Окрема думка КЦС ВС № 761/7222/22

ОКРЕМА ДУМКА 04 червня 2025 року м. Київ Справа № 761/7222/22 Провадження № 61-5744св24 Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Литвиненко І. В. на постанову Верховного Суду від 04 червня 2025 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача Литвиненко І. В., суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В. у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, Головного управління Національної поліції в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. На підставі статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку на вказану постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду з таких підстав. У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 2 240 000 грн та майнову шкоду у загальному розмірі 43 282 грн (у разі оплати експертизи). За наслідками розгляду справи постановити окрему ухвалу. Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 03 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Київський апеляційний суд постановою від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року без змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 04 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у цій справі відмовив. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року скасував. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 грн компенсації моральної шкоди. В іншій частині позову відмовив. Не можу погодитись з рішенням колегії суддів Верховного Суду з наступних міркувань. Згідно із частиною першою статті 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК). За правилами частин першої - четвертої статті 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, -- заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Наведеними правовими нормами визначено суб`єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений цим Кодексом строк. Звернення до суду з цим позовом обумовлене неналежним, на думку позивача, виконанням посадовими особами відповідачів ухвал слідчих суддів. Для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Відмовляючи позивачу у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, виходили із недоведеності позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача. При цьому сам факт постановлення ухвали слідчими суддями, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідачів вчинити певні дії, не тягнуть наслідків цивільно-правового характеру і не можуть бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності. Враховуючи викладене а також ту обставину, що суди не встановили, що ОСОБА_1 отримав статус потерпілого у ініційованих ним кримінальних провадженнях, а також те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди вважаю, що за обставин цієї справи оскаржені судові рішення підлягали залишенню без змін. Суддя І. В. Литвиненко