Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/30064/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/30064/21 Суддя (судді) першої інстанції: М.І. Садова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., за участю: секретаря судового засідання Кузьмука Б.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" з ринку на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" з ринку до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 22.10.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі позивач, апелянт) з адміністративним позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі відповідач), у якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невчинення дій, передбачених ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»; - зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) невідкладно винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 66738355, на підставі пункту 4 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та вжити всіх заходів, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Шевченківським РВ ДВС у м. Києві відкрито виконавче провадження №66738355 щодо стягнення коштів з уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка здійснює ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський». 01.10.2021 направлено заяву про закінчення провадження на підставі ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Боржником у справі є саме банк, а не уповноважена особа Фонду. Національний банк України 12.07.2016 ухвалив рішення про ліквідацію банку, а Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює процедуру ліквідації до моменту внесення запису про припинення юридичної особи. Виконавче провадження має бути завершене відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження». Просить позов задовольнити. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Суд першої інстанції мотивував відмову тим, що Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомляв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про те, що боржником у межах спірного виконавчого провадження виступає уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", а не банківська установа, з огляду на що, підстави для закінчення виконавчого провадження за п. 4 ч. 1ст. 39 Закону, відсутні. У межах даного спору, суд не вбачав підстав для закінчення виконавчого провадження № 66738355 на підставі норм п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на відсутність законодавчо мотивованих підстав для цього. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, виконавче провадження, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 02 липня 2025 року о 12:10 год. Від відповідача до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами. У судове засідання сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились. Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, на виконанні Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 66738355 про стягнення коштів з уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича (код за ЄДРПОУ 38619024, який належить ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ») на користь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 29.09.2021 позивачем на адресу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направлено заяву № 230-49-318/21 про закінчення виконавчого провадження № 66738355 на підставі пункту 4 частини першої статі 39 Закону України «Про виконавче провадження» та вжиття всіх заходів, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». 28.10.2021 відповідач повідомив позивача про те, що заява від 29.09.2021 розглянута. Підстав для закінчення виконавчого провадження у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження не встановлено», адже така норма стосується боржника банківської установи, яким уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку не є. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо не закінчення виконавчого провадження № 66738355 протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404). Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом. Пунктом 1 частиною 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до вимог частини четвертої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження" зокрема передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувана про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. За приписами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до вимог пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Пунктом 4 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Згідно частин 2, 4 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Таким чином, у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з передбачених пунктом 4 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" підстав. В межах спірних правовідносин боржником у виконавчому провадженні № 66738355 є саме Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" та зазначено код ЄДРПОУ боржника 38619024, тобто, посадова особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (фізична особа), яка уповноважена Фондом здійснювати процедуру управління з ліквідації юридичної особи Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", а не юридична особа - Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" (а.с.12). Відповідно до вимог частини першої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Згідно статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", під банком розуміється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Пунктом 17 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, уповноважена особа в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник, а тому "банк" та "уповноважена особа Фонду" є різними суб`єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження як одна особа. Таким чином, той факт, що 12.07.2016 Національним банком України прийнято постанову № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», у даному випадку не є підставою для закінчення виконавчого провадження у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження". Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 826/17170/16. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" з ринку підлягає залишенню без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року - без змін. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 229, 242-244, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" з ринку - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан