Постанова Черкаський апеляційний суд № 690/801/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/803/25Головуючий по 1 інстанції Справа №690/801/24 Категорія: 310000000 Здоровило В.А. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар Широкова Г.К. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; представник відповідача адвокат Стеценко Олександр Дмитрович; особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Стаценко Олександр Дмитрович; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несплату аліментів, в с т а н о в и в: 18.12.2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за несплату аліментів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Богуславському ВДВС Обухівського району Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) на виконанні перебуває виконавчий лист № 690/139/19, виданий 24.04.2019 року Ватутінським міським судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку кожного місяця, починаючи з 25.03.2019 року, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до повноліття дитини. Відповідач не виплачує аліменти за рішенням суду, у зв`язку з чим вона не має змоги самостійно утримувати та забезпечувати матеріальний стан доньки, а тому вона змушена звернутися до суду з вимогою про стягнення з відповідача неустойки за прострочення сплати аліментів. Вказує, що за період з 01.02.2020 року по 02.06.2023 року відповідно до довідки-розрахунку заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 106 117, 88 грн. Розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів становить 240 099, 69 грн. Враховуючи , що згідно чинного законодавства можливо стягнути неустойку (пеню) в розмірі не більше 100 % суми заборгованості, а тому ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача 106 117, 88 грн. Рішенням Ватутінським міським судом Черкаської області від 24 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несплату аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 106 117 (сто шість тисяч сто сімнадцять) грн.. 88 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог, взявши до уваги розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, який не був спростований відповідачем. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника адвоката Стаценка О.Д. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач приховала від суду інформацію, що їй відомо про те, що відповідач служить в ЗСУ. Вказує, що в порушення норм ч.ч. 4,5,8 ст. 259 ЦПК України судом не прийнято та не оприлюднено ухвалу про відмову в зупиненні провадження у справі № 690/801/21. Посилається на довідку про перебування на службі у військовій частині хххх від 27.07.2022 № 768, довідку про перебування на службі у військовій частині хххх від 24.02.2025 року № 90, та довідку від 04.03.2025 року № 4/763, видана ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказує, що відповідач жодним чином не мав наміру ухилятися від сплати аліментів, а навпаки дбав як про свій добробут, працюючи за умови належного та офіційного працевлаштування, так і намагався додатково підтримувати свою дитину, періодично перераховувавши їй грошові кошти. Посилається на норму ст. 251 ЦПК України та вказує, що у суду є імперативний обов`язок, а не право зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі ЗСУ або інших військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення АТО. Вважає, що судом першої інстанції не вірно трактовано п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, помилково визнано відповідача винним у виникненні заборгованості зі сплати аліментів на користь позивача, що призвело до винесення неправосудного рішення. 31 березня 2025 року на адресу Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 . Відзив мотивований тим, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають обставинам справи, та саме оскаржуване рішення суду ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Вказує, що скаржником в апеляційній скарзі не наведено жодного аргументу у відповідності до положень чинного цивільного процесуального кодексу України щодо підстав для скасування судового рішення у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України, що вказує на необґрунтованість апеляційної скарги. Вважає, що суд першої інстанції вірно та відповідно до вимог закону стягнув на користь позивача неустойку (пеню) за несплату аліментів на утримання неповнолітньої дитини за період з 01.02.2020 року по 02.06.2023 року в розмірі 106117,88 грн. та понесені витрати на оплату правової допомоги в розмірі 10 000 грн. та вказує, що доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не зупинив провадження не носять переважного значення, адже скаржнику нічого не заважало прийняти участь у справі через свого представника адвоката Стаценка О.Д. Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При розгляді справи судом встановлено, що рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 24.04.2019 року стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі заяви до суду, а саме з 25.03.2019 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.14-17). Виконавчий лист № 690/139/19 виданий 24.04.2019 року Ватутінським міським судом Черкаської області та знаходиться на виконанні у Миронівському ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ). ОСОБА_1 звертаючись в суд з даним позовом на підтвердження позовних вимог надала суду розрахунок заборгованості станом на 26.11.2024 року зі сплати аліментів складений Миронівським ВДВС в Обухівському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) (а.с.11-12). Згідно зазначеного розрахунку заборгованість відповідача по виконавчому листу за період з 01.02.2020 року по 02.06.2023 року становить 106 117, 88 грн. За розрахунком пені, наданим позивачем, її розмір за прострочення сплати аліментів за період заборгованості з 01.02.2020 року по 02.06.2023 року 240 099, 69 грн. Позовні вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів є предметом спору у даній справі. Правовідносини сторін у справі, які виникли на підставі викладених фактичних обставин, мають наступне правове регулювання. Відповідно до ст. 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а за змістом ст. 181 СК України такий обов`язок може бути реалізовано у виді щомісячної (тобто періодичної чи систематичної) сплати аліментів. Згідно ч.1 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості по аліментам з вини особи, яка зобов`язана їх сплачувати за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. ВП ВС у постанові від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц вказала, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. За положеннями ст. 181 СК України аліменти є періодичним платежем та повинні сплачуватися платником кожного місяця. У разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки за ст. 196 СК України. Отже зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК Українипені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Враховуючи, що сума неустойки (пені) за порушення відповідачем аліментних зобов`язань перевищує суму заборгованості по даному аліментному зобов`язанню, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про стягнення пені в межах наявної заборгованості по аліментам, а саме 106 117, 88 грн., що відповідає вимогам ч. 1 ст. 196 СК України. Отже, суд першої інстанції обчислив розмір пені з дотриманням норм закону та на думку колегії суддів дійшов правильного висновку, що позивач має право на неустойку, розмір якої не може перевищувати 100 відсотків заборгованості за аліментами. Що стосується доводів скаржника про відсутність вини у заборгованості по аліментах, колегія суддів виходить з наступного. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідач будучи належним чином ознайомлений з копією матеріалів справи, яка надсилалася Ватутінським міським судом Черкаської області на адресу військової частини хххх АДРЕСА_1 де перебував відповідач, що підтверджується супровідним листом та поштовим рекомендованим повідомленням про отримання (а.с.36, 37), відзив на позовну заяву суду не надіслав, не навів обставин, які б свідчили про відсутність його вини у виникненні заборгованості по аліментам. Так сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України). Згідно зі ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до ч. 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тлумачення ст. 8 СК України та ч. 1 ст. 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 1,2 ст. 614 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Така правова позиція викладена в постанові ВС від 14.12.2020 року у справі № 661/905/19. З матеріалів справи вбачається, що скаржник знав про розмір аліментів, які мають сплачуватися ним на користь позивача на утримання дитини, однак попри це допустив прострочення сплати аліментів. При цьому скаржник не довів існування обставин, які б слугували підставою для висновку про відсутність його вини щодо виникнення боргу по аліментах, тобто свідчили б про виникнення такої заборгованості не внаслідок дій чи бездіяльності платника аліментів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що заборгованість за аліментами виникла з вини відповідача, а тому позивач має право на стягнення з останнього неустойки (пені). Не приймаються до уваги колегією суддів доводи скаржника з приводу не прийнятої ухвали суду першої інстанції про відмову в зупиненні провадження у справі, виходячи з наступного. Відповідно до положень ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що не прийняття ухвали судом про відмову в зупиненні провадження не входить до переліку обставин для обов`язкового скасування рішення суду визначеного ч. 3 ст. 376 ЦПК України та не прийняття вказаної ухвали не призвело до неправильного вирішення справи. Частинами 1 та 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місце знаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 року у справі №2040/6747/18. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. та вважає, що такий розмір відповідає критерію розумності, співмірності та справедливості. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 лютого 2025 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 25 червня 2025 року. Судді