки. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка перебуває у користуванні СФГ «Олександро-Володимирівське» на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 17 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та СФГ «Олександро-Володимирівське», строком дії до 17 грудня 2060 року (а.с.23-25). Право оренди вказаного фермерського господарства за цим договором було зареєстроване 04 липня 2015 року державним реєстратором Софіївського РУЮ Товстухою Ю.М. за р./№ 10363745. Також судом першої інстанції установлено, що в матеріалах цивільної справи №193/1389/23 мається оригінал договору оренди земельної ділянки від 17 грудня 2011 року, який укладений між тоді ще живим ОСОБА_3 та СФГ «Олександро-Володимирівське», строком на 49 років, що був наданий представником відповідача на вимогу суду згідно ухвали про витребування доказів. Звертаючись до суду з позовом про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки позивач посилалась на те, що договір оренди землі від 17 грудня 2011 року не міг бути зареєстрований у встановленому законом порядку, оскільки у ньому відсутній кадастровий номер земельної ділянки, відсутня печатка відповідної селищної ради, сам правочин нотаріально не посвідчувався, до того ж примірник цього договору відсутній, як у Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, так і в ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в архівах Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області скановані копії документів реєстраційної справи й сама реєстраційна справа теж відсутні, так як Софіївське районне управління юстиції, яке здійснювало реєстрацію цього договору, не передало цю справу до архіву РДА, що у сукупності з фактичним невиконанням відповідачем умов цього договору через несплату орендної плати позивачці на її вимогу з часу успадкування земельної ділянки, на переконання позивачки свідчить, що такий договір є не укладений, а тому наявні правові підстави для визнання відсутнім у відповідача СФГ «Олександро-Володимирівське» права оренди спірної земельної ділянки. Ухалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту відсутності волевиявлення у діда позивача ОСОБА_4 на укладення (підписання) договору оренди земельної ділянки від 17 грудня 2011 року, тому відсутні підстави вважати, що договір оренди землі не відбувся. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Частиною 1 статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Частина третя статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на час підписання договору оренди) визначає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Частина четверта статті 124 ЗК України, на час підписання договору оренди передбачала, що передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Стаття 125 цього кодексу визначала, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а згідно з частиною п`ятою статті 126 ЗК України у відповідній редакції право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди). Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час підписання договору оренди). Згідно зі статтею 18 цього Закону у відповідній редакції договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України (частина перша статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час підписання договору оренди). Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вказаній редакції). Державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом (пункт 1 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час підписання договору оренди). Пунктом 40 договору оренди землі від 17 грудня 2011 року передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Отже, момент набрання чинності цього договору сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації. Така умова зазначеного договору відповідає статті 18 Закону України «Про оренду землі» . Зокрема, на останньому аркуші договору після реквізитів та підписів сторін, маються відомості, що цей договір зареєстрований у Відділі Держкомзему Софіївського району Дніпропетровської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 122528524001060 від 21 березня 2012 року, мається печатка та підпис, прізвище та ініціали посадової особи цього Відділу, яка провела державну реєстрацію. Крім того, з Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у описі об`єкта іншого речового права зазначено, що цей договір зареєстровано ще до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (а.с.25). З вказаної інформації також вбачається, що на підставі цього договору оренди землі державним реєстратором Софіївського РУЮ Товстухою Ю.М. було також зареєстровано 04 липня 2015 року за р./№ 10363745 право оренди СФГ «Олександро-Володимирівське» на земельну ділянку площею 9,9024 га, з кадастровим № 1225285200:01:056:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Нововасилівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, строком дії до 17 грудня 2060 року. 01 січня 2013 року набрав чинності Закон № 1878-VI. Згідно з цим законом із тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключили положення про державну реєстрацію правочинів, а із Закону № 161-XIV - статті 18 і 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. З огляду на викладене судом першої інстанції правильно установлено, що до 01 січня 2013 року орендар встиг зареєструвати як договір оренди, так і 04 липня 2015 року відповідно до закону, що діяв на той час, зареєстрував також право оренди земельної ділянки на підставі цього договору. Відомості, які містяться про реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 17 грудня 2011 року, укладеного між орендодавцем ОСОБА_4 та орендарем СФГ «Олександро-Володимирівське» згідно витягу з Державного реєстру речових прав (а.с.24) співпадають з даними оригіналу договору оренди земельної ділянки від 17 грудня 2011 року, наданого відповідачем, зокрема щодо дати, строку, сторін договору, об`єкта оренди, оскільки збігається і площа орендованої земельної ділянки, і цільове її призначення, і місце її розташування. На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження позивачки, що реєстрація договору відбулася з порушенням закону, або взагалі не відбулася, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи. При цьому посилання позивачки на приписи Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року за № 2073, зокрема які передбачали, що договір оренди землі повинен бути нотаріально посвідченим, підписаний та засвідчений головою відповідної сільської, селищної чи міської ради, оскільки на час укладання договору оренди землі від 17 грудня 2011 року такий Порядок вже втратив свою чинність на підставі постанови КМУ від 20 липня 2011 року за № 791, а тому не підлягав застосуванню. Надаючи оцінку аргументам позивача про відсутність у оспорюваному договорі оренди істотних умов, зокрема кадастрового номеру земельної ділянки, суд першої інстанції вірно послався на правові позиції Верховного Суду, згідно з якими відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом. До того ж, як видно зі змісту згаданого вище договору оренди землі від 17 грудня 2011 року та примітки у правому верхньому куті його титульної сторінки, цей договір заповнений відповідно до Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 03 березня 2004 року за № 220 зі змінами та доповненнями відповідно до постанови КМУ від 03 вересня 2008 року за № 780, і його вказана типова редакція на час підписання цього договору 17 грудня 2011 року не містила рекомендацій щодо зазначення кадастрового номеру земельної ділянки. Необхідність зазначення у договорі оренди землі кадастрового номеру земельної ділянки виникла на підставі положень абз. 2 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» лише у редакції Закону № 3613-VI від 07 липня 2011 року, яка набрала чинності 07 серпня 2011 року. Так, згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору оренди) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»). У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 у подібній справі зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав. Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України та частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні. Таким чином, у зв`язку з відсутністю в договорі оренди землі істотної умови, такий договір може бути визнаний судом недійсним за частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за умови: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав. Отже, оскільки під час судового розгляду справи позивачкою не доведено факт відсутності волевиявлення у її діда ОСОБА_3 на підписання договору оренди землі від 17 грудня 2011 року, виходячи з принципів презумпції правомірності правочину, передбаченого ст. 204 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що орендодавець ОСОБА_4 був вільний в укладенні договору та виборі орендаря, умови (пункти) договору визначені на розсуд сторін (орендодавця та орендаря), погоджені ними. За умовами договору оренди землі (земельної ділянки) ОСОБА_4 , як орендодавець, передав відповідачу, як орендарю належну йому на праві власності земельну ділянку на строк 49 років у володіння та користування за плату як то орендну плату, яку сторони визначили у грошовій та натуральній формах. При цьому, з часу укладення цього договору і до дня своєї смерті, що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 самостійно чи через своїх представників вказаний правочин у судовому порядку не оспорював. При цьому посилання позивачки на те, що відсутність в тексті спірного договору кадастрового номеру земельної ділянки порушує її право, не може бути підставою для задоволення позовних вимог позивачки, оскільки, як вбачається з договору оренди землі, в ньому вказано повний опис земельної ділянки: площа, місце її розташування, цільове призначення, яка співпадає з правовстановлюючими документами на цю земельну ділянку, тому, земельна ділянка є ідентифікованою. Позивачкою не заявлялось про те, що в оренду відповідачу передавалась інша ділянка, ніж та, що вказана у наданому нею свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 04 лютого 2020 року, отже відсутність зазначення кадастрового номеру в договорі оренди землі, не може розцінюватися як відсутність усієї такої істотної умови договору, як об`єкт оренди, оскільки кадастровий номер є лише однією із складових частин цієї умови. Як на підставу для задовлення позовних вимог позивачка також посилалась на те, що ОСОБА_4 не підписував оспорюваний нею договір оренди землі. Однак клопотань про призначення відповідної судової почеркознавчої експертизи для встановлення цього факту, позивач не заявляла посилаючись на те, що у неї не збереглися будь-які вільні та порівняльні зразки підпису ОСОБА_4 . У постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2014 рку у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), зазначено, що встановлення факту не підписання договору оренди земельної ділянки не повинно ґрунтуватися на припущеннях. А установлення факту не підписання договору, як правило, можливе зав допомогою відповідної судово-почеркознавчої експертизи. Також не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог позивачки доводи апеляційної скарги про відсутність інших примірників договору та реєстраційної справи, оскільки дійсно, відповідно до п. 40 договору оренди зазначено, що він укладений у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, інший у орендаря, а третій у органу, який провів його державну реєстрацію, тобто у Відділі Держкомзему Софіївського району Дніпропетровської області. Матеріалами справи установлено, що як у Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (а.с.31), так і в ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області (а.с.39) примірник цього договору відсутній; в архівах Криворізької районної військової адміністрації Дніпропетровської області скановані копії документів реєстраційної справи й сама реєстраційна справа теж відсутні, так як Софіївське районне управління юстиції, яке здійснювало реєстрацію цього договору, не передало цю справу до архіву РДА, (а.с.50). Отже, судом першої інстанції установлено, що ні, під час реорганізації Відділу Держкомзему Софіївського району Дніпропетровської області, яке здійснювало державну реєстрацію договору оренди землі, ні під час ліквідації Софіївського районного управління юстиції, яке здійснювало реєстрацію права оренди за цим правочином, до необхідних архівних установ примірник цього договору та реєстраційна справа не передавалися. Разом з тим, недбале зберігання, псування, незаконне знищення, приховування, незаконна передача іншій особі архівних документів, має наслідокм притягнення винних осіб до відповідальності згідно з ст. 92-1 КУпАП. Зважаючи на те, що примірник договору оренди землі зберігся у орендаря, а у державних органів, які проводили його реєстрацію та повинні були у разі закінчення строку його зберігання, або реорганізації, ліквідації цих органів, передати такі документи до відповідних архівних установ не зберігся, так само які відповідні реєстраційні справи зі сканованими копіями документів, то саме останні повинні нести відповідальність згідно ст. 92-1 КУпАП, а не юридична чи фізична особа, якої стосується цей документ, у вигляді визнання відсутнім права за яким набувалися певні права за цим документом. Крім того, як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, позивачка посилалась на те, що порушення її прав полягало у тому, що з моменту смерті ОСОБА_4 у серпні 2017 року та успадкування цієї земельної ділянки позивачко у лютому 2020 року й до цього часу їй не виплачувалася орендна плата відповідачем, незважаючи на претензії які вона направляла до нього з відомостями про зміну орендодавця. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до положень ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору. Такі ж умови розірвання знайшли своє відображення і у пункті 35 договору оренди землі від 17 грудня 2011 року. Відтак, з огляду на аргументи позивачки, що порушення її прав викликано саме несплатою орендної плати, належним способом захисту її прав є саме розірвання такого договору, який не виконується орендарем в частині систематичної несплати орендної плати. У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь позивача. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції. Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції . На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 липня 2025 року. Головуючий: Судді: