Постанова Одеський апеляційний суд № 522/2893/19

Номер провадження: 22-ц/813/279/25 Справа № 522/2893/19 Головуючий у першій інстанції Єршова Л.С. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.06.2025 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення, на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Єршової Л.С. 29 січня 2020 року в м. Одеса, - встановила: У лютому 2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення (т. 1 а.с. 3-6). В обґрунтування позову посилалася на те, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Відповідно до акту обстеження спірного приміщення встановлено, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , використовується двірниками КП ЖКС «Портофранківський» Турку Є.П. та ОСОБА_2 . Листом від 21.12.2018 року № 774 КП ЖКС «Портофранківський» повідомило позивача, що спірне приміщення використовується працівником комплексного прибирання ВД № 1 КП ЖКС «Портофранківський» ОСОБА_1 в якості житла. Оскільки відповідачі займають спірне приміщення без будь-яких дозвільних документів на це, позивач вважає, що вони мають бути виселені з нього, що і стало приводом для звернення до суду. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 року у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено (т. 1 а.с. 108-111). В апеляційній скарзі Департамент комунальної власності Одеської міської ради просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 1 а.с. 116-120). Апеляційна скарга обґрунтована тим, що право власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради порушується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які без належних правових підстав використовують спірне приміщення, проте суд першої інстанції не захистив порушене право. Так, судом першої інстанції було порушено конституційні права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, виконавчим органом якої є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та позбавлено Департамент права на володіння, користування та розпорядження об`єктом комунальної власності у вигляді нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Одеського апеляційного суду від 10.11.2021 року апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 року залишено без змін (т. 1 а.с. 197-199). Департамент комунальної власності Одеської міської ради подав касаційну скаргу на вказане судове рішення, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 389 ЦПК України) (т. 2 а.с. 1-8). Постановою Верховного Суду від 10.08.2022 року касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 10.11.2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 57-62). Сторони про розгляд справи на 03.06.2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно положень ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи, нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 12.11.2008 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.03.2005 року № 123, право власності на яке зареєстроване комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.12.2008 року № 21115949 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 7, 8, 14). Відповідно до акту обстеження спірного приміщення, підписаного старшим інспектором відділу Потаповим Д. Д., незацікавленими особами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , погодженим директором комунального управління «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» Головним Р. І., 05.11.2018 року було встановлено, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , використовується двірниками КП «ЖКС «Портофранківський» Турку Є. П. та ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 29-30). У зазначеному акті вказано, що особа, яка займає приміщення, а саме ОСОБА_1 , прописана по АДРЕСА_2 (т.1 а. с. 29). Листом від 21.12.2018 року № 774 КП «ЖКС «Портофранківський» повідомило позивача, що спірне приміщення використовується працівником комплексного прибирання ВД № 1 КП «ЖКС «Портофранківський» Турку Є. П. як житло (т.1 а. с. 31). Згідно ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Згідно із ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Частиною 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Згідно зі ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Згідно п. 1.1 Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради від 19.02.2013 року (далі Положення), департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради. Згідно з п. 1.2 Положення, департамент наділяється міською радою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста та щодо реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до чинного законодавства. Визначення меж повноважень та умов їх здійснення регулюється зазначеним Положенням. Відповідно до п.п. а) п. 2.1.1 Положення основним завданням департаменту є у сфері управління комунальною власністю реалізація місцевої політики у сфері управління комунальною власністю. Згідно з п. 2.2.1.1., 2.2.1.2. та 2.2.1.20. Департамент проводить єдину політику управління комунальним майном територіальної громади м. Одеси, здійснює облік, інвентаризацію комунального майна, що знаходиться в управлінні департаменту, виконавчих органів Одеської міської ради та комунальних підприємств, забезпечує контроль за його використанням і збереженням. Здійснює контроль за ефективним використанням майна, що належить територіальній громаді м. Одеси на праві комунальної власності та закріплене за комунальними підприємствами на праві господарського відання або на праві оперативного управління, здійснює облік нежилих приміщень комунальної власності територіальної громади м. Одеси на території міста, вносить міській раді та її виконавчому комітету пропозиції щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади м. Одеси. Згідно п. 3.2 Департамент має право у встановленому порядку набувати майнові та немайнові права, укладати договори в межах своєї компетенції, вести претензійно-позовну роботу в межах своїх повноважень. Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з положенням ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Водночас, за змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння. Негаторний позов має наступні ознаки: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав. Умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає. При цьому захист прав та інтересів позивача надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути виявлені порушення. Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, суд визначає дії, які має вчинити або не вчинювати відповідач для усунення порушень, і строк виконання цих дій. Таким чином, суттєвою підставою негаторного позову є факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Відповідний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц. Згідно ч. 3 ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом. Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 02.12.2011 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»). Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»). Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09.10.2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»; рішення ЄСПЛ від 15.01.2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» та рішення ЄСПЛ від 22.10.2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії»). Відмовляючи власнику спірного майна у вимогах про усунення перешкод у користуванні його власністю, суд першої інстанції зазначав, що позивачем не надано доказів про необхідність користування або розпорядження спірним майном, крім того, позивачем не надано доказів того, що Одеська міська рада або її органи раніше пред`являли вимоги до відповідачів щодо звільнення приміщення підвалу загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса, пров. Нечипуренка, 3, у зв`язку з необхідністю користування або розпорядження спірним майном без надання іншого житлового приміщення. Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки власник вправі захищати свої права, пред`являючи позов до суду на підставі ст. 391 ЦК України. У розумінні приписів наведеної норми власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Суттєвою підставою негаторного позову є факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Отже, висновки суду першої інстанції про непред`явлення раніше вимог про захист порушеного права та про передчасність таких вимог не узгоджуються за наведеними положеннями закону та усталеною судовою практикою. Як вбачається з матеріалів справи, належність спірного приміщення позивачу та неможливість користування ним його власником через зайняття його відповідачами доведена і ніким не оспорюється. Отже, висновки суду про необґрунтованість заявлених власником позовних вимог у порядку ст. 391 ЦК України та про передчасність таких вимог власника не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. З огляду на усталену судову практику у таких спорах, суд має з`ясувати обставини, чи пред`явлення такого позову, фактично про виселення осіб, є необхідним у демократичному суспільстві, чи відповідає таке втручанням у право особи на повагу до її житла нагальній суспільній необхідності, чи є воно співрозмірним із переслідуваною законною метою. Зокрема, суд має з`ясувати, чи є законним право особи (осіб) на зайняття приміщення, про припинення якого заявлені вимоги, чи є це приміщення єдиним приміщенням, яке вони використовують як житло, та обґрунтувати у судовому рішенні співрозмірність такого заходу у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції. Так, як вже вказувалось вище, згідно акту обстеження спірного приміщення, спірне нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , використовується двірниками КП «ЖКС «Портофранківський» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 29-30). У зазначеному акті вказано, що особа, яка займає приміщення, а саме ОСОБА_1 , прописана по АДРЕСА_2 (т.1 а. с. 29). З інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 02.06.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 з 18.04.2019 року зареєстрована у АДРЕСА_3 . Згідно листа від 21.12.2018 року № 774 КП «ЖКС «Портофранківський» вбачається, що спірне приміщення використовується працівником комплексного прибирання ВД № 1 КП «ЖКС «Портофранківський» Турку Є. П. як житло, проте будь-яка інформація про ОСОБА_2 , як особу чи працівника відповідного структурного підрозділу. відсутня (т.1 а. с. 31). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.10.2024 року витребувано з Департаменту міського господарства Одеської міської ради інформацію про наступне: на якій правовій підставі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися та використовують нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано з Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Портофранківський» накази про прийняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на роботу в структурному підрозділі Комунальному підприємстві «Житлово комунальний сервіс «Портофранківський», із зазначенням того чи перебувають вони у трудових відносинах на час вирішення спору та докази про надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірного приміщення для використання його як житла. З листа Комунального підприємства «Житлово комунальний сервіс «Портофранківський» від 12.11.2024 року вбачається, що згідно Наказу №41/54-л від 13.04.2024 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на виробничу дільницю №1 Комунального підприємства «Житлово комунальний сервіс «Портофранківський» на посаду робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями. З 17.04.2024 року ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах із Комунальним підприємством «Житлово комунальний сервіс «Портофранківський» на підставі Наказу №44-Л про припинення трудового договору. ОСОБА_2 не перебуває та ніколи не перебував у трудових відносинах із Комунальним підприємством «Житлово комунальний сервіс «Портофранківський». Щодо правових підстав вселення відповідачів до спірного нежитлового приміщення, то Комунальне підприємство «Житлово комунальний сервіс «Портофранківський» зазначило, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є співробітниками Комунального підприємства «Житлово комунальний сервіс «Портофранківський», до вселення відповідачів до вказаного нежитлового приміщення підприємство жодного відношення не мало. Таким чином, матеріали справи містять докази тимчасового, строком з 13 по 17 квітня 2024 року, прийняття відповідача ОСОБА_1 на роботу структурним підрозділом позивача, однак не містять доказів перебування відповідачів у трудових відносинах на час вирішення спору. При цьому відповідач ОСОБА_2 ніколи не перебував у трудових відносинах зі структурним підрозділом позивача. Таким чином, відповідачі не перебувають у трудових відносинах, тобто не є працівниками комплексного прибирання ВД № 1 КП «ЖКС «Портофранківський», а також у матеріалах справи відсутні будь-які докази про надання відповідачам спірного приміщення для використання його як житла у встановленому законом порядку. Надаючи правову оцінку тому факту, чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, чи наявні достатні та триваючі зв`язки із конкретним місцем, спірним приміщенням, колегія суддів виходить з наступного. Змістом «Правил утримання будинків та прибудинкових територій», затверджені Наказом Держжитлокомунгоспу України № 76 від 17.05.2005 року визначено, що допоміжні приміщення житлового будинку як приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Правилами визначено особливості утримання допоміжних приміщень багатоквартирних будинків підвалів та технічних підвалів. Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Переведення допоміжних приміщень у нежитлові не допускається, оскільки вони призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування населення. У даному випадку наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що спірне приміщення є нежитловим приміщенням підвалу, загальною площею 87,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак, його функціональним призначенням є забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку за вказаною адресою. Відповідно, постійне проживання осіб у нежитловому приміщенні підвалу, призначеному для забезпечення експлуатації будинку та не пристосованого за санітарно-будівельними нормами для мешкання у ньому громадян, діючим законодавством заборонено. Таким чином, нежитлове приміщення підвалу не може бути визнано колегією суддів житлом, яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції. Крім того, як вже вказувалось вище, ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_3 , а відтак, має право постійного користування вказаним житловим приміщенням. Відтак, враховуючи, що спірне нежитлове приміщення підвалу не є єдиним житлом відповідачів, яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, відповідач ОСОБА_1 має інше зареєстроване місце проживання, відповідачі не перебувають у трудових відносинах з позивачем, та використовують спірне приміщення без жодної на те правової підстави, колегія суддів доходить висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував обставини справи що, відповідно, призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку із чим заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Щодо судових витрат. Згідно положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача. Таким чином, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають стягненню, в рівних частках, на користь позивача судові витрати за подачу позову та апеляційної скарги в загальній сумі 9605 грн. (3842грн.+5763 грн.). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення задовольнити. Усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) із нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), у рівних частках, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (ЄДРПОУ 26302595) судові витрати в сумі 9605 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 26 червня 2025 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Є.С. Сєвєрова О.М. Таварткіладзе