Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/36402/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/36402/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» з ринку на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» з ринку до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Станом на 16 травня 2024 року відповідачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення коштів з уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" (Код за ЄДРПОУ 38619024) на користь ОСОБА_1 . 07.02.2020 старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Боржником у вказаному виконавчому провадженні зазначено - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", адреса: м. Київ, вул. Прорізна, 8, код ЄДРПОУ 38619024. 15.06.2020, 18.11.2021 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку подав до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяви про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1, на підставі пунктів 4, 19 частини першої статі 39 Закону України "Про виконавче провадження" та вжиття всіх заходів, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження". У вказаній заяві позивач вказує на протиправність виконавчого провадження зважаючи на прийняте Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ "Банк "Михайлівський" та початок процедури ліквідації банку-боржника, а відтак, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пунктів 4, 19 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження". 25.09.2020 та 16.12.2021 відповідач листами повідомив позивача про те, що у державного виконавця відсутні законі підстави для винесення постанови про закінчення ВП НОМЕР_1 у відповідності до вимог пунктів 4, 19 частини першої статті 39 Закону, оскільки боржником за виконавчим документом є Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Банк "Михайлівський". Зважаючи на те, що державним виконавцем відмовлено у закінченні вказаного виконавчого провадження, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позовних вимог, виходив з того, що законодавчою нормою, на підставі якої позивач просить закінчити виконавче провадження, підставою для цього передбачено ліквідацію безпосередньо банку. Втім, «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб`єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження як одна особа. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404). Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом. Пунктом 1 частиною 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до вимог частини четвертої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження" зокрема передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувана про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. За приписами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до вимог пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Пунктом 4 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Згідно частин 2, 4 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Таким чином, у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з передбачених п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" підстав. В свою чергу колегія суддів звертає увагу, що боржником у виконавчому провадженні НОМЕР_1 є саме Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», тобто посадова особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (фізична особа), яка уповноважена здійснювати процедуру управління з ліквідації юридичної особи ПАТ «Банк Михайлівський», а не юридична особа - Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський». Відповідно до вимог частини першої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Згідно статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", під банком розуміється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Пунктом 17 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, уповноважена особа в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник, а тому "банк" та "уповноважена особа Фонду" є різними суб`єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження як одна особа. Таким чином, той факт, що Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», у даному випадку не є підставою для закінчення виконавчого провадження у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 826/17170/16. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 є саме Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», а не банк (юридична особа), тому положення пункту 4 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" не розповсюджуються на особу, яка здійснює функції з управління ліквідації банку. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» з ринку залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.