Ухвала КЦС ВС № 161/8993/23

УХВАЛА 9 квітня 2025 року м. Київ справа № 161/8993/23 провадження № 61-15621ск24 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), правонаступником якого є Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання незаконними рішень, дій та бездіяльності, відшкодування моральної шкоди, стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, ВСТАНОВИВ: 19 листопада 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року. Ухвалою від 16 грудня 2024 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху та надав строк для усунення недоліків, а саме для надання нової редакції касаційної скарги з врахуванням вимог ухвали Верховного Суду щодо зазначення підстав касаційного оскарження та їх нормативно-правового обґрунтування. Також зменшив розмір судового збору до 2 033,11 грн та надав заявнику строк для надання доказів сплати судового збору або доказів на підтвердження підстав щодо звільнення від сплати судового збору. На виконання вимог ухвали Верховного Суду ОСОБА_1 надав до суду заяву про звільнення від сплати судового збору, в якій просить суд звільнити від сплати судового збору на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір» з огляду на його скрутний майновий стан. Мотивує тим, що його дохід за місяць становить 3 717,22 грн, з яких особа зобов`язана сплачувати комунальні послуги, надані в січні 2025 року, на суму 3 224,07 грн. Такі обставини свідчать про незадовільний майновий стан, у зв`язку з чим заявник просить звільнити його від сплати судового збору. Так, заявник посилався в касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, водночас не зазначив норму права, яку, на його думку, неправильно застосували суди попередніх інстанцій, та нормативно-правове обґрунтування необхідності у формуванні єдиної правозастосовчої практики. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц зазначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Приписи пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України аналогічні пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. Заявник не виконав вимогу ухвали Верховного Суду, оскільки не надав належним чином оформлену нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості учасників справи із зазначенням нормативно-правового обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. З огляду на те, що недоліки касаційної скарги не усунено в частині надання належним чином оформленої касаційної скарги, що є самостійною підставою для повернення касаційної скарги особі, яка її подала, то в зв`язку з цим суд не вирішує питання про звільнення від сплати судового збору. Відповідно до приписів статей 185, 393 ЦПК України якщо особа не усунула недоліки касаційної скарги у встановлений судом строк, то касаційна скарга вважається неподаною та підлягає поверненню особі, яка її подала. Оскільки заявник не усунув недоліки касаційної скарги у повному обсязі, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості приймати до розгляду касаційну скаргу з неповним зазначенням підстав касаційного оскарження та їх нормативно-правового обґрунтування, то скарга підлягає поверненню особі, яка її подала. Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Повернути касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), правонаступником якого є Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання незаконними рішень, дій та бездіяльності, відшкодування моральної шкоди, стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Копію ухвали направити учасникам справи. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя С. О. Карпенко