Ухвала КЦС ВС № 757/30097/22-ц

У Х В А Л А 15 липня 2024 року м. Київ справа № 757/30097/22-ц провадження № 61-8847ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі: Київської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, Державної казначейської служби України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду та ВСТАНОВИВ: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідачів на свою користь моральну шкоду в розмірі 292 500,00 грн, 3 540,00 грн - майнових витрат, 100 000,00 грн -витрат на юридичну допомогу. Вказував, що Другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, за процесуального керівництва прокуратури Київської області проводиться досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні від 17 січня 2019 року № 42019110000000015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 365, та частиною 1 статті 387 Кримінального кодексу України. 14 липня 2022 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва (справа № 757/309/22-к) втретє скасовано постанову старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Гасанова Д. В. від 03 грудня 2021 року про закриття вказаного кримінального провадження у зв`язку із закінчення строку досудового розслідування та відсутністю складу кримінального правопорушення. Судовими рішеннями засвідчено системне ігнорування слідчим та прокурором викликів до суду та вимог слідчого судді про надання до суду матеріалів об`єднаного кримінального провадження від 17 січня 2019 року № 42019110000000015 для перевірки в порядку контролю щодо обґрунтованості, підставності та законності постанов про закриття кримінального провадження, відмов у розгляді клопотань, тощо. Вказані обставини свідчать про умисне затягування слідчими та прокурорами проведення досудового розслідування та є підтвердженням наявності спільної вини відповідачів, їх системної протиправної поведінки, яка полягає у злочинній бездіяльності, порушенні публічності, порушенні розумних строків досудового розслідування та є підтвердженням наявності причинного з`язку між протиправною поведінкою та заподіяння позивачу не лише моральної шкоди, а й матеріальної, пов`язаної із необхідністю відстоювати свої права через суд. 06 грудня 2023 року рішенням Печерського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 6 700,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. 30 квітня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційні скарги Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві; Київської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року залишено без змін. У червні 2024 року Територіальне управління Державного бюро розслідувань, разташоване у м. Києві, подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Необхідно відмовити в відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та в визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення в малозначних справах та в справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. 22 листопада 2023 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним). Конституційний Суд України керувався тим, що в касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Верховний Суд як суд касаційної інстанції в цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише в разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Установлений у пункті 2частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною. Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково. Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Предметом позову є вимога про відшкодування майнової та моральної шкоди, стягнення витрат на юридичну допомогу, що в загальному розмірі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн). Необхідність розгляду справи в касаційному суді заявник мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме наявності системної проблематики у правозастосуванні вимог статей 23, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у взаємозв`язку з положеннями статей 2, 303, 307 Кримінального процесуального кодексу України. Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки він на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Формальне зазначення заявником того, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не є обґрунтуванням обставин, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для нього. У справі відсутня необхідність у формуванні чи суперечливість у практиці застосування статей 23, 1167, 1173 ЦК України, а доводи скарги стосуються прийняття, дослідження та оцінки доказів судами попередніх інстанцій. Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі. З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судові рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути переглянуті в касаційному порядку. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Києві, подало касаційну скаргу на судові рішення в справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити в відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі: Київської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, Державної казначейської служби України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік І. В. Литвиненко Є. В. Петров