Постанова 4854 № 420/22383/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/22383/24 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 03.10.2024 року; Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Крусяна А.В. Яковлєва О.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,- В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000360/2 від 02.07.2024 року; визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/000702. В обґрунтування позову зазначено, що в межах зовнішньоекономічного контракту від 20.01.2024 №U492 позивачем ввезено на митну територію України товари риба (ЄС, Іспанія). На підтвердження заявленої митної вартості товарів відповідачу представлено наступні документи: зовнішньоекономічний договір, сертифікат якості, рахунок-фактура, коносамент, автотранспортна накладна, міжнародний ветеринарний сертифікат/ветеринарне свідоцтво, сертифікат про походження товару, тобто матеріали, які підтверджують правильність обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів за ціною контракту. Наполягає на тому, що висновки контролюючого органу про заниження позивачем митної вартості товару та неможливість її визначення за ціною контракту зроблені в результаті неналежного аналізу поданих до митного оформлення документів. Представлені матеріалами підтверджують як умови постачання товару на митну територію України так і його кількісні та вартісні характеристики. Проте, митним органом не надано вірної правової оцінки представленим до митного оформлення документам, фактично вказані матеріали не досліджувались належним чином, що призвело до помилкових висновків про наявність у них розбіжностей, відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар. Зазначене у сукупності свідчить про те, що рішення про коригування митної вартості та відмову у митному оформленні товарів є необґрунтованими та неправомірними, що є безумовною підставою для їх скасування в судовому порядку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000360/2 від 02.07.2024 року. Визнав протиправною та скасував картку відмови в прийнятті митної декларації №№UA500500/2024/000702 від 02.07.2024 року. Стягнув з Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 3028 грн. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС Держмитслужби України не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару. Позивач надав повний перелік документації, яка необхідна для визначення митної вартості товару за першим методом за ціною договору, однак внаслідок формального підходу митного органу до дослідження змісту наданих документів суб`єкт владних повноважень дійшов хибного висновку, який є наслідком порушення прав позивача. В апеляційній скарзі Одеська митниця, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням ст.ст. 51, 53, 54, 58 Митного кодексу України та обставинам справи, помилково не враховано, що під час здійснення митного контролю митним органом встановлена невідповідність в поданих декларантом документах, відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлену митну вартість, у тому числі умови оплати та перевезення товару. Не надання декларантом основних документів, що підтверджують митну вартість товару, наявність у поданих документах розбіжностей та відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, підтверджує виникнення у митного органу правових та обґрунтованих підстав для прийняття рішень про коригування митної вартості товару та відмову у його митному оформленні. Отже, під час прийняття своїх рішень відповідач діяв мотивовано, з дотриманням чинного законодавства та на виконання своїх повноважень, а тому обставин для задоволення позову у суду першої інстанції не виникло. У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За правилами ч.ч. 1, 4 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. У галузі дії принципу офіційності адміністративний суд зобов`язаний дослідити важливі для прийняття рішення з правового спору фактичні обставини, залучити їх до провадження та встановити їх правдивість. Не використання процесуальних функцій, наведених у вказаних нормах адміністративного процесуального законодавства, нівелює обґрунтованістю тих чи інших висновків суду за результатом вирішення адміністративної справи. Акцентуючи увагу на наведених положеннях адміністративного процесуального законодавства, колегія суддів звертає увагу на те, що оспорюваним у цій справі є дотримання декларантом положень митного законодавства під час самостійного обрання методу митної вартості товару, що імпортується, підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів передбаченими митним законодавством документами та умовами контракту, які стали основою для декларування митної вартості товарів. Зі змісту оскаржуваного судового рішення не встановлено як надання судом першої інстанції правової оцінки представленим позивачем доказам в підтвердження правомірності своїх дій так і оспорюваним за цим позовом рішенням відповідача. Обставини, на які посилаються учасники та мають значення для правильного вирішення справи, судом першої інстанції залишились не з`ясованими. Усуваючи допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального законодавства, апеляційний суд вважає за необхідне доповнити мотивувальну частину рішення суду наступними обставинами справи. Так, апеляційним судом встановлено, що 20.01.2024 року між Фірмою «FrioAntartic S.A.», Іспанія ЄС (Продавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ», Україна (Покупець), укладено Контракт №U492, за яким відповідно до умов цього договору Продавець здійснює продаж, а Покупець купує продовольчі та промислові товари, у кількості та за цінами, які вказані в рахунках-фактурах у міру формування кожної партії товару. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Контракту умови поставки відповідають Інкотермс-2010, необхідне вказується в рахунку-фактурі, який відповідає кожній поставці. Згідно п.п. 2.6, 2.7, 2.9 Контракту товар доставляється морем в порт країни Покупця. Продавець надає Покупцеві такі документи: комерційний рахунок-фактура на фактично поставлений товар 3 оригінали; пакувальний лист 3 оригінали; транспортний документ, що відповідає перевезенню, 3 оригінали; сертифікат відповідності (за наявності); фітосанітарний (або ветеринарний) сертифікат 1 оригінал. Платежі за цим Договором здійснюються Покупцем у Євро на умовах банківського переказу на банківський рахунок Продавця. Платежі за цим Договором можуть здійснюватися як за переоплатою, так і протягом 180 днів з моменту отримання товару, необхідне вказується в рахунку-фактурі, який відповідає кожній доставці. Пункт 7.1 передбачено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2026 року. В межах вказаного Контракту Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» імпортовано на територію України товар риба морожена морська Хек. З метою митного оформлення імпортованого товару ТОВ «АГРОС МОРЕ» подано до митного органу митну декларацію від 01.07.2024 року №24UA500500023075U7. Митна вартість товару визначена за першим методом: за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Митна вартість товару під час митного оформлення позивачем підтверджена, у тому числі на вимогу митного органу: зовнішньоекономічним договором (контрактом); сертифікатом якості, рахунком-фактурою (інвойсом), коносаментом, автотранспортною накладною, міжнародним ветеринарним сертифікатом/ветеринарним свідоцтвом, сертифікатом про походження товару, ціновою довідкою, прайс листом, декларацією країни відправлення та іншими некомерційними матеріалами. Під час митного оформлення товару митний орган дійшов висновку про те, що задекларовану митну вартість товару не може бути визнано у зв`язку із тим, що надані документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів. Митний орган зазначив, що відповідно п.2.9 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 20.01.2024 №U492 стосовно умов платежу зазначено, що можливо два варіанта: платежі за цим договором можуть здійснюватися як за передоплатою, так і протягом 180 днів з моменту отримання товару, необхідне вказується в рахунку-фактурі, який відповідає кожній доставці. Проте, в документах відсутня інформація щодо умов оплати. Згідно рахунку-фактури від 12.04.2024 №A-2400816 поставка товару здійснюється на умовах CPT Odesa. Вказані умови поставки CPT (фрахт/перевезення оплачені до) передбачають, що продавець доставить товар названому перевізнику. Крім цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики, втрати чи пошкодження товару, як і інші витрати передачі товару та інші витрати після передачі товару перевізнику. Однак в документах, що надані до митного оформлення, відсутні відомості щодо витрат на транспортування, що унеможливлює проведення перевірки включення необхідних складових митної вартості та обчислення митної вартості товарів відповідно до вказаної умови поставки в повному обсязі. Перевіривши додатково подані документи, митний орган зауважив на тому, що у наданій ціновій довідці від 28.06.2024 б/н оцінювач (експерт) зазначає, що вартість продукції визначалась на підставі порівняння об`єктів-аналогів шляхом порівняння ключових характеристик: ціна пропозиції, коефіцієнт придатності та враховувались суми пропозиції аналогічного товару. Таким чином, експертом проаналізовані ринкові вартості подібних (аналогічних) товарів, проте не здійснено аналіз вартості товару з урахуванням всіх складових митної вартості, зокрема: витрат на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваного товару та його транспортування до митного кордону України. Аналіз рахунку-фактури (інвойсу) від 12.04.2024 № A-2400816 та додатково поданого прайс листа б/н, за висновком митниці, показав, що взаєморозташування підпису та прізвища посадової особи Продавця та Покупця мають ідентичне розташування, нахил тощо. Підпис, печатка Продавця та Покупця на документах легко виділяються та копіюються в будь-яке інше місце. Митним органом зазначено про невизнання заявленого декларантом методу визначення митної вартості товарів та неможливість застосування наступних методів митної вартості товарів. Як встановлено під час апеляційного розгляду, викладене стало підставою для прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000360/2 від 02.07.2024 року за резервним методом відповідно до приписів ст. 64 Митного кодексу України. Коригування митної вартості товарів відбулось з урахуванням наявної в митниці інформації, а саме: МД від 08.01.2024 №UA205140/2024/1350, за даними якої встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим та становить: - по товару №1 2,5162 дол.США/кг ваги нетто, ніж заявлено декларантом 2,0855 дол.США/кг ваги нетто товару. Карткою №UA500500/2024/000702 Одеською митницею відмовлено в митному оформленні (випуску) товарів. Не погоджуючись із коригуванням митної вартості товару, посилаючись на неправомірність та необґрунтованість рішень відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України (в редакції на час спірних правовідносин)). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Таким чином, митна вартість товарів має підтверджуватись вищезазначеними та може підтверджуватись іншими документами, з яких вбачається ціна товару, фактично сплачена або яка підлягає сплаті за ці товари. Митна вартість визначається самостійно декларантом, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів. У разі, якщо документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України (в редакції на час спірних правовідносин)). Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України (в редакції на час спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Частинами 1, 2 ст. 55 Митного кодексу України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Разом з цим, за правилами цієї статті, прийняте митним органом рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. За змістом ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції), а кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження. Аналіз наведених норм показав, що обов`язок доведення митної вартості товару покладається на позивача, а митний орган, у випадку наявності сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, може витребувати додаткові документи. При цьому, такі сумніви мають бути обґрунтованими, а дискреційні функції митних органів піддаються законодавчим обмеженням у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність підстав для витребування митним органом додаткових документів для підтвердження митної вартості товару не може обумовлюватись лише формальними обставинами, які цей орган підводить під сумнівність митної вартості товару. Лише за наявності підстав, визначених чинним законодавством, митний орган має право витребувати, а позивач зобов`язаний надавати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати сумніви митниці. Апеляційний суд враховує, що під час митного оформлення товару позивачем подано митниці, у тому числі, митну декларацію; зовнішньоекономічний договір; інвойс; коносамент; міжнародну товарно-транспортну накладну, в яких містяться відомості про оцінюваний товар, його характеристики, кількість та вартість. Отже, під час митного оформлення товару позивачем подано документи, обумовлені у Контракті від 20.01.2024 року №U492, та за якими відповідно до ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України має підтверджуватись заявлена митна вартість. Зазначені документи не містять розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та відомості щодо ціни, що підлягає сплаті за цей товар. Представлений митному органу інвойс не містить даних про попередню оплату товару, що відповідно до положень п. 2.9 Контракту зобов`язує декларанта здійснити оплату товару протягом 180 днів з моменту отримання товару. Таким чином, не знаходять свого обґрунтованого підтвердження доводи митниці про необхідність надання позивачем доказів фактичної сплати вартості поставленого товару під час митного оформлення зазначеного товару. З наведеного слідує, що умови оплати товару фактична оплата за поставлений товар, як і часові межі оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені). Одночасному врахуванню підлягає також й та обставина, що згідно обумовлених умов у п.п. 2.1, 2.2 Контракту поставка товару здійснена на умовах СРТ-Одеса згідно правил Інкотермс, що означає, що продавець передає товар перевізнику або іншій особі, номінованому продавцем, в узгодженому місці і продавець зобов`язаний укласти договір перевезення і нести витрати з перевезення, необхідні для доставки товару в узгоджене місце. Обумовлення учасниками зовнішньоекономічного контракту у вказаний спосіб угоди, зокрема, щодо доставлення та страхування товару свідчить про віднесення цих витрат до основної складової митної вартості товару. Таким чином, митна вартість товарів вже включає у себе вартість транспортування товарів, навантажувально-розвантажувальні роботи до місця прибуття товарів. У зв`язку з чим, при розрахунку митної вартості товарів не повинна враховуватися така окрема її складова, як страхування та транспортування товарів, навантажувально-розвантажувальні роботи, з огляду на включення цих витрат до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті (фактурної вартості товару). Отже, зауваження митного органу стосовно відсутності у наданих до митного оформлення документах відомостей щодо даних складових митної вартості товарів та неможливість перевірити правильність визначення митної вартості товарів не знаходять свого обґрунтованого підтвердження. Необґрунтованість висновків митниці полягає й тому, що відповідно пункту 8 частини 3 статті 53 Митного кодексу України висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини, є додатковими документами та подаються лише у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, надання декларантом цінової довідки стосовно товару, складеної з урахуванням аналізу ринкової вартості подібних (аналогічних) товарів за наступними характеристиками: ціна пропозиції та коефіцієнта придатності, однак без урахування витрат на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваного товару та його транспортування, на чому наголошується митницею, у жодний спосіб не спростовує правильність митної вартості поставленого товару. Варто зазначити, що митницею не встановлено ознак підробки чи не дійсності поданих декларантом документів під час митного оформлення товару та в підтвердження обраного методу митної вартості товару. Необхідно також зазначити, що посилання митного органу на наявність інформації про іншу вартість подібного товару не можуть вважатись обґрунтованими, оскільки у спірному випадку позивач діяв на підставі Контракту, визначених в ньому умов та ціни, що підтверджується доданими до митної декларації документами. Відповідні умови контракту належним чином узгоджені між сторонами, тобто випливають із господарської діяльності позивача та його контрагента. Діюче законодавство надає право сторонам угоди визначати умови господарських операцій за певною домовленістю, що і було дотримано суб`єктами господарювання. Отже, самостійне визначення контролюючим органом ціни товару не може впливати на права та обов`язки сторін Договору, за умови їх підтвердження належними документами. Таким правом чинним законодавством відповідача не наділено. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не обґрунтовано ті обставини, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності та не міститься всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, у тому числі причини, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено за ціною договору та які призвели до виникнення у митного органу сумнівів у правильності визначення митної вартості товару. Колегія суддів вважає, що встановлення в судому порядку необґрунтованості коригування митної вартості товару є беззаперечною підставою для скасування рішень, що прийнятих на підставі неправомірних висновків митного органу. Враховуючи викладене, оскільки відповідачем необґрунтовано не враховано документи, за якими декларантом заявляється митна вартість, коригування митної вартості проведено не у відповідності до норм митного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову та скасування оспорюваних рішень митниці. Також, під час апеляційного розгляду позивачем заявлено про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці понесених судових витрат на правову допомогу у загальному розмірі 12000 гривень. Згідно наданих позивачем доказів, а саме відповідно до умов Договору від 30.08.2023 року №30/08, ТОВ «Агрос Море» (Клієнт) доручає, а Адвокат Тучкова Лілія Леонідівна (Адвокат) приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. У Додатковій угоді №3 від 07.11.2024 року до Договору від 30.08.2023 року №30/08 Сторони узгодили доповнити п. 2.1 Договору підпунктом 2.1.6 та визначились у тому, що Адвокат представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта у П`ятому апеляційному адміністративному суді по справі №420/22383/24. У Додатковій угоді №13 від 07.11.2024 року до Договору від 30.08.2023 року №30/08 Сторони узгодили викласти розділ 4 Договору у новій редакції та визначились у тому, що правову допомогу, що надається Адвокатом, Клієнт оплачує в гривнях протягом 10 днів з дати укладення додаткової угоди у розмірі 12000 гривень. Актом про надання правової допомоги відповідно до Додаткової угоди №13 від 07.11.2024 року до Договору №30/08 від 30.08.2023 року Сторони підтвердили надання та приймання наступної правової допомоги: ознайомлення зі змістом апеляційної скарги Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 року, прийнятим за результатом розгляду адміністративного позову ТОВ «АГРОС МОРЕ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці; аналіз чинного законодавства України, судової практики, побудова стратегії захисту прав Клієнта у справі №420/22383/24; консультування Клієнта щодо змісту та аргументів Відповідача, викладених у апеляційній скарзі на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2024р. по справі №420/22383/24 та змісту проекту заперечень на апеляційну скаргу Одеської митниці; підготовка проекту відзиву на апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2024р. по справі №420/22383/24; підготовка клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи №420/22383/24 у П`ятому апеляційному адміністративному суді. Позивач здійснив 100% оплату витрат на правову допомогу згідно умов договору №30/08 від 30.08.2023р. про надання правової допомоги та додаткової угоди №13 від 07.11.2024р. до договору. Фактична оплата наданих послуг з правової допомоги на загальну суму 12000 гривень позивач підтверджує випискою з розрахункового рахунку. 04.12.2024 року від апелянта надійшло клопотання про зменшення позивачеві витрат на професійну правничу допомогу. Вказані вимоги обґрунтовано тим, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, а стягнення витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності зі складністю адміністративної справи. Перевіривши доводи учасників, апеляційний суд виходить з наступного. За правилами частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 вказаної статті КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Слід враховувати, що відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Вказані положення кореспондуються із приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI, згідно яких гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Разом з цим, колегія суддів враховує, що за визначеннями, наведеними у пунктах 2, 6, 9 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI, адвокатська діяльність це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно із статтею 19 Закону України від 05.07.2012 року №5076-VI видами адвокатської діяльності є, у тому числі: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Таким чином, склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу входить до предмета доказування у справі, а отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг, у зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Слід зазначити, що представлені позивачем докази підтверджують вид наданих правничих послуг, їх вартість та обсяги, їх узгодженість Сторонами у відповідному Договорі та додатковій угоді до цього Договору. За цими матеріалами апеляційний суд також встановив, що ці послуги пов`язані із наданням правової консультацій і роз`яснень з правових питань, складенням заяв, представництвом, тобто відповідно до положень статтей 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI ці послуги відносяться до видів адвокатської діяльності. Разом з цим, окремо визначені послуги, такі як: ознайомлення зі змістом апеляційної скарги, аналіз чинного законодавства України, судової практики, побудова стратегії захисту прав Клієнта, консультування Клієнта щодо змісту та аргументів відповідача в апеляційній скарзі та змісту проекту заперечень на апеляційну скаргу, є певним комплексним видом адкокатської послуги з консультації і роз`яснень з правових питань, а отже під час вирішення питання про розподіл витрат такі послуги підлягають розгляду як однин вид послуг адвоката. Таким чином, на думку апеляційного суду, справедливим і обґрунтованим до відшкодування на користь позивача витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, є розмір цих витрат в межах суми 8000 гривень. Враховуючи викладене у сукупності, оскільки висновки суду про наявність підстав для задоволення позову є правильними, проте під час ухвалення рішення судом неповно з`ясовано обставини справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до вимог ст. 317 КАС України підлягає зміні шляхом доповнення мотивувальної частини рішення. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської митниці задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року змінити, доповнивши мотивувальну частину рішення встановленими апеляційним судом обставинами справи. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631; вул. Івана та Юрія Лип, буд. 21-А, м. Одеса, 65078) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» (код ЄДРПОУ 42898163; просп. Івасюка Володимира, буд. 26-А, м. Київ, 04210) судові витрати, понесені у зв`язку із правничою допомогою адвоката, у сумі 8000 (вісім тисяч) гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий суддя: О.В. Єщенко судді: А.В. Крусян О.В. Яковлєв