Постанова Кропивницький апеляційний суд № 389/4443/24

ПОСТАНОВА Іменем України 27 червня 2025 року м. Кропивницький справа № 389/4443/24 провадження № 22-ц/4809/898/25 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміда - Ф» на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2025 року у складі головуючого судді Берднікової Г. В. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Артеміда-Ф» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за Договором про споживчий кредит №47650 від 13 березня 2020 року в розмірі 16915 грн 35 коп та судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в сумі 2 422 грн 40 коп та витрати на правничу допомогу в сумі 7000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 березня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 47650, на умовах якого відповідачці надано кредит у розмірі 10000 грн. В свою чергу, відповідачка зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених вказаним вище договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 11 вересня 2020 року. Умовам договору передбачено, що процентна ставка за користування кредитними коштами становить 325 % річних, тип процентної ставки - фіксований. Загальна сума всіх платежів з урахуванням процентів, становить (загальні витрати за споживчим кредитом) 20 485 грн 40 коп, орієнтована загальна вартість кредиту (в грошову виразі) становить 20 485 грн 40 коп. Однак, відповідачка свої зобов`язання за споживчим кредитом не виконала та припинила вносити платежі, тому у неї станом на 20 листопада 2024 року утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 16 916 грн 35 коп, з яких: 8 108 грн 60 коп - сума заборгованості за тілом кредиту; 5 776 грн 80 коп - сума заборгованості за відсотками; 3 % річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України - 604 грн 52 коп (період нарахування 12 вересня 2020 року 23 лютого 2022 рік); інфляційне збільшення 2 426 грн 43 коп (період нарахування з 12 вересня 2020 року 23 лютого 2022 рік). 17 листопада 2020 року ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» уклали Договір відступлення права вимоги № 20201117/1, за яким позивач набув статусу кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню боржників ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» в т.ч. і до ОСОБА_1 , порядковий номер згідно реєстру боржників

18. Позивачем, на поштову адресу відповідачки, були направлені листи і повідомлення про зміну кредитора. Однак, ОСОБА_1 в добровільному порядку свої зобов`язання не виконала, тому позивач просить суд ухвалити рішення, яким відновити його порушені права та стягнути заборгованість на його користь. Відповідачка подала до суду заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у зв`язку з тим, що позивачем пропущено строк позовної давності (а.с.76). Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Фінансова Компанія "Артеміда-Ф" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений законом для звернення до суду з даним позовом. Так, як зазначив суд, кредитний договір було укладено в 2020 році, відтак позивач мав право звернутися до суду за захитом своїх цивільних справ до 13 березня 2023 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. ТОВ "Фінансова Компанія "Артеміда-Ф" подало до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2025 року та ухвалення нового про задоволення позовних вимог. Зазначає, що у зв`язку із дією карантинних обмежень, а далі введенням військового стану на всій території України, строк зверненя до суду з цим позовом не минув. Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, позивачем в апеляційній скарзі заявлено про стягнення з відповідачки на його користь 5 000 грн витрат на правничу допомогу. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачкою не подано, що згідно ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. 13 березня 2020 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 47650. Договір підписаний відповідачкою власноруч, зазначено її персональні дані та поточний рахунок/картку позичальника. Відповідно до п. 1.1. вказаного договору сторони підтверджують, що правовою основою для укладення даного договору є заява на видачу кредиту оформлена позичальником 13 березня 2020 року, що є додатком № 1 до договору. Згідно умов даного договору, кредитодавець надає позичальнику в кредит грошові кошти в сумі 10 000 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю, відповідно до умов, зазначених у договорі (п.2.1). Сума кредиту надається позичальнику шляхом перерахування з поточного рахунку кредитодавця у розмірі 6000 грн на поточний рахунок/картку позичальника № НОМЕР_1 ; у розмірі 4000 грн на поточний рахунок № НОМЕР_2 ТДВ «Страхова компанія «Проксіма» з метою оплати позичальником страхових платежів (страхових сум) встановлених договором добровільного страхування PR-№189658 від 13 березня 2020 року (п. 2.1.1). Згідно п. 2.1.3 договору кредит повертається, а проценти сплачуються позичальником шляхом періодичних виплат 1 раз на 7 календарних днів у національній валюті. У розділі V договору зазначено відповідальність за порушення умов договору. Зокрема, п. 5.1 п. 5.2 передбачено, що якщо позичальник не сплатив/не повністю сплатив періодичний платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної графіком платежів, а також протягом 5 календарних днів після настання дати платежу, то на 6-й день від дати неналежної сплати позичальник, якщо тільки він не звільнений від обов`язку сплачувати пеню, згідно чинного законодавства, зобов`язаний одноразово сплатити на користь кредитодавця пеню у розмірі 100 грн, а в подальшому починаючи з 7-го дня 10 грн за кожний календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня і не більше за 15 відсотків суми простроченого платежу. Строк нарахування пені не може бути більшим строку дії договору, але в будь-якому випадку сукупний розмір нарахованих штрафу та пені не повинен перевищувати 50% від суми наданого кредиту (а.с.11-13). Крім того, 13 березня 2020 року відповідачка підписала заявку на видачу кредиту №100166919, паспорт споживчого кредиту та графік платежів, згідно яких сума кредиту становить 10000 грн, строк кредитування: 26 тижнів, періодичність платежу 1 раз в 7 днів, розмір кожного чергового платежу: 787 грн 90 коп; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі), складає 20485 грн 40 коп (а.с.19-20; 21-23;24-25). Також, 13 березня 2020 року між ТДВ «Страхова компанія «Проксіма» та ОСОБА_1 було укладено договір комплексного добровільного страхування від нещасного випадку та відповідальності позичальника № PR-189658 (а.с.14-17). Згідно платіжного доручення № CRD_189658 від 13 березня 2020 року, проведено платіж на рахунок № НОМЕР_1 в сумі 6000 грн, призначення якого: Надання фінансового кредиту, зг. кред. дог. № 47650 від 13.03.2020 р. Без ПДВ» (а.с. 18). 17 листопада 2020 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» укладено договір відступлення прав вимоги № 20201117/1, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» за плату належні йому права вимоги до боржників, які зазначені в реєстрі боржників (а.с. 28-31). Згідно витягу з реєстру боржників, додатку № 1 до договору відступлення права вимоги № 20201117/1 від 17 листопада 2020 року, вбачається, що у ОСОБА_1 згідно кредитного договору №47650 від 13 березня 2020 року, сума заборгованості становить 13885 грн. 40 коп., з яких 8108 грн. 60 коп. - сума основного боргу за кредитом, 5776 грн. 80 коп. - сума нарахованих процентів (а.с. 37). Аналогічні суми зазначені у розрахунку заборгованості, сформованого 20 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», а саме: станом на 20 листопада 2024 року за договором про споживчий кредит № 47650 від 13 березня 2020 року, у ОСОБА_1 наявна заборгованість в сумі 16916 грн 35 коп, що складається із: 8108 грн 60 коп - сума заборгованості за тілом кредиту; 5776 грн 80 коп - сума заборгованості за відсотками; 3 % річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України - 604 грн 52 коп (період нарахування 12 вересня 2020 року 23 лютого 2022 рік); інфляційне збільшення - 2426 грн 43 коп (період нарахування з 12 вересня 2020 року 23 лютого 2022 рік) (а.с.38-39). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений законом для звернення до суду з даним позовом. Так, як зазначив суд, кредитний договір було укладено в 2020 році, відтак позивач мав право звернутися до суду за захитом своїх цивільних справ до 13 березня 2023 року. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду та вважає їх безпідставними з огляду на таке. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.1048 та ст.625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. У відповідності до ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.5 ст.267 ЦК України). В цій справі ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» направило позов до суду 17 грудня 2024 року У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №373/651/20 зазначено, що постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторі хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненням внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України діє карантин. Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину». У той же час постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID- 19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану ( розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом №2120-IX від 15.03.2022 року; в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023 року). Врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 13 березня 2023 року, а з позовом позивач звернувся 17 грудня 2024 року, а Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ про внесення змін до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЦК України, щодо продовження строків на час дії карантину, набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду як на встановлені з 12 березня 2020 року карантинні обмеження, так і введення в Україні режиму воєнного стану, які діяли на час закінчення строку позовної давності, вимоги ст.257, ч.5 ст.267 ЦК України, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, належить зробити висновок, що позовну давність позивачем не було пропущено. Місцевий суд на зазначене не звернув уваги, відтак дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог. Вирішуючи позов ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» колегія суддів зазначає таке. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1ст. 1048 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Також, статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені). Доказами, наявними у матеріалах справи доводиться, та не спростовано відповідачкою, що 13 березня 2020 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 47650. Договір підписаний відповідачкою власноруч, зазначено її персональні дані та поточний рахунок/картку позичальника. Згідно умов даного договору, кредитодавець надає позичальнику в кредит грошові кошти в сумі 10 000 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю, відповідно до умов, зазначених у договорі (п.2.1). Сума кредиту надається позичальнику шляхом перерахування з поточного рахунку кредитодавця у розмірі 6000 грн на поточний рахунок/картку позичальника № НОМЕР_1 ; у розмірі 4000 грн на поточний рахунок № НОМЕР_2 ТДВ «Страхова компанія «Проксіма» з метою оплати позичальником страхових платежів (страхових сум) встановлених договором добровільного страхування PR-№189658 від 13 березня 2020 року (п. 2.1.1). Згідно п. 2.1.3 договору кредит повертається, а проценти сплачуються позичальником шляхом періодичних виплат 1 раз на 7 календарних днів у національній валюті. У розділі V договору зазначено відповідальність за порушення умов договору. Зокрема, п. 5.1 п. 5.2 передбачено, що якщо позичальник не сплатив/не повністю сплатив періодичний платіж в день настання дати його належної сплати, визначеної графіком платежів, а також протягом 5 календарних днів після настання дати платежу, то на 6-й день від дати неналежної сплати позичальник, якщо тільки він не звільнений від обов`язку сплачувати пеню, згідно чинного законодавства, зобов`язаний одноразово сплатити на користь кредитодавця пеню у розмірі 100 грн, а в подальшому починаючи з 7-го дня 10 грн за кожний календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня і не більше за 15 відсотків суми простроченого платежу. Строк нарахування пені не може бути більшим строку дії договору, але в будь-якому випадку сукупний розмір нарахованих штрафу та пені не повинен перевищувати 50% від суми наданого кредиту (а.с.11-13). Крім того, 13 березня 2020 року відповідачка підписала заявку на видачу кредиту №100166919, паспорт споживчого кредиту та графік платежів, згідно яких сума кредиту становить 10000 грн, строк кредитування: 26 тижнів, періодичність платежу 1 раз в 7 днів, розмір кожного чергового платежу: 787 грн 90 коп; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі), складає 20485 грн 40 коп (а.с.19-20; 21-23;24-25). Також, 13 березня 2020 року між ТДВ «Страхова компанія «Проксіма» та ОСОБА_1 було укладено договір комплексного добровільного страхування від нещасного випадку та відповідальності позичальника № PR-189658 (а.с.14-17). Отже, між ТОВ « ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, на підставі якого, відповідачка отримала кредитні кошти та зобов`язалась їх повернути. Згідно платіжного доручення № CRD_189658 від 13 березня 2020 року, проведено платіж на рахунок № НОМЕР_1 в сумі 6000 грн, призначення якого: Надання фінансового кредиту, зг. кред. дог. № 47650 від 13.03.2020 р. Без ПДВ» (а.с. 18). Вказаний картковий рахунок № НОМЕР_1 зазначений відповідачкою у розділі реквізити та підписи сторін договору про споживчий кредит. Позикодавець ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, однак, в порушення положень договору позики та вимог ст. ст.509,526,1054 ЦК України, відповідачка користуючись коштами наданими їй кредитором, не виконала своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання, передбачені умовами договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування коштами, у зв`язку із чим у неї утворилася заборгованість за вищезазначеним правочином. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. 17 листопада 2020 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» укладено договір відступлення прав вимоги № 20201117/1, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» за плату належні йому права вимоги до боржників, які зазначені в реєстрі боржників (а.с. 28-31). Згідно витягу з реєстру боржників, додатку № 1 до договору відступлення права вимоги № 20201117/1 від 17 листопада 2020 року, ввстановлено, що заборгованість ОСОБА_1 згідно кредитного договору №47650 від 13 березня 2020 року, становить 13 885 грн 40 коп, з яких: 8108 грн 60 коп - сума основного боргу за кредитом, 5 776 грн 80 коп - сума нарахованих процентів (а.с. 37). Крім того, згідно розрахунку заборгованості, сформованого 20 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», станом на 20 листопада 2024 року за договором про споживчий кредит № 47650 від 13 березня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 становить 16 916 грн 35 коп, яка складається із: 8 108 грн 60 коп - сума заборгованості за тілом кредиту; 5 776 грн 80 коп - сума заборгованості за відсотками; 3 % річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України - 604 грн 52 коп (період нарахування 12 вересня 2020 року 23 лютого 2022 рік); інфляційне збільшення 2 426 грн 43 коп (період нарахування з 12 вересня 2020 року 23 лютого 2022 рік) (а.с.38-39). Позивачем нараховано відповідальність у виді інфляційних втрат за період з 12 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року, а також 3% річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Отже, з урахуванням викладеного вище, позивач у цій справі довів належними та допустимими доказами своє право вимоги до відповідачки, в той час як остання своїх заперечень щодо розрахунку заборгованості чи доказів виконання зобов`язань перед позивачем не надала. Лише подала до суду першої інстанції заяву про застовування строків позовної давності. Колегією суддів також враховано, що відповідачка не подала до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, відтак не висловила своє відношення до заявлених позовних вимог. За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відтак, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором про споживчий кредит №47650 від 13 березня 2020 року в розмірі 16 915 грн 35 коп. Щодо вирішення питання про відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з наступного. За змістом ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. В силу ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ст.33 «Правил адвокатської етики» єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді. Згідно вимог ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 та 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц. Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права. При зверненні до суду з позовом стороною позивача надано договір про надання правової допомоги №20241118-15-К від 18 листопада 2024 року, укладений між ТОВ «ФК «Артеміда Ф» та адвокатом Бачинським О.М., попередній (орієнтовний) розрахунок, копію ордера про надання правничої допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001477. В силу п.4.2. Договору від 18 листопада 2024 року у разі ухвалення судом рішення суду на користь клієнта (задоволення позовних вимог у повному обсязі), клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду в розмірі 7000 грн, а відповідно п. 4.5. Договору обумовлено, що за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін (сторонами). Акт надсилається клієнту поштою (електронною поштою, передається особисто). На письмову вимогу клієнта, адвокат може надати акти про надання правової допомоги, в яких буде вказано перелік наданої правової допомоги. Пункт 4.6. вказаного Договору визначає, що акт про надання правової допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав адвокату письмові аргументовані заперечення на акт (а.с.44-46). До апеляційної скарги додано договір про надання правової допомоги №20250227-20 від 27 лютого 2025 року, який укладено між ТОВ «ФК «Артеміда Ф» та адвокатом Бачинським О. М.., в п.4.2. якого обумовлено, що у разі ухвалення судом рішення суду на користь клієнта, останній зобов`язаний сплатити адвокату винагороду у розмірі 5 000 грн (а.с.106-107), попередній (орієнтовний) розрахунок (а.с.110), копію ордера про надання правничої допомоги, розрахунок №1 від 31 січня 2025 року, акт №1 приймання-передачі наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги від 27 лютого 2025 року та платіжну інструкцію на оплату позивачем адвокату 5 000 грн. В п.4.5. Договору сторони узгодили, що за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін (сторонами). Акт надсилається клієнту поштою (електронною поштою, передається особисто). На письмову вимогу клієнта, адвокат може надати акти про надання правової допомоги, в яких буде вказано перелік наданої правової допомоги. Пункт 4.6. вказаного Договору визначає, що акт про надання правової допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав адвокату письмові аргументовані заперечення на акт. Отже, позивачем доведено належними та допустимими доказами отримання правової допомоги адвокатом Бачинським О. М. в суді першої та апеляційної інстанцій. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Оскільки відповідачка своїх заперечень щодо заявленої позивачем суми правчиної допомоги не висловила, апеляційний суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. З урахуванням зазначеного, із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 7 000 грн витрат на правничу допомогу, понесену позивачем в суді першої інстації, а також 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесену стороною позивача в суді апеляційної інстанції. Щодо судового збору. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 вказаної статті). Так, в суді першої інстанції при зверненні з позовом ТОВ «ФК «Артеміда - Ф» сплатило 2 422 грн судового збору за подання позовної заяви (а.с.9) та 3 633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги (а.с.111), які підлягають компенсації за рахунок відповідача. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. У зв`язку з неправильним застосуванням судом норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за поданння позовної заяви в розмірі 2 422 грн та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633, 60 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» задовольнити. Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (код ЄДРПОУ 42655697) заборгованість за Договором про споживчий кредит №47650 від 13 березня 2020 року в розмірі 16915 грн 35 коп. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (код ЄДРПОУ 42655697) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 422 грн та витрати на правничу допомогу, понесену позивачем в суді першої інстанції, в розмірі 7 000 грн. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (код ЄДРПОУ 42655697) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн та витрати на правничу допомогу, понесену позивачем в суді апеляційної інстанції, в розмірі 5 000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повна постанова складена 27.06.2025. Судді С. М. Єгорова О. Л. Карпенко О. І. Чельник