Постанова 4813 № 522/317/24

Номер провадження: 33/813/176/25 Номер справи місцевого суду: 522/317/24 Головуючий у першій інстанції Науменко А.В. Доповідач Котелевський Р. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., за участю: секретаря судових засідань Тьосової Я.В., захисника Мокряк І.М. особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 розглянувши апеляційну скаргу захисника Мокряк І.М. на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22.11.2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, встановив: Оскарженою постановою ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 (один) рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 605, 60 грн. Згідно з оскарженою постановою, 12.12.2023 року, о 16 год. 13 хв., в м.Одесі по вул. Пантелеймонівська, біля будинку №21, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Kia Sorento» д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: неприродна блідість обличчя, порушення мови, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Не погоджуючись з вказаною постановою захисник подав апеляційну скаргу, в якій посилається на її незаконність та необґрунтованість, стверджує про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати постанову та ухвалити нову, якою провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник вказує, що працівники патрульної поліції незаконно зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , а на відео записі причини зупинки не зафіксовано та ОСОБА_1 в день його зупинки був виписаний з лікарні, про що повідомив поліцейських, надавши їх відповідні документи. В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що в той день їхав з лікування, вживав знеболювальні препарати, звернувся до лікарні з метою зняти інтоксикацію. 12.12.2023 року він виписався та йому сказали закупити препарати, він їхав за ліками за кермом. Він зупинився на узбіччі дороги, пішов в аптеку. Коли він повертався до автомобіля, до нього підійшли поліцейські запитали, що він робив в аптеці, після чого він поїхав, а за ним поїхали поліцейські, які його і зупинили. Спочатку він погодився на огляд на стан сп`яніння, але поліцейські почали говорити, що все рівно результат може показати наявність лікарських препаратів та почали чинити на нього тиск, але запевняли, що він далі зможе вирішити свою справу в суді. ОСОБА_1 погодився з тим, що відмовився від проходження відповідного огляду та вважає це прикрою помилкою. Також ОСОБА_1 повідомив, що проходив військову службу з 2017 року по 2018 рік, отримав травму ноги, яка була ампутована у 2018 році. Захисник Мокряк І.М. у судовому засіданні наполягав на тому, що після зупинки ОСОБА_1 поліція не повідомила про причини зупинки. Запис з нагрудних камер поліцейських є не повним, а коли поліцейські виявили бліде обличчя ОСОБА_1 , повинні були спочатку запропонувати освідування за допомогою приладу «Драгер». Заслухавши пояснення захисника та ОСОБА_1 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; вивчивши матеріали адміністративної справи та долучені до справи докази; апеляційний суд дійшов висновку про таке. Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги. Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова судді є обґрунтованою та такою, що ухвалена з дотриманням вимог КУпАП, за результатами повного та всебічного дослідження доказів. Доводи апелянта щодо відсутності в матеріалах справи доказів, які підтверджують вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд визнає безпідставними, з огляду на таке. Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складено на місці події, що підтверджується відеозаписами з нагрудних камер поліцейських, які долучені до протоколу. Із відеозаписів чітко вбачається послідовність подій, які відбувались 12.12.2023 року, а саме: -спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 щодо вживання наркотичних засобів, відсутність заперечень останнього щодо факту керування ним транспортним засобом та добровільне надання для огляду керованого ним автомобіля; - наполягаючи на наявності у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння, поліцейські запропонували йому пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі, на що останній спочатку погодився, але через тривалий час спілкування з поліцейськими, відмовився. За наведених обставин, дослідженні судом докази спростовують доводи апелянта про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за кваліфікуючими ознаками: відмова від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння. Апеляційний суд вважає, що об`єктивних даних зафіксованих на відео достатньо для підтвердження факту вказаних в протоколах обставин, та не вбачає підстав для визнання відеозапису неналежним та недопустимим доказом. За наведених обставин, даний доказ, з огляду на приписи ст.251 КУпАП, є належним та допустимим. Будь-яких інших фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність відеозапису апелянтом не надано. Не встановлено таких даних і під час апеляційного розгляду справи. Апеляційний суд звертає увагу, що відмова особи від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння сама по собі містить склад адміністративного правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність. При цьому, незгода водія з діями працівників поліції щодо вказаних обставин не має жодного значення, оскільки такі дії є особистим волевиявленням особи, що не бажає пройти медичний огляд, тобто розцінюється як спосіб захисту апеляційним судом. Враховуючи те, що ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі, на що він спочатку погодився, але далі відповів відмовою, слід констатувати, що в діях останнього наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Доводи апелянта стосовно того, що працівники поліції схилили його до відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, апеляційний суд не може визнати цілком безпідставними, з урахуванням конкретної поведінки працівників поліції, які наполегливо та завуальовано переконували ОСОБА_1 в тому, що у разі відмови, він вирішить питання під час розгляду справи в суді та доведе свою невинуватість, проте вказані обставини не є такими, що беззаперечно свідчать про існування факту безпосереднього примушування поліцейськими водія відмовитися від проходження відповідного огляду проти його волі. Зокрема, змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №732555 від 12.12.2023 року, а також відеозаписами з нагрудних камер поліцейських, які долучені до протоколу, підтверджується факт керування ОСОБА_1 автомобілем, його зупинка, пропозиція пройти відповідний медичний огляд в медичному закладі та його відмова від проходження такого огляду. Вказані обставини фактично не заперечуються ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, який фактично визнав, що зробив помилку відмовившись в кінцевому результаті від медичного огляду. Однак, вибрана ОСОБА_1 модель поведінки з працівниками поліції, зокрема його кінцева відмова від проходження огляду в медичному закладі, не може слугувати підставою для висновку про відсутність в його діях складу правопорушення. За наведених підстав зазначені апелянтом обставини не є підставою для скасування постанови місцевого суду та закриття провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, оскільки не є такими, що спростовують факт порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДП України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу, що у разі незгоди ОСОБА_1 з діями працівників патрульної поліції, останній, будучи дорослою та свідомою людиною, вочевидь не був позбавлений можливості відмовитись від підписання протоколу та наполягати на проведення огляду, а в подальшому оскаржити дії працівників поліції у передбаченому законом порядку, однак станом на день апеляційного розгляду, відомості про вжиття таких дій апелянтом суду не надано. За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що долучені до матеріалів справи докази, беззаперечно та поза розумним сумнівом підтверджують викладені в протоколі обставини, зокрема факт відмови водія від проведення огляду в медичному закладі, та доводять вину ОСОБА_1 . Таким чином, доводи апелянта про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки вони спростовуються сукупністю доказів, які відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Однак, оцінивши сукупність встановлених під час апеляційного розгляду обставин справи, вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши надані суду медичні документи та характеризуючи особу дані, апеляційний суд вважає, що при обранні виду і розміру адміністративного стягнення відносно останнього, суд першої інстанції не врахував конкретних обставин справи та даних про особу правопорушника, які могли суттєво вплинути на прийняття рішення в частині застосування виду адміністративного стягнення. Відповідно до вимог ст.ст. 23, 33 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Адміністративні стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Однак на переконання апеляційного суду, покарання правопорушника не є самоціллю, а виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням в майбутньому. У статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «При розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Надточий проти України від 15 травня 2008 року»). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення. ЄСПЛ у рішенні по справі «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року). У справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява №10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року), ЄСПЛ вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»». Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним». Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Враховуючи вище наведене та вирішуючи питання щодо справедливості та пропорційності застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в даній справі, апеляційний суд зазначає наступне. Суд враховує, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки вказана норма закону передбачає одночасне накладення штрафу та позбавленням водія права керування транспортними засобами. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, з урахуванням конкретних обставин справи та особи правопорушника, який відповідно до наданих медичних документів є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання з ураженням ОРА (безстроково), зокрема у останнього ампутована нижня кінцівка, слід вважати не в повній мірі раціональним та справедливим рішенням, оскільки таке стягнення, незважаючи на те, що воно передбачено санкцією статті закону, є надмірним та не відповідає принципу розумності, а його застосування не слугуватиме досягненню мети забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка має непоправну ваду здоров`я, тому вочевидь обмежена в русі та має потребу в користуванні автомобілем. В даному випадку, на думку апеляційного суду, накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу, є достатнім для критичного усвідомлення останнім протиправності свого вчинку, а саме відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння навіть з урахуванням встановленого судом алгоритму дій правоохоронців під час оформлення матеріалів справи, а також в достатній мірі слугуватиме вихованню ОСОБА_1 та усвідомлення ним необхідності виконувати вимоги правоохоронних органів, які контролюють дотримання правил дорожнього руху. З урахуванням наведених обставин суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржена постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування адміністративного стягнення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу захисника Мокряк І.М. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22.11.2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винуватим за ч.1 ст.130Кодексу України про адміністративні правопорушення змінити. Викласти абзац перший резолютивної частини постанови в наступній редакції: « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї) тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень». Виключити з резолютивної частини постанови Приморського районного суду м. Одеси від 22.11.2024 року абзац другий. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський