Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/1931/25

Рівненський апеляційний суд _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 червня 2025 року м. Рівне Справа № 570/1931/25 Провадження № 33/4815/540/25 Суддя Рівненського апеляційного суду Полюхович О.І., з участю: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Власик В.Я., потерпілої ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Власик В.Я. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2025 року, ВСТАНОВИВ : Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та до неї застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень. З постанови суду вбачається, що 23 квітня 2025 року о 20 годині 00 хвилин було встановлено, що ОСОБА_1 за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 протягом 30 днів вчиняла домашнє насильство психологічного характеру відносно матері ОСОБА_2 , що виражалося у висловлюванні на її адресу нецензурною лайкою, криках, чим вчинила відносно неї психологічний та моральний тиск, та могла завдати шкоди психічному та моральному здоров`ю потерпілої. Вказаними діями ОСОБА_1 вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП. В поданій апеляційній скарзі захисник Власик В.Я. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати постанову місцевого суду та постановити нову, якою закрити провадження за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції незаконною, такою що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на припущеннях, а висновки суду, викладені в постанові суду, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать змісту протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначає, що у справі відсутні належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а під час її розгляду у місцевому суді було лише встановлено, що між матір`ю та донькою наявні конфлікти, що не є тотожним домашньому насильству. Вказує, що в постанові зазначено пояснення свідка ОСОБА_3 , яких він не давав в судовому засіданні, оскільки він пояснив, що особисто не був свідком будь-яких неправомірних дій його сестри відносно їх матері. Заслухавши доводи ОСОБА_1 та її захисника Власик В.Я. на підтримання апеляційної скарги, думку потерпілої ОСОБА_2 про залишення постанови місцевого суду без змін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга захисника Власик В.Я. підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з положеннями ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є в тому числі всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом (ст.245 КУпАП). Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно положень ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, у ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 пояснила, що вона не вчиняла домашнього насильства відносно своєї матері, а навпаки ОСОБА_2 постійно провокує її на сварку. Вказала, що сварки, які між ними виникають, пов`язані з побутовими питаннями та спільним проживанням у квартирі. В свою чергу потерпіла ОСОБА_2 зазначила, що її донька ОСОБА_1 постійно здійснює на неї психологічний тиск, влаштовує сварки та скандали, нецензурно висловлюється в її адресу. Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №658275 від 23 квітня 2025 року вбачається, що 23 квітня 2025 року о 20 годині 00 хвилин було встановлено, що ОСОБА_1 за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 протягом 30 днів вчиняла домашнє насильство психологічного характеру відносно матері ОСОБА_2 , що виражалося у висловлюванні в її адресу нецензурною лайкою, криках, чим вчинила відносно неї психологічний та моральний тиск, чим могла завдати шкоди психічному та моральному здоров`ю потерпілої, у зв`язку з чим ОСОБА_1 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Разом з цим, на переконання апеляційного суду, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення. Доказова база, яка долучена до протоколу про адміністративне правопорушення, ґрунтується лише на письмових поясненнях потерпілої ОСОБА_2 про обставини вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 .. Наявні у матеріалах справи висновок оцінки потреб сім`ї та форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства жодним чином не підтверджують факту вчинення ОСОБА_1 протиправних дій відносно ОСОБА_2 , які б охоплювалися диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП (а.с.6-10). Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСзПЛ «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598 / 03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom ), п. 161, Series A заява № 25). Протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 , не може бути визнаний належним доказом по даній справі у розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені у ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду. Крім того, відповідно до ч.1 ст.256 КУпАП, у протоколі має бути обов`язково зазначено місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення. Однак у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №658275 від 23 квітня 2025 року не зазначено конкретної дати вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. У протоколі міститься лише узагальнене формулювання про те, що правопорушення вчинялося «протягом 30 днів», без визначення чіткого початку, завершення або хоча б орієнтовного періоду вчинення таких дій. Таким чином, відсутність точного часу або чітко визначеного періоду вчинення дій, які кваліфікуються як адміністративне правопорушення, є істотним процесуальним недоліком, що перешкоджає об`єктивному розгляду справи. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зазначений протокол складено з порушенням вимог процесуального закону, а тому не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі. Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Згідно ст.62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Сукупність наведених обставин свідчить про відсутність в матеріалах справи переконливих доказів, що доводять вину ОСОБА_1 .. Висновки місцевого суду фактично ґрунтуються на поясненнях потерпілої ОСОБА_2 , а тому, на думку апеляційного суду, матеріали справи «поза розумним сумнівом» не свідчать про винуватість ОСОБА_1 , у зв`язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Керуючись ст.6 ЄКПЛ, ст.294 КУпАП, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу захисника Власик В.Я. задовольнити. Постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2025 року відносно ОСОБА_1 скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Рівненського апеляційного суду О.І. Полюхович