Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8857/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 р. Справа № 520/8857/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Шевченко О.В.) від 06.05.2025 року по справі № 520/8857/25 за позовом ОСОБА_1 до Начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Сухини Олександра Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив: визнати бездіяльність начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, який не організував видачу позивачу довідки про прийняття і реєстрацію повідомлення від 03.04.2025 року, у 7-му управлінні ДСР НП України такою, що порушили права позивача гарантовані п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; визнати бездіяльність начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, який не організував роз`яснення прав та обов`язків викривача при прийняття повідомлення від 03.04.2025 року, у 7-му управлінні ДСР НП України такою, що порушили права позивача, гарантовані п. 1 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; визнати бездіяльність начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, яка полягає у неорганізації внесення у Єдиний портал повідомлень викривачів інформації про повідомлення позивача від 03.04.2025 року, 7-м управлінням ДСР НП України такою, що порушили права позивача, гарантовані ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; визнати дії начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, яка полягає у наданні позивачу недіючого ідентифікатору для його входження у Єдиний портал повідомлень викривачів такими що порушили права позивача гарантовані п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції та свідомим введенням його в оману; визнати дії начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, щодо відмови розгляду повідомлення про порушення антикорупційного законодавства на підставі того, що ОСОБА_2 визнав повідомлення таким, що не відповідає вимогам ст. 1 Закону України Про запобігання корупції неправомірними; визнати дії начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, щодо надання позивачу відповіді про попередній розгляд повідомлення про порушення антикорупційного законодавства № 41828-2025 від 07.04.2025 року такою, що не свідчить про надання позивачу детальної інформації про проведення попередньої перевірки за його повідомленням про порушення антикорупційного законодавства; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину вирішити питання про видачу довідки про прийняття і реєстрацію повідомлення від 03.04.2025 року, як то визначено п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину вирішити питання про роз`яснення позивачу прав і обов`язків викривача, як то визначено п. 1 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину організувати внесення відомостей про повідомлення від 03.04.2025 року до Єдиного порталу повідомлень викривачів, про що повідомити позивача наданням відповідного ідентифікатора; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину організувати повторний розгляд повідомлення позивача про порушення антикорупційного законодавства, на вимогах Закону України Про запобігання корупції; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, надати позивачу детальну інформацію про попередній розгляд його повідомлення про порушення антикорупційного. законодавства. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 року по справі № 520/8857/25 позовну заяву повернуто позивачу. Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що до позовної заяви він надав клопотання про звільнення його від судового збору на підставі того, що позивач отримує виключно пенсію, яка, за висновком Конституційного Суду України, зробленого у справі № 1-р/2018 від 27.02.2018 року, не є доходом, а є одним з видів соціальної виплати в розумінні ст. 46 Конституції України та довідку з ДПС України про те, що позивачем за 1-4 квартал 2024 року не отримано будь якого доходу. Також зазначив, що суд першої інстанції, розглядаючи його клопотання про звільнення від сплати судового збору, встановив, що за подання позовної заяви позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн, як за одну вимогу немайнового характеру, тоді як позовна заява містить більше вимог. Таким чином позивач вважає, що сума судового збору за позовом перевищує 5 відсотків його сукупного річного доходу, що є підставою для звільнення його від сплати судового збору. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи судом встановлено, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Сухина Олександр Олександрович про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви. При цьому, в ухвалі зазначено, що усуваючи недоліки позовної заяви позивачу необхідно привести позовну заяву у відповідність до вимог ст. 161 КАС України, а саме надати до суду докази сплати судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" розмірі надавши до суду квитанцію на суму 1211,20 грн. Позивач отримав копію вказаної вище ухвали 29.04.2025 р., що підтверджується відміткою в повідомленні про вручення поштового відправлення. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов до висновку, що станом на 06.05.2025 р. позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Частинами 1, 2 статті 169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду. При цьому в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої позовної заяви та встановити спосіб і строк їх усунення. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). У разі подання позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору суд повинен надати йому оцінку з урахуванням поданих заявником доказів на його обґрунтування та вирішити його шляхом задоволення/відмови із наведенням відповідних підстав. З матеріалів справи судом встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 одночасно заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв`язку із скрутним матеріальним становищем. Позивач зазначив, що єдиним його доходом є пенсія, на підтвердження чого надав суду довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про доходи за 2024 рік та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за 1-4 квартали 2024 року. Також, позивач зазначив, що сума сплати судового збору за подання позовної заяви перевищує 5 відсотків його річного доходу за попередній календарний рік. Вирішуючи заявлене клопотання, суд першої інстанції зазначив, що позивачем, на підтвердження відсутності коштів для сплати судового збору, було надано до суду довідку про доходи ГУ ПФУ в Харківській області № 40 від 06.01.2025, якою підтверджено, що позивач перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком. Розмір пенсії за 2024 рік склав 47358,70 грн. Також суд зазначив, що позивачем долучено копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 24.02.2025, з якої вбачається, що за період з 1 кварталу по 4 квартал 2024 року інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків відсутня. Застосовуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", 47358,70 грн. (сума, яка була отримана позивачем за 2024 рік згідно наданої довідки) Ч 0,05 = 2367,93 грн. Оскільки за подання даного позову позивачу необхідно сплатити 1211,20 грн. за одну позовну вимогу немайнового характеру, суд першої інстанції дійшов до висновку, що розмір судового збору за подачу даного позову (1211,20 грн.) не перевищує 5% розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік (пенсійні виплати 47358,70 грн.), отже клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору є необґрунтованим, не підтверджено достатнім доказами та не підлягає задоволенню. Також суд першої інстанції відхилив доводи позивача, щодо того, що пенсія відповідно до рішення Конституційного суду по справі № 1-р/2018 від 27.02.2018 не є доходом, а один із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України, суд вважає безпідставними, оскільки такий висновок надано в аспекті податкового законодавства, зокрема положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, тому такі висновки не є релевантними до обставин даної справи та не приймаються судом до уваги. Колегія суддів зазначає, що умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб`єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України Про судовий збір від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI). Відповідно до ст. ст. 1 та 2 Закону України Про судовий збір судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення. Таким чином, судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. При цьому, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. За приписами ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Таким законом є Закон України Про судовий збір, з преамбули якого вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Приписами ч. 2 зазначеної статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Отже, суд наділений повноваженням зменшити тягар несення судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас наведені правові норми дають підстави для висновку про те, що зменшення тягаря несення судових витрат є не безумовним обов`язком суду. Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та за наявності обставини, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними і допустимими доказами. Колегія суддів зауважує, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. При цьому саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору. В ухвалі від 10.05.2019 року у справі № 9901/166/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним доказом, який може слугувати підставою для вирішення судом питання про звільнення від сплати судового збору, є довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік або довідка органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік. Як було правильно встановлено судом першої інстанції, на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав довідку про доходи ГУ ПФУ в Харківській області № 40 від 06.01.2025, якою підтверджено, що позивач перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію за віком. Розмір пенсії за 2024 рік склав 47358,70 грн та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 24.02.2025, з якої вбачається, що за період з 1 кварталу по 4 квартал 2024 року інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків відсутня. Подані документи свідчать про те, що доходи ОСОБА_1 за 2024 рік склали 47358,70 грн, а отже 5 відсотків розміру річного доходу скаржника за попередній рік становлять 2367,93 грн. Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що він отримує виключно пенсію, яка, за висновком Конституційного Суду України, зробленого у справі № 1-р/2018 від 27.02.2018 року, не є доходом, а є одним з видів соціальної виплати в розумінні ст. 46 Конституції України, колегія суддів зазначає, що висновок Конституційного Суду України про те, що пенсія це не дохід, а один із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України, у справі № 1-6/2018 надано в аспекті податкового законодавства, зокрема положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.01.2024 р. по справі № 520/495/23, яка в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що суд першої інстанції, розглядаючи його клопотання про звільнення від сплати судового збору, встановив, що за подання позовної заяви позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн, як за одну вимогу немайнового характеру, тоді як позовна заява позивача містила шість вимог, у зв`язку з чим сума судового збору за позовом перевищує 5 відсотків його сукупного річного доходу, що є підставою для звільнення його від сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Наведене свідчить про те, що позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставами для звернення позивача до суду першої інстанції слугували наступні обставини. Так, 03.04.2025 р. року, ОСОБА_1 подав до 7-го управління ДСР НП України Повідомлення про порушення антикорупційного законодавства та його повідомлення прийняла діловод 7-го управління ДСР НП України (Андрущенко), про вона що розписалась на примірнику заявника. 08.04.2025 р. на адресу ОСОБА_1 надійшов лист за підписом ОСОБА_3 № 41828-2025 від 07.04.2025 року, в якому ОСОБА_4 повідомив заявника про те, що за результатами попереднього розгляду встановлено, що повідомлення не відповідає вимогам ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» та його подальший розгляд буде здійснено в порядку визначеному Законом України «Про звернення громадян». Також повідомлено заявника про те, що інформація про вчинення корупційного правопорушення, зазначена у його повідомленні внесена до Єдиного порталу повідомлень викривачів, за унікальним ідентифікатором. Позивач вважає, що порядок прийняття, реєстрації його Повідомлення, а саме: видача йому документу про прийняття і реєстрацію його повідомлення, а також роз`яснення прав викривача, що визначено, п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України «Про запобігання корупції», було порушено в 7-му управлінні ДСР НП України, яким керує ОСОБА_5 , і який, як керівник цього підрозділу НП України, повинен був забезпечити такий порядок прийняття і реєстрації Повідомлення, про порушення антикорупційного законодавства. Також позивач зазначив, що особі, яка здійснила повідомлення, надається детальна інформація про результати попереднього розгляду, а також дисциплінарного провадження (якщо воно проводилося) у триденний строк з дня завершення відповідного розгляду чи провадження, але лист ОСОБА_3 № 41828-2025 від 07.04.2025 року, неможливо вважати детальною інформацію про попередній розгляд повідомлення, так як ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» взагалі будь-яких вимог до форми повідомлення не визначає. Крім того, позивач послався на те, що у листі № 41828-2025 від 07.04.2025 року, ОСОБА_2 надав заявнику ідентифікатор доступу до Єдиного порталу повідомлень викривачів, але за твердженням позивача, коли він заходив на Єдиний портал повідомлень викривачів і набирав номер ідентифікатора, йому надавалася інформація що «Повідомлення за таким ідентифікатором не знайдено», що на думку ОСОБА_1 свідчить про те, що ОСОБА_2 ввів його в оману щодо надання ідентифікатора доступу до Єдиного порталу повідомлень викривачів, чим обмежив права встановлені п. 13 ч. 2 ст. 53-3 Закону України «Про запобігання корупції». Зазначені вище обставини наведені ОСОБА_1 як підстави позову. В свою чергу, предметом позову у цій справі позивач визначив такі вимоги: визнати бездіяльність начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, який не організував видачу позивачу довідки про прийняття і реєстрацію повідомлення від 03.04.2025 року, у 7-му управлінні ДСР НП України такою, що порушили права позивача гарантовані п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; визнати бездіяльність начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, який не організував роз`яснення прав та обов`язків викривача при прийняття повідомлення від 03.04.2025 року, у 7-му управлінні ДСР НП України такою, що порушили права позивача, гарантовані п. 1 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; визнати бездіяльність начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, яка полягає у неорганізації внесення у Єдиний портал повідомлень викривачів інформації про повідомлення позивача від 03.04.2025 року, 7-м управлінням ДСР НП України такою, що порушили права позивача, гарантовані ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; визнати дії начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, яка полягає у наданні позивачу недіючого ідентифікатору для його входження у Єдиний портал повідомлень викривачів такими що порушили права позивача гарантовані п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції та свідомим введенням його в оману; визнати дії начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, щодо відмови розгляду повідомлення про порушення антикорупційного законодавства на підставі того, що ОСОБА_2 визнав повідомлення таким, що не відповідає вимогам ст. 1 Закону України Про запобігання корупції неправомірними; визнати дії начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, щодо надання позивачу відповіді про попередній розгляд повідомлення про порушення антикорупційного законодавства № 41828-2025 від 07.04.2025 року такою, що не свідчить про надання позивачу детальної інформації про проведення попередньої перевірки за його повідомленням про порушення антикорупційного законодавства; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину вирішити питання про видачу довідки про прийняття і реєстрацію повідомлення від 03.04.2025 року, як то визначено п. 3 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину вирішити питання про роз`яснення позивачу прав і обов`язків викривача, як то визначено п. 1 ч. 2 ст. 53-3 Закону України Про запобігання корупції; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину організувати внесення відомостей про повідомлення від 03.04.2025 року до Єдиного порталу повідомлень викривачів, про що повідомити позивача наданням відповідного ідентифікатора; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухину організувати повторний розгляд повідомлення позивача про порушення антикорупційного законодавства, на вимогах Закону України Про запобігання корупції; зобов`язати начальника 7-го управління ДСР НП України О. Сухини, надати позивачу детальну інформацію про попередній розгляд його повідомлення про порушення антикорупційного. законодавства. При залишенні позовної заяви без руху, суд першої інстанції встановив, що позивачем фактично заявлено одну вимогу немайнового характеру та обраховано розмір ставки судового збору за подання позовної заяви. Натомість, позивач наполягає на тому, що ним заявлено шість вимог немайнового характеру. Колегія суддів зазначає, що згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. З матеріалів справи судом встановлено, що єдиною підставою позову фактично слугує порушення (за твердженням позивача) з боку відповідача порядку прийняття, реєстрації, належного розгляду (відмови у розгляді) повідомлення ОСОБА_1 про порушення антикорупційного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою, передбачено також ч. 1 ст. 21 КАС України. В свою чергу, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України). Зі змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог. Проаналізувавши зміст позовної заяви щодо підстав позову, колегія суддів дійшла до висновку що всі шість вимог в частині визнання неправомірними дій та бездіяльності начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України Сухини Олександра Олександровича виникають з однакових юридичних фактів, тобто мають єдину підставу позову, а тому є однією вимогою немайнового характеру. При цьому, вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії, в розумінні п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України є похідними вимогами та є способом захисту прав особи, яка звернулася до суду, вважаючи такі права порушеними. У зв`язку з цим, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно визначено розмір ставки судового збору за подання позовної заяви у цій справі у розмірі 1211,20 грн., як за одну позовну вимогу немайнового характеру, що відображено в ухвалі суду 21.04.2025 р. Оскільки вимоги ухвали суду від 21.04.2025 р. у строк встановлений судом позивачем не виконано (жодних клопотань, заяв, тощо позивач до суду не надавав), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 року по справі № 520/8857/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко