Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/876/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/876/25 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. Час і місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби з позивачем; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період 15.11.2023 року по 13.11.2024 року шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, мотивуючи це тим, що 14.11.2024 року він був звільнений із служби у відповідача та з ним не був при звільненні проведений розрахунок по заборгованості із індексації, який відбувся тільки 13.11.2024 року за рішенням суду. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 14.11.2023, проте належна йому індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі №420/2951/24 була виплачена відповідачем тільки 13.11.2024 року у сумі 158168,99грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період 15.11.2023 року по 14.03.2024 року у розмірі 102854.70 грн. з відрахуванням належних податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ), подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В своїй скарзі апелянт зазначає, що з позивачем було припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення без проведення з ним усіх необхідних розрахунків позивачем при розгляді цієї справи та взагалі не оскаржується та не оскаржувався раніше, а також те, що з рапортом (заявою) з приводу не виключення її зі списків особового складу частини Позивач не звертався, таким чином позивач погодився на проведення з ним неповного розрахунку при виключенні зі списків особового складу військової частини. На думку апелянта, приписи статті 117 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Апелянт звертає увагу, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності виплата на користь позивача середнього грошового забезпечення в сумі 7 800, 00 грн буде достатньої компенсацією майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільненні, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ). Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) від 14.11.2023 року №338 позивача, звільненого наказом командувача Національної гвардії України від 10.11.2023 року №242 о/с, 14.11.2023 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/11472/24 від 27 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) задоволений : визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період 15.11.2023 року по 14.03.2024 року у розмірі 209850,30 грн. з відрахуванням належних податків та зборів. Вказане рішення суду набрало законної сили. Також рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справа № 420/2951/24 від 06.05.2024 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 20.01.2015 року по 31.12.2015 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20.01.2015 року по 31.12.2015 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 21117,69 грн. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 83327,98 грн. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Вказане рішення набрало законної сили 01.11.2024року. 13.11.2024 року на виконання рішення суду по справі №420/2951/24 надійшли кошти у сумі 158168,99грн. Не погодившись з несвоєчасним повним розрахунком при звільненні позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.11.2023 року по 13.11.2024 року, але не більш як за 59 днів, так як вже за іншу несвоєчасно виплачену суму коштів при звільненні позивач за рішенням суду отримав середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені (за 121 день). Суд першої інстанції зазначив, що в іншому випадку це призведе до непропорційності між порушеним правом та несприятливими наслідками для військової частини, яка у такому разі змушена буде за різні складові грошового забезпечення, що належали до виплати в день звільнення та стягнути в різні часи та протягом невизначеного часу виплачувати знов та знов середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені як просить позивач, що не є справедливим. Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного. Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо. Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Колегія суддів, як і суд першої інстанції, звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Таким чином, індексація грошового забезпечення позивача є державною гарантією, на виплату якої позивач мав право, а тому за невиплату індексації грошового забезпечення для роботодавця наступає відповідальність, зокрема передбачена ст.117 КЗпП України. У вказаних висновках Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Таким чином, ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Так, ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 14.11.2023, проте належна йому індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі №420/2951/24 була виплачена відповідачем тільки 13.11.2024 року у сумі 158168,99грн. Повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, а лише 13.11.2024, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Враховуючи, шо відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку. З огляду на наведене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, шо приписи статті 117 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Як слушно зауважив суд першої інстанції, з 19.07.2022 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. Враховуючи дату проведення остаточного розрахунку з позивачем, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX. Отже, не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100). Відповідно до п.п.2, 8 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Водночас, рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/11472/24 від 27 вересня 2024 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період 15.11.2023 року по 14.03.2024 року у розмірі 209850,30 грн. з відрахуванням належних податків та зборів. Тобто з відповідача вже по вищенаведеному рішенню суду стягнуто на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 209850,30 грн. за період з 15.11.2023 року по 14.03.2024 року (що становить 121 календарний день) за несвоєчасну виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за період з 15.11.2023 року по 13.11.2024 року, але не більш як за 59 днів, так як вже за іншу несвоєчасно виплачену суму коштів при звільненні позивач за рішенням суду отримав середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені (за 121 день). При цьому суд першої інстанції дійшов до таких висновків оскільки в іншому випадку це призведе до непропорційності між порушеним правом та несприятливими наслідками для військової частини, яка у такому разі змушена буде за різні складові грошового забезпечення, що належали до виплати в день звільнення та стягнути в різні часи та протягом невизначеного часу виплачувати знов та знов середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені як просить позивач, ще не є справедливим, а тому позов підлягає задоволенню частково., з чим погоджується суд апеляційної інстанції. Згідно з довідкою від 22.01.2025 року про середній заробіток середньомісячне грошове забезпечення позивача перед звільненням складало 52896,00 грн., а середньоденне - 1734,30 грн. Період затримки розрахунку при звільненні становить 11місяців 30 днів. При цьому суд враховує, що за 121 календарний день за період з 15.11.2023 року по 14.03.2024 року на користь позивача вже стягнуто середній заробіток по рішенню суду по справі №420/11472/24 . Отже сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 15.11.2023 року по 13.11.2024 року, становить: 1734,30 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 59 (180 -121) (днів затримки розрахунку) = 102854.70 грн. Апелянт зазначає про необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15- ц. Колегія суддів не приймає до уваги вищезазначені доводи апелянта, оскільки період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22. На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»- «г» п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Повний текст постанови складено та підписано 24 червня 2025 року . Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова