Постанова 4803 № 183/11825/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5575/25 Справа № 183/11825/24 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання Триполець В.О., Учасники справи: Позивач: ОСОБА_1 , Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Парфьонов Д.О., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2024року ОСОБА_1 подала в суд позов проти Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому вимагала: - визнати за нею права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на суму недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01 жовтня 2019року по 19 серпня 2021року, яка не включена до складу спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію, що належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не була одержана нею за життя та не включена до свідоцтва про право на спадщину за законом, за період з 01 жовтня 2019року по 19 серпня 2021року; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 суми недоотриманої пенсії, яка належала померлій ОСОБА_2 , але не була одержана нею за життя у розмірі 4 782,55 грн згідно свідоцтва про право на спадщину за законом. Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що її мати, громадянка України ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про смерть виданого Департаментом охорони здоров`я та психіатрії міста Нью-Йорк від 05 березня 2024року. Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшли недоотримані за життя пенсійні виплати. Вказувала, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 вересня 2024року, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яке складається з недоотриманої пенсії у сумі 200 063,79грн за період з 20 серпня 2021року по 31 березня 2024року, проте із зазначеної суми відповідачем була недоплачена сума у розмірі 4782,55грн. Водночас наголошувала, що сума недоотриманої пенсії її матері має бути значно більшою, оскільки її мати не отримувала пенсію з 01 жовтня 2019року, тобто відповідачем не була нарахована та не увійшла до складу спадщини пенсія померлої матері позивачки з 01 жовтня 2019року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити нарахування та виплату спадкоємиці ОСОБА_1 сум пенсії за період з 01 жовтня 2019року до 19 серпня 2021року, належних спадкодавиці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії, належної померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не виплачену згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16 вересня 2024року у спадковій справі № 24/2024, зареєстрованому в реєстрі за № 1389, у розмірі 4 782,55грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачці пенсію ОСОБА_2 за період з 01 жовтня 2019року по 19 серпня 2021року, на які та мала право за життя, але не отримувала, тому позивачка, як спадкоємець має право на всю суму недоотриманої пенсіонеркою пенсії, оскільки суми недоотриманої за життя пенсіонером пенсії входить до складу спадщини без будь-яких часових обмежень. Суд також вважав неправомірними дії відповідача щодо невиплати всієї суми, визначеної у свідоцтві про право на спадщину за законом, в частині пенсії у розмірі 4782,55грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 02 квітня 2025року Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи Електронний суд апеляційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025року. В апеляційній скарзі висловило вимогу про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за життя померла ОСОБА_2 не виявила бажання поновити виплату пенсії, з заявою про поновлення виплати пенсії не зверталася, тому пенсійні виплати за певний період не отримані з вини пенсіонера. Також заявник стверджував про те, що суд не врахував, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Скаржник також вказував, що та пенсія, яка ОСОБА_2 не нараховувалась, не може увійти до складу спадщини. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2025року апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2025рокусправу призначено до судового розгляду на 24 червня 2025року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами Копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 свідчать, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 /а.с.27, 28/. За життя ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Мала статус «Учасник війни». ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянка України ОСОБА_2 померла, про що Департаментом охорони здоров`я та психіатрії міста Нью-Йорк видано Свідоцтво про смерть від 05 березня 2024року, засвідчену копію апостильованого нотаріально засвідченого перекладу якого надано позивачкою суду /а.с.16-24/. 06 серпня 2024року Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляком Д.В. за вих. 70/02-14 направлено запит до ГУ ПФУ в Луганській області, в якому, у зв`язку з необхідністю оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 , висловлено прохання надати відомості про суму залишку по пенсії та інших соціальних виплат, нарахованих ОСОБА_2 . Дані необхідні для видачі Свідоцтва про право на спадщину /а.с.32/. Листом від 23 серпня 2024року нотаріуса повідомлено, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 200063,79грн. Вказано, що відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003року № 1058-ІV суму недоотриманої пенсії може бути змінено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину /а.с.33/. 16 вересня 2024року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляком Д.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1389 /а.с.30/, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 є її донька ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається зокрема з недоотриманої пенсії у сумі 200063,79грн, що знаходиться в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області. 24 вересня 2024року представницею позивачки направлено до ГУ ПФУ в Луганській області адвокатський запит вих. № 24/09 із додатками з вимогою надати інформацію про підстави та обставини розрахунку суми недоотриманої пенсії в розмірі 200 063,79гривень, період часу, протягом якого ОСОБА_2 не отримувала пенсію з вказівкою окремого, щомісячного розрахунку з вересня 2019року по останній день нарахування включно, загальної суми недоотриманої пенсії та інших виплат за весь період починаючи з вересня 2019року по останній день нарахування включно /а.с.38, 39, 40, 79, 80-86/. Відповіддю ГУ ПФУ в Луганській області вих. № 1200-0401-8/24976 від 01 жовтня 2024року представницю позивачки повідомлено, зокрема, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виплата пенсії ОСОБА_2 здійснювалась через оператора поштового зв`язку 93302. У зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд (з 01 жовтня 2019 року по 31 березня 2020 року) виплату пенсії ОСОБА_2 призупинено з 01 квітня 2020 року відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV /а.с.41, 42, 134-135, 139-140/. 02 жовтня 2024року представницею позивачки подано до ГУ ПФУ в Луганській області повторний адвокатський запит вих. № 02/10 із додатками з вимогою надати про підстави та обставини розрахунку суми 200 063,79 гривень, визначеної Управлінням з питань виплат ГУ ПФУ в Луганській області, зазначеної у листі від 23 серпня 2024 року № 1200-0403-8/21530, детальної вказівки, за які місяці та роки і які суми були нараховані, яка пенсія і які соціальні виплати та інші платежі, додаткові виплати включені до визначеної загальної суми, повідомити період часу, протягом якого ОСОБА_2 не отримувала пенсію та суми недоотриманої пенсії, із вказівкою по місяцям та сум за цей місяць з вересня 2019року по останній день нарахування включно, загальну суму /а.с.69-70, 71-78/. Листом ГУ ПФУ в Луганській області вих. № 1200-0202-8/26150 від 15 жовтня 2024року /а.с.43, 44, 137/ представницю позивачки повідомлено, що недоотримана пенсія розрахована за нормами ст. 46 Закону № 1058-IV з моменту надходження запиту приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу 21 серпня 2024року за № 3936/8 за період з 20 серпня 2021року по 31 березня 2024року та її розмір склав 200 063,79грн та наведено відповідний розрахунок по місяцям за вказаний період. 21 жовтня 2024року на банківський рахунок ОСОБА_1 , відкритий у АТ «Ощадбанк», від пенсійного фонду перераховано грошову суму у розмірі 195 281,24грн /а.с.31/. Відповідачем надано витяг з Електронної пенсійної справи у виді відомостей про перерахунок пенсії від 02 серпня 2024року ОСОБА_2 за місяцями у період з 01 березня 2020року /а.с.87-104, 106, зворот 125, 127, зворот - 130/, з яких убачається призначення після перерахунків пенсії ОСОБА_2 , в тому числі: з 01 березня 2020року по 4 027,13 грн; перерахунок з квітня 2020року та призначення пенсії в розмірі по 4 527,13грн; перерахунок з 01 травня 2020року та призначення пенсії в розмірі по 4892,64 грн; перерахунок з 01 липня 2020року та призначення пенсії в розмірі по 4 924,46 грн, призначення з 01 грудня 2020року пенсії в розмірі по 4 948,97грн; перерахунок з 01 березня 2021року пенсії та її призначення в розмірі по 5 354,68грн, перерахунок з 01 липня 2021року пенсії та призначення її в розмірі по 5 391,23грн до 30 листопада 2021року, й надалі у відповідних, вказаних в перерахунках розмірах. Також надано Довідку про розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_2 (особовий рахунок НОМЕР_3 ) за період з 01 жовтня 2019року по 31 березня 2024року, з якої вбачається: нарахування у жовтні 2019року 3 995,31грн, фактично виплачено 0; нарахування у листопада 2019 року 3 995,31грн, фактично виплачено 0; нарахування у грудні 2019року 4027,13грн, фактично виплачено 0; нарахування у січні 2020року 4 027,13грн, фактично виплачено 0; нарахування у лютому 2020року 4 027,13грн, фактично виплачено 0; нарахування у березні 2020року 4 027,13грн, фактично виплачено 0; відсутність нарахувань та виплат у період з квітня 2020року по липень 2021року; нарахування у серпні 2021року 2086,93 грн, фактично виплачено 0; нарахування у жовтні 2021року 5 391,23 грн та такий же розмір виплати, нарахування та виплату за наступні періоди /а.с.131/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що спадкодавиця ОСОБА_2 мала право на нарахування та виплату пенсії за весь період з 01 жовтня 2019року по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , а суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень, в тому числі ті, які залишились не нарахованими чи не отриманими спадкодавцем за життя. Як правову підставу для задоволення позову суд першої інстанції виснував, що в розумінні положень статті 1227 ЦК України виплати пенсії вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання у порядку спадкування за законом не отриманої з тих чи інших причин спадкодавцем пенсії. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи має позивачка право на спадкове майно у вигляді призначеної, але не нарахованої чи не виплаченої пенсії спадкодавця. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20). Згідно зі статтею 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на пенсію). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. Так, судом достовірно встановлено, що позивачка, відповідно до свідоцтва про право на спадщину, прийняла спадщину після смерті матері. З наданої відповідачем інформації встановлено, що з жовтня 2019року по серпень 2021року пенсія ОСОБА_2 частково нараховувалась, проте не виплачувалась взагалі та пенсія за цей період не увійшла до свідоцтва про право на спадщину. Разом з тим, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 вересня 2024року, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яке складається з недоотриманої пенсії у сумі 200 063,79грн за період з 20 серпня 2021року по 31 березня 2024року, проте із зазначеної суми відповідачем була недоплачена сума у розмірі 4782,55грн. За викладених обставин, суд першої інстанції встановивши, що позивачка має право на спадкове майно пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог у зв`язку з необхідністю захисту прав позивача, як спадкоємця, на отримання належного йому спадкового майна пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя. Посилання апеляційної скарги на те, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, є безпідставними, оскільки суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Твердження апеляційної скарги про те, що та пенсія, яка ОСОБА_2 не нараховувалась, не може увійти до складу спадщини є помилковим та спростовується інформацією з Електронної пенсійної справи наданої відповідачем. Згідно з наданими довідками суми призначеної та недоотриманої пенсії за період з квітня 2020року становлять 0,00грн, у період з 01 по 19 серпня 2021року 0 грн, у той же час, як після проведення перерахунків матеріали електронної справи містять відомості щодо призначення пенсій у відповідних розмірах за цей період. Враховуючи протиріччя у вказаних відомостях, суд першої інстанції правильно вважав, що зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити нарахування та виплату спадкоємиці ОСОБА_1 сум пенсії за період з 01 жовтня 2019року по 19 серпня 2021року, належних спадкодавиці ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде ефективним способом захисту порушеного права позивачки на спадкування належних спадкоємиці сум пенсії. Доводи апеляційної скарги про те, що спадкодавиця не виявила бажання поновити виплату пенсії, з заявою про поновлення виплати пенсії не зверталася, а тому пенсійні виплати за певний період не отримані саме з вини пенсіонера, є безпідставними, оскільки вказане не може бути підставою для позбавлення спадкоємця права на спадкування пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо розподілу судових витрат У відзиві на апеляційну скаргу позивачем ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 9000,00грн. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу. Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012року, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18). Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Філь М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надала: ордер на надання правничої допомоги серії АХ №1248485 від 27 травня 2025року; договір про надання правової допомоги № 19/05 від 19 травня 2025року; акт приймання передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги № 19/05 від 19 травня 2025року(а.с. 262-265). У акті приймання передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги № 19/05 від 19 травня 2025року адвокат Філь М.О. навела види правничої допомоги, які були надані: консультування 1000грн та складання, оформлення та подання відзиву 8000грн. Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Аналогічна позиція відображена в пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022року у справі № 922/1964/21. Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020року у справі № 904/4507/18 також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови). З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, апеляційний суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 9 000,00грн є завищеними. Зокрема суд звертає увагу, що правова позиція сторін, зокрема позивача, інтереси якого, як в суді першої так і апеляційної інстанції, представляла адвокат Філь М.О., була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду справи, адвокат був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають, оскільки брав учать у справі в суді першої інстанції, тому складання відзиву становлять собою дії, які не потребують об`єктивної та нагальної необхідності для адвоката вивчати додаткові джерела права та інші обставини, а тому, підготовка та ведення даної справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи. З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 адвоката Філь М.О. про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00грн, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025року - залишити без змін. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000,00грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 червня 2025року. Судді: