Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/7103/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2025 р. Справа № 520/7103/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 р. (ухвалене суддею Шляхова О.М.) в справі № 520/7103/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до наказу Міністерства оборони України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" від 07.06.2018 р. №260, як військовослужбовцю, який проходив службу на посаді командира навчального взводу викладача навчального курсу індивідуальної підготовки школи танкістів військової частини НОМЕР_1 за період з 01.06.2023 р. по 25.01.2025 р.; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до наказу Міністерства оборони України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" від 07.06.2018 р. №260, як військовослужбовцю, який проходив службу на посаді командира навчального взводу викладача навчального курсу індивідуальної підготовки школи танкістів військової частини НОМЕР_1 за період з 01.06.2023 р. по 25.01.2025 р. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 р. відмовлено в задоволенні адміністративного позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що він перебуваючи на посадах керівного та інструкторсько-викладацького складу, має право на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі від 15000 до 30000 грн. пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу, але виключно за період з включення до списків особового складу Військової частини та до дня звільнення з військової служби. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 06.01.2023 р. по 25.01.2025 р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно з наказом Військової частини НОМЕР_2 №6 від 06.01.2023 р., позивача призначено на посаду командира навчального взводу викладача навчального курсу індивідуальної підготовки школи танкістів військової частини НОМЕР_1 . На підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 21.01.2024 р. №85 та відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", позивача звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров`я). 18.02.2025 р. представником позивача подано адвокатський запит, в якому просила надати належним чином завірені копії документів щодо військовослужбовця ОСОБА_1 за період 07.01.2023 р. по 25.01.2025 р. Однак відповідачем не надано відповіді на адвокатський запит. Позивач вважає протиправні дій відповідача відносно невиплати йому додаткової винагороди, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права на виплату додаткової грошової допомоги в розмірі від 15000 до 30000 грн., як військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах, оскільки, у справі немає доказів про те, що позивач проводив заняття з особовим складом чи залучався до підготовки особового складу. Суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.11.1991 р. № 2011-ХІІ (в подальшому - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з п.п. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Абзацами 1, 2 пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України 28.02.2022 р. прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в подальшому - постанова № 168), п.1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми є Підтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). 09.08.2023 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №836 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168", яка набрала чинності з дня її опублікування (11.08.2023 р.) та застосовується у частині виплати додаткової винагороди з 01.06.2023 р. Так, Постанову №168 доповнено пунктом 1-1, відповідно до якого установлено, що на період воєнного стану: військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць відповідно до переліку посад керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), затвердженого керівниками відповідних міністерств та державних органів. Розмір додаткової винагороди за конкретними категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням заінтересованих центральних органів виконавчої влади та державних органів. Постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.2023 р. №1001 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168", яка набрала чинності з дня її опублікування (20.09.2023 р.) та застосовується в частині виплати додаткової винагороди з 01.06.2023 р., абзац 6 пункту 1-1 Постанови №168 викладено в такій редакції: "Розмір додаткової винагороди за категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) встановлюється згідно з додатком.". При цьому, у зазначеному додатку до Постанови №168 розміри додаткової винагороди визначені залежно від категорії посад. Наказом Міністра оборони України від 25.01.2023 р. №44 "Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 р. №177/39233, затверджено Зміни до Порядку №260, та доповнено Порядок новим розділом такого змісту: «ХХХV. Виплата додаткової винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу під час воєнного стану (особливого періоду)». Пунктом 1 розділу ХХХV Порядку № 260 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в розмірах від 15000 до 30000 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу). Розмір додаткової винагороди за конкретними категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік навчальних військових частин (навчальних центрів, навчальних підрозділів), а також посад керівного та інструкторсько-викладацького складу (далі - Перелік) затверджується Міністром оборони України. Відповідно до п. 2 розділу ХХХV Порядку № 260, виплата додаткової винагороди здійснюється керівному та інструкторсько-викладацькому складу, який залучається (залучався) до проведення підготовки у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) (далі - навчальні військові частини): з дня початку проведення підготовки у навчальних військових частинах до дня її завершення, незалежно від кількості проведених занять керівним та інструкторсько-викладацьким складом за час здійснення підготовки персоналу; з дня вступу до виконання обов`язків за посадою, у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадою до дня звільнення від виконання обов`язків за посадою, за якою встановлена виплата додаткової винагороди. У разі допущення військовослужбовця до тимчасового виконання обов`язків за посадою, визначеною у Переліку, яка передбачає виплату додаткової винагороди в менших або більших розмірах, виплата такої винагороди здійснюється в розмірі, встановленому за посадою, що тимчасово виконується; з дня початку виконання завдань, пов`язаних з підготовкою та навчанням особового складу (підрозділів), військовослужбовцям, направленим у службові відрядження для виконання цих завдань, до дня закінчення їх виконання, у розмірах, встановлених Переліком. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказу командира військової частини, командирам військових частин - на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю. У пункті 3 Порядку № 260 визначено, що підтвердження проведення підготовки у навчальних військових частинах здійснюється на підставі таких документів: розпорядження на здійснення підготовки; наказу командира навчальної військової частини про організацію проведення підготовки; розкладу занять; журналу обліку бойової підготовки; плану-конспекту проведення занять; відомості визначення індивідуальної оцінки та обліку результатів виконання вправ стрільб (водіння); оціночної відомості виконання нормативів з предметів навчання. Отже, із аналізу наведених правових норм вбачається, що право на додаткову винагороду мають військовослужбовці, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) та які залучається (залучався) до проведення підготовки у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць. Судовим розглядом встановлено, що відповідно до наказів військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2024 р. № 5, від 27.01.2024 р. № 28, від 28.01.2024 р. № 29, від 28.02.2024 р. № 61, від 06.03.2024 р. № 68, від 25.03.2024 р. № 87, від 03.05.2024 р. №126, від 01.06.2024 р. № 155, від 01.06.2024 р. № 155, від 01.07.2024 р. № 187, від 10.07.2024 р. № 198, від 27.07.2024 р. № 217, від 14.08.2024 р. № 235, від 12.09.2024 р. № 264, від 12.09.2024 р. № 264, від 13.10.2024 р. № 297, від 16.10.2024 р. № 300, від 10.12.2024 р. № 361, від 25.01.2025 р. № 25, за періоди: з 05.06.2023 р. по 04.07.2023 р., з 06.07.2023 р. по 14.07.2023 р., з 18.07.2023 р. по 26.07.2023 р., з 01.08.2023 р. по 03.08.2023 р., з 20.11.2023 р. по 25.11.2023 р., з 05.01.2024 р. по 27.01.2024 р., з 29.01.2024 р. по 28.02.2024 р., з 06.03.2024 р. по 25.03.2024 р., з 03.05.2024 р. по 01.07.2024 р., з 08.07.2024 р. по 25.07.2024 р., з 12.08.2024 р. по 10.12.2024 р., позивач, перебуваючи на лікуванні та будучи на посаді викладача навчального курсу індивідуальної підготовки школи танкістів військової частини НОМЕР_1 , підготовку та навчання персоналу в підрозділі не здійснював. Відповідно до наказів військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2023 р. № 81, від 08.05.2023 р. № 132, від 06.08.2023 р. № 222, від 05.12.2023 р. № 353, від 03.04.2024 р. № 96, за періоди: з 20.03.2023 р. по 31.03.2023 р., з 08.05.2023 по 12.05.2023 р., з 07.08.2023 р. по 23.08.2023 р., з 06.12.2023 р. по 10.12.2023 р., з 04.04.2024 р. по 20.04.2024 р., позивач, перебував у відпустці, а отже підготовку та навчання персоналу в підрозділі не здійснював. У період з 24.08.2023 р. по 19.11.2023 р. позивач проводив підготовку та навчання персоналу підрозділу, у зв`язку з чим відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 позивачу виплачено додаткову винагороду згідно Постанови №168, що підтверджується витягом з розрахунково-платіжної відомості №448 на виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 в сумі - 87220,16 грн. Щодо інших періодів, на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів, відповідачем повідомлено, що позивач підготовку та навчання персоналу в підрозділі не здійснював, накази командира військової частини НОМЕР_1 про виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови 168 за дані періоди відсутні; розпорядження на здійснення підготовки, розклади занять, накази відповідача про організацію підготовки теж відсутні та надати їх суду не має можливим. Крім того, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025 р. витребувано у Військової частини НОМЕР_1 письмові пояснення із зазначенням, які саме завдання та обов`язки виконував ОСОБА_1 у спірний період, а також надати докази, що підтверджують участь позивача у підготовці школи танкістів, а саме: розпорядження на здійснення підготовки; наказу командира навчальної військової частини про організацію проведення підготовки; розкладу занять; журналу обліку бойової підготовки; плану-конспекту проведення занять; відомості визначення індивідуальної оцінки та обліку результатів виконання вправ стрільб (водіння); оціночної відомості виконання нормативів з предметів навчання. На виконання вимог ухвали суду відповідачем до матеріалів справи було надано клопотання про долучення доказів, які наявні у військовій частині НОМЕР_1 , а саме: копії журналів обліку підготовки 5 навчального взводу НКІП школи танкістів військової частини НОМЕР_1 та пояснення начальника школи танкістів військової частини НОМЕР_1 , які підтверджують те, що позивач не залучався до виконання обов`язків за посадою у зв`язку зі станом здоров`я. В пояснювальній записці начальника школи танкістів військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 від 07.10.2025 р. зазначено, що капітан ОСОБА_1 за період проходження військової служби в Школі танкістів військової частини НОМЕР_1 з 06.01.2023 р. по 25.01.2025 р. не брав участі в інструкторсько-викладацькому складі підрозділу та не проводив заняття з особливим складом. Причиною цього було протипоказання лікарів працювати з особливим складом та його психо-емоціональний стан, який характеризувався пригніченістю, втомлюваністю, емоційною нестабільністю, тривожністю, зниженим рівнем працездатності та труднощами із концентрацією уваги. З огляду на вказані обставини, керівництвом було прийнято рішення не залучати позивача до проведення навчальних занять, що потребують підвищеної концентрації, психологічної стійкості та педагогічних навичок роботи з особовим складом. У цей час позивач виконував завдання господарського характеру, зокрема брав участь у забезпеченні підрозділу матеріально-технічними засобами, організації побутових умов, підтриманні належного санітарного стану території та приміщень. Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи встановив, що у матеріалах справи немає доказів того, що позивач залучався до здійснення підготовки та навчання військовослужбовців. Сам факт перебування позивача з 01.06.2023 р. по 25.01.2025 р. на посаді командира навчального взводу викладача навчального курсу індивідуальної підготовки школи танкістів не дає позивачу право на отримання додаткової грошової допомоги, що передбачена п. 1-1 постанови № 168 та п. 1 розділу ХХХV Порядку № 260, оскільки, ця допомога виплачується залежно від часу здійснення підготовки та навчання персоналу (військовослужбовців) в розрахунку на місяць. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в апеляційній скарзі відсутні конкретні посилання, факти, докази, які підтверджують те, що позивач дійсно здійснював підготовку та навчання персоналу у спірні періоди, перебуваючи на посаді командира навчального взводу - викладача навчального курсу індивідуальної підготовки школи танкістів військової частини НОМЕР_1 . Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Позивачем не було доведено обставин на яких ґрунтуються його вимоги, водночас відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, було доведено правомірність дії щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не має права на виплату додаткової грошової допомоги в розмірі від 15000 до 30000 гривень, як військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах, оскільки, у справі немає доказів про те, що позивач проводив заняття з особовим складом чи залучався до підготовки особового складу, а тому дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди, відповідно до наказу Міністерства оборони України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" від 07.06.2018 р. №260 є правомірними. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 р. в справі № 520/7103/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський