Постанова 4854 № 420/2649/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/2649/24 Перша інстанція: суддя Дубровна В.А., повний текст судового рішення складено 17.03.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурії О. В. суддів - Вербицької Н. В. - Кравченка К. В. розглянувши, в порядку письмового провадження, адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 23.12.2023 включно; - зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 23.12.2023 у сумі 420 944,16 грн, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач пояснює, що у період з 27.07.2004 по 05.01.2018 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Під час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі №420/3776/21, 25.06.2021 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 по 05.01.2018 із застосуванням базового місяця січень 2016 року у сумі 3651,43 грн. Не погоджуючись із застосованим відповідачем базовим місяцем та як наслідок виплаченою сумою індексації грошового забезпечення позивач повторно звернувся до суду та 24.12.2023, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2023 у справі №420/19953/21, відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.01.2018 у сумі 73256,04 грн., що підтверджується банківською випискою. На думку позивача, оскільки відповідач не виплатив при звільненні належне грошове забезпечення, виникають наслідки для застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), яка регулює виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 06.01.2018 по 23.12.2023) у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100). Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволені позову. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 23.12.2023 включно. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 23.12.2023 у сумі 368 601,06 грн включно відповідно до вимог Порядку №100, з відрахуванням установлених законом податків, зборів та обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог суд відмовив. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з такого. Так, суд першої інстанції вважав, що, у межах даної справи, наявні підстави для застосування до Військової частини НОМЕР_1 відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з вини відповідача ОСОБА_1 не виплачені належні звільненому працівникові суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Суд першої інстанції установив, що період затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача з Військової частини НОМЕР_1 становить з 06.01.2018 (наступний день після звільнення) по 23.12.2023 (дата, яка передує даті отримання спірної виплати). При цьому, суд першої інстанції врахував, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі Закон №2352-IX), що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни в статтю 117 КЗпП України, якими законодавець обмежив можливість отримання середнього заробітку шістьма місяцями. За таких підстав, суд вважав, що спірний період щодо виплати середнього заробітку у цій справі слід умовно поділити на дві частини: з 06.01.2018 по 18.07.2022 (до набрання чинності Закону №2352-IX) та з 19.07.2022 по 23.12.2023, із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями (184 календарних днів). Разом з цим, суд першої інстанції, обраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 18.07.2022 наступним чином. Так, суд першої інстанції визначив, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 138 209,74 грн та включає в собі наступні виплати, зокрема: - 61 302,27 грн. при звільненні, що становить 44,35 % від 138 209,74 грн; - 3 651,43 грн., на виконання судового рішення по справі № 420/3776/21, що становить 2,64 % від 138 209,74 грн; - 73 256,04 грн. на виконання судового рішення по справі № 420/19953/21, що становить 53,00 % від 138 209,74 грн. Враховуючи, що розмір середньоденного заробітку позивача становить 347,36 грн, а розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 06.01.2018 по 18.07.2022) становить 574 880,80 грн. (347,36 грн. х 1655 календарних днів), то виходячи з принципу пропорційності, суд вважав, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 18.07.2022 в сумі 304 686,82 грн. (574 880,80 грн. х 53,00 %). Таким чином, на думку суду першої інстанції, загальна сума середнього заробітку, за період з 06.01.2018 по 23.12.2023 складає 368 601,06 грн., у тому числі 304 686,82 грн за час затримки розрахунку за період з 06.01.2018 по 18.07.2022 та 63 914,24 грн. (347,36 грн х 184 календарних днів) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 23.12.2023, з урахуванням 6-ти місяців. З огляду на вказаний висновок суду, вимоги позивача в частині нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 420 944,46 грн не знайшли свого підтвердження, а тому є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не дотримався принципу співмірності, з урахуванням розміру простроченої заборгованості, обставин, за яких встановлено наявність заборгованості, а також дій позивача та відповідача щодо її виплати. Дослідження цих обставин передбачено у постановах Верховного Суду, який сформував усталені правові висновки у такій категорії справ. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА ОСОБА_1 у період з 27.07.2004 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.21). Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.01.2018 №4 позивач з 05 січня 2018 року виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення (а.с.22). У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.01.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. 17 травня 2021 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/3776/21, яке набрало законної сили 17 червня 2021 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.01.2018 з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Виконуючи дане судове рішення, 25.06.2021 відповідач на користь ОСОБА_1 виплатив індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січень 2016 року в сумі 3651,43 грн (а.с.18). Не погоджуючись із застосованим відповідачем базовим місяцем та сумою виплаченої індексації, позивач у жовтні 2021 року звернувся до суду з позовом в якому, зокрема просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.01.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. 30 червня 2023 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду (справа №420/19953/21), яке набрало законної сили 13 вересня 2023 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 05.01.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року в сумі 74 371,61 грн. На виконання даного судового рішення, 24.12.2023 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 73 256,04 грн (а.с.19). Вважаючи, що має право на виплату сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 23.12.2023, позивач звернувся з даним позовом до суду. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів виходить з такого. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами частини 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Ця стаття також передбачає, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати № 95», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Стаття 12 цієї Конвенції встановлює, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведений відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України. Такий висновок суду апеляційної інстанції побудований на усталеній практиці Верховного Суду з цього питання. Досліджуючи доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дотримався принципу співмірності, з урахуванням розміру простроченої заборгованості, колегія суддів бажає зазначити таке. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України (в редакції чинної на момент звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України (в редакції чинної на момент звільнення позивача зі служби) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України (в редакції чинної на момент звільнення позивача зі служби) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Такий правовий висновок побудований на постанові Великої Палати Верховного Суду (справа №821/1083/17). Аналізуючи вказані вище положення КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 виходила з того, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Стягнення повинно відповідати принципу розумності, справедливості та пропорційності. Роз`яснюючи наведені принципи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17). Ураховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, а також те, що підтверджено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що відповідач повинен нести відповідальність, встановлену частиною 1 статті 117 КЗпП України, а саме: виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку. Також колегія суддів погоджується і з висновком суду першої інстанції щодо визначення періоду затримки розрахунку при звільненні з 06.01.2018 (наступний день після звільнення) по 23.12.2023 (день, що передує повному розрахунку). Разом з цим, з 19.07.2022 набрав чинності Закон № 2352-IX, яким стаття 117 КЗпП України викладена в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». У постанові від 29.02.2024 (справа № 460/42448/22) Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22. Відтак, правовідносини щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за період з 06.01.2018 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 23.12.2023 статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 24.12.2023, лише в межах шести місяців з 19.07.2022 по 18.01.2023 (184 календарні дні). Сума 63914,24 грн, яка визначена судом першої інстанції до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період є обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100). Разом з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розраховуючи та присуджуючи позивачу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 18.07.2022 в сумі 304 686,82 грн не дотримався принципу співмірності між сумою простроченої заборгованості та сумою середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Порядку №100). Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Так, згідно довідки - розрахунку начальника фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2024 про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 , за два останні місяці, які передують місяцю звільнення листопад-грудень 2017 року грошове забезпечення позивача складає 21188,80 грн. Середньоденний заробіток позивача становить 347,36 грн. (21 188,80 грн. поділити на 61 календарних днів). Період затримки слід вважати з наступного дня з дати виключення позивача зі списків особового складу з 06.01.2018 до 18.07.2022 дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ. У цей період було 1655 календарних днів, а тому середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення становить 574 880,80 грн (347,36 грн х 1655 календарних днів). До того ж, колегія суддів дослідила виписки з «ПриватБанку» від 25.06.2021 та від 24.12.2023 (а.с.18-19), відповідно до яких позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення на загальну суму 76 907,47 грн., що більш ніж в сім разів є меншим ніж сума виплати середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації (574 880,80 грн). Суд апеляційної інстанції, для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення враховує тривалість строку між звільненням позивача з військової служби і, відповідно, непроведенням з ним повного розрахунку (січень 2018 року), та зверненням до суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення (березень 2021 року). Тобто, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав щодо виплати індексації грошового забезпечення більш ніж через три роки після того як його було звільнено з військової служби. Також необхідно врахувати співмірність ймовірного розміру майнових втрат пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За вказаних обставин, враховуючи принципи співмірності, розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що сума виплати середнього заробітку за період з 06.01.2018 до 18.07.2022 за несвоєчасну виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 76907,47 грн має становити 38453,74 грн, тобто половину суми від несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення. Разом з цим, з 19.07.2022 законодавець обмежив відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні шістьма місяцями, що позбавляє суд можливості зменшувати розмір відшкодування. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції належить змінити, в частині визначеної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 23.12.2023, вказавши суму 102 367,98 грн (38453,74 + 63914,24). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас п.2 ч.5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись статтями 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року змінити, виклавши третій абзац його резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2018 по 23.12.2023 у сумі 102 367 (сто дві тисячі триста шістдесят сім) грн 98 коп., відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з відрахуванням установлених законом податків, зборів та обов`язкових платежів». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко