Постанова Одеський апеляційний суд № 521/2379/25

Номер провадження: 22-ц/813/5039/25 Справа № 521/2379/25 Головуючий у першій інстанції Мазун І. А. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 20 березня 2025 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 інтересах ОСОБА_3 заінтересована особа ОСОБА_4 , про видачу обмежувального припису, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2025 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_4 , звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису та просила суд видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав громадянина ОСОБА_4 та покладення на нього обов?язків: - обмеження спілкування з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шість місяців; - заборона наближатися ближче ніж на 500 метрів до місця проживання (перебування), навчання, гуртків, секцій інших місць частого відвідування ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шість місяців. В обґрунтування своїх вимог, заявниця посилається на те, що ОСОБА_4 здійснює відносно її сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , домашнє насильство, тому вона вимушена звернутись до суду. Також вказує, що ОСОБА_4 є рідним дідусем її сина. Зазначає, що після повернення дитини від діда з бабою, він тривалий час був мовчазний. Пізніше він зізнався, що йому погрожували тим, щоб він нічого не розповідав матері. Саме такі дії діда і баби стали причиною того, що син відокремився від діда з бабою та не бажає з ними спілкуватись. Стосовно дідуся є зафіксований факт агресивного поводження в дитячому садочку, котрий відвідує онук. За даним фактом заявниця звернулась до поліції з заявою. Таким чином, вважає, що її син зазнає психологічного насильства з боку дідуся ОСОБА_4 . Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 20 березня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 20 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд зокрема не прокоментував відео з камер спостереження з яких вбачається що дід гукає онука коли той проходить повз той зупиняється присідає і хапає онука за руку після чого дитина одразу сахається від діда і той змушений відпустити онука. Надалі онук дедалі більше відсторонюється від діда не бажаючи спілкуватись. Що це як бажання спілкуватися з дитиною поза її волею та нав`язування свого товариства. Згадуючи голосну розмову про квартиру суд чомусь не прокоментував чутну в кінці відео істерику дитини яку налякав дід, а вона була і свідчить про те що дитина зазнає психологічного насильства. Що цілком відповідача п.14 ст.1 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству відповідно до якої психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Суд всього цього чомусь не побачив чим порушив норми процесуального права ч.1- 2 ст.89 ЦПК України та ч.4 ст.265 ЦПК України, що є підставою для скасування ухваленого ним рішення. Крім того, посилається на недосконалість висновку експерта №27/24 від 13.12.2024 року, який міститься в матеріалах справи, у зв`язку з тим, що представник зацікавленої особи сам знайшов експерта не порадившись і не погодивши його кандидатуру с заявницею, це від початку викликало великі сумніви у неупередженості такого експерта. І як довів його висновок № 24/27 від 13.12.2024 року, такі побоювання заявниці були не безпідставними. Так у висновках експерт відповідаючи на запитання 1,2,8 зазначив що не може надати відповідь оскільки ОСОБА_5 не брав участь у проведенні експертизи - цілком логічна і слушна відповідь. Проте відповісти на 6 питання навіть за відсутності ОСОБА_6 він все ж таки зміг. Цікаво як експерт не спілкуючись з дитиною визначив що у сина наявні побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Також, посилається на те, що суд не врахував позиції ВС у справах №753/10840/19 та №216/4309/21, що є підставою для скасування його рішення через порушення вимог ч.4 ст.263 ЦПК України. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи сторони в судове засідання, призначене на 03.06.2025 року на 15:30 год. не з`явилися. 30.05.2025 року на адресу суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_4 адвоката Цимбал Сергія Юрійовича про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що у нього, як у представника заінтересованої особи, виникли поважні обставини, що унеможливлюють мою участь у судовому засіданні у справі № 521/2379/25, призначеному на 03.06.2025 року о 15:30, а саме участь у судовому засіданні Касаційного Господарського суду призначеному на 03.06.2025 року о 12:40 год., у справі № 916/506/23, де він приймаю участь як представник ТОВ «СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА», що підтверджується роздруківкою з веб-сайту Судова влада у справі № 916/506/23. З цих підстав просить відкласти. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Проаналізувавши подане клопотання про відкладення, апеляційний суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні даного клопотання, як належним чином не обґрунтованого, оскільки як вбачається з відомостей з ЄДРСР, а саме з ухвали Верховного Суду від 03 червня 2025 року у справі № 916/506/23, судове засідання призначене 03.06.2025 року о 12:40 год., відкладене на 12 червня 2025 року о 15:40 год., у зв`язку з надходженням від представника Товариства - адвоката Цимбала Сергія Юрійовича до Суду клопотання про відкладення судового засідання з наведенням у ній обставин, які просить визнати поважними. Таким чином обставини на які посилається представник зацікавленої особи, такі як участь у іншому судовому засіданні, не підтвердженні належним чином та спростовуються вищевказаними відомостями. Від інших учасників справи заяв про розгляд справи в режимі відеоконференцзв`язку або про відкладення розгляду справи з викладенням відповідних обґрунтувань не надходило. Апеляційний суд звертає увагу на те, що оскільки явка учасників до апеляційного суду не є обов`язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників, які відсутні в судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що наведені заявником обставини не містять ознак фізичного чи психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом та не дають підстави для висновку про необхідність видання обмежувального припису щодо заінтересованої особи. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено. ОСОБА_1 з 25.04.2015 року по 08.11.2022 року перебувала із ОСОБА_7 у шлюбі, який, згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08.11.2022 року був розірваний, та від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження. (а. с. 5-7) Таким чином, ОСОБА_5 є онуком ОСОБА_4 . У листопаді 2023 року та у лютому-березні 2024 року ОСОБА_6 , з дозволу матері ОСОБА_1 , виїжджав разом з дідом ОСОБА_8 та бабою ОСОБА_9 за кордон до батька ОСОБА_10 . Для цього ОСОБА_1 надала на ім`я ОСОБА_4 нотаріально посвідчену заяву-згоду на виїзд дитини за кордон (копії заяв від 08.11.2023 року та від 21.02.2024 року додаються). (а. с. 37,38) Відповідно до листа Головного управління національної поліції в Одеській області № 60.1/491 від 17.09.2024 року вбачається, що заява ОСОБА_1 співробітниками ВП 1 ОРУП № l в м. Одесі ГУНП в Одеській області заресєтрована та розглянута (матеріали ЄO-№ 7652 від 29.04.2024 року). Згідно діючого законодавства в зібраних матеріалах немає підстав для порушення кримінального провадження, у зв?язку з відсутністю складу злочину. З гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведена профілактична бесіда про недопустимість протиправної поведінки та роз?яснені правила поводження у побуті та в суспільстві, та попереджений про адміністративну та кримінальну відповідальність. (а. с. 4) Окрім відповіді ВП № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області від 17.09.2024 року, яка підтверджує факт звернення ОСОБА_1 до органів поліції 29.04.2024 року та не підтверджує виявлення ними будь-яких фактів насильства щодо дитини, до заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису додано 2 відеозаписи подій, що мали місце 17.12.2024 року, коли ОСОБА_4 з онуком ОСОБА_11 , двоюрідним братом ОСОБА_6 , прийшли до житлового комплексу «Михайлівський», за адресою: АДРЕСА_1 , зустрітися з ОСОБА_6 та привітати його з днем народження. (а. с. 8) Судом першої інстанції були оглянуті надані заявником відеозаписи, однак з них не вбачається здійснення дідусем стосовно дитини психологічного насильства, а голосна розмова йде про квартиру, в якій проживає заявниця. Зокрема в матеріалах справи містяться: ухвала про відкриття провадження від 13.09.2024 року у справі № 521/9617/24 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, визначення способів участі батька у вихованні дитини; ухвала про відкриття провадження від 09.07.2024 року у справі № 521/9813/24 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та визначення способу участі у вихованні, третя особа - Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради. Крім того, ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 24.06.2024 р.оку(справа №521/9617/24, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28.01.2025р., зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_7 у спілкуванні з дитиною сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та відеоконферензв`язку кожного тижня, раз у два дні, зокрема у кожний вівторок, четвер та у суботу у періоди доби, коли таке спілкування не порушує режиму дитини та навчального процесу (а. с. 42-45, 48-54) І (а.с.40-41, 46-47). Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради від 03.03.2025 року було визначено такий спосіб участі дідуся ОСОБА_4 та бабусі ОСОБА_9 у вихованні малолітнього онука ОСОБА_3 ; встановлено перебування дитини з дідусем та бабусею щосереди з 16:00 год. до 20:00 год. та щонеділі з 14:00 год. до 18:00 год. без присутності матері, усі зустрічі повинні проводитися враховуючи стан здоров`я дитини. (а. с. 101-102) З відповіді ВП № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області від 10.05.2024р. ОСОБА_4 повідомлено, що його заява співробітниками ВП 1 ОРУП № l в м. Одесі ГУНП в Олеській області заресєтрована та розглянута (матеріали ЄO-№ 7652 від 29.04.2024 року). Згідно діючого законодавства в зібраних матеріалах немає підстав для порушення кримінального провадження, у зв?язку з відсутністю складу злочину. З гр. ОСОБА_1 проведена профілактична бесіда та надана рекомендація на те, щоб не перешкоджала спілкуванню дідуся та бабусі з онуком та не провокувала конфліктні ситуації. Рекомендовано налагодити доброзичливі стосунки та намагатися вирішувати всі питання мирним шляхом.(а. с. 39) Згідно висновку експерта №27/24 від 13.12.2024 року за результатами проведення судової психологічної експертизи, на яку заявник була запрошена, однак не виявила бажання з`явитися, враховуючи вік дитини, ступінь психологічного впливу на дитину та її виховання з боку матері ОСОБА_1 дуже великий. Виходячи з дослідження наданих аудіо та відеозаписів спілкування дитини та батька, у малолітнього ОСОБА_12 негативне ставлення до батька та його родичів. Таке ставлення у дитини не могло виникнути самостійно, тобто на дитину вплинула думку значущого для неї дорослого, в даному випадку матері ОСОБА_1 . Така дія називається маніпуляцією і є формою психологічного насильства над дитиною. Такі дії негативно впливають на психічний розвиток дитини. Спілкування батька ОСОБА_7 , бабусі ОСОБА_9 та дідуся ОСОБА_4 можуть мати лише позитивний вплив на психологічний стан та розвиток ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 58-82). Колегія суддів виходить з наступного. Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК Українизаява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Основним нормативно-правовим актом, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII). Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника. Законом № 2229-VIII визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18(провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20). Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20). Відповідно до частин першої та другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24). Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, Цимбал Джулія Віталіївна в інтересах ОСОБА_3 , обґрунтовувала таку заяву тим, що ОСОБА_4 здійснює відносно її сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , домашнє насильство. На підтвердження вчинення домашнього насильства ОСОБА_4 , заявником надано певні докази. Так, відповідно до листа Головного управління національної поліції в Одеській області № 60.1/491 від 17.09.2024р. вбачається, що заява ОСОБА_1 співробітниками ВП 1 ОРУП № l в м. Одесі ГУНП в Одеській області зареєстрована та розглянута (матеріали ЄO-№ 7652 від 29.04.2024 року). Згідно діючого законодавства в зібраних матеріалах немає підстав для порушення кримінального провадження, у зв?язку з відсутністю складу злочину. З гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведена профілактична бесіда про недопустимість протиправної поведінки та роз?яснені правила поводження у побуті та в суспільстві, та попереджений про адміністративну та кримінальну відповідальність (а.с. 4). Крім того, до заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису додано 2 відеозаписи подій, що мали місце 17.12.2024 року, коли ОСОБА_4 з онуком ОСОБА_11 , двоюрідним братом ОСОБА_6 , прийшли до житлового комплексу «Михайлівський», за адресою: АДРЕСА_1 , зустрітися з ОСОБА_6 та привітати його з днем народження. (а.с. 8). Також, в ході судового провадження у суді першої інстанції заявником надано такі докази як скріншоти листування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , у застосунку «Вайбер», акт від 18 грудня 2024 року, який підписаний консьєржем та сусідами про події які сталися 17.12.2024 року, відповідь на адвокатський запит від 16 вересня 2024 року від ПЗ «Одеський приватний навчально виховний комплекс «Загальноосвітня школа 1 ступеня дошкільний навчальний заклад «Творення особистості», в якому описано обставини, коли дідусь ОСОБА_4 з метою побачитись з онуком завітав до дитячого садочка. Апеляційний суд як суд факту, здійснивши дослідження та оцінку наданим заявником доказам, звертає увагу на таке. Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту». У постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження №61-21971св19) Верховний Суд зазначив, що "при вирішенні питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи". У постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), на які, як на підставу касаційного оскарження, посилається заявниця в касаційній скарзі, Верховний Суд вказав, що "суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві". У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс". Таким чином, у справі що переглядається встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 склалися неприязнені стосунки стосовно можливості бачитись дідуся з онуком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також вирішується в судовому порядку, зокрема, як встановлено з матеріалів справи у справі №521/9617/24 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та визначення способу участі у вихованні, третя особа - Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради, та у справі № 521/9617/24 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, визначення способів участі батька у вихованні дитини, які об`єднанні в одне провадження цивільну справу №521/9813/24, постановлено ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 24.06.2024 року яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28.01.2025 року, зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_7 у спілкуванні з дитиною сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та відеоконферензв`язку кожного тижня, раз у два дні, зокрема у кожний вівторок, четвер та у суботу у періоди доби, коли таке спілкування не порушує режиму дитини та навчального процесу. На момент ухвалення даної постанови остаточного судового рішення у вищевказаній справі не прийнято. Проте, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані заявником докази жодним чином не підтверджують вчинення ОСОБА_4 діянь, які би підпадали під ознаки вчинення психологічного насильства, про яке стверджується в заяві, що розглядається. Так, само по собі звернення ОСОБА_1 до органів поліції, на яке було надано відповідь відповідно до листа Головного управління національної поліції в Одеській області № 60.1/491 від 17.09.2024 року не є достатнім доказом для задоволення заяв про видачу обмежувального припису відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19 (провадження № 61-13514св19), від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19 (провадження № 61-13080св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20). Відомостей щодо притягнення ОСОБА_4 за заявами ОСОБА_1 до будь-якого виду юридичної відповідальності у матеріалах справи немає. З наданих відеозаписів також не вбачається підстав здійснення дідусем стосовно дитини психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки на ньому відображено тільки конфліктну ситуацію яка склалася між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , проте словесних образ, погроз, приниження, переслідування, залякування, інших діянь, стосовно малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено. Крім того, не встановлено систематичності вчинення ОСОБА_4 , будь якого із видів домашнього насильства, зважаючи на об`єктивність настання негативних наслідків внаслідок таких дій, а також реальності ризиків настання такого насильства у майбутньому, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», внаслідок чого вимоги про застосування заходів обмежувального припису не підлягають задоволенню. Отже, зважаючи на те, що заявник не надав належних та достатніх доказів, які б об`єктивно та поза межами розумного сумніву доводили факт вчинення ОСОБА_4 , стосовно малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , домашнього насильства, застосування якого останнім заперечується, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування обмежувального приписи відповідає встановленим судом обставинам. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права ч.1- 2 ст.89 ЦПК України та ч.4 ст.265 ЦПК України, що є підставою для скасування ухваленого ним рішення, а саме те, що суд не надав належної оцінки відеозапису з камер спостереження подіям 17.12.2024 року, не заслуговують на увагу, оскільки зведені лише до переоцінки доказів, які судом повно та всебічно досліджено в розумінні ч. 1 ст. 89 ЦПК України, з висновком яким погоджується суд апеляційної інстанції. Посилання в апеляційній скарзі на недосконалість висновку експерта №27/24 від 13.12.2024 року, який міститься в матеріалах справи, який був наданий представником зацікавленої особи, є необґрунтованими, оскільки зважаючи на принцип змагальності, заявником не надано власного експертного дослідження, на спростування висновку експерта №27/24 від 13.12.2024 року, який не має заздалегідь встановленої сили, а є лише частиною доказової бази іншої сторони спірних правовідносин. Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 20 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 25.06.2025 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Є.С. Сєвєрова С.О. Погорєлова