Постанова 4821 № 707/2899/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 707/2899/23 провадження № 22-ц/821/787/24 категорія 310000000 Головуючий по 1 інстанції Суходольський О.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2024 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Карпенко О.В., Василенко Л.І. секретар Новицька Н.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 представник позивача адвокат Топор Ігор Олександрович відповідач: ОСОБА_2 представник відповідача адвокат Борис Володимир Дмитрович особа, що подала апеляційну скаргу ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2024 року у справі з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та вселення в житловий будинок, в с т а н о в и в : 20 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та вселення в житловий будинок. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 19 вересня 1981 року. 24 січня 2006 року шлюб розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 24 січня 2006 року. ОСОБА_1 зазначила, що в період шлюбу за спільні сімейні кошти вони з відповідачем ОСОБА_2 придбано житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . В подальшому було здійснено перебудову вищезазначеного житлового будинку. 29 вересня 1989 року Виконавчим комітетом Черкаського району на ім`я відповідача ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок з надвірними спорудами, право власності зареєстровано в бюро технічної інвентаризації. Позивач ОСОБА_1 вважає, що житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (сторін) і в порядку поділу спільного майна подружжя за нею можливо визнати право власності на частину даного майна. Позивач вказала, що з моменту укладення шлюбу вона постійно проживала разом з відповідачем у вказаному житловому будинку та іншого житла немає. Навіть після розірвання шлюбу сторони продовжували жити разом до вересня 2023 року коли ОСОБА_2 вигнав позивачку із спірного будинку та зняв її з реєстрації без її згоди. Оскільки відповідач визнавав право власності позивачки на дане майно, тому вона не зверталася до суду з позовом так як спору з приводу спільного майна не виникало. У 2023 році відповідач змінив замки від вхідних дверей будинку та не допускає позивача до будинку. Оскільки в добровільному порядку питання щодо поділу спільно нажитого з відповідачем майна вирішити не вдалося, тому ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом та просить визнати житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на одну другу частину даного житлового будинку, а іншу одну другу частину майна залишити у власності відповідача, вселити позивачку ОСОБА_1 до даного будинку, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору у сумі 3 656 грн. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на одну другу частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , без урахування самочинно збудованого майна, а саме прибудови літ. «а», приміщень № 1-1 веранда, № 1-6 кухня, № 1-7 ванна. Іншу одну другу частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 (без урахування самочинно збудованого майна) залишено у власності ОСОБА_2 . Вселено ОСОБА_1 в житловий будинок по АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог, а саме щодо поділу самочинно збудованого майна: прибудови літ. «а», приміщень № 1-1 веранда, 1- 6 кухня, № 1-7 ванна, що розташовані по АДРЕСА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, що складаються із сплати судового збору в сумі 3 656 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи сторони не заперечили ту обставину, що спірне нерухоме майно було набуте сторонами у шлюбі, а відтак воно набуває статус спільного сумісного майна подружжя та підлягає розподілу між сторонами з урахуванням принципу рівності часток по одній другій частині. Суд врахував, що згідно технічного паспорта, що виготовлений станом на 25 листопада 2009 року самочинним є лише частина майна, а саме: прибудова літ. «а», приміщення № 1-1 веранда, № 1-6 кухня, № 1-7 ванна. Тому, врахувавши положення статті 376 ЦК України суд дійшов висновку, що самочинне будівництво не підлягає розподілу і не може бути визнане об`єктом права спільної сумісної власності і позивачка має права на одну другу частину майна, яка була законно побудована в період шлюбу і на яку оформлено право власності згідно свідоцтва від 29 вересня 1989 року. Вирішуючи питання щодо вселення ОСОБА_1 у спірний будинок суд визнав таку вимогу обгрунтованою та доведеною. З матеріалів справи вбачається, що відповідач у вересні 2023 року самостійно змінив замки від вхідних дверей, зняв позивачку з реєстраційного обліку та не допускає до будинку. Суд врахував непорушність права власності особи, що передбачено статтею 321 ЦК України та дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право проживати у спірному будинку, оскільки співвласник майна не може втратити право користування житловим приміщенням. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2024 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суд не врахував, що шлюб між сторонами було розірвано рішенням суду від 05 серпня 2002 року. Після розірвання шлюбу між сторонами була досягнута домовленість, що будинок, придбаний під час шлюбу залишається у власності ОСОБА_2 , а як компенсація відповідач будував будинок у матері позивача для ОСОБА_1 . Протягом двадцяти років ОСОБА_1 не заявляла жодних прав на спірний будинок та проживала в різних місцях під час своїх цивільних шлюбів, а останні шість років перебувала за кордоном на заробітках. ОСОБА_2 вважає, що районним судом безпідставно відмовлено в заяві відповідача про застосування строків позовної давності щодо звернення позивача до суду з позовом. Крім того, суд в порушення вимог статті 376 ЦК України незаконно визнав, що частина будинку не підпадає під визначення «самочинне будівництво», є окремим об`єктом права власності та здійснив її поділ. Цим самим суд допустив окремий режим для визнання права власності на будинок без врахування добудови, не встановивши, що з часу здійснення відповідних будівельних робіт зі створення об`єкта, реконструйований об`єкт зазнав змін та не може обліковуватись окремо. Разом з тим, суд приймаючи рішення про вселення в будинок безпідставно врахував ту обставину, що у позивача немає іншого житла. Стороною позивача в судовому засіданні не заперечувалася та інформація, що вона на даний час прийняла спадщину та здійснює оформлення права власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , тому до суду було подано неправдиву інформацію про відсутність житла у позивача. З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають залишенню без задоволення як необгрунтовані. У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_1 адвоката Топора І.О. зазначено, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Вказано, що відповідно до вимог статті 368 ЦК України та статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час їхнього шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя. У вересні 2023 року відповідач незаконно змінив замки на вхідних дверях та фактично виселив позивача з будинку шляхом її недопускання до помешкання. Крім того, 17 вересня 2023 року відповідач спричинив ОСОБА_1 тілесні ушкодження, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи. Тільки після незаконного виселення позивача з будинку, зняття її з реєстрації та спричинення тілесних ушкоджень позивач дізналася про порушення свого права стосовно належного їй домоволодіння та відразу ж звернулася до суду. Відтак, суд правомірно не застосував строк позовної давності та дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, не здійснивши розподіл самочинно збутового майна. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування немає. Заслухавши доповідь головуючого, учасників судового процесу, які з`явились в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 вересня 1981 року по 24 січня 2006 року. В період шлюбу сторони придбали житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_3 ). В подальшому було здійснено добудову та перебудову вищезазначеного житлового будинку. Згідно даних Виконавчого комітету народних депутатів Черкаського району № 1218 від 29 вересня 1989 року на ім`я відповідача ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_1 ). Відповідно до висновку про вартість об`єкту нерухомого майна від 11 вересня 2023 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 ринкова вартість житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 становить 731 200 грн. Згідно довідки Виконавчого комітету Леськівської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 19 вересня 2023 року станом на 19 вересня 2023 року і на момент розгляду справи в суді за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_2 (голова домогосподарства), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_5 (дружина). Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У частині першій статті 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 60 СК України свідчить про те, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому, не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зазначено, що виконання рішення суду має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто, суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що вимога про вселення позивача в спірний будинок є обґрунтованою та доведеною, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у вересні 2023 року самостійно змінив замки від вхідних дверей будинку та не допустив позивача до нього, самостійно знявши її з реєстраційного обліку. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду в цій частині та враховує, що стаття 321 ЦК України констатує непорушність права власності особи на майно. Співвласник спірного майна не може втратити право користування житловим приміщенням. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 09 вересня 2023 року, 16 вересня 2023 року та 17 вересня 2023 року змушена була звертатися з заявами до поліції внаслідок неправомірних дій відповідача. Згідно довідок про результати звернення ОСОБА_1 (ЄО № 40266 від 09 вересня 2023 року (а.с. 110-111), ЄО № 41403 від 16 вересня 2023 року та ЄО № 41542 від 17 вересня 2023 року (а.с. 112-113) вбачається, що Черкаським районним управлінням поліції ГУНП в Черкаській області розглядалися звернення ОСОБА_1 з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 щодо не допуску її в спірний будинок та сварки між сторонами. За результатами звернень було рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду для вирішення питання по суті згідно чинного законодавства, так як в даних правовідносинах між сторонами вбачаються ознаки цивільно-правових відносин. Крім того, згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження 12023255330001463) (а.с. 107) вбачається, що ОСОБА_1 під час конфлікту з громадянином ОСОБА_2 17 вересня 2023 року отримала тілесні ушкодження, які згідно висновку спеціаліста СМЕ № 02-01/836 (а.с. 108-109) відносяться до категорії легких. Також, сторони у справі не заперечили тієї обставини, що ОСОБА_2 самостійно зняв ОСОБА_1 з реєстрації у спірному будинку у вересні 2023 року. Дані обставини підтверджують висновок суду про незаконність позбавлення права позивача на володіння та користування своєю власністю. В апеляційній скарзі відповідач, як одну з підстав для скасування рішення суду зазначив те, що позивач пропустила строк звернення до суду за захистом своїх прав, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити з цих підстав. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими доводами ОСОБА_2 та враховує при цьому наступне. Один з подружжя може звернутися до суду з позовом про поділ майна, перебуваючи у шлюбі. Згідно статті 72 СК України позовна давність у такому випадку не застосовується. Початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, може обчислюватися не з дати розірвання шлюбу в державних органах РАЦС або з дати набрання рішенням суду законної сили, на чому наполягає відповідач у справі, а від дня, коли один зі співвласників дізнався чи міг дізнатися про порушення свого права власності. Обов`язок доведення часу, з якого одному із подружжя стало відомо про порушення його права, покладається на позивача. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18. Якщо кожен зі сторін колишнього подружжя не заперечує право іншого на частку в спільному майні, не перешкоджає користуватись таким майном, то не починає свій перебіг строк позовної давності. Висновок суду першої інстанції відносно того, що право позивача було порушено та фактично оспорено відповідачем у вересні 2023 року є правильним, оскільки саме з цього періоду ОСОБА_1 було позбавлено права доступу та проживання у спірному будинку шляхом заміни замків до вхідних дверей та зняття останньої з реєстрації. Дані обставини підтверджені наявними матеріалами справи, а відтак застосовувати положення статей про позовну давність підстав немає. Щодо вирішення позовних вимог в частині поділу майна подружжя, судом першої інстанції було достовірно встановлено і дана обставина не спростована сторонами під час розгляду справи в апеляційному суді, що спірний будинок було придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час подружнього життя, відтак нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя і кожен з них має право з урахуванням принципу рівності часток на одну другу частину даного будинковолодіння. З матеріалів справи вбачається, що на домоволодіння по АДРЕСА_1 було видано свідоцтво про право власності № 1218 від 29 вересня 1989 року та оформлено технічний паспорт згідно того порядку, що діяв на той час. Згідно технічного паспорта від 07 вересня 2023 року, що виготовлений станом на 25 листопада 2009 року вбачається, що самочинним є лише частина майна, а саме: прибудова літ. «а», приміщення № 1-1 веранда, № 1-6 кухні, № 1-7 ванна. Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що об`єкти самочинного будівництва відповідно до статті 376 ЦК України не підлягають розподілу і не можуть бути визнані об`єктом права спільної сумісної власності, про що неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах від 25 березня 2020 року у справі № 715/1347/14-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19. Із встановлених обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що позивач має право на одну другу частину майна, яка була придбана та законно побудована в період шлюбу і на яку оформлено право власності згідно свідоцтва від 29 вересня 1989 року. А відповідно, не підлягають до задоволення вимоги щодо поділу самочинно збудованого майна: прибудови літ. «а», приміщень № 1-1 веранда, № 1-6 кухня, № 1-7 ванна, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 07 червня 2024 року. Судді