Постанова 4818 № 641/6466/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 641/6466/21 Номер провадження 22-ц/818/1574/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 червня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2024 року в складі судді Музиченко В.О. по справі № 641/6466/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Друга Харківська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Друга Харківська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні. Позовна заява мотивована тим, що з 2012 року вона почала зустрічатись з ОСОБА_4 . У 2014 році вони почали орендувати квартиру та жити разом. Вони мали спільний побут, бюджет, яким спільно розпоряджались. Також вони спільно подорожували до країни Таїланд у період з 06 травня 2012 року по 08 травня 2012 року та у період з 19 листопада 2015 року по 01 грудня 2015 року. У той час вона працювала у банку та мала високий дохід, який дозволяв їй робити заощадження на купівлю квартири. ОСОБА_4 був одружений з ОСОБА_5 , проте їх шлюб не склався та 21 липня 2018 року вони його розірвали. 14 вересня 2018 року вони з ОСОБА_4 , проживаючи однією сім`єю, придбали квартиру АДРЕСА_1 за 840 000,00 грн. З метою розрахунку за придбання квартири нею 02 серпня 2018 року були зняті кошти в АТ «Таскомбанк» в сумі 1179,99 доларів США та 12 вересня 2018 року - в АТ «Банк Кредит Дніпро» в сумі 10 000,00 доларів США. Одразу після придбання квартири вони в ній зареєструвались. В квартирі ними було зроблено ремонт та придбані нові меблі. 09 січня 2019 року вони з ОСОБА_4 уклали шлюб, та вона змінила прізвище на ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. До його смерті вона займалась його лікуванням, а після смерті поховала його за власні кошти. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді спірної квартири. Із заявами про прийняття спадщини звернулись дочка померлого - ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_7 , яка відмовилась від прийняття спадщини на користь сестри померлого ОСОБА_3 . Просила встановити факт її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 з 2012 року по 09 січня 2019 року, а також визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2024 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2012 року по 09 січня 2019 року та спільної участі у придбанні майна. До того ж, ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який було розірвано лише 21 липня 2018 року. На вказане судове рішення 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 безпосередньо до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким частково задовольнити позов, а саме: встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_8 з 22 липня 2018 року по 09 січня 2019 року та визнати за нею право власності на 2/3 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування. Також просила долучити нові докази: заяви ОСОБА_9 і ОСОБА_10 від 19 грудня 2024 року, копію паспорта ОСОБА_4 , копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано про реєстрацію права власності № 189652112, копію свідоцтва про народження від 05 червня 1972 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що вона та ОСОБА_4 мали спільний бюджет, спільно відпочивали, харчувались, купували майно для спільного користування, проживали та орендували квартиру разом з 2014 року, а з 2018 року після придбання спірної квартири брали участь у спільних витратах на її утримання, ремонт. Суд не взяв до уваги жодного наданого нею доказу, тоді як відповідачі не подавали будь-яких заперечень та доказів до суду. Після розірвання свого шлюбу ОСОБА_4 був зареєстрований у будинку її батька. На час укладення договору купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2018 року ОСОБА_4 керувався тим, що його шлюб розірвано, тому погодився з відповідним пунктом договору, згідно якого він не перебуває у шлюбі та фактичних шлюбних стосунках. Вона і зараз проживає у спірній квартирі, іншого житла не має. Під час розгляду справи вона не мала можливості залучити свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , оскільки вони не мешкають у м. Харкові, тому просить долучити їх письмові заяви як нові докази. Клопотання ОСОБА_1 про долучення нових доказів колегія суддів залишає без задоволення на підставі частини 3 статті 367 ЦПК України, оскільки доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивачки, не надано. З клопотанням про допит свідків, зокрема, в режимі відеоконференції, позивачка до суду першої інстанції не зверталась. До того ж, письмові пояснення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не є тотожними такому засобу доказування як показання свідків, адже показання надаються в усній формі, при цьому свідки приводяться до присяги та попереджаються про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 26 червня 2025 року надіслані апеляційним судом на адреси учасників справи. Судові повістки на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 повернуті на адресу апеляційного суду з відмітками від 27 січня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 101-106 том 2). Крім того, про день, час та місце судового засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 повідомлялись відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 94, 96-97 том 2). Представник позивачки адвокат Будьонний В.М. отримав в електронному кабінеті 21 січня 2025 року (а.с. 98 том 2). Друга Харківська міська державна нотаріальна контора отримала в електронному кабінеті 21 січня 2025 року (а.с. 99 том 2). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі з 29 червня 1991 року, який розірвано 21 липня 2018 року (а.с. 11, 171 зворот - 175 том 1). 14 вересня 2018 року ОСОБА_4 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю., реєстровий номер 3920. Вартість квартири згідно договору 840 000,00 грн (а.с. 12). Як вбачається з пункту 4 договору, згідно заяви покупця в зареєстрованому шлюбі він не знаходиться та у фактичних шлюбних стосунках не перебуває (а.с. 12 зворот том 1). Право власності на вказану квартиру 14 вересня 2018 року зареєстровано за ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 137791112 (а.с. 13 том 1). На підтвердження своїх доводів щодо участі у придбанні спірної квартири та утриманні майна ОСОБА_1 надала довідки про розмір своєї заробітної плати, яка за період з 14 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року склала 51 350,91 грн, з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року 47 290,75 грн, з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року 46 752,61 грн, з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року 51 293,72 грн, з 01 січня 2015 року по 24 травня 2016 року 94 417,25 грн, з червня по грудень 2017 року 38 230,41 грн, з січня по грудень 2018 року - 95 701,73 грн, з січня по грудень 2019 року 125 124,58 грн, з січня по грудень 2020 року 143 622,44 грн, з січня по липень 2021 року 86 262,77 грн (а.с. 18-27 том 1), а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків на 05 липня 2021 року, згідно яких за перший квартал 2018 року їй нараховано заробітна плата АТ «Банк Кредит Дніпро» в розмірі 20 649,00 грн та додаткове благо 55,90 грн, заробітна плата за другий квартал 18 548,25 грн, заробітна плата за третій квартал 23 674,28 грн, заробітна плата за четвертий квартал 32 830,20 грн (а.с. 17 том 1). Також ОСОБА_1 надано виписку по рахунку АТ «Банк Кредит Дніпро» від 05 липня 2021 року, згідно якої 12 вересня 2018 року нею знято 10 000,00 доларів США, та довідку АТ «Таскомбанк» про залишок, заборгованість та рух коштів від 09 липня 2021 року, з якої вбачається, що 02 серпня 2018 року нею знято 1179,99 доларів США (а.с. 15, 16 том 1). З 10 жовтня 2018 року місце проживання ОСОБА_4 , ОСОБА_11 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 31 січня 2019 року, довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 06 квітня 2021 року (а.с. 10, 55 том 1). 09 січня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_12 уклали шлюб, про що видано свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с. 14 том 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 31 том 1). На підтвердження витрат на поховання чоловіка ОСОБА_1 надала договір-замовлення на організацію та проведення поховання, акт КП «Ритуал» на ритуальні послуги та предмети ритуального призначення від 12 березня 2021 року, акт № 000877 на ритуальні послуги від 12 березня 2021 року (а.с. 32-34 том 1). З копії спадкової справи № 176/2021 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулись дочка померлого - ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_4 - ОСОБА_7 відмовилась від прийняття спадщини на користь рідної сестри померлого - ОСОБА_3 , яка спадщину прийняла (а.с. 160-202 том 1) На підтвердження своїх доводів щодо проживання однією сім`єю ОСОБА_1 надано підтвердження бронювання готелів на її ім`я та ім`я ОСОБА_4 у травні 2012 року та листопаді 2015 року (а.с. 28, 29-30 том 1). Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків. Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно із частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Наведені вище правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/11298/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 756/3889/20. Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 441/1811/20, провадження № 61-2633св24. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16. СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших. Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності. Відповідно до частини 1 статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц звернуто увагу на те, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Аналогічні по суті висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 937/8424/20, від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/1213/19, від 05 червня 2024 року у справі № 757/19682/18-ц, провадження № 61-4627 св

24. За змістом положень статті 74 СК України, у разі пред`явлення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України). При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також, що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини 1 статті 57 СК України). Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності. Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 07 грудня 2023 року у справі № 442/3741/21 (провадження № 61-1292св23), від 28 серпня 2024 року у справі № 334/2000/21 (провадження № 61-3584св24). Згідно з частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Презумпція спільності права власності на майно подружжя поширюється і на спадкові правовідносини. За загальним правилом частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, становить 1/2 майна, підлягає виділу та не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила, зокрема, встановити факт її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 з 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим, з 29 червня 1991 року ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 , який розірвано лише 21 липня 2018 року. Як правильно зазначив суд першої інстанції, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Встановлення факту спільного проживання чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, при наявності зареєстрованого шлюбу з іншою особою, якщо його не визнано фіктивним або недійсним, порушить право одного з подружжя та не досягне мети звернення заявника з вищевказаною заявою. Щодо факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період з 22 липня 2018 року (після розірвання попереднього шлюбу) по 09 січня 2019 року (дата укладення між ними шлюбу), то колегія суддів виходить з наступного. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)). Ураховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, вимога позивачки про встановлення юридичного факту не є вимогою, яка забезпечить ефективний захист її прав у цій справі, що фактично стосується поділу майна, а лише є підставою для вирішення цієї справи. Такі правові висновки викладено і в постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 209/1815/22 (провадження № 61-11070св23), від 29 травня 2024 року у справі № 201/3582/22 (провадження № 61-17075 св 23), від 20 серпня 2024 року у справі № 683/3230/21 (провадження № 61-14073св3). Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 2/3 частки спірної квартири, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено обставин щодо спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 на час купівлі спірної квартири та участі у витратах на її придбання. ОСОБА_1 не довела, що вони з ОСОБА_4 у період з 21 липня 2018 року по 09 січня 2019 року постійно проживали разом як сім`я, мали спільний бюджет, спільні витрати. Наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності не підтверджують наявність між ними у спірний період відносин, притаманних подружжю, та придбання спірної квартири за спільні кошти та спільними зусиллями. Самі по собі періодичний спільний відпочинок і факт реєстрації за однією адресою при відсутності інших наведених вище ознак (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки) не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Надані позивачкою довідки про розмір її заробітної плати та виписки по рахункам, які підтверджують зняття нею у серпні та вересні 2018 року коштів у розмірі 11 179,99 доларів США, не свідчать про те, що ці кошти були спрямовані саме на купівлю спірної квартири, з огляду на те, що доказів її спільного проживання разом з ОСОБА_4 станом на цей період не надано. До того ж, цих коштів не було достатньо для оплати квартири, адже вказана сума за курсом на день купівлі спірної квартири (2812,6838) складала 314 457,77 грн, тобто лише близько 37% вартості квартири згідно договору. При цьому, у договорі купівлі-продажу від 14 вересня 2018 року зазначено, що згідно заяви покупця в зареєстрованому шлюбі він не знаходиться та у фактичних шлюбних стосунках не перебуває, що свідчить про відсутність у ОСОБА_4 волевиявлення на придбання майна у спільну власність. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що вона та ОСОБА_4 мали спільний бюджет, спільно відпочивали, харчувались, купували майно для спільного користування, проживали та орендували квартиру разом з 2014 року, після розірвання свого шлюбу ОСОБА_4 був зареєстрований у будинку її батька, а з 2018 року після придбання спірної квартири вони брали участь у спільних витратах на її утримання, ремонт, колегія суддів відхиляє, оскільки будь-яких доказів зазначених обставин позивачкою не надано. Щодо проживання ОСОБА_4 у будинку її батька, то ці обставини зазначені лише в апеляційній скарзі, у ході розгляду справи судом першої інстанції позивачка на них взагалі не посилалась. Твердження ОСОБА_1 щодо того, що відповідачі не подавали будь-яких заперечень та доказів до суду, не є підставою для задоволення її позову, з огляду на його недоведеність. Оскільки в матеріалах справи відсутні заяви відповідачів по справі про визнання позову, а на позивачку в силу положень ст. ст. 12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які вона посилається на підтвердження своїх вимог, відтак неподання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відзиву на позовну заяву та заперечень проти викладених позивачкою обставин, зустрічних доказів саме по собі не свідчить про визнання ними обставин, на які посилається позивачка, або наявність підстав для визнання судом цих обставин встановленими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Посилання ОСОБА_1 на те, що вона і зараз проживає у спірній квартирі, іншого житла не має, не можуть бути взяті до уваги, оскільки питання щодо права на проживання у квартирі не є предметом спору. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 2/3 частки спірної квартири у порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_4 . Однак по суті її вимоги стосуються визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири у порядку поділу спільного сумісного майна, набутого за час проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 до укладення ними шлюбу. На час відкриття спадщини позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем, а тому є спадкоємцем першої черги за законом, як і відповідачі, та її право на спадкування не є порушеним чи оспореним, вона не позбавлена можливості на оформлення своїх спадкових прав у нотаріальній конторі. Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстави для перерозподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 01 липня 2025 року Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова