Постанова 4855 № 640/17584/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17584/22 Головуючий у 1-й інстанції: Марич Є.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Фищук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81-б; код ЄДРПОУ 41356563) від 15.09.2022 за №146дп-22; - визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) від 28.09.2022р. за №6-дц. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 позов задоволено. Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням Офіс Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів звернулися із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що наказом Генерального прокурора від 28.09.2022 №6-дц за неналежне виконання службових обов`язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності у чесності та непідкупності органів прокуратури/одноразове грубе порушення правил прокурорської етики до ОСОБА_1 (позивач) застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді заборони на строк шість місяців на призначення на вищу посаду в орган прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (пункти 1, 5, 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру»). Підставою видачі вказаного наказу послугувало рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (далі - Комісія) від 15.09.2022р. №146дп-22. Згідно встановлених під час здійснення дисциплінарного провадження у рішенні Комісії обставин, Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора під час моніторингу відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) виявлено факт можливого порушення начальником відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 вимог пункту 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції». Встановлено, що Офісом Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням в об`єднаному кримінальному провадженні №42021000000001592 за частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та частиною другою статті 240 КК України. Постановою ОСОБА_2 від 06.08.2021р. для забезпечення здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у зазначеному кримінальному провадженні призначено групу прокурорів, старшим якої визначено прокурора ОСОБА_1 . До складу групи прокурорів включено, зокрема, прокурора відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури ОСОБА_3, яка є дружиною ОСОБА_1 . ОСОБА_1 , будучи старшим групи прокурорів, уповноваженим керувати діями інших прокурорів при здійсненні процесуального керівництва під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, заходів щодо своєчасного повідомлення про потенційний конфлікт інтересів не вжив. Після проведення Генеральною інспекцією перевірки з цього приводу ОСОБА_1 14.06.2022р. подано безпосередньому керівнику (начальнику управління Спеціалізованої екологічної прокуратури) повідомлення про усунення конфлікту інтересів-відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про запобігання корупції». За результатами його розгляду постановою ОСОБА_2 від 15.06.2022р. прокурора ОСОБА_3 виключено зі складу групи прокурорів у вищезазначеному кримінальному проваджені. Тобто, під час здійснення нагляду за додержанням законів у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №420210000001592 прокурор ОСОБА_1 зобов`язаний вжити заходів щодо недопущення та подальшого врегулювання конфлікту інтересів, який виник при виконанні ним функцій процесуального керівника (старшого групи прокурорів). Не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли прокурор ОСОБА_1 , вийшовши з відпустки, повинен був дізнатися про наявність у нього конфлікту інтересів, він не повідомив про це свого безпосереднього керівника. Не ознайомлюючись тривалий період часу з відомостями щодо складу групи прокурорів, старшим якої його визначено, ОСОБА_1 неналежно виконував свої обов`язки, як прокурора та вчиняв процесуальні дії, перебуваючи в умовах такого конфлікту. Установлено факт неповідомлення ОСОБА_1 про наявність потенційного конфлікту інтересів, оскільки після призначення його з 06.08.2021р. старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні ним упродовж тривалого часу - до 15.06.2022р. не вчинено дій щодо запобігання створенню конфлікту інтересів між його службовими повноваженнями, як старшого груп прокурорів та повноваженнями прокурора групи прокурорів у цьому ж кримінальному провадженні - його дружини ОСОБА_3 . Таким чином, ОСОБА_1 не дотримано вимоги статей 9, 77, 80 КПК України, статті 28 Закону України «Про запобігання корупції», статті 19 Закону №1697-VIІ, статей 5, 14, 19 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, а також пунктів 9.5, 11.1, 11.11, 11.12, 17 та 22 Наказу №309. У своїй сукупності зазначені порушення, вчинені ОСОБА_1 , отримують правову оцінку, як неналежне виконання службових обов`язків - одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, а також вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури тобто, як дисциплінарні проступки, передбачені пунктами 1, 5, 6 частини першої статті 43 Закону №1697-VIІ, які є підставами для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності. Комісія вважала, що вчинене ОСОБА_1 правопорушення є триваючим. Воно розпочато не пізніше 17.08.2021р., тобто у день його виходу на роботу після відпустки й виникнення юридичного обов`язку вчинити дії, спрямовані на усунення конфлікту інтересів, а припинено 15.06.2022р., коли він надіслав повідомлення своєму безпосередньому керівнику з метою усунення конфлікту інтересів. Позивач вважає висновки Комісії необґрунтованими, а спірні рішення та наказ - протиправними, що послугувало підставою для його звернення до суду із даним позовом за захистом своїх прав. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржуване рішення Комісії не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки в ході дисциплінарного провадження не перевірено всіх обставин, на яких ґрунтується її рішення, не надано оцінку доводам позивача, не враховано всіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення. Апелянти у своїх скаргах зазначають, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Колегія суддів вважає доводи апелянтів необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, загальні права i обов`язки визначено Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) Цим же Законом врегульовано порядок дисциплінарного провадження щодо прокурора. Згідно із статтями 44, 73, 77 Закону № 1697-VII тільки за КДКП закріплені повноваження здійснювати дисциплінарне провадження стосовно прокурора. Відповідно до частин першої та другої статті 45 цього Закону дисциплінарне провадження це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Право на звернення до Комісії з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Дисциплінарне провадження включає такі етапи: 1) відкриття дисциплінарного провадження; 2) проведення перевірки дисциплінарної скарги; 3) розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора; 4) прийняття рішення у дисциплінарному провадженні стосовно прокурора; 5) оскарження рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження; 6) застосування до прокурора дисциплінарного стягнення. Згідно із пунктами 5 та 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. Відповідно до частин четвертої та десятої статті 46 цього Закону після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження за результатами перевірки. Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1697-VII розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні органу. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання органу, має бути надіслано не пізніше як за десять днів до дня проведення засідання. Згідно із частиною третьою цієї статті висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, коли належним чином повідомлений прокурор: 1) повідомив про згоду на розгляд висновку за його відсутності; 2) не з`явився на засідання, не повідомивши про причини неявки; 3) не з`явився на засідання повторно. Рішення про можливість розгляду висновку за відсутності відповідного прокурора приймає Комісія. Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності. На засіданні КДКП, заслуховуються пояснення члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, який проводив перевірку, пояснення прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представника і в разі необхідності інших осіб (частина п`ятою статті 47 Закону № 1697-VII). Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представник мають право давати пояснення, відмовитися від їх надання, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання, а також за наявності сумнівів у неупередженості та об`єктивності члена Комісії подавати заяву про його відвід (частина шоста статті 47 Закону № 1697-VII). Рішення в дисциплінарному провадженні органом приймає більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення органом за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора (частина перша статті 48 Закону № 1697-VII). При прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення (частина третя вказаної статті). Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1697-VII на прокурора може бути накладено такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури. Застосування до прокурора дисциплінарного стягнення відповідно до статей 9 та 11 Закону № 1697-VII здійснюється Генеральним прокурором та керівниками обласних прокуратур на підставі рішення КДКП. Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора також регламентується Положенням про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятий 27 квітня 2017 року всеукраїнською конференцією прокурорів (далі - Положення КДКП). За правилами пунктів 61-63 Положення орган має право приймати рішення, якщо на його засіданні присутні не менше дев`яти членів органу. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального складу органу, передбаченого Законом. Рішення органу викладаються в письмовій формі. Орган не може приймати рішення на підставі припущень, неперевіреної чи недостовірної інформації. У рішенні органу зазначаються дата і місце його прийняття, члени органу, які брали участь у засіданні, питання, що розглядалися, мотиви прийнятого рішення, а також порядок і строк оскарження рішення, в тому числі дозвіл особі, яка подала дисциплінарну скаргу, на оскарження рішення, якщо він наданий. Рішення підписується головуючим та членами органу, які брали участь у засіданні. Професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності. Статтею 3 Закон № 1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності та неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки. Частиною другою статті 16 Закону № 1697-VII визначено, що здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України. Згідно з пунктами 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а також додержуватися правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. Згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав та обов`язків прокурорів, прийнятих 23 квітня 1999 року Міжнародною Асоціацією прокурорів, прокурори зобов`язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правил та етики їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності. Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті восьмим конгресом Організації об`єднаних націй з попередження злочинності та поводженню з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня 07 вересня 1990 року) особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи відправлення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії. Частиною першою статті 37 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначено, що у разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Згідно з пунктом 5 розділу V Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28 березня 2019 року № 51 старші групи прокурорів відповідно до вимог законодавства: організовують участь прокурорів групи в усіх судових засіданнях; особисто беруть участь у судових засіданнях; під час судового провадження координують діяльність прокурорів групи та узгоджують їх процесуальні позиції; підписують процесуальні документи прокурорів про зміну або відмову від обвинувачення, висунення додаткового обвинувачення, а також погоджують такі рішення з прокурором вищого рівня, укладають угоди про визнання винуватості. Відповідно до статті 9 КПК України, під час кримінального провадження прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Статтею 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» до членів сім`ї віднесено особу, яка перебуває у шлюбі із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб`єкта до досягнення ними повноліття незалежно від спільного проживання із суб`єктом. Основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою, визначені Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженим Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Кодекс етики). Правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять: Конституція України, Закони України «Про прокуратуру», «Про захист суспільної моралі», «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора та цей Кодекс (стаття 3 Кодексу етики). Відповідно до статті 5 Кодексу етики, професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності. При здійсненні повноважень прокурор зобов`язаний діяти відповідно до закону, своєчасно вживати вичерпних заходів для їх належного виконання. Він повинен вживати всіх можливих заходів щодо недопущення виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів, повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника. Згідно із статтею 14 Кодексу етики, у разі виникнення конфлікту інтересів прокурор зобов`язаний діяти відповідно до вимог законодавства. Прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів корупції (стаття 19 Кодексу етики). Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» потенційний конфлікт інтересів визначено як наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Приватний інтерес згідно із вказаним Законом не будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, зокрема, зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, а також ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях. Потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень Реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень Підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» посадових та службових осіб органів прокуратури визнано суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону (посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Рахункової палати, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику). Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов`язане з корупцією це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність. Пунктом 6 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що до повноважень Національного агентства, серед іншого, належать надання роз`яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, застосування інших положень цього Закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів, захисту викривачів. Статтею 28 Закону України «Про запобігання корупції» на осіб, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, покладено обов`язок: вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів. Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу. Національне агентство у випадку одержання від особи повідомлення про наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз`яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів. Безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов`язаний вжити передбачені цим Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи. У разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона зобов`язана звернутися за роз`ясненнями до територіального органу Національного агентства. У разі якщо особа не отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона діє відповідно до вимог, передбачених у цьому розділі Закону. Частиною другою статті 29 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у яких наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів, можуть самостійно вжити заходів щодо його врегулювання шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади. Позбавлення приватного інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування. Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про запобігання корупції» усунення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів, а також залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій інших працівників відповідного органу, підприємства, установи, організації здійснюється за рішенням керівника органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа. Згідно з пунктом 2 розділу 1 Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України 13 квітня 2017 року № 111, порушення прокурором вимог, заборон та обмежень, встановлених Законами України «Про запобігання корупції», «Про прокуратуру» віднесено до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Статтею 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів. Відповідно до пункту 7-1 частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про прокуратуру». Рада прокурорів надає роз`яснення щодо додержання вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності прокурорів, голови та членів відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. Згідно статті 50 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення. Колегія суддів враховує та зазначає, що згідно правових висновків Верховного Суду сформовані в рішеннях від 12.04.2018 у справі №9901/424/18, від 19.08.2019 у справі №9901/55/18 судовий контроль за реалізацією дискреційних повноважень КДКП полягають у перевірці наявності законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення, додержання КДКП процедури дисциплінарного провадження а також оцінці об`єктивності дослідження доказів у справі, якості викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття, суд не наділений повноваженнями заміняти відповідний дисциплінарний орган і змінювати в тому числі підстави притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, міру покарання на більш м`яке або скасовувати його з підстав недоведеності вини особи. Суд лише надає оцінку з позиції чи діяв відповідач на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Щодо встановлення наявності дисциплінарного проступку, колегія суддів зазначає таке. Дисциплінарний проступок - це винне, протиправне діяння (бездіяльність), яке порушує трудову дисципліну у відповідному організованому колективі шляхом невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов`язків, за яке передбачено застосування дисциплінарних санкцій, визначених у чинному законодавстві. Під час дисциплінарного провадження Комісія повинна надати правову оцінку обставинам наявності або відсутності складу дисциплінарного проступку, якому, як і. будь-якому протиправному діянню, притаманна визначена єдність об`єктивних і суб`єктивних ознак, сукупність яких утворює склад правопорушення. Об`єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризують такі елементи, як протиправне діяння (дій чи бездіяльність), шкідливі наслідки, причинний зв`язок між діянням і шкідливими наслідками, а також час, місце, обставини вчинення діяння. Суб`єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина. Верховний Суд у постанові від 22.07.2020р. у справі №554/9493/17 вказав, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника, наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Комісією не встановлено і в оскаржуваному рішенні не зазначено, яке саме одноразове грубе порушення правил прокурорської етики позивачем вчинене, у чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання позивачем службових обов`язків, які дії позивачем вчинено, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03.07.2018 у справі №800/549/17, від 11.09.2018 у справі №П/9901/14/17, від 13.11.2018 у справі №П/901/19/17 дійшла висновку, що для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок як одноразове грубе порушення правил прокурорської етики КДКП має установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.10.2019р. у справі №805/1235/17-a (К/9901/24269/18), рішенні Верховного Суду від 17.12.2019р. (справа №9901/413/19). Натомість, з матеріалів дисциплінарного провадження вбачається, що позивач характеризується позитивно, дисциплінарних стягнень не має, відповідає займаній посаді. Разом з тим, Комісією не встановлено умислу в діях позивача, негативних наслідків його дій/бездіяльності, а також інших ознак проступку. Окрім того, колегія суддів критично сприймає ту обставину, що в оскаржуваному рішенні вказані різні дати щодо часу початку вчинення правопорушення, а саме: «

1. Не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли прокурор ОСОБА_1 , вийшовши з відпустки, повинен був дізнатися...

2. Ним упродовж тривалого часу - до 15 червня 2022 року....

3. Розпочато не пізніше 17 серпня 2021 року....". Тобто, зі спірного рішення слідує, що Комісією не встановлено, ані часу коли позивач дізнався про можливий конфлікт інтересів, ані часу коли він повинен був його усунути. Також, колегія суддів критично оцінює те, що в основу спірного рішення покладено суперечливі висновки, згідно яких ОСОБА_1 з одного боку знав про склад групи прокурорів, що вважається конфліктом інтересів, а з іншого - ОСОБА_1 не знайомився зі складом групи прокурорів, що є неналежним виконанням службових обов`язків. Колегія суддів зауважує, що Закон України «Про прокуратуру» не визначає, що є доказами в дисциплінарному провадженні та з яких джерел вони можуть походити. У статті 6 вказаного Закону йдеться про те, що під час здійснення перевірки член комісії може ознайомлюватися з документами, які стосуються предмета перевірки, одержувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини проступку, отримувати за письмовим запитом інформацію, необхідну для проведення перевірки, від посадовців і громадян. Водночас, обов`язок перевірки інформації та обставин, на яких ґрунтується рішення Комісії, покладений саме на суб`єкта владних повноважень (ч. 6 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру», п. 62 Положення), тоді як надання пояснень та участь у засіданні є правом прокурора, а не обов`язком, що випливає з аналізу положень ст. 47- Закону України «Про прокуратуру». Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності (ч. 5 ст. 47 Закону України «Про прокуратуру»). В силу положень п. 119 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017р. (далі - Положення), Комісія має право відкласти розгляд питання у разі необхідності проведення додаткової перевірки, виклику свідків у засідання чи витребування додаткових матеріалів щодо прокурора, стосовно якого розглядається висновок. Колегія суддів зазначає, що Комісією, всупереч приписам п. 62 Положення, не надано належної оцінки поясненням позивача (як усним, так і письмовим), згідно яких: - він дізнався про те, що до складу комісії групи прокурорів у кримінальному провадженні №42021000000001592 включено прокурора ОСОБА_3 від працівників Генеральної прокуратури 14.06.2022р.; - при перегляді відомостей про зазначене кримінальне провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань ПІБ ОСОБА_3 не відображалося, у тому числі на вкладці «основні відомості», що підтверджується долученими позивачем скріншотами з указаного сайту. Статистичні картки на кримінальне правопорушення позивач не скачував, витяг з ЄРДР - не робив, що підтверджується також матеріалами. Комісії; - наглядове провадження по вказаному кримінальному провадженні позивач безпосередньо отримав у червні 2022р., про що свідчить долучена ним копія картки обліку руху наглядового провадження. Колегія суддів звертає увагу, що докази на спростування наведеного висновку в матеріалах справи відсутні. Відтак, Комісія не дотрималась обов`язку щодо наведення обставин, встановлених під час здійснення провадження, та мотивів, на підставі, яких ухвалила рішення, що прямо передбачено частиною шостою статті 48 Закону України «Про прокуратуру», а також пунктами 631 120, 121 Положення. Разом з тим, колегія суддів враховує, що у дисциплінарному провадженні не встановлено належними та достатніми доказами конкретних фактів, які безсумнівно б свідчили про вчинення позивачем порушень, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про запобігання корупції". Водночас, докази, що вказані у спірному рішенні на підтвердження обґрунтованості висновку Комісії, вказують лише про обставини готування і підписання відповідних документів про групу прокурорів під час перебування позивача у відпустці. З огляду на викладене, оскаржуване рішення Комісії не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки в ході дисциплінарного провадження не перевірено всіх обставин, на яких ґрунтується її рішення та не враховано всіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 15.09.2022р. за №146дп-22, та відповідно і похідного від такого рішення наказу Генерального прокурора від 28.09.2022р. за №6-дц, у зв`язку із чим такі рішення та наказ підлягають скасуванню. Проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянти не надали до суду належних доказів, що підтверджують факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В. Повний текст постанови виготовлений 01.07.2025.