Постанова 4803 № 226/198/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1710/25 Справа № 226/198/24 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В. С. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 226/198/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Смаль Олег Павлович, на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27 березня 2024 року, яке ухвалено суддею Сальковою В. С. у місті Мирнограді Донецької області та повне судове рішення складено 27 березня 2024року, ВСТАНОВИВ: В січні 2024 року Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію. Позовна заява мотивована тим, що відповідач зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , в якій на відповідального наймача ОСОБА_2 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Квартира знаходиться у житловому будинку та є невід`ємною частиною багатоквартирного житлового будинку, який приєднано до системи централізованого теплопостачання, тому відповідачка є користувачем теплової енергії, яку надає позивач. У зв`язку із неналежним виконанням обов`язку по сплаті одержаних та спожитих послуг з теплопостачання, у період з 01 жовтня 2011 року по 01 грудня 2023 року, за вказаною адресою утворилась заборгованість у сумі 38 380,30 грн та заборгованість за плату за абонентське обслуговування за період з 01 жовтня 2020 року до 01 грудня 2023 року в сумі 787,48 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Також, з урахуванням положень статті 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 178,77 грн за період з 01 грудня 2017 року до 01 лютого 2022 року, інфляційні витрати в сумі 2 596,45 грн за такий саме період, а також понесені позивачем судові витрати, з кожного з відповідачів. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 27 березня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби опалення в розмірі 38 380,30 грн за період з 01 жовтня 2011 року до 01 грудня 2023 року, інфляційні втрати за період з 01 грудня 2017 року по 01 лютого 2022 року в розмірі 2 596,45 грн, 3% річних в сумі 1 178,77 грн за період з 01 грудня 2017 року до 01 лютого 2022 року та заборгованість з плати за абонентське обслуговування за період з 01 жовтня 2020 року до 01 грудня 2023 року у розмірі 787,48 грн, а всього стягнуто 42 943 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» судовий збір в сумі 2 422 грн 40 коп. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Смаль О.П., просить скасувати рішення суду та ухвалити нвое рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не врахована довідка № 5867 відділу ведення реєстру територіальних громад громади виконавчого комітету Мирноградської міської ради від 21 листопада 2023 року згідно якої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані, крім відповідача, зареєстровані ОСОБА_2 , який є відповідальним наймачем, та ОСОБА_3 .. В позові позивачем вказується, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , (інформаційна довідка додається до позовної заяви). Але судом вказана інформація проігнорована і не перевірена. Апелянт вважає, що за вказаних обставин позовні вимоги не можуть бути заявлені лише до ОСОБА_1 . Також апелянт зазначає, що на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189 від 09 листопада 2017 року, між позивачем та відповідачем не могли виникнути договірні відносини на підставі публічного договору, вони могли виникнути лише з особою, яка є власником, належним користувачем на яку відкритий особовий рахунок і яка є уповноваженим користувачем цією квартирою, а саме ОСОБА_2 . Судом вказана норма права проігнорована і не встановлено чи уповноважена відповідач ОСОБА_1 користуватись цією квартирою на час ухвалення оскаржуваного рішення судом, чи користувалась вона послугами позивача і чи є вона належним відповідачем по справі У відзиві на апеляційну скаргу представник ОКП «Донецьктеплокомуненерго» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться у багатоповерховому житловому будинку, під`єднаному до об`єднаної системи центрального опалення. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, відомості стосовно квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні. Відповідно до наданих позивачем письмових розрахунків заборгованість за надану теплову енергію за адресою проживання відповідача (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) за період з 01 жовтня 2011 року по 01 грудня 2023 року складає 38 380,30 грн, інфляційні втрати за період з 01 грудня 2017 року по 01 лютого 2022 року складають 2 596,45 грн, 3% річних - 1178,77 грн за період з 01 грудня 2017 року по 01 лютого 2022 року, а також заборгованість за абонентське обслуговування складає 787,48 грн за період з 01 жовтня 2020 року до 01 грудня 2023 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносила плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідач, у встановлені законом строки, не вносила плату за отримані житлово-комунальні послуги, позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України, Законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» (далі Правила № 830) тощо. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Пунктом другим частини першої статті 5 наведеного вище Закону визначено, що комунальними послугами є в тому числі послуги з постачання теплової енергії. Відповідно до ст.ст.19, 19-1 ЗУ «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633-IV (далі Закон №2633-ІV) споживачі теплової енергії повинні щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за спожиту (отриману) теплову енергію. Відповідно до ст.9 Закону №2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Пунктом 18 Правил № 630 визначено порядок обігу та оплати послуг. Так, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання, за умови отримання ним відповідних послуг він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії. У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року (№ 703/4963/15-ц) висловлено правову позицію про те, що нарахування оплати за опалення місць загального користування здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства та існуючих нормативних документів, відповідачі дану послугу фактично отримують, а тому повинні її оплачувати. Нарахування плати за послугу з централізованого опалення у місцях загального користування проводиться рівномірно на всіх мешканців - користувачів багатоквартирного будинку, незалежно від того, підключений цей мешканець до централізованого опалення чи має індивідуальну систему опалення, що відповідає вимогам Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 №

359. Також Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 334/2789/15-ц визначене, що ні ЦК України, ні Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», ні Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення не передбачені випадки, коли недодержання письмової форми договору про надання послуг з теплопостачання має наслідком його недійсність. Відсутність письмового договору про надання послуг з теплопостачання та постачання гарячої води не свідчить про відсутність певних договірних відносин і не звільняє відповідачів від оплати за фактично надані послуги. Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що між позивачем та відповідачем не могли виникнути договірні відносини на підставі публічного договору, вони могли виникнути лише з особою, яка є власником, належним користувачем на яку відкритий особовий рахунок і яка є уповноваженим користувачем цією квартирою. За таких обстаивн колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо відсутності між сторонами договірних відносин. Оскільки від відповідача не надходило будь-яких заперечень та пропозицій щодо договірних відносин, слід вважати, що у спірний період між сторонами встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання теплопостачання на підставі відкритого особового рахунку та положень ст.11 ЦК України, що обумовило виникнення у відповідача зобов`язання з оплати послуг з постачання теплової енергії на користь позивача. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов згідно зі ст.525 ЦК України не допускається, така відмова не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання, тому позивач має право на стягнення заборгованості, яка виникла за надану відповідачам теплову енергію. Згідно з п.п.3,8 Правил №830 опалювальний період період, протягом якого теплопостачальні організації постачають теплову енергію для потреб опалення. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами. Як вбачається із матеріалів прави, відповідно до актів про підключення та відключення жилого будинку АДРЕСА_2 до системи централізованого опалення, у опалювальні періоди 2020-2023 років будинок підключався до та відключався від системи централізованого опалення у звичайному режимі (жовтень-листопад та квітень відповідно). Розрахунок заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 за спожиту теплову енергію за опалення місць загального користування підтверджується належними доказами, відповідачкою обгрунтованість та правильність розрахунку його не спростовано. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість дій позивача по нарахуванню відповідачці плати за теплову енергію та обґрунтовано задовольнив позов. Доводи ж апеляційної скарги щодо того, що судом не врахована довідка № 5867 відділу ведення реєстру територіальних громад громади виконавчого комітету Мирноградської міської ради від 21 листопада 2023 року згідно якої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані, крім відповідача, зареєстровані ОСОБА_2 , який є відповідальним наймачем, та ОСОБА_3 , тому позовні вимоги не можуть бути заявлені лише до ОСОБА_1 колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на наступне. Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633 IV передбачено, що споживачі теплової енергії повинні щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за спожиту (отриману) теплову енергію. Відповідно до п. 40 Постанови КМУ № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» (надалі Правила 830), та ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати послуги на період тимчасової відсутності в житловому приміщенні споживача та інших осіб. За нормами ст. 815 Цивільного кодексу України та Житлового кодексу України наймач житлового будинку (квартири) зобов`язаний своєчасно вносити плату за житлово-комунальні послуги за затвердженими в установленому порядку тарифами. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем (власником) майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Відповідно до положень частини 1 статті 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Згідно частин 1,4 статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого окремо. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Частинами 1,2 статті 544 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягається до участі у цивільній справі для відповіді за вимогами. пред`явленими Отже, в даному випадку позивач самостійно визначив коло відповідачів та вважає ОСОБА_1 належним відповідачем у даній справі, оскільки саме вона набуває рівних прав та обов`язків щодо користування житлом та зобов`язана вносити плату за комунальні послуги. Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1, 2 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язань. При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. За таких обставин, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, та враховуючи ту обставину, що відповідачка у встановлені законом строки не вносила плату за надані позивачем послуги, позивач має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Смаль Олег Павлович, залишити без задоволення. Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 27 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 24 червня 2025 року. Головуючий: Судді: