Окрема думка КЦС ВС № 723/3362/22

Окрема думка судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І., 30 червня 2025 року м. Київ справа № 723/3362/22 провадження № 61-5395сво24 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є., повернув справу № 723/3362/22 на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Об`єднана палата зазначила, що: «у справі, яка переглядається, та у справі, в якій ухвалено судове рішення, в якому пропонується уточнити правовий висновок, наявні різні фактичні обставини, хоча правове регулювання однакове. Отже, немає подібності правовідносин. Так, у наведеному судовому рішенні, від висновків якого колегія суддів пропонує об`єднаній палаті відступити, спір стосувався здійснення відеоспостереження у житлі (гуртожитку), яке перебувало у спільній власності/користуванні сторін спору. У справі, яка переглядається, відеоспостереження встановлено на приватному житловому будинку ОСОБА_1 , який належить їй на праві приватної власності. Отже, спір у цій справі стосується інших фактичних обставин. Більше того, у судовому рішенні, від висновків якого пропонує відступити колегія суддів, також наведено оцінка балансу, пропорційності втручання у особисте життя позивачки у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та релевантної прецедентної практики Європейського суду з прав людини. По суті те саме колегія суддів просить об`єднану палату повторити. Як було зазначено вище, підставою для передачу справи на розгляд об`єднаної палати є необхідність відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати, а не повторення цього висновку. Повернення об`єднаною палатою справи колегії суддів для її розгляду з підстав неподібних правовідносин, різних фактичних обставин справи є сталою практикою касаційних судів у складі Верховного Суду (див., зокрема: ухвалу Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 29 лютого 2024 року у справі № 907/825/22, ухвалу Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 420/3179/22 та інші). З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цій справі наявні інші фактичні обставини, тому відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленого законом». Не можу погодитися із цим висновком Об`єднаної палати з таких мотивів.

1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року передано справу № 723/3362/22 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 1.1. Ухвала колегії суддів мотивована тим, що: «у справі, що переглядається: […] при відмові у задоволенні позову суд апеляційної інстанції вказав, що по наявним знімках, на яких зображено дві камери відеоспостереження, що розташовані на будинку відповідачів, неможливо встановити, в яку саме сторону та під яким кутом нахилу, і з яким граничним кутом огляду направлені ці камери. Крім того, матеріали справи не містять належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження доводів позову щодо огляду території позивача, входу до її будинку та земельної ділянки відеокамерами відповідачів. Також позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що встановленням камер спостереження здійснюється втручання в її особисте життя та особисте життя членів її сім`ї, в тому числі, і належних доказів на підтвердження того, що встановлені відповідачем відеокамери мають технічну можливість здійснювати саме запис (фіксацію подій на відеоплівку чи на носій в електронному вигляді). Крім того, на час розгляду справи в суді законодавством не визначено жодного порядку щодо встановлення камер відеоспостереження на фасадах житлових будинках, як і не передбачено видачу дозволів на їх встановлення та необхідність для цього згоди сусідів. Тобто, встановлення камер відеоспостереження є правом власника об`єкта приватної власності. Таким чином, позивачем не доведено, а судом не здобуто жодних доказів в підтвердження того, що відповідачами за допомогою встановлених спірних камер відеоспостереження здійснюється відеофіксація та збереження даних щодо відстеження пересування позивача на її території; суд апеляційної інстанції також вказав, що з доданого до матеріалів справи відеозапису видно, як автомобіль виїздить за ворота з території приватного будинку на дорогу загального користування. Водночас відеозапис, який долучений до матеріалів справи, не дозволяє ідентифікувати позивача (чи особу, яка видніється на відео на протилежному боці вулиці). Тому камери, які фіксують місця загального користування, не можуть вказувати на персоналізацію відеоспостереження лише щодо певної особи. Таким чином, твердження позивача про направленість відеокамер на домоволодіння та земельну ділянку, якими користується вона та члени її родини, є необґрунтованими; встановивши, що позивач не довела того, що відповідачі за допомогою встановлених спірних камер відеоспостереження здійснюють відеофіксацію та збереження даних щодо відстеження пересування позивача на її території, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог. Натомість у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 523/11819/15-ц (провадження № 61-6672св22) зазначено, що: «співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями. Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Особливістю справи, яка переглядається, є те, що спостереження здійснювалося у житлі, яке перебувало у спільній власності/користуванні сторін спору. Відеоспостереження у місцях загального користування квартири, якими повсякденно користується позивачка в особистих (побутових) цілях без згоди останньої, з метою забезпечення схоронності майна відповідачок та контролю за діями няні, яка надавала послуги останнім, не може вважатися пропорційним втручання в приватне життя позивачки. В аспекті пропорційності втручання колегія суддів ураховує характеристики допоміжних приміщень (кухня та загальний коридор, який забезпечує прохід до кімнат позивачки, кухні та санвузлу), необхідність у користуванні ними позивачкою, цільове призначення приміщень (повсякденне побутове користування), а також те, що забезпечення схоронності особистого майна відповідачок та контроль за діями няні можливі без втручання у приватне життя позивачки, зокрема шляхом встановлення камер відеоспостереження у кімнатах, які перебувають у користуванні відповідачок. При цьому відповідачки не довели існування обґрунтованого ризику зникнення, викрадення їхнього майна. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що внаслідок встановлення відповідачками камер відеоспостереження в місцях загального користування, без згоди позивачки, яка правомірно користуються такими приміщеннями, мало місце втручання у її право на повагу до приватного і сімейного життя, яке з урахуванням наведених вище обставин не можна визнати пропорційним». […] враховуючи європейський вектор розвитку України, правові позиції, сформульовані у рішеннях Суду Європейського Союзу можуть враховуватися судами як аргументація, міркування стосовно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з усталеними стандартами правової системи Європейського Союзу. Так, у рішенні Суду Європейського Союзу від 11 грудня 2014 року, справа № C-212/13, Rynes v Urad pro ochranu osobnich udaju (офіційний текст: eur-lex.europa.eu - C-212/13 Rynes) вирішувалося питання, чи є таке відеоспостереження виключно особистою або побутовою діяльністю, що виключається з дії Директиви 95/46/EC (ст. 3(2)). Суть справи зводилася до того, що позивач, ОСОБА_8, встановив камеру для захисту власного будинку, яка знімала частину громадського простору. Чеський орган захисту даних оштрафував його за обробку персональних даних без згоди суб`єктів. За результатами розгляду справи Суд Європейського Союзу зробив такі висновки: якщо відеоспостереження охоплює громадський простір, воно не є особистою діяльністю; за вказаних обставин вказана діяльність регулюється директивою, навіть якщо її здійснює фізична особа; застосування права на захист даних має включати і приватні системи відеонагляду, які можуть впливати на інших осіб. Таким чином, під час розгляду справ стосовно правомірності побутового відеоспостереження важливим є врахування балансу між безпековими інтересами особи, яка встановила/використовує камеру відеоспостереження і правом на приватність осіб, які можуть опинитися в зоні відповідного відеозапису. З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 523/11819/15-ц (провадження № 61-6672св22) у спосіб уточнення її висновків, зробивши наступний висновок про те, що: «при розгляді справ стосовно правомірності побутового відеоспостереження важливим є врахування балансу між безпековими інтересами особи, яка встановила/використовує камеру відеоспостереження і правом на приватність осіб, які можуть опинитися в зоні відповідного відеозапису. У кожній конкретній справі в залежності від її обставин суд надає оцінку такому балансу інтересів та в залежності від цього робить висновок про наявність чи відсутність підстав для задоволення позовних вимог».

2. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

3. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. 3.1. Тлумачення частини другої статті 403 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації права колегії суддів є доходження судом висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

4. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). 4.1. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

5. З урахуванням вказівки про наявність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 523/11819/15-ц (провадження № 61-6672св22), в Об`єднаної палати були відсутні підстави для повернення справи № 723/3362/22. Суддя В. І. Крат