Постанова Київський апеляційний суд № 753/7373/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи № 753/7373/25 Головуючий у суді першої інстанції - Якусик О.В. Апеляційне провадження № 22-ц/824/5608/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Невідома Т.О., секретар Цуран С.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Данилюком Юрієм Олександровичем на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення становища, яке існувало до порушення прав, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив відновити становище, яке існувало до порушеного права шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати усі камери відеонагляду, які нею були встановлені, а саме: демонтувати камеру відео нагляду, яка знаходиться при виході з ліфту на першому поверсі, а також відеокамеру, яка знаходиться між дев`ятим та восьмим поверхом аварійного виходу з першого під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка знаходиться на дев`ятому поверсі. У цьому ж будинку у квартирі 54 на восьмому поверсі, а саме під квартирою позивача проживає ОСОБА_2 . Як стверджує позивач, 05 березня 2025 року ОСОБА_2 незаконно, без його дозволу та дозволу інших мешканців багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно встановила на першому поверсі навпроти виходу з ліфту та на сходах аварійного виходу між дев`ятим та восьмим поверхами будинку систему відеонагляду. З камер отримується та накопичується інформація не тільки про мешканців будинку, а також членів їх сім`ї, а й всіх осіб, які заходять у під`їзд зазначеного будинку. Внаслідок встановлення камер ОСОБА_2 отримала можливість здійснювати відеофіксацію особистого життя мешканців будинку та їх сімей без їх на це згоди, чим порушує право на особисте життя. Таке розміщення відеокамер дає можливість ОСОБА_2 вести повне відеоспостереження за мешканцями 9 поверху, і безпосередньо з будинку, а також спостерігати за всіма мешканцями будинку. Вказані дії відповідачки порушують право позивача на невтручання в особисте і сімейне життя. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідачка ОСОБА_2 самовільно встановила камери відеоспостереження у будинку без дозволу інших співвласників, зокрема, позивача. Стверджує, що можливість відповідачки здійснювати спостереження та фіксацію за всіма мешканцями будинку порушує їх право на приватність. Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки до суду не надходив. Усудовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник позивача адвокат Данилюк Ю.О., який підтримав апеляційну скаргу, просивзадовольнити її з викладених підстав. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_4 , яка знаходиться під квартирою позивача поверхом нижче. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно встановила на першому поверсі навпроти виходу з ліфту та на сходах аварійного виходу між дев`ятим та восьмим поверхами будинку систему відеонагляду. В ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка підтвердила, що вона встановила відеокамеру між 8 та 9 поверхами, а також біля виходу з ліфта на першому поверсі цього будинку. Також відеокамера була встановлена позивачем ОСОБА_1 над його квартирою. Із пояснень сторін також встановлено, що між позивачем та відповідачем існують неприязні відносини, виникали конфлікти щодо поведінки осіб, які проживають у квартирі, власником якої є позивач. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що встановлення та використання відповідачкою камер відеоспостереження не порушує законних прав та свобод позивача, такі камери відповідачкою встановлено виключно з метою створення безпечних умов проживання та схоронності її майна, а тому позовні вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, є необґрунтованими та безпідставними. Колегія суддів не погоджується з такими висновками з наступних підстав. Як встановлено судом, спірні правовідносини, які виникли між учасниками справи, стосуються, зокрема, встановлення відповідачкою ОСОБА_2 двох камер зовнішнього відеоспостереження, що розташовані між 8 та 9 поверхами, а також біля виходу з ліфта на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Для правильного вирішення спору необхідно вирішити питання про дотримання при встановленні камер відеоспостереження гарантій, передбачених ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема чи було втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя позивача, якщо так, то чи було таке втручання проведено згідно із законом, чи переслідувало одну або декілька легітимних цілей, та чи було воно пропорційним. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ч.1 ст.19 ЦК України). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у ст.8 проголошує право на повагу до приватного і сімейного життя. Згідно зі ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Положеннями ст.32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Частиною 1 ст.275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. За загальним правом фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.1 ст.302 ЦК України). Частиною 2 ст.14 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом. Зазначені положення цивільного законодавства спрямовані на захист особистих немайнових прав особи, зокрема особистого, сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб. Відеоспостереження, приховане чи відкрите, визнається серйозним втручанням в приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 70838/13 Antovic and Mirkovic v. Montenegro від 28 листопада 2017 року, § 44). Хоча мета ст.8 Конвенції переважно полягає у тому, щоб захистити осіб від свавільного втручання з боку органів державної влади, окрім цього первинно негативного зобов`язання, можуть існувати і позитивні зобов`язання, невід`ємні від дійсної поваги до приватного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на гарантування поваги до приватного життя навіть у сфері стосунків між приватними особами (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 6339/05 Evans v. The United Kingdom від 07 березня 2006 року, § 75). Установивши, що спірні камери відеоспостереження змонтовані відповідачкою на першому поверсі навпроти виходу з ліфту та на сходах аварійного виходу між дев`ятим та восьмим поверхами багатоквартирного будинку, в якому проживають сторони, тобто в приміщеннях, які перебувають у спільному користуванні сторін, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що як норми міжнародного права, так і національне законодавство, не допускають проведення однією особою відеоспостереження та збору відомостей про іншу особу за відсутності її згоди, з певними виключеннями (наприклад, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру (ч.1 ст.307 ЦК України). У спірних правовідносинах ОСОБА_1 , який є власником квартири №61 , яка перебуває в зоні відеоспостереження, не надавав своєї згоди на встановлення камер відеоспостереження у місцях загального користування (ліфтовий хол, простір між восьмим та дев`ятим поверхами). Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка посилалась на те, що відеокамери встановлено не з метою стеження за позивачем, а для безпеки та охорони власного житла. Тобто, необхідність встановлення відеоспостереження обґрунтовує захистом права власності. Як зазначалося вище, суд першої інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання демонтувати камери зовнішнього відеоспостереження, виходив із їх недоведеності, оскільки відповідачка встановила ці пристрої, однак з метою забезпечення спільної безпеки мешканців будинку, а не для фіксації особистого життя позивача чи членів його родини. Тобто суд першої інстанції виходив із того, що мета встановлення спірних пристроїв є легітимною та не спричиняє втручання у особисте життя позивача, а тому доводи позивача про порушення права на привітність є недоведеними. Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (зокрема, сходові клітини, ліфти, вестибюлі, колясочні, горища, підвали, технічні поверхи), несучі, огороджувальні конструкції будинку, внутрішньобудинкові інженерні системи (водопостачання, водовідведення, опалення, газо- та електропостачання тощо), а також елементи зовнішнього благоустрою, якщо вони призначені для обслуговування саме цього будинку. Відповідно до ст.4 зазначеного Закону, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна такого будинку. Власники зобов`язані утримувати таке майно спільно, не маючи права на його виокремлення в натурі чи приватизацію. Згідно з ч.2 ст.10 цього ж Закону, співвласники зобов`язані не перешкоджати іншим співвласникам у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку відповідно до його призначення. Крім того, ч.3 ст.382 ЦК України встановлює, що власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна будинку, яке не може бути поділене між ними, зокрема технічних приміщень, несучих конструкцій тощо. Право спільної власності здійснюється співвласниками за згодою всіх, відповідно до ст.369 ЦК України. Особливістю справи, яка переглядається, є те, що спостереження здійснюється у приміщеннях багатоквартирного будинку, які перебувають у спільній власності/користуванні сторін спору. Відеоспостереження у місцях загального користування, якими повсякденно користується, зокрема, позивач в особистих (побутових) цілях без згоди останнього, з метою забезпечення схоронності майна відповідача та контролю за можливими неправомірними діями інших недобросовісних осіб, не може вважатися пропорційним втручання в приватне життя позивача та його родини. В аспекті пропорційності втручання колегія суддів ураховує характеристики допоміжних приміщень (ліфтове приміщення та зона між квартирами сторін, які не може оминати позивач і його родичі чи гості під час входу та виходу із приватного житла), необхідність у користуванні ними позивачем, цільове призначення приміщень (повсякденне побутове користування), а також те, що забезпечення схоронності особистого майна відповідача та контроль за можливими незаконними діями інших осіб відповідач має здійснювати без втручання у приватне життя позивача, зокрема шляхом встановлення камер відеоспостереження у приміщеннях, які перебувають у спільному користуванні сторін. При цьому, відповідачка не довела існування обґрунтованого ризику зникнення, викрадення її майна чи існування будь-яких інших небезпек для неї та її житла з боку інших осіб. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що внаслідок встановлення відповідачкою камер відеоспостереження в місцях загального користування, без згоди позивача, який правомірно користується такими приміщеннями, мало місце втручання у його право на повагу до приватного і сімейного життя, яке з урахуванням наведених вище обставин не можна визнати пропорційним. Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 523/11819/15-ц (провадження № 61-6672св22). Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.264 ЦПК України, наведених вище вимог закону, правових висновків Верховного Суду та фактичних обставин справи не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За таких обставин із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2787,84грн на відшкодування судового збору за подачу позову та апеляційної скарги. Керуючись статтями 141, 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Данилюком Юрієм Олександровичем задовольнити. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Зобов`язати ОСОБА_2 у демонтувати камеру відеонагляду, яка знаходиться при виході з ліфту на першому поверсі та камеру відеонагляду, яка знаходиться між дев`ятим та восьмим поверхом аварійного виходу з першого під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування сплаченого судового збору 2787,84 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 06 липня 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов Т.О. Невідома