Постанова 4813 № 501/1084/24

Номер провадження: 22-ц/813/1878/25 Справа № 501/1084/24 Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. 20 березня 2024 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, згідно якого просить суд визначити додатковий строк для подачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до нотаріальних органів України заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , терміном 3 місяці з часу набрання рішенням законної сили. Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який позивачці по справі залишив спадщину на підставі заповіту, посвідченого 03.04.2019 приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. (зареєстровано в реєстрі за №559). Позивач стверджує у позові, що після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Іллічівською міською радою Одеської області 14.07.1994. Вказана квартира належала на праві спільної часткової власності сім`ї ОСОБА_1 , а саме: кожному по 1/3 частини (померлому батьку, померлій ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 (матері позивачки), а також брату позивачки ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_6 . 29 листопада 2019 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину вказаної квартири. Після смерті ОСОБА_6 спадкова справа не заводилась жодним нотаріусом, оскільки позивачка є єдиним спадкоємцем. Представник позивача вказує, що строк для прийняття позивачем спадщини після смерті батька закінчився у 2022 році, у лютому вона прилетіла до України та одразу звернулась до приватного нотаріуса щодо оформлення спадкових прав після смерті батька та нотаріусом рекомендовано вирішувати питання щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини в судовому порядку. Представник позивача зазначає в позові, що строк на прийняття спадщини пропущений позивачем з поважних причин, пов`язано з початком воєнних дій на всій території України та перериванням строку на увесь час воєнних дій та того, що позивачка є громадянкою іншої держави, постійно проживає в Ізраілі, що значно утруднює приїзд до України, враховуючи воєнні дії, тощо. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 липня 2024 року у позові представника ОСОБА_5 до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено повністю. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1)судом першої інстанції в порушення конституційних норм не було надано правової оцінки фактам, а саме: що позивачка ОСОБА_5 була вимушена хвилюватись за своє життя, вона боялась смерті на території України у зв`язку із подіями, які відбувались та по теперішній час відбуваються в країні. Наведене дає підстави для висновку, що невід`ємне право кожної людини на життя нерозривно поєднано з її правом на людську гідність. Як основні права людини, вони зумовлюють можливість реалізації всіх інших прав і свобод людини і громадянина і не можуть бути ні обмежені, ні скасовані; 2)батько позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (тобто вже під час воєнного стану та дії постанови КМУ від 28.02.2022 року №164). У квітні 2022 року ОСОБА_1 почала шукати в мережі Інтернет інформацію щодо порядку прийняття спадщини в режимі воєнного часу (доказом чого є відповідна стаття редакції «ЛІГА:ЗАКОН»), з якої позивач зрозуміла, що протягом строку дії воєнного часу можливо подати заяву про прийняття спадщини, тому на той час вона була впевнена, що протягом воєнних дії може подати заяву до нотаріуса та чекала покращення ситуації в Україні; 3)судом першої інстанції проігноровано визнання відповідачем (Чорноморською міською радою Одеського району Одеської області) позову. Сповіщення сторін та заяви у справі. Про судове засідання, призначене на 11 червня 2025 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились, жодних заяв чи клопотань не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Повний текст судового рішення виготовлено 23 червня 2025 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (а.с.6), який позивачці по справі залишив спадщину на підставі заповіту, посвідченого 03.04.2019 приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. (зареєстровано в реєстрі за №559) (а.с.10-11). Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Іллічівською міською радою Одеської області 14.07.1994. Вказана квартира належала на праві спільної часткової власності сім`ї ОСОБА_1 , а саме: кожному по 1/3 частини (померлому батьку, померлій ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 (матері позивачки), а також брату позивачки ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_6 . 29 листопада 2019 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину вказаної квартири (а.с.15-17). Після смерті ОСОБА_6 спадкова справа не заводилась жодним нотаріусом, оскільки позивачка є єдиним спадкоємцем, що підтверджується листом приватного нотаріуса Шевченко В.М. від 03.06.2024. Строк для прийняття позивачем спадщини після смерті батька закінчився у 2022 році, у лютому 2024 року вона звернулась до приватного нотаріуса щодо оформлення спадкових прав після смерті батька та нотаріусом рекомендовано вирішувати питання щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини в судовому порядку, що підтверджується листом від 14.02.2024 (а.с.18). Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України. Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу) ч.ч.1, 2 ст.1220 ЦПК України. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Відповідно до цієї норми поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі №6-1320цс17 Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання щодо визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються у кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, він не скористався правом на прийняття спадщини, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17, провадження № 61-48230св18, від 11 серпня 2021 року у справі №720/1079/19, провадження № 61-14663св20, від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18, провадження № 61-13558св19. Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною. Таким чином, в практичній площині до загального 6-місячного строку від смерті спадкодавця на прийняття спадщини додається ще 4 місяці, і загалом строк прийняття спадщини в умовах воєнного стану в Україні становить 10 місяців. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі №676/47/21 зазначив, що правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України; строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку "присікає" право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як "зупинення перебігу строку на прийняття спадщини" та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правил а щодо строку на прийняття спадщини. Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню. У даній справі її матеріалами підтверджено, що спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , а із заявою про прийняття спадщини позивачка звернулася до нотаріуса лише у лютому 2024 року, тобто більш ніж через шість місяців з часу відкриття спадщини. Доказів того, що позивач раніше звертався до нотаріуса і йому було надано відповідь про те, що реєстри не працюють, а строк для прийняття спадщини зупинено, матеріали справи не містять. Причиною пропуску строку для прийняття спадщини зазначено те, що строк на прийняття спадщини пропущений позивачем з поважних причин, пов`язано з початком воєнних дій на всій території України та перериванням строку на увесь час воєнних дій та того, що позивачка є громадянином іншої держави, постійно проживає в Ізраілі, що значно утруднює приїзд до України, враховуючи воєнні дії, тощо. Наведені посилання позивача на існування труднощів пов`язаних з питанням прийняття спадщини після смерті батька не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які б перешкоджали позивачу у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини. Позивачем не доведено ту обставину, що запровадження в Україні воєнного стану перешкоджало їй у реалізації права на прийняття спадщини. Саме ж по собі моральне пригнічення і панічні настрої у період воєнного стану не вказують на поважність пропуску зазначеного строку. Доказів конкретних перешкод, пов`язаних із введенням в Україні воєнного стану, та яким саме чином і які обмеження заважали їй звернутися до нотаріуса, а також способу такого як-то особисто або засобами поштового зв`язку суду не надано, та не зазначено про таке. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що «позивачка ОСОБА_5 була вимушена хвилюватись за своє життя, вона боялась смерті на території України у зв`язку із подіями, які відбувались та по теперішній час відбуваються в країні», а тому саме через це не могла подати заяву про прийняття спадщини в строк, не беруться судом апеляційної інстанції до увагу з огляду на таке. У законодавстві України існує механізм подання заяви про прийняття спадщини через консульські установи України, що врегульований Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року №142/5/310 «Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України». За зверненням громадянина України консул (або уповноважений секретар із консульських питань) засвідчує справжність підпису на заяві про прийняття спадщини, проставляє на заяві свій підпис та гербову печатку, після чого спадкоємець повинен направити заяву в Україну засобами міжнародного поштового зв`язку. Таким чином, громадянам України немає необхідності виїжджати з країни свого постійного проживання та повертатися в Україну для прийняття спадщини. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі №484/1626/20 (провадження №61-18752св20), від 04 березня 2020 року у справі №640/8507/17 (провадження №61-28865св 18), від 04 червня 2020 року у справі №601/1157/19 (провадження №61-4901св20), від 02 квітня 2020 року у справі №420/23/18 (провадження №61-1883св19), від 09 грудня 2021 року у справі №367/6366/19 (провадження №61- 11672св21). Доводи апеляційної скарги про те, що «батько позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (тобто вже під час воєнного стану та дії постанови КМУ від 28.02.2022 року №164). У квітні 2022 року ОСОБА_1 почала шукати в мережі Інтернет інформацію щодо порядку прийняття спадщини в режимі воєнного часу (доказом чого є відповідна стаття редакції «ЛІГА:ЗАКОН»), з якої позивач зрозуміла, що протягом строку дії воєнного часу можливо подати заяву про прийняття спадщини, тому на той час вона була впевнена, що протягом воєнних дії може подати заяву до нотаріуса та чекала покращення ситуації в Україні» є неспроможними, виходячи з такого. У п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 зазначено, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Отже, власне тлумачення ОСОБА_1 норм законодавства України щодо строків прийняття спадщини не може бути поважною підставою для поновлення строку для прийняття спадщини. Твердження в апеляційній скарзі про те, що «судом першої інстанції проігноровано визнання відповідачем (Чорноморською міською радою Одеського району Одеської області) позову» є неспроможними з огляду на таке. Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що саме по собі подання відповідачем заяви про визнання позову не є підставою для задоволення позовних вимог, так як для такого визнання позову має бути «наявність для того законних підстав», що у конкретній справі відсутні. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 липня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23 червня 2025 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький С.М. Сегеда