Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/12222/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2025 р. Справа № 520/12222/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року (ухвалене суддею Григоров Д.В.) в справі № 520/12222/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України (24.08.2024) за 2023 рік у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України (24.08.2024) за 2023 рік, відповідно до статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р. зупинено провадження в адміністративній справі № 520/12222/25 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду по зразковій справі № 440/14216/23. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р., поновити та продовжити розгляд справ №520/12222/25. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, вимог: Кодексу адміністративного судочинства України, та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки адміністративна справа № 520/12222/25 не є типовою справою, оскільки позивач не є особою, яка має спеціальний соціальний статус - тобто не є інвалідом. Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про зупинення провадження у справі, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що справа № 520/12222/25 має ознаки типової, щодо якої Верховним Судом відкрито провадження у зразковій справі № 440/14216/23. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Зупинення провадження у справі - це врегульована законом тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд. Згідно із п.п. 21, 22 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги. Зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення. Статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені підстави обов`язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі. Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має право зупинити провадження у справі в разі: розгляду типової справи і оприлюднення повідомлення Верховного Суду про відкриття провадження у зразковій справі - до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі. Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, який розглядає типову справу, має право зупинити провадження за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою у випадку, якщо Верховним Судом відкрито провадження у відповідній зразковій справі. Провадження у типовій справі підлягає відновленню з дня набрання законної сили рішенням Верховного Суду у відповідній зразковій справі. При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Судовим розглядом встановлено, що 22.11.2023 р. ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрито провадження у зразковій справі № 440/14216/23 (№ Пз/990/7/23). В ухвалі про відкриття провадження у зразковій справі, суд касаційної інстанції вказав наступне: 1) позивачі є особами з інвалідністю внаслідок війни (ветеранами війни) та мають право на отримання разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік; 2) позовні вимоги заявлені до органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності; 3) спірні відносини стосуються визначення розміру разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік та урегульовані одними й тими самими нормами права, а саме: ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань»; 4) позивачами у зазначених справах заявлено тотожні позовні вимоги. Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України (24.08.2024) за 2023 рік у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України (24.08.2024) за 2023 рік, відповідно до статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми. Окрім того, з матеріалів справи встановлено, що позивач є ветераном війни - учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 ), також позивачем заявлено позовні вимоги до органу, уповноваженого здійснювати виплату грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік, та вони стосуються питання визначення розміру такої допомоги відповідно до Закону України № 3551-XII. З огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, у суду першої інстанції були підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним в ухвалі Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 440/14216/23, дана адміністративна справа є типовою у відношенні до зразкової адміністративної справи № 440/14216/23. Довід апеляційної скарги щодо не відповідності даної справи ознакам типової справи, наведеним у вищевказаному рішенні Верховного Суду, оскільки позивач у цій справі не є особою, якій встановлено інвалідність, суд апеляційної інстанції вважає помилковим з наступних підстав. Верховним Судом у постанові від 05.03.2024 по зразковій справі № 440/14216/23 досліджено та проаналізовано відповідні зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 № 2983-IX, що регулює питання грошової допомоги ветеранам війни та особам, прирівняних до них, в тому числі учасникам бойових дій, яким повноваження з визначення розміру допомоги передано до Кабінету Міністрів України. 21.07.2023 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань». Цією постановою, серед іншого, затверджено «Порядок використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань». Також цією постановою затверджено «Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (Порядок № 754). Пунктом 3 цього Порядку визначено розміри грошової допомоги, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам бойових дій та іншим, особам, які мають право на таку грошову допомогу, визначеним у п. 2 цього ж Порядку. Проте, визначені Кабінетом Міністрів України розміри грошової допомоги у наведеному Порядку № 754 є значно меншими за визначені раніше розміри, встановлені Законом України № 3551-XII. Верховним Судом зазначено, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. № 3-р2020 (справа № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачало, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Тобто, питання визначення розміру щорічної разової грошової допомоги стосується всіх категорій осіб, зазначених в Законі України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, а тому результат розгляду Верховним Судом зразкової справи № 440/14216/23 прямо впливає на спірні правовідносини, що є предметом розгляду у справі № 520/12222/25. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, 14.05.2025 р. Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 440/14216/23, яка набрала законної сили у день прийняття та опубліковано у загальному доступі 29.05.2025 р. Оскільки, станом на день постановлення ухвали судом першої інстанції 21.05.2025 р. у справі № 520/12222/25, рішення Верховного Суду від 05.03.2024 у зразковій справі № 440/14216/23, ще не було опубліковано, а тому судом першої інстанції правомірно зупинено провадження справі № 520/12222/25. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що адміністративна справа № 520/12222/25 є типовою у відношенні до зразкової адміністративної справи № 440/14216/23, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зупинення провадження у справі № 520/12222/25. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 в справі № 520/12222/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін