Ухвала КАС ВС № 120/10840/24

УХВАЛА 01 липня 2025 року м. Київ справа №120/10840/24 провадження № К/990/24500/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Смоковича М. І., суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прем`єр-міністра України Шмигаля Дениса Анатолійовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, у с т а н о в и в : 05 червня 2025 року зазначену скаргу подано засобами поштового зв`язку. 12 червня 2025 року скарга надійшла до суду касаційної інстанції. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Верховний Суд на підставі частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прем`єр-міністра України Шмигаля Д. А., в якому зазначив, що позовна заява подана з приводу: - введення другого, такого, як і у всіх засуджених способу звільнення через умовно дострокове звільнення без попередньої заміни на другий вид покарання; щодо: 1) визнання бездіяльності Прем`єр-міністра України Шмигаля Д. А. протиправною та зобов`язання його вчинити дії, результатами яких будуть: а) доручення невідкладно підготувати проект закону України, яким: - уповні виконається третій рік невідкладне до виконання рішення Конституційного Суду України № 6-р(11)/2021 від 16 вересня 2021 року та сув`язні із ним за предметом рішення ЄСПЛ від 19 березня 2019 року у справі «Петухов проти України» (2) (заява 41216/13) та від 01 квітня 2021 року у справі «Лужинецький проти України» (заява 58985/16) шляхом введення другого, такого, як і у всіх засуджених, способу звільнення через умовно-дострокове звільнення без попередньої заміни на другий вид покарання; - припиниться триваюче порушення права на повагу до людської гідності особи, караної на довічне позбавлення волі та її права на виправлення; - припиниться триваюче порушення частини другої статті 28 Конституції України, частини першої статті 3 Конституції України та статті 3 Конвенції із захисту прав людини; б) невідкладне внесення підготованого проекту Закону України до Верховної Ради України; 2) витребування у прем`єр-міністра України Шмигаля Д. А. копії доручення, виданого на виконання рішення Конституційного Суду України № 6-р(11)/2021 від 16 вересня 2021 року. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із зазначеними рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Положеннями пункту 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень адміністративну справу № 120/10840/24 розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Пункт 20 статті 4 КАС України надає визначення терміну адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) як адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. У свою чергу, за змістом пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Аналіз аргументів касаційної скарги в сукупності з відображеними у судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Обставин, передбачених пунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, з матеріалів касаційної скарги не встановлено. При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23.10.1996, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19.12.1997, заява 26737/95). На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України, у х в а л и в : Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 120/10840/24 за позовом ОСОБА_1 до Прем`єр-міністра України Шмигаля Дениса Анатолійовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач М. І. Смокович Судді В. Е. Мацедонська О. Р. Радишевська