Постанова 4820 № 681/441/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2025 року м. Хмельницький Справа № 681/441/24 Провадження № 22-ц/820/983/25 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., секретаря: Ковальової А.І., за участю представника апелянта адвоката Кушнірука В.М., позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Янцеловського М.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 24 лютого 2025 року (суддя Горщар А.Г.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Полонської міської ради Шепетівського району Хмельницької області про витребування майна з чужого незаконного володіння, в с т а н о в и в : У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Полонської міської ради Шепетівського району Хмельницької області про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 15 травня 1992 року між матір`ю позивачки ОСОБА_3 та колгоспом ім. Кірова укладено договір купівлі продажу житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений та зареєстрований виконавчим комітетом Новолабунської сільської ради Полонського району Хмельницької області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, на підставі заповіту від 12 червня 2015 року, на випадок смерті ОСОБА_3 все майно, яке належало померлій на день смерті, в тому числі спірний будинок заповіла позивачці. Після смерті матері позивачка прийняла спадщину, що підтверджується довідкою нотаріуса від 11 березня 2023 року. Однак, після відкриття спадщини вона дізналася, що 24 вересня 2008 року рішенням виконавчого комітету Новолабунської сільської ради № 49, на підставі заяви ОСОБА_2 , за ним визнано право власності на спірний житловий будинок. У зв`язку з чим вважає, що оспорюване майно вибуло з володіння поза волею ОСОБА_4 , шляхом набуття права власності недобросовісним набувачем, та позивачка являється єдиним спадкоємцем після смерті матері. Просить витребувати у ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 62,0 кв.м, та стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 24 лютого 2025 року позов задоволено. Витребувано на користь ОСОБА_1 із незаконного володіння ОСОБА_2 домоволодіння, що розташоване АДРЕСА_1 , загальною площею 62,0 кв.м, житлова площа 39,2 кв.м., та складається - житловий будинок АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по оплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 являлась одноосібним власником спірного будинку на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 15.05.1992 року виконавчим комітетом Новолабунської сільської ради Полонського району Хмельницької області, недійсність якого не встановлена. Прийняте виконавчим комітетом Новолабунської сільської ради Полонського району Хмельницької області рішення №49 від 24.09.2008 року на підставі заяви ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спірний житловий будинок є незаконним, у зв`язку з чим незаконним є також видане на ім`я ОСОБА_2 на підставі цього рішення, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що розташоване АДРЕСА_1 з часткою власності - 1/1, загальною площею житлового будинку 62,0 кв.м, господарською будівлею площею 41,6 кв.м. Оскільки на час прийняття виконавчим комітетом Новолабунської сільської ради рішення від №49 від 24092008 року, законним власником вищезазначеного спірного домоволодіння являлась ОСОБА_3 , а після її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право власності на житловий будинок з господарською будівлею за вищезазначеною адресою набула в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_1 , яка в установленому законом порядку та строки прийняла спадщину, а відтак з дня смерті матері набула право власності на спірне домоволодіння, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції змінити, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, витребувати на користь ОСОБА_1 1/2 частину будинку, за адресою по АДРЕСА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 з ОСОБА_3 з 1986 року стали проживати у фактичних шлюбних відносинах, виростили спільну дитину ОСОБА_1 . В 1992 році вони купили спірний будинок у колгоспі ім. Кірова, для подальшого спільного проживання. Документально, договір купівлі-продажу був оформлений на ОСОБА_3 , однак ОСОБА_3 вносила кошти за будинок тільки протягом 1987, 1988, 1989, в сумі 795 крб., решта коштів за будинок були сплачені відповідачем. На дату смерті ОСОБА_3 відповідач після 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав у фактичних шлюбних відносинах однією сім`єю з спадкодавицею. Більше того, судом першої інстанції не враховано також той факт, що спірне домоволодіння, в якому ОСОБА_3 та відповідач проживали та були зареєстровані станом на 15 квітня 1991 року належав до соціального статусу колгоспний двір. Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справі не надходило. В судовому засіданні представник апелянта адвокат Кушнірук В.М. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Янцеловський М.Ф. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити. Представник Полонської міської ради Шепетівського району Хмельницької області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 1986 року стали проживати разом однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. У 1987 році ОСОБА_3 звернулася з заявою до колгоспу ім. Кірова про надання кредиту на придбання житлового будинку, яка була задоволена, що підтверджує довідка видана правлінням СВК «Лабунський» №115, від 17.10.2024 року. (а.с.118). Згідно свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_5 (а.с.11). 15 травня 1992 року між ОСОБА_3 та колгоспом ім. Кірова укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , вказаний договір посвідчено та зареєстровано виконавчим комітетом Новолабунської сільської ради Полонського району. На зазначеній присадибній ділянці розташований глино-дерев`яний жилий будинок з надвірними будівлями, критий шифером, розміром загальної площі, 42,5 кв. м. Продаж вчинено за 5100 крб., які ОСОБА_3 зобов`язувалась виплатити колгоспу згідно складеного договору з колгоспом. (а.с.18-19). 24 вересня 2008 року рішенням №49 виконавчий комітет Новолабунської сільської ради розглянувши заяву ОСОБА_2 вирішив визнати право власності на житловий будинок та господарську будівлі, які знаходяться в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 (а.с.24). 22 жовтня 2008 року Новолабунська сільська рада на підставі рішення від 24.09.2008 року видала ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на нерухоме майно на домоволодіння, що заходиться АДРЕСА_1 , загальною площею житлового будинку 62,0 кв. м., господарською будівлею 41,6 кв. м., з часткою власності 1/1 (а.с.25). Згідно заповіту посвідченого секретарем Новолабунської сільської ради 12.06.2015 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла все належне для неї майно ОСОБА_5 (а.с.16). 05 вересня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_7 (а.с.12). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . (а.с. 15). Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 16.11.2023 звернулась до Полонської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття після смерті матері спадщини, а нотаріусом цього ж дня заведено спадкову справу № 71574400 (а.с.93-94). 11 березня 2024 року завідувач Полонською державною нотаріальною конторою Загорська Д.В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне домоволодіння.(а.с.17). За даними довідки № 247 від 07.10.2024 виданої старостою Новолабунського старостинського округу - ОСОБА_3 проживала за адресою АДРЕСА_1 з 1988 року до дня смерті. Разом з нею проживали ОСОБА_8 , дочка з дня народження по 0611.2019, а також ОСОБА_2 , співмешканець, з 1988 року по 2019 рік (а.с.119). Допитані в судовому засіданні свідки пояснювали: ОСОБА_9 , що вона з 1993 року проживає у с. Троєщина. З нею по сусідству в будинку загальною площею приблизно 70 кв.м проживали однією сім`єю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхня дочка ОСОБА_10 . В той час назви вулиць у селі не існували. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , що вони також проживають в АДРЕСА_3 , на якій знаходиться будинок, в якому раніше жили однієї сім`єю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхня донька ОСОБА_10 . Їм відомо, що ОСОБА_3 працювала в колишньому колгоспі ім. Кірова, та із її заробітної плати колгосп вирахував частину коштів за купівлю нею жилого будинку. ОСОБА_13 , що вона є старостою Новолабунського старостинського округу та знає сторін. Згідно даних погосподарських книг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1988 року стали проживати у с. Троєщина, у будинку котрий на той час належав місцевому колгоспу ім. Кірова. 15.05.1992 року ОСОБА_3 викупила у колгоспу цей будинок на підставі договору купівлі-продажу, який був посвідчений у виконавчому комітеті Новолабунської сільської ради. Хто і яким чином сплачував кошти за купівлі будинку їй невідомо. У 2008 році, коли відбувалась газифікація сіл зазначеної сільської ради, ОСОБА_2 звернувся із заявою про визнання за ним права власності на спірний жилий будинок. Оскільки про купівлю ОСОБА_3 цього будинку в 1992 році відповідальні посадові особи виконавчого комітету не були обізнані, тому за ОСОБА_14 помилково було визнано право власності на спірне домоволоводіння, та видано відповідні документи. Відповідно до статей 2,3 Закону України "Про власність"( який діяв з 15.04.1991 по 20.06.2007 та підлягає застосуванню до правовідносин у період придбання спірного жилого будинку ) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Об`єктами права приватної власності є, зокрема, жилі будинки (ч.1 ст.13 Закону). За положеннями ч.1 ст. 17 вищезгаданого Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Відповідно до ст. 224, 227 ЦК УРСР 1963 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Згідно статті 14 Закону Української РСР "Про державний нотаріат" від 25.12.1974 (в редакції на час придбання спірного майна) у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих вчиняють нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти, посвідчують інші угоди (договори, довіреності та ін.), крім договорів про надання у безстрокове користування земельних ділянок для спорудження індивідуальних жилих будинків і угод, які стосуються майна, що знаходиться за кордоном, або прав, які мають бути здійснені за кордоном. За договором купівлі-продажу від 15 травня 1992 року, сторонами якого є продавець колгосп ім. Кірова та покупець ОСОБА_3 , продавець продав а ОСОБА_3 купила належний колгоспу ім.Кірова житловий будинок, що знаходиться в селі Троєщина Полонського району Хмельницької області і розташований на земельній ділянці 500 кв.м. Продаж вчинено за 5100 крб. У відповідності зі статтею 227 ЦК України (в редакції 1963 року) цей договір зареєстровано у виконавчому комітеті зазначеної сільської Ради за місцем знаходження житлового будинку в реєстрі №42. (а.с.18-19). Як вбачається із даних договору купівлі-продажу посвідченого виконавчим комітетом Новолабунської сільської ради Полонського району Хмельницької області 15.05.1992 саме ОСОБА_3 купила у колгоспу ім. Кірова спірний житловий будинок, за ціною 5100 крб. та лише вона одна зобов`язувалась виплатити колгоспу ці кошти згідно складеного договору. Відомостей про те, що покупцем жилого будинку являвся також ОСОБА_2 , або ж, що останній зобов`язувався сплачувати за купівлю спірного домоволодіння будь-яку частину коштів у договорі матеріали справи не містять, відповідачем теж не надано таких доказів. У постанові Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" в пункті 8 роз`яснено, що передбачені Законом "Про власність" положення щодо спільної власності громадян на майно, надбане внаслідок їх спільної праці, поширюються на придбання його як при веденні особистого підсобного господарства, в тому числі членами колишнього колгоспного двору, так і в інших випадках. Згідно з цими положеннями право на майно може бути визнано не лише за громадянами, які є родичами, а й за іншими особами, коли буде встановлено, що вони входили до складу сім`ї і брали трудову участь у його придбанні. Отже, майно придбане особами, які проживали у фактичних шлюбних відносинах до набрання чинності Сімейним Кодексом України (01.01.2004) можна визнати спільною сумісною власністю, якщо довести належними та допустимими доказами факт проживання таких осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу та обставини придбання майна - в період спільного проживання, за спільні кошти та для спільного користування. Судом встановлено, та проти чого не заперечували сторони, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час купівлі ОСОБА_3 спірного житлового будинку (15.05.1992) проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Разом з тим, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, що він брав участь у придбанні домоволодіння, зокрема платив за це кошти, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що придбаний 15 травня 1992 року ОСОБА_3 за вищезазначеним договором купівлі-продажу житловий будинок являється її особистою приватною власністю. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги про те, що спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю ОСОБА_15 та ОСОБА_2 підлягають відхиленню. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Стаття 41 Конституції України та стаття 321 ЦК України визначають, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За змістом статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (частина перша статті 1221 ЦК України). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Отже, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12; висновки у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справа № 754/11747/18 (провадження № 61-22947св19), від 08 листопада 2023 року у справі № 141/843/20 (провадження № 61-8687св22). Тобто, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а відсутність реєстрації права власності не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду). Саме суд під час розгляду справи про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна повинен надати оцінку всім обставинам, який тим самим визначає: неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник; тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому в цієї особи відсутнє право власності, а отже право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини). Суд, задовольняючи позов, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню. Близький за змістом висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20). У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , являлась одноосібним власником спірного житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 15.05.1992 виконавчим комітетом Новолабунської сільської ради Полонського району Хмельницької області, та зареєстрованого в реєстрі за №42, недійсність якого не встановлена. Зважаючи на зазначене, прийняте виконавчим комітетом Новолабунської сільської рішення № 49 від 24.09.2008 про визнання за ОСОБА_5 на підставі його заяви, права власності на житловий будинок та господарські будівлі, які знаходяться в АДРЕСА_1 , а також, видане на підставі цього рішення свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння є незаконними. Оскільки на час прийняття виконавчим комітетом сільської ради вищезазначеного рішення законним власником спірного домоволодіння являлась ОСОБА_3 , а після її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право власності на спірне домоволодіння набула в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_1 , яка в установленому статтями 1269, 1270 ЦК України порядку та строки прийняла спадщину, а отже з дня смерті позивачка набула права власності на спірне домоволодіння. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення полову. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують. Твердження апелянта, щодо віднесення спірного домоволодіння до суспільної групи колгоспний двір підлягають відхиленню та спростовуються договором купівлі-продажу від 15 травня 1992 року. Відповідно до зазначеного договору станом на час його продажу спірний житловий будинок належить продавцю колгоспу ім.Кірова. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 24 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 червня 2025 року. Судді Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк